|
Актуальність теми. Формування в Україні правової держави з метою забезпечення надійного захисту прав, свобод та інтересів кожної людини, у якій існуватиме не лише відповідальність громадян перед державою, а й держави перед своїми громадянами, — є важливою передумовою створення в Україні демократичного суспільства. Цей головний напрямок державної політики передбачає вжиття відповідних заходів щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, подальшої демократизації його положень та приведення його у відповідність до Конституції України й міжнародно-правових стандартів.
Становлення правової держави в Україні обтяжується складною криміногенною ситуацією, що зумовлена недосконалістю соціально-економічних реформ, політичною нестабільністю, наявністю “тіньової” економіки, низьким рівнем життя окремих верств населення, правовим нігілізмом та занепадом моральних цінностей.
Історичний досвід реформування правової сфери й аналіз Концепції судово-правової реформи в Україні переконливо свідчать, що посилення ефективного впливу держави на злочинність пов язується передусім зі змінами в організації діяльності органів досудового слідства ), переглядом їх функцій, формуванням нових підходів до комплектування кваліфікованим персоналом. Але самі по собі зміни організаційно-управлінського характеру, без суттєвого реформування чинного кримінально-процесуального законодавства не приведуть до бажаних позитивних результатів.
Важливу роль у протидії злочинності відіграють органи досудового слідства, стан яких не відповідає сучасним потребам українського суспільства, оскільки вимоги статті 9 Перехідних положень Конституції України щодо формування в державі нової системи досудового слідства й уведення в дію законів, котрі б регулювали його функціонування, незважаючи на завершення терміну чинності зазначених положень, не виконані. Залишається вкрай низьким соціально-економічний захист працівників органів досудового слідства, наявні непоодинокі факти втручання у їх діяльність з боку інших державних інституцій. Досудове провадження в Україні не повною мірою відповідає й стандартам досудового розслідування Європейського співтовариства. Саме тому особливої ваги набуває визначення оптимальних правових та організаційних засад діяльності органів досудового слідства, науково обґрунтованих шляхів їх подальшого вдосконалення й розвитку в нових економічних та політичних реаліях, створення надійних гарантій реального забезпечення незалежності слідчих шляхом впровадження низки процесуальних та організаційних заходів.
Питання правового регулювання й ефективності провадження досудового слідства привертали до себе увагу багатьох вітчизняних науковців ще в ХІХ столітті, зокрема Я.І. Баршева, С.В. Вікторського, В.П. Даневського, В.М. Духовського, О.Ф. Кистяківського, А.Ф. Коні, В.А. Ліновського, П.І. Люблінського, В.Л. Случевського, М.І. Стояновського, І.Я. Фойницького та ін. Вагомий внесок у розробку згаданої проблематики зробили як українські науковці, так і вчені країн співдружності незалежних держав: С.А. Альперт, М.І. Бажанов, О.В. Баулін, В.П. Бахін, Б.А. Вікторов, І.Д. Гончаров, В.Г. Гончаренко, Г.Ф. Горський, Ю.О. Гришин, Ю.М. Грошевий, А.П. Гуляєв, А.Я. Дубинський, М.Ч. Когамов, Г.К. Кожевніков, В.С. Кузьмічов, О.М. Ларін, В.К. Лисиченко, Л.С. Лімарченко, В.Г. Лукашевич, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.А. Стремовський, М.С. Строгович, В.Т. Томін, Ф.Н. Фаткуллін, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та ін.
Наявні теоретичні розробки послужили методологічними витоками, науковим фундаментом для визначення сучасних проблем реформування органів досудового слідства та напрямків їх розв язання. Найбільш актуальними залишаються питання визначення місця слідчого апарату в системі правоохоронних органів; відпрацювання чіткої системи досудового слідства й приведення її у відповідність до Конституції України та вимог сучасного суспільства; удосконалення правового статусу слідчого та його правовідносин із суб єктами, які беруть участь у кримінальному процесі, та багато інших проблем, що потребують вивчення й вирішення. Ґрунтуючись на наукових узагальненнях учених-правознавців, автор пропонує власне бачення розв язання низки складних дискусійних у теорії кримінального процесу питань стосовно діяльності органів досудового слідства та вдосконалення кримінально-процесуального законодавства й практики його застосування, котрі й визначили актуальність і значущість обраної теми дисертаційного дослідження. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25.12.2000 за №1376/2000, пріоритетним напрямкам наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 років (Рішення Колегії МВС України від 12.12.2000 за №9 КМ/1, наказ МВС України від 30.06.2002 №635). Тему дисертації передбачено планом науково-дослідної роботи Запорізького юридичного інституту МВС України на 2001-2005 рр. та затверджено Вченою радою зазначеного інституту 31 березня 2005 року, протокол №3.
