|
Актуальність теми. Проведення економічної реформи в Україні, закріплення на конституційному рівні права кожного на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом [1], і розвиток підприємництва призвели до значного збільшення кількості суб єктів господарювання. Перехід до ринкових відносин неминуче потребує визнання, оформлення і розвитку нових, відповідних їм організаційно-правових форм господарювання. На зміну традиційній (але такій, що вже не вписується в звичайні ринкові рамки) конструкції "підприємства" як самостійної юридичної особи – суб єкта майнового обігу прийшли забуті форми суб єктів господарювання, зокрема, господарські товариства – добровільні об єднання підприємців, що є основними учасниками нормальних ринкових відносин. Чітке і ефективне функціонування суб єктів господарювання, як свідчить світовий досвід, залежить від детального законодавчого оформлення. На жаль, чинне законодавство далеке від цих об єктивних і очевидних вимог ринку, що розвивається. Разом з тим, не можна не визнати швидкого й очевидного прогресу законодавства. Буквально за кілька років воно перейшло від загального визнання таких господарських організацій в якості суб єктів майнових відносин до їх досить детальної регламентації. Тому актуальним є питання про якнайшвидшу розробку і прийняття спеціальних законів про акціонерні товариства, про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю, про повні і командитні товариства.
Проте, у нашу господарську практику вже міцно ввійшли багато основних категорій, понять й інститутів того, що за кордоном звичайно називається "правом компаній", а в Україні складає господарське законодавство, що регулює правове становище та діяльність суб єктів господарювання. До їхнього числа відносяться й установчі документи суб єктів господарювання, що регулюють як взаємовідносини засновників щодо створення і документального оформлення існування цих суб єктів, так і їх правове становище. Питання законодавчого регулювання складу і змісту установчих документів суб єктів господарювання стають все більш важливими. Установчі документи грають визначальну роль у встановленні правового статусу конкретного суб єкта господарювання, комплексу його прав та обов язків, визначенні його відносин з засновниками та засновників між собою, встановленні інших важливих положень щодо його існування. Установчі документи засвідчують виникнення та існування суб єкта господарювання як суб єкта права. Лише установчі документи можуть визначити обсяг правоздатності суб єкта господарювання, види здійснюваної ним діяльності, можуть надати відомості про осіб, що уповноважені укладати угоди від його імені тощо.
Господарський кодекс (далі – ГК України) [2] та Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) [3], що набрали чинності з 1 січня 2004 р., містять низку законодавчих положень, які мають бути розвинуті в законодавстві. Це стосується і вимог до установчих документів суб єктів господарювання. У Господарському кодексі та Цивільному кодексі України питанню установчих документів суб єктів господарювання приділяється велика увага. Крім цих кодексів, вимоги до установчих документів визначаються і в спеціальному законодавстві, зокрема, в законах України «Про господарські товариства» [4], «Про благодійництво і благодійні організації» [5], «Про фермерське господарство» [6] тощо. Крім того, численні нормативно-правові акти, які визначають вимоги до установчих документів залежно від виду суб єкта господарювання, створюють серйозні труднощі при створенні юридичної особи. Адже вимоги до установчих документів, наприклад, господарських товариств, зазначені у трьох нормативно-правових актах – Господарському кодексі та Цивільному кодексі України, Законі України «Про господарські товариства», в яких вони дублюються, а в деяких випадках не збігаються і створюють колізії. Зокрема, згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі установчого договору і статуту, у той час як Господарський кодекс та Цивільний кодекс України встановлюють, що єдиним установчим документом акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю є статут. Така розпорошеність норм у різних законодавчих актах потребує усунення цих недоліків.
Неналежний рівень правового регулювання відносин, пов язаних з установчими документами суб єктів господарювання, створює сприятливий ґрунт як для зловживань з боку засновників, так і низького рівня захисту їх прав.
Нерозвиненість законодавства, що встановлює вимоги до установчих документів суб єктів господарювання, постає на сьогодні серйозним стримуючим фактором розвитку господарської діяльності. Вдосконалення законодавства, що містить вимоги до установчих документів суб єктів господарювання, є необхідним для забезпечення як господарської діяльності в цілому, так і конкурентноздатності суб єктів господарювання України на міжнародному рівні.
Правове регулювання відносин, що виникають в зв язку із складанням, затвердженням та реєстрацією установчих документів, ще знаходиться в стадії становлення в Україні та теоретично мало вивчено. Спірність багатьох питань про установчі документи суб єктів господарювання, що зберігається у науковій літературі, та існуюча недосконалість законодавчого регулювання в цій сфері суспільних відносин свідчить про актуальність теми цього дослідження.
