|
Актуальність теми. Як свідчать суспільно-історична теорія і практика, у тому числі історико-правова наука, кожна держава, особливо на зламних етапах, якими є соціальна революція, зміна суспільного ладу, здобуття суверенітету, з метою охорони державного ладу, забезпечення внутрішньої безпеки, захисту інтересів держави і громадян від проти-правних посягань значної уваги приділяє розбудові органів охорони правопорядку та ви-робленню відповідної нормативно-правової бази, що визначає організаційно-правові заса-ди їх нормального функціонування. Про це свідчить і досвід становлення сучасної неза-лежної України, вищий орган законодавчої влади якої, проголосивши у липні 1990 року Декларацію про державний суверенітет України [1], ще до прийняття у серпні 1991 року Акта проголошення незалежності України [2] та невдовзі після його прийняття ухвалив низку законодавчих актів з питань охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю, які стали правовими засадами організації та діяльності органів внутрішніх справ нашої суве-ренної держави. Першим із них був Закон «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. [3] Поста-новою від 25 грудня 1990 р., якою визначався порядок введення в дію цього Закону, Вер-ховна Рада доручила Раді Міністрів УРСР як першочергові розробити проекти законів про профілактику правопорушень та оперативно-розшукову діяльність органів внутрішніх справ, Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ та текст Присяги працівника міліції УРСР, а також привести рішення Уряду республіки у відповідність із Законом «Про мі-ліцію» [4]. Серед прийнятих у подальшому нормативно-правових актів, що регламентува-ли питання організації та діяльності органів внутрішніх справ, можна назвати Закони України «Про оперативно-розшукову діяльність» [5], «Про внутрішні війська Міністерст-ва внутрішніх справ України» [6], «Про організаційно-правові основи боротьби з органі-зованою злочинністю» [7], Постанову Кабінету Міністрів України «Про утворення Держа-вної служби боротьби з економічною злочинністю» [8], розпорядження Президента Укра-їни «Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України» [9] та ряд інших зако-нодавчих актів, слідом за якими МВС України прийняло низку підзаконних нормативних актів, що визначають організаційно-правові засади організації та діяльності органів внут-рішніх справ України, їх окремих служб та підрозділів у нових суспільно-політичних умо-вах. Подібні проблеми побудови власних органів внутрішніх справ та розробки правоохо-ронного законодавства поставали й перед українськими національними урядами періоду Української революції 1917–1921 рр., за доби творення самостійної української держави та її захисту від посягань як зовнішнього, так і внутрішнього характеру на її суверенітет та територіальну цілісність, у тому числі перед Директорією Української Народної Республі-ки після її приходу до влади в грудні 1918 року. З урахуванням подібності обставин, за яких в Україні йшов процес становлення законодавства, що регулювало відносини в галузі правоохоронної діяльності держави у 1918–1921 рр., та відбувається реформування сучас-ного українського правоохоронного законодавства, історія розбудови в Україні такого ви-ду правоохоронних органів, як органи внутрішніх справ та їх вищого керівного органу – Міністерства внутрішніх справ, і становлення організаційно-правових засад їх діяльності має неабиякий теоретичний і практичний інтерес, оскільки є підстави провести певні па-ралелі між тодішніми і сучасними умовами й цілями розбудови органів внутрішніх справ і правового регулювання їх організації й діяльності та виявити загальні закономірності й відмінності цих процесів. Вивчення й аналіз організаційно-правових засад, на яких буду-валися організація та діяльність органів внутрішніх справ в Україні за доби визвольних змагань, дозволить виявити допущені окремими політиками помилки і свідомі перекоси у галузі правового забезпечення діяльності цих органів, з одного боку, показати шляхи роз-витку і надбання тогочасної нормотворчої діяльності, спрямованої на створення та вдос-коналення нормативно-правової бази, покликаної регулювати правоохоронні правовідно-сини й визначати порядок організації та діяльності центрального апарату системи органів внутрішніх справ, з другого. Створення нормативно-правової бази організації та діяльнос-ті міністерства внутрішніх справ (міністерства, комісаріату, відділу, департаменту, бюро тощо, які відають внутрішніми справами країни) є одним з пріоритетних завдань кожної держави. Не стала винятком у цьому питанні й Українська Народна Республіка доби Ди-ректорії. Після повалення Гетьманату П. Скоропадського перед Директорією УНР негайно постало невідкладне завдання