Мета та завдання дослідження. Основною метою дослідження є визначення сутності й значення досудового слідства та органів, які його здійснюють, у сучасному кримінальному судочинстві України, а також пошук ефективних шляхів приведення вітчизняної системи досудового слідства у відповідність до Конституції України та міжнародно-правових стандартів.
Досягнення поставленої мети забезпечується реалізацією таких завдань:
– здійснити наукове обґрунтування й уточнити окремі аспекти поняття, сутності та правової природи досудового слідства в сучасному кримінальному процесі України;
– уточнити історичні передумови виникнення й перспективи подальшого розвитку вітчизняного досудового слідства;
– розкрити значення основних історичних етапів розвитку вітчизняного досудового слідства для вдосконалення сучасного кримінального процесу;
– визначити місце та роль органів досудового слідства у єдиній системі функціонування державних органів України;
– обґрунтувати модель організаційної побудови слідчого апарату;
– з ясувати функціональне призначення органів досудового слідства й визначити особливості їх процесуальних правовідносин із органами дізнання, прокурором та судом;
– узагальнити правову регламентацію провадження досудового слідства за законодавством деяких зарубіжних країн;
– визначити правовий статус органів досудового слідства в кримінальному судочинстві України;
– обґрунтувати необхідність внесення змін до чинного кримінально-процесуального законодавства з метою підвищення ефективності провадження досудового слідства, сформулювати відповідні пропозиції.
Об єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають під час діяльності органів досудового розслідування.
Предмет дослідження становлять: теорія кримінально-процесуального права; практика діяльності органів досудового розслідування та відповідні норми кримінально-процесуального права, які регламентують цю діяльність.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є комплексне використання сукупності методів та прийомів сучасної теорії наукового пізнання соціальних і правових явищ. Це надає можливість вивчати проблему в єдності її змісту та юридичної форми, здійснювати системний аналіз діяльності органів досудового слідства з розслідування кримінальних справ. У роботі використовувався історико-правовий метод для виявлення закономірностей становлення й розвитку інституту досудового слідства; метод системного аналізу правових норм дозволив усвідомити зміст процесуальних норм, які регулюють порядок провадження досудового слідства; порівняльно-правовий метод застосовувався в процесі порівняння конституційних, кримінально-правових та кримінально-процесуальних норм України та низки зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції стосовно вдосконалення положень чинного та проекту нового Кримінально-процесуального кодексу України; статистичний метод забезпечив обґрунтування теоретичних положень роботи даними судової статистики та іншою статистичною інформацією, вивчення кримінальних справ, проведення анкетування серед працівників правоохоронних органів, обробку та узагальнення отриманих даних.
Емпіричну базу дослідження склали: результати анкетного опитування 157 слідчих МВС і 76 слідчих прокуратури з різних регіонів України, вибірковий аналіз даних про особовий склад слідчих підрозділів та про основні показники слідчої роботи за 2003-2004 рр.
Використано аналітичні й статистичні матеріали органів МВС України, власний досвід дисертанта, набутий під час роботи у слідчих підрозділах УМВС України в Запорізькій області.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим в Україні самостійним монографічним дослідженням комплексу взаємопов язаних теоретичних і практичних проблем діяльності органів досудового слідства з урахуванням положень Конституції України, а також внесених останнім часом змін та доповнень до чинного законодавства, за результатами якого осмислено й узагальнено значення історичних етапів розвитку досудового слідства для сучасного його реформування в Україні. Висловлено авторське бачення шляхів удосконалення кримінально-процесуального законодавства, що дозволить більш гармонійно вирішити дві пов язані між собою проблеми: підвищення ефективності діяльності органів досудового слідства — з одного боку, і посилення гарантій прав та законних інтересів учасників кримінального процесу — з іншого.
Проведене дослідження дозволило сформулювати положення, котрі відповідають вимогам наукової новизни та мають значення для теорії кримінального процесу й правоохоронної практики.