Таким чином, зараз існує актуальна потреба в удосконаленні чинного законодавства, що встановлює вимоги до установчих документів суб єктів господарювання, приведення його у відповідність з поточними та перспективними вимогами ринкового середовища, що має відповідати потребам економічного розвитку держави, а також міжнародним вимогам.
В юридичній літературі зазначеним проблемам приділяється певна увага. Питання установчих документів розглядалися ще в роботах авторів дореволюційного періоду А.В. Венедіктова, А.І. Камінки, Д.І. Мейера, Л.І. Петражицького, Г.Ф. Шершеневича, В.Б. Єльяшевича та ін. У сучасних наукових дослідженнях правову природу, склад і зміст установчих документів аналізували С.М. Грудницька, О.Р. Кибенко, О.Є. Орлова, О.А. Підопригора, І.В. Спасибо-Фатєєва, А.С. Удовиченко та інші автори. Серед досить відомих теоретичні розробки Б.П. Архіпова, Н.В. Козлової, В.І. Маркова, Д.І. Степанова, І.Т. Тарасова, В.І. Татькова, Г.В. Цепова, О.С. Янкової тощо. Однак багато правових аспектів установчих документів залишилися поза увагою авторів.
Натомість сьогодні, особливо в умовах становлення в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки, ці проблеми потребують науково-теоретичного і практичного вирішення. Крім того, переважно ці дослідження здійснювались до набрання чинності Господарського кодексу та нового Цивільного кодексу України. В сучасних умовах дії Господарського кодексу та нового Цивільного кодексу України аналіз установчих документів суб єктів господарювання потребує нових підходів. З огляду на вищевикладене, дослідження установчих документів суб єктів господарювання є актуальним і доцільним з урахуванням можливості використання його результатів для вдосконалення чинного законодавства України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії МОН України на 2001-2005 рр. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми “Правові проблеми розвитку сучасної української держави”, що розробляється науковцями Одеської національної юридичної академії та зареєстрована в Державному реєстрі за № 01010001195, в якій дисертант брав участь як співвиконавець.
У межах даної теми автором проведено дослідження теоретичних та практичних аспектів установчих документів суб єктів господарювання, на підставі якого виявлені основні проблемні питання установчих документів суб єктів господарювання та обгрунтовано шляхи їх вирішення.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоретичних і практичних питань щодо установчих документів суб єктів господарювання та підготовка пропозицій з удосконалення законодавства України про установчі документи у сфері господарювання.
Відповідно до вказаної мети були поставлені та вирішені такі завдання: визначення поняття установчих документів суб єкта господарювання;
з ясування значення установчих документів суб єкта господарювання як невід ємного елементу фактичного (юридичного) складу, що опосередковує заснування суб єкта господарювання;
дослідження законодавчих вимог до складу і змісту установчих документів суб єктів господарювання залежно від обраної засновниками організаційно-правової форми створюваної господарської організації; уточнення поняття засновницького договору як установчого документу суб єкта господарювання, його видів, порядку укладання, зміни і розірвання, структури та змісту, а також відокремлення від суміжних договорів;
визначення поняття, правової природи та змісту статуту суб єкта господарювання;
обґрунтування пропозицій з удосконалення законодавства, що містить вимоги до статуту і засновницького договору як установчих документів суб єктів господарювання в Україні.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв язку з розробкою, затвердженням та реєстрацією установчих документів суб єктів господарювання.