розбудови власних органів державної виконавчої влади, зо-крема Міністерства внутрішніх справ. Дане питання є актуальним і для сучасності. При розробці та вдосконаленні організаційно-правових засад діяльності МВС суверенної Укра-їни широко використовується міжнародний досвід. Наприклад, досвід таких країн, як Ні-меччина, Польща, Російська Федерація, Угорщина тощо. Але, на нашу думку, в процесі вдосконалення організаційно-правових засад діяльності МВС України, особливо в умовах розпочатого реформування відомства, необхідно обов язково звертатися й до історичного досвіду нашої країни, з тим щоб на основі ретельного аналізу виявити допущені тогочас-ною владою помилки, а також встановити можливість врахування у сучасній практиці тих позитивних надбань, які були напрацьовані у минулі роки, і зокрема – досвіду правового забезпечення організації та діяльності МВС УНР доби Директорії. Вищевикладені поло-ження і визначають актуальність даної праці.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження вико-нане відповідно до планової тематики науково-дослідної роботи на кафедрі історії держа-ви та права Національної академії внутрішніх справ України та відповідає завданням Ці-льової комплексної програми Національної Академії Наук України № 0186.0.070872 «Ак-туальні проблеми історії Українського національного державотворення». Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на підставі ґрунтовного аналізу архі-вних матеріалів і нормативно-правових документів досліджуваного періоду вперше у віт-чизняній історико-правовій науці дати об єктивне висвітлення історико-правових аспектів та визначити організаційно-правові засади функціонування МВС УНР доби Директорії, показати його провідне місце і роль як складової системи правоохоронних органів тодіш-ньої держави та політико-правові наслідки його діяльності, заповнивши, таким чином, іс-нуючу прогалину в історії держави та права України з метою запозичення історичного до-свіду та можливості його використання у реформуванні сучасної системи органів внутрі-шніх справ України. Спираючись на отримані результати, передбачається напрацювати певні пропозиції, спрямовані на подальше підвищення ролі й місця МВС України у забез-печенні правопорядку та боротьбі зі злочинністю. Для реалізації цієї мети були визначені такі основні наукові завдання: – дати наукову характеристику політико-правових підходів української національної держави до проблеми розбудови системи правоохоронних орга-нів УНР доби Директорії і визначити організаційно-правові засади їх діяльності з охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю за умов суспільно-політичної ситуації в Україні в 1918–1921 рр.; – проаналізувати нормативно-правові та організаційно-структурні основи функціонування МВС УНР у зазначений період; – дослідити нормотворчу діяльність МВС УНР; – здійснити ґрунтовне дослідження нормативно-правової бази, структури, функцій і завдань МВС УНР та створених ним і підпорядкованих йому органів охорони правопо-рядку; – розкрити причини, через які Уряд і МВС УНР не змогли реалізувати певні нор-мотворчі напрацювання у житті держави; – з ясувати причини залучення військових сил до охорони порядку на території, підвладній Директорії УНР; – висвітлити порядок і принципи залучення до правоохоронної діяльності громадських формувань з числа сіль-ського населення; – дати історико-правову оцінку функціонування МВС УНР та створе-них ним і підпорядкованих йому органів охорони правопорядку; – напрацювати рекомен-дації щодо нормативно-правового та організаційно-структурного забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на сучасному етапі. Об єктом дисертаційного дослі-дження є діяльність вищих органів державної влади УНР та МВС УНР у сфері створення та нормативно-правового забезпечення функціонування системи правоохоронних органів, вироблення організаційно-правових засад їх діяльності. Предметом дисертаційного дослі-дження є нормативно-правова база функціонування МВС УНР доби Директорії та його правоохоронна діяльність, а також діяльність по створенню народної міліції та інших фо-рмувань, що входили до складу МВС, їх участь в організації захисту надбань Української революції від протиправних посягань, основні напрями розвитку і вдосконалення право-вих норм, якими регулювалися їх організація та діяльність. Методи дослідження. При ро-боті над дисертаційним дослідженням автором застосовано філософський (діалектичний), інші загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання державно-правових процесів і явищ. Так, із загальнонаукових застосовувались методи конкретно-історичний, порівня-льно-історичний, функціонального аналізу, системно-структурний, із спеціально-наукових – історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-юридичний та інші загальнонау-кові й спеціальні методи. Метод загальної філософської діалектики, згідно з яким всі яви-ща (предмети) вивчаються в єдності та суперечності їх протилежностей, дозволив розкри-ти основні напрями становлення і розвитку нормативно-правової бази діяльності МВС, яке йшло у напрямку від заперечення його існування у вигляді, що дістався від Українсь-кої Держави, на початковому етапі державного будівництва в УНР через декілька транс-формацій до остаточного формування як керівного апарату системи органів внутрішніх справ УНР. За допомогою конкретно-історичного методу досліджувалися політико-правові підходи уряду Директорії УНР до розв язання проблем організації охорони право-порядку, боротьби зі злочинністю та створення системи органів охорони правопорядку і вироблення організаційно-правових засад їх діяльності в умовах конкретної суспільно-політичної ситуації, що склалась в Україні в 1918–1921 рр. Порівняльно-історичний метод дозволив простежити характерні тенденції становлення та розвитку органів охорони пра-вопорядку УНР та МВС УНР у зіставленні з генезисом аналогічних державних органів і апаратів українських національних держав – попередниць Директорії. Метод функціона-льного аналізу дав змогу з ясувати функціональну відповідність органів внутрішніх справ та МВС УНР виконанню поставлених перед ними завдань. За допомогою системно-структурного методу досліджувалося місце МВС у системі державних органів, а його під-розділи й підпорядковані йому органи, зокрема їх організаційно-структурна будова, роз-глядалися в якості системи більш низького порядку. Застосування історико-правового, по-рівняльно-правового, формально-юридичного методів дозволило розглянути генезис нор-мативно-правового забезпечення організації та діяльності МВС УНР, через порівняння нормативно-правових актів, що приймалися у попередні та досліджуваний періоди, вияви-ти їх спільні та відмінні риси і встановити закономірності розвитку і характерні риси за-конодавства, що регулювало організацію та діяльність МВС та утворених ним і підпоряд-кованих йому органів, з ясувати історичну послідовність та доцільність реорганізації сис-теми органів внутрішніх справ УНР, встановити роль формальної визначеності правових норм у забезпеченні функціонування системи органів внутрішніх справ та їх діяльності з охорони правопорядку і боротьби зі злочинністю у досліджуваний період. Наукова новиз-на одержаних результатів полягає в тому, що дослідником вперше в українській історико-правовій літературі зроблено спробу, використовуючи архівні документи і матеріали, пуб-лікації в офіційній пресі, комплексно проаналізувати нормотворчу та організаційну діяль-ність української держави доби Директорії щодо проблеми створення, реорганізації та розвитку системи органів внутрішніх справ, і перш за все МВС УНР, місця і ролі цієї складової державного механізму в особливих історичних умовах та нормативно-правового забезпечення їх діяльності. Діяльність Директорії у галузі державотворення висвітлена у значній кількості історико-правових наукових досліджень. Менш дослідженими є питання правового забезпечення організації та діяльності МВС і підпорядкованих йому органів охорони правопорядку в складних суспільно-політичних умовах даного періоду Українсь-кої революції. Окремі аспекти організації та діяльності МВС УНР доби Директорії висвіт-лювались у роботах науковців Р.Ю. Васковського [10], О.А. Гавриленка [11], В.А.Довбні [12], Я.Ю.Кондратьєва, П.П.Михайленка [13], О.М. Мироненка [14], О.І. Олійника [15], А.П. Тимченка [16], В.М. Чиснікова [17] та ін. Але питання розробки і удосконалення ор-ганізаційно-правових засад діяльності МВС УНР доби Директорії висвітлюються в цих працях лише побіжно, особливо це стосується періоду 1920–1921 рр. До теперішнього ча-су питання, присвячені дослідженню структури та діяльності МВС УНР доби Директорії, стосувалися переважно періоду з грудня 1918 по грудень 1919 року. Період же діяльності МВС УНР у 1920–1921 рр. фактично залишився поза увагою дослідників. Що ж стосуєть-ся вироблення проектів нормативних актів з удосконалення структурної організації МВС у згаданий період, то дане питання взагалі практично не досліджено. Ще й досі у жодній науковій праці не розглядалось питання про вироблення проекту Статуту МВС УНР, який було розроблено за доби Директорії у 1920–1921 рр. Саме тому основною джерельної ба-зою при дослідженні даного питання є архівні документи, які переважно зберігаються у фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, окремі з яких взагалі ще ніколи не публікувались або є маловідомі широкому юридичному загалу. Викладені вище положення і визначають наукову новизну даного дослідження.
