|
Актуальність теми дослідження. Відповідно до ст. 1 Конституції Україна є правовою державою, тобто державою, що заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини і громадянина, верховенстві права, взаємній відповідальності людини і держави. Обов язковим атрибутом такої держави є незалежна судова влада, формою здійснення якої є правосуддя, що забезпечує захист та поновлення прав і свобод людини і громадянина.
Визначальним критерієм оцінки ефективності судової влади та правосуддя в правовій державі є доступність судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб. Конституція України у цьому відношенні закріпила право на судовий захист як необмежене та невідчужуване право. Це право знайшло своє безпосереднє відображення в Конституції України, яка в ч. 1 ст. 55 закріпила, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Частина 2 ст. 124 Конституції України передбачила, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. 17 липня 1997 р. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. і тим самим взяла на себе зобов язання гарантувати права, закріплені в ній, та визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини з питань тлумачення й застосування цієї Конвенції. Пункт 1 ст. 6 Конвенції серед конвенційних прав, які повинні гарантуватися державами, закріплює право кожного при визначенні його цивільних прав або обов язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним та безстороннім судом, створеним на підставі закону. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України положення Конвенції про захист прав людини та основних свобод є частиною національного законодавства України, тобто суди при розгляді та вирішенні справ повинні застосовувати конвенційні норми. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду. Таким чином, Україна, як учасниця Конвенції про захист прав людини та основних свобод, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя.
Враховуючи те значення, яке має право на справедливий судовий розгляд справи протягом розумного строку в демократичному суспільстві, Європейським судом накопичена практика застосування п. 1 ст. 6 Конвенції. Вона потребує глибокого наукового дослідження з метою теоретичної розробки концепції доступності правосуддя, втілення міжнародних стандартів справедливого судочинства у судову практику, тим більше, що вже мають місце непоодинокі звертання громадян України зі скаргами до Європейського суду з прав людини та рішення Європейського суду з прав людини, винесені проти України з приводу порушення права на справедливий судовий розгляд при розгляді цивільних справ національними судами. Новий Цивільний процесуальний кодекс України 2004 р. (надалі – ЦПК) у ст. 1 закріплює, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 1 ст. 157 ЦПК передбачає, що суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця. Наведені норми підтверджують, що на національному рівні був зроблений крок до того, щоб певним чином відтворити норми Конвенції про захист прав людини та основних свобод щодо права на справедливий судовий розгляд. У науковому відношенні проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджувалася в Європі в межах руху “Доступ до правосуддя”, який виник у 60-х роках XX століття з метою зробити судовий захист прав найбільш ефективним. У країнах загального права вказана проблема виникла значно раніше і знайшла свій відбиток у доктрині належної правової процедури. В теорії цивільного процесуального права країн Східної Європи, і, в тому числі, України проблема доступності правосуддя привернула до себе увагу лише останнім часом, і хоча в літературі мали місце окремі публікації, однак концептуальних досліджень цієї проблеми не було. При цьому найбільшого вивчення здобув організаційний аспект доступності правосуддя, в межах якого головна увага приділялася питанням побудови судової системи, надання безоплатної юридичної допомоги малозабезпеченим особам, фінансування, матеріально-технічного забезпечення. Доступність правосуддя в аспекті реалізації права на справедливий судовий розгляд у цивільному процесі не досліджувалася, що й стало причиною вибору даної теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідницьких робіт кафедри цивільного процесу в рамках Державної цільової комплексної програми “Проблеми удосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави” (державна реєстрація № 0186.0.099031).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є науковий аналіз доступності як стандарту правосуддя, інтерпретація процесуальних інститутів та процедур, що сприяють реалізації права на звернення до суду за захистом порушених, невизнаних чи оспорюваних права, свобод та інтересів в умовах демократичного суспільства з урахуванням сучасних уявлень про право на справедливий судовий розгляд та правосуддя; формулювання теоретичних положень та практичних висновків, спрямованих на ефективне забезпечення захисту прав, свобод та інтересів суб єктів права на звернення до суду у цивільному судочинстві. Мета наукового дослідження зумовила такі задачі наукового пошуку:
- дослідити сутність доступності правосуддя як певного стандарту справедливого правосуддя;
- виявити та дослідити структурну характеристику доступності правосуддя у цивільному судочинстві;
- обґрунтувати модель справедливого судочинства як форми здійснення доступного правосуддя;
- сформулювати окремі пропозиції щодо вдосконалення законодавства.