Предметом дослідження є теоретичні та практичні питання щодо установчих документів суб єктів господарювання, відповідне законодавство України та зарубіжних країн.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження. Узагальнення явищ і процесів при здійсненні правового регулювання установчих документів суб єктів господарювання базується на системному аналізі правових дефініцій та категорій. За допомогою діалектичного методу досліджувався інститут установчих документів, його роль і місце у системі господарського законодавства України. Порівняльно-правовий метод використовувався для з ясування досвіду правового регулювання відносин, що виникають в зв язку із складанням, затвердженням та реєстрацією установчих документів суб єктів господарювання в Україні та зарубіжних країнах. Формально-юридичний метод використовувався при аналізі змісту правових норм господарського права України. Застосування історичного методу дослідження дозволило дослідити розвиток нормативно-правової бази щодо регулювання установчих документів суб єктів господарювання в Україні, тенденції та еволюцію поглядів законодавця з питань складу і змісту установчих документів суб єктів господарювання. Теоретичним джерелом дослідження слугували наукові здобутки таких провідних українських і російських вчених, як М.І. Брагінський, О.М. Вінник, В.В. Вітрянський, Д.В. Задихайло, І.Є. Замойський, Г.Л. Знаменський, Т.В. Кашаніна, М.І. Кулагін, В.К. Мамутов, О.Н. Садиков, Н.О. Саніахметова, О.В. Шаповалова, В.С. Щербина та ін. Емпіричну базу дослідження склали законодавство України, інших країн (Англії, Болгарії, Німеччини, Російській Федерації, США, Фінляндії, Франції тощо), правозастосовча практика, а також спеціальна вітчизняна та іноземна наукова література, у якій досліджуються проблеми установчих документів суб єктів господарювання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці системним, комплексним дослідженням установчих документів суб єктів господарювання, у якому автором обґрунтовано доцільність удосконалення правового регулювання щодо установчих документів суб єктів господарювання, опрацьовано і сформульовано низку нових концептуальних як у теоретичному, так і практичному значенні положень, спрямованих на вдосконалення вітчизняного законодавства.
Уперше:
обґрунтовано, що установчі документи суб єкта господарювання є невід ємним елементом фактичного (юридичного) складу заснування суб єкта господарювання. Цей фактичний (юридичний) склад включає такі юридичні факти: волевиявлення засновника про намір створити суб єкт господарювання; угоди засновників про створення суб єктів господарювання (засновницький договір, договір про створення суб єкта господарювання); затвердження статуту; обрання органів суб єкта господарювання; рішення засновника (засновників) про створення суб єкта господарювання (або ненормативний правовий акт уповноваженого органа державної влади чи органа місцевого самоврядування, що оформлює рішення суб єкта публічного права, який виступає засновником юридичної особи); правочини засновників, спрямовані на формування статутного фонду створюваного суб єкта господарювання;
аргументовано, що засновницький договір і статут суб єкта господарювання є корпоративними правочинами, в результаті вчинення яких з являється новий суб єкт права, який не приймав участі у їхньому вчиненні, однак стає повноправним учасником корпоративних правовідносин, що виникають між засновниками, суб єктом господарювання і суб єктами, які виконують функції його органів;
виявлено, що засновницький договір виконує функцію регламентації зобов язальних відносин, що виникають між засновниками з моменту його укладання до моменту державної реєстрації створюваного суб єкта господарювання - юридичної особи. Після державної реєстрації суб єкта господарювання - юридичної особи функції засновницького договору полягають у регламентації корпоративних правовідносин, а також закріпленні правового статусу господарської організації;
обґрунтувано твердження щодо регламентації засновницьким договором і статутом корпоративних відносин, які існують між суб єктом господарювання, його засновниками і органами управління таким суб єктом, а в суб єктах господарювання, заснованих на членстві, - також між засновниками (учасниками);
аргументовано, що статут суб єкта господарювання, затверджений актом компетентного органу державної влади або органом місцевого самоврядування, слід вважати індивідуальним (ненормативним) правовим актом, адресованим конкретним особам, насамперед створюваному суб єкту господарювання.
Удосконалено:
визначення засновницького договору як багатостороннього, консенсуального, оплатного правочину організаційного, майнового і фідуціарного характеру, що породжує зобов язання за участю третьої особи – суб єкта господарювання, який виникає на основі такого договору;
обгрунтування необхідності застосування норм про недійсність правочинів до установчих документів суб єктів господарювання, які за своєю правовою природою є корпоративними правочинами, якщо вони не відповідають вимогам закону. Установчі документи суб єктів господарювання, які є індивідуальними (ненормативними) правовими актами, якщо вони не відповідають вимогам закону, повинні визнаватися незаконними та скасовуватися;
положення щодо порядку визнання недійсним (незаконним) засновницького договору товариства або статуту суб єкта господарювання, зокрема шляхом застосовування до майнової маси такого суб єкта господарювання положення про зобов язання у зв язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, при тому, що дійсність правочинів, вчинених таким суб єктом господарювання, не повинна ставитись під сумнів.
Дістали подальший розвиток:
визначення поняття установчих документів суб єктів господарювання як документів встановленої законом форми, згідно з якими суб єкт господарювання виникає і діє як суб єкт права, які закріплюють завдання суб єктів господарювання та які необхідні для врегулювання порядку