Конкретизовано наукова новизна основних положень дисертації полягає в тому, що в ній: – вперше комплексно розглядаються політико-правові підходи держави до пробле-ми розбудови системи органів охорони правопорядку УНР доби Директорії і розробки ор-ганізаційно-правових засад їх діяльності в умовах суспільно-політичної ситуації в Україні в 1918–1921 рр.; – дано науковий аналіз нормативно-правових актів та ряду архівних ма-теріалів за темою дослідження, раніше не відомих або маловідомих історико-правовій на-уці; – здійснено критичний аналіз законодавчих і відомчих нормативних актів досліджу-ваного періоду, які регламентували організацію і діяльність МВС УНР та створених ним і підпорядкованих йому органів охорони правопорядку; – законодавчі та підзаконні акти, якими регламентувалися питання розбудови в Україні в досліджуваний період народної міліції та інших органів охорони правопорядку, розглянуто як цілісну систему; – доведе-но, що ефективність організації та діяльності органів внутрішніх справ перебуває у прямій залежності від того, чи відповідає стан законодавства суспільним відносинам у сфері охо-рони правопорядку; – вперше проаналізовано нормотворчу діяльність МВС УНР як керів-ного органу системи органів внутрішніх справ;
– виявлено закономірну залежність структурно-функціональних реорганізацій у сис-темі органів охорони правопорядку від об єктивних внутріполітичних умов та воєнно-політичної ситуації в Україні доби Директорії; – зроблено спробу дати об єктивну істори-ко-правову оцінку діяльності МВС в Україні в досліджуваний період; – показано, що вищі державні органи влади УНР доби Директорії приділяли достатню увагу виробленню зако-нодавства, що регламентувало організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ, але, в силу воєнної та політичної обстановки, забезпечити їх практичне застосуван-ня у повному обсязі не завжди було можливо; – вперше обґрунтовано висновок про те, що керівництво УНР мало намір перейменувати народну міліцію в поліцію. Практичне зна-чення одержаних результатів. Положення, висновки та пропозиції, викладені у дисерта-ційному дослідженні, становлять певний внесок у розвиток історії держави та права Укра-їни та історії органів внутрішніх справ. Результати дослідження можуть бути використані: – у законотворчій роботі – при підготовці змін і доповнень до законодавчих та інших нор-мативно-правових актів, що стосуються реформування відомства та його складових час-тин, започаткованого керівництвом МВС України; – у науково-дослідних цілях – для по-дальшої розробки історико-теоретичних проблем історії держави та права України, діяль-ності вищих органів виконавчої влади, зокрема МВС; – у навчальному процесі юридичних закладів освіти, насамперед вищих навчальних закладів МВС України, – при вивченні на-вчального курсу «Історія держави та права України» та спеціальних курсів «Історія пра-воохоронних органів України», «Історія міліції України», а також при підготовці відпові-дних курсів лекцій та навчальних посібників. Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях ка-федри історії держави та права Національної академії внутрішніх справ України, на між-народній науково-практичній конференції «Безсмертя подвигу» (Київ, 22 квітня 2005 р.), ХVІІІ міжнародній науково-практичній конференції «Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості» (Донецьк, 25 листопада 2005 р.). Окремі аспекти ро-боти використовувалися викладачами НАВСУ при викладанні курсу «Історія міліції Укра-їни». Публікації. Основні теоретичні положення та наукові висновки дисертаційного до-слідження викладені у п яти публікаціях у наукових фахових журналах і збірниках. З них чотири підготовлені автором одноосібно, одна – у співавторстві, де особистий внесок ав-тора дисертації, який полягає у висвітленні нормотворчої діяльності МВС доби Директо-рії, складає 0,25 авт. арк.
|