Вперше:
– систематизовані передумови виникнення сучасного типу вітчизняного досудового (попереднього) слідства, які остаточно склалися на початку 60 х років XIX ст. та у формуванні яких відбилися звичаї східнослов янських племен; норми звичаєвого права, княжих статутів та збірників Русі, Литовських Статутів, Магдебурзького права, статті українських гетьманів (“Березневі”, “Переяславські”, “Глухівські” та інші), “Права, за якими судиться малоросійський народ”, закони Російської імперії;
– розкрито історичні витоки та сформульовано авторську класифікацію основних історичних етапів розвитку вітчизняного досудового слідства, яких налічується три: 1) досудове слідство другої половини XIX та початку XX ст. (1864-1917 рр.); 2) досудове слідство Української Радянської Соціалістичної Республіки (1918-1991 рр.); 3) досудове слідство після отримання Україною незалежності (з 1991 р.);
– визначено шляхи поступового реформування досудового слідства в самостійну галузь правоохоронної діяльності, що приведе до створення системи самостійних державних органів, поряд з такими, як органи правосуддя й прокуратури;
– аргументовано доцільність формування в Україні слідчого апарату саме в системі органів виконавчої, а не судової влади;
– запропоновано модель організаційної побудови та функціонування слідчого апарату, що передбачає об єднання всіх слідчих органів та створення єдиного слідчого відомства, для забезпечення проведення єдиної кримінальної політики на всій території країни;
– сформульовано відповідні конкретні пропозиції стосовно вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та проекту нового КПК України з метою підвищення ефективності провадження досудового слідства.
Уточнено:
– поняття досудового слідства як форми досудового розслідування, що за своєю суттю є діяльністю органів досудового слідства, яка здійснюється під наглядом прокурора й обмеженим контролем суду та полягає у збиранні, дослідженні, перевірці й оцінюванні доказів, вжитті інших заходів щодо встановлення причин і обставин злочину; осіб, котрі його скоїли; характеру й розміру збитків, завданих злочином; виявлення та усунення обставин, що сприяли скоєнню злочину;
– правовий статус органів досудового слідства як таких, що є часткою державного апарату, діють за дорученням держави, наділені функціями державно-владного характеру, мають власну компетенцію, специфічні форми й методи діяльності, і єдиним способом формування яких є призначення.
Дістало подальший розвиток:
– наукова концепція стосовно того, що досудове слідство є самостійним видом державної діяльності, яку не можна звести до функцій, котрі б виконувались органами суду, прокуратури та державного управління;
– теза щодо виняткового призначення органів досудового слідства здійснювати такий окремий вид державно-правової діяльності як досудове слідство;
– система завдань досудового слідства, яка полягає в повному, всебічному й об єктивному дослідженні всіх обставин кримінальної справи з метою вирішення питання про можливу передачу кримінальної справи стосовно обвинуваченого до суду; в забезпеченні суду належними й достовірними доказами, достатніми для винесення законного, обґрунтованого й справедливого рішення та охорони громадянина від зловживання владою й помилок з боку органів дізнання та досудового слідства; а також у правовому вихованні громадян, захисті їх від неправомірних дій тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає передусім у тому, що вони можуть бути використані: у науково-дослідній діяльності — для подальших досліджень у цій галузі; у правотворчій діяльності — для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та при підготовці проекту нового КПК України стосовно діяльності органів досудового слідства; у практичній діяльності — з метою сприяння підвищенню ефективності діяльності органів досудового слідства; у навчальному процесі — під час вивчення відповідних розділів кримінального процесу, загальної теорії та історії держави і права, а також для підготовки відповідних навчальних та методичних посібників, підручників, курсів лекцій.
Матеріали дисертації використовуються під час викладання дисциплін “Кримінальний процес України”, “Судові та правоохоронні органи України”; спецкурсу “Вступ до посади” у Запорізькому юридичному інституті МВС України (акт впровадження від 21.09.2005), а також у професійній підготовці та підвищенні кваліфікації слідчих МВС України (акт впровадження від 03.05.2005). Автор направляв свої пропозиції до проекту нового КПК України до Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України (акт впровадження від 29.09.2005).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у виступах автора та обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального процесу Запорізького юридичного інституту МВС України, кафедри теорії кримінального процесу та судоустрою Національної академії внутрішніх справ України, а також на секційних засіданнях таких наукових конференцій: всеукраїнська науково-практична конференція “Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю на етапі реформування кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 14-15 травня 2002 року); всеукраїнська науково-практична конференція “Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні” (м. Донецьк, 13 грудня 2002 року); міжнародна науково-практична конференція “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (м. Запоріжжя, 11-12 грудня 2003 року); всеукраїнська науково-практична конференція “Теоретичні та практичні проблеми організації досудового слідства” (м. Запоріжжя, 20-21 травня 2005 року); на засіданні круглого столу із заступниками начальників ГУМВС, УМВС України — начальниками слідчих управлінь (відділів) на тему “Місце і роль органів досудового слідства в системі кримінального судочинства України та шляхи його реформування” (м. Київ, 31 січня 2003 року).
Публікації. Основні теоретичні положення, висновки й рекомендації сформульовані в дисертаційному дослідженні, викладені в семи наукових статтях, із них чотири опубліковані у фахових виданнях, затверджених переліками ВАК України, та трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.
Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що поєднують 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (345 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 239 сторінок, з яких 191 сторінка — текст дисертації, список використаних джерел — 29 сторінок, додатки вміщено на 19 сторінках.
| 