Об єкт і предмет дослідження. Об єктом дослідження є судова форма захисту цивільних прав, що забезпечує право на справедливий судовий розгляд у цивільних справах як загальновизнане невідчужуване право кожної особи. Предметом дослідження виступають процесуальні інститути та процедури, що гарантують можливість безперешкодного звернення усякої заінтересованої особи до суду та справедливий і ефективний судовий захист. При цьому, виходячи зі складності цивільної процесуальної форми, її стадійності, а також чисельності інститутів, які в тій чи іншій мірі сприяють реалізації права на справедливий судовий розгляд в межах різних стадій, проблема доступності правосуддя у цивільних справах досліджується в межах процесуальної форми судочинства у суді першої інстанції.
Методи дослідження. Дослідження побудовано на використанні ряду наукових методів і підходів тією мірою, якою вони адекватні об єкту, предмету та завданням дисертаційного дослідження.
Історичний метод використовувався при дослідженні витоків проблеми доступності правосуддя, а також при дослідженні сутності складових елементів доступності.
Системно-структурний метод застосовувався при формуванні загального підходу щодо концептуального висвітлення проблем, пов язаних з реалізацією права на справедливий судовий розгляд, визначення та аналізу структурних компонентів доступності правосуддя.
При обґрунтуванні окремих висновків дисертаційного дослідження автор використовував порівняльно-правовий метод для зіставлення національного права з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини й правом іноземних країн.
У дослідженні застосовувалися також закони і методи аналізу і синтезу, дедукції, індукції, порівняння та протиставлення у систематизації емпіричного матеріалу й отримання теоретичних результатів та практичних висновків для досягнення поставленої мети і задач дослідження.
Теоретична та емпірична база дослідження. Теоретичну базу дослідження склали праці вчених в галузі цивільного процесуального права, зокрема: Г.О. Аболоніна, Р. Бендера, О.Т. Боннера, Є.В. Васьковського, А.Х. Гольмстена, Р.Є. Гукасяна, М.А. Гурвича, А.Г. Давтяна, І. Джекоба, В.М. Жуйкова, М. Каппеллетті, В.В. Комарова, В.А. Кройтора, Х. Кьотца, Д.Д. Луспеника, В.Ю. Мамницького, Є.А. Нефедьєва, Ю.К. Осипова, І.А. Приходько, В.К. Пучинського, І.В. Решетнікової, В.М. Сидоренка, В.М. Семенова, М.К. Треушнікова, С.Я. Фурси, Н.А. Чечиної; Д.М. Чечота, М.С. Шакарян, П.І. Шевчука, В.М. Шерстюка, М.Й. Штефана, В.В. Яркова та ін., а також теоретиків права та спеціалістів в інших галузях права. Емпіричною базою дослідження були опубліковані рішення Європейського суду з прав людини відносно розгляду справ про порушення ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав та основних свобод людини й офіційна судова практика. Наукова новизна. Робота є комплексним науковим дослідженням процесуального аспекту доступності правосуддя у цивільних справах. Наукова новизна обумовлена предметом дослідження, що має теоретичне й практичне значення. Проведені дослідження проблеми доступності правосуддя у цивільних справах дозволили сформулювати та обґрунтувати наступні основні положення, які виносяться на захист і мають певний ступінь новизни:
1. Вперше в науці досліджено історичні та концептуальні витоки проблеми доступності правосуддя, які дисертант знаходить у теорії та судовій практиці країн загального права, а також у межах всесвітнього руху “Доступ до правосуддя”, який виник у Європі у 60-х роках XX століття з метою зробити судовий захист найбільш ефективним.
2. Вперше в теоретичному плані автор розглядає проблему доступності правосуддя в аспекті розвитку концепції основних прав і свобод людини і доводить, що право на доступ до правосуддя є позитивним процесуальним правом в системі прав людини, відповідно до якого кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо своїх цивільних прав і свобод та отримати справедливий та ефективний захист, а держава зобов язана створити відповідні умови для реалізації цієї можливості. У системі прав людини право на доступ до правосуддя є специфічним правом, оскільки при його реалізації здійснюється захист інших прав та свобод. 3. Автор доводить, що право на доступ до правосуддя гарантується закріпленням в міжнародних нормах та національному законодавстві вимог, які відображають загальновизнані чинники відправлення правосуддя, до реалізації яких заохочуються або зобов язуються держави. На підставі цього зроблено висновок, що доступність правосуддя є певним стандартом, який відбиває вимоги справедливого і ефективного судового захисту, що конкретизуються в необмеженій судовій юрисдикціії, належних судових процедурах, розумних строках, і безперешкодного звернення усякої зацікавленої особи до суду.
- 4. Вперше досліджується питання моделі судочинства і доступності правосуддя як генетично пов язаних явищ. При цьому обґрунтована концепція “моделі справедливого судочинства” як певної системи, що оптимально відображає доступність правосуддя, для якої притаманні такі ознаки: доступ до тієї чи іншої судової інстанції повинен бути не лише формально проголошеним, а й реально існуючим;
- правосуддя за своєю сутністю повинно відповідати вимогам справедливості та забезпечувати ефективне поновлення в правах;
- судочинство має бути побудованим на засадах “послабленої” змагальності;
- у судочинстві як формі реалізації судової влади і правосуддя повинні гармонійно поєднуватися публічні та приватноправові засади.
6. На підставі структурно-функціонального підходу проведена структурна характеристика доступності правосуддя у цивільних справах, яка дала можливість виділити такі її складові елементи: "раціональна" юрисдикція суду; право громадського інтересу; належна судова процедура, розумні строки судового розгляду, “право бідності” та надання правової допомоги особам, які цього потребують, за допомогою спеціальних процесуальних механізмів.
7. Автором вперше обґрунтовується науковий та нормативний зміст і значення “раціональної” юрисдикції, яка сприяє тому, що, з одного боку, кожна заінтересована особа має право звернутися до суду для захисту своїх прав, свобод та інтересів, а, з іншого боку, суди не приймають до розгляду справи, якщо особа не є суб єктом права на звернення до суду, відсутній об єкт судового захисту або суд, до якого звернулася особа, є неналежною судовою установою для розгляду такої категорій справ. Вперше в науці сформульоване поняття належної судової процедури, до якої включаються, по-перше, “фундаментальні принципи належної правової процедури” - сповіщення та слухання; законність доказів, які суд повинен приймати до уваги й обґрунтованість рішення. По-друге, принцип рівності сторін у змагальному процесі. По-третє, заборона втручання законодавця у процес здійснення правосуддя шляхом прийняття або зміни законодавчих актів, які мають зворотну силу і створюють передумови сприятливого для держави результату судового розгляду, звільняють одну зі сторін від виконання цивільно-правового обов язку чи цивільно-правової відповідальності без згоди іншої сторони. По-четверте, принцип правової певності, відповідно до якого остаточні судові рішення є обов язковими і повинні виконуватися. На підставі цього запропоновано внести зміни до ст. 1 ЦПК й доповнити ЦПК статтею “Належна судова процедура”.
8. Дисертант наводить додаткові аргументи щодо того, що громадський інтерес є самостійним об єктом захисту. При цьому під останнім слід розуміти не індивідуальні суб єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, які належать окремим персоніфікованим особам, а суб єктивні матеріальні права, свободи або інтереси, які одночасно належать кожній особі як члену суспільства чи певної спільноти та суспільству чи цій спільноті взагалі, тобто “мета-індивідуальні” права, свободи або інтереси. Захист таких прав, свобод та інтересів однієї особи автоматично тягне за собою захист та поновлення прав, свобод та інтересів невизначеного кола осіб і суспільства взагалі. У роботі доводиться, що право громадського інтересу є специфічним правовим інститутом, метою якого є забезпечення захисту громадського інтересу як специфічного об єкту. Автором вперше розроблена конструкція позовів на захист громадського інтересу, які завжди є позовами про визнання і на момент винесення рішення не потребують повідомлення всіх зацікавлених осіб. Рішення за такими позовами створюють судову преюдицію для пред явлення наступних особистих позовів про присудження особами, права, свободи чи інтереси яких захищалися за допомогою позовів на захист громадського інтересу.
9. Враховуючи прецедентну практику та рішення Європейського суду з прав людини, дисертантом обґрунтовано положення про те, що “розумний строк судового розгляду” є суттєвим елементом доступності правосуддя у цивільних справах і відноситься до службового строку. Автором запропоновано доповнити систему існуючих способів, які стимулюють дотримання строків у цивільному судочинстві (попереднє судове засідання, наказне провадження, заочний розгляд справи), так званою “компенсаційною” відповідальністю, законодавчим закріпленням права на оскарження дій або бездіяльності суддів, які процесуально не оформлені, та права на відшкодування за рахунок держави шкоди, спричиненої порушенням права на справедливий судовий розгляд незаконними винними діями або бездіяльністю суддів.
10. У дисертації обґрунтовується “право бідності” як механізм надання пільг у сплаті судових витрат. Автором вперше сформульовано положення про доцільність віднесення питання про визнання за особою “права бідності” до компетенції спеціально створених органів правової допомоги, які повинні оцінювати два критерії – фінансовий, тобто майнове становище особи, та критерій “обґрунтованості вимог” особи, з якими вона бажає звернутися до суду.
11. В роботі доведено, що доступність правосуддя у цивільних справах забезпечується функціонуванням механізмів надання правової допомоги. При цьому автором встановлено, що право на правову допомогу, закріплене у ст. 59 Конституції України, в цивільному судочинстві забезпечується за допомогою різних інститутів, спільним для яких є так званий захист “чужих прав”, а саме: судового представництва, участі у цивільному процесі прокурора, органів державної влади, місцевого самоврядування і осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, участі особи, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги.
Практичне значення одержаних результатів. Наукова та практична значимість роботи визначається новизною дисертаційного дослідження й полягає в визначенні та розробці засад доступності правосуддя у цивільних справах як стандарту правосуддя, обґрунтуванні моделі “справедливого” судового розгляду, виділенні нових інститутів цивільного процесуального права, таких як право громадського інтересу та права бідності, що сприяє подальшому розвитку теорії цивільного процесуального права, удосконаленню діючого законодавства, формуванню правозастосовчої практики судів при розгляді та вирішенні цивільних справ. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для вдосконалення програм навчальних дисциплін “Цивільний процес”, “Судочинство в господарських судах”, “Особливості розгляду окремих категорій справ” та інших, а також у викладенні цих дисциплін і при підготовці навчальних книг.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані у дисертації, доповідалися та обговорювалися на науковій конференції молодих вчених “Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті” (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.), на науковій конференції “Юридичні читання молодих вчених” (м. Київ, 23-24 квітня 2004 р.), на XII Міжвузівській студентській науковій конференції “Наука і вища освіта” (м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.), на науковій конференції молодих вчених “Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 11-12 листопада 2004 року).
Публікації. Основні положення й висновки цього наукового дослідження викладені в таких роботах:
- Сакара Н. Проблема доступності правосуддя у цивільних справах// Право України. – 2004. - № 1. – С. 105-109.
- Сакара Н. Захист громадського інтересу в цивільному судочинстві// Прокуратура. Людина. Держава. – 2004. - № 2 (32). – С. 96-100.
- Сакара Н. Належна судова процедура як елемент доступності правосуддя// Юридична Україна. – 2004. - № 3. – С. 63-67.
- Сакара Н.Ю. “Право бідності” як елемент доступності правосуддя у цивільних справах// Юридична Україна.- 2005. -№ 1.- С. 38-43.
- Сакара Н.Ю. Право громадського інтересу як об єкт судового захисту в цивільному судочинстві// Проблеми розвитку юридичної науки у новому столітті (До міжнародного дня науки за мир і розвиток): Тези наук. доп. та повідомлень учасників наук. Конф. Молодих вчених (м. Харків, 25-26 грудня 2002 р.)/ За ред. М.І. Панова. – Х.: нац. юрид. акад. України, 2003. – С. 26-29.
- Сакара Н.Ю. Моделі судочинства та проблема доступності правосуддя у цивільних справах// Юридичні читання молодих вчених: Збірник матеріалів всеукраїнської наукової конференції 23-24 квітня 2004. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – С. 409-412.
- Сакара Н.Ю. Обсяг судового захисту та доступність правосуддя// Наука і вища освіта: Тези доповідей учасників XII міжвуз. студ. наук. конф., м. Запоріжжя, 20 травня 2004 р.: У 2 ч. – Ч.2 / Гуманітарний університет “Запорізький інститут державного та муніципального управління”; студентське наук. тов-во. – Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2004. – С. 63-64.
- Сакара Н.Ю. Розумний строк судового розгляду як елемент доступності правосуддя у цивільних справах// Актуальні проблеми правознавства: Тези доп. та наук. повідом. учасників наук. конф. молодих учених та здобувачів/ За ред. М.І. Панова. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – С. 66-68.
Структура роботи. Структура роботи визначена її предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, трьох розділів, що складаються з дев яти підрозділів, висновку і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 209 с., з них основний текст – 172 с. Список використаних джерел містить 380 найменувань.
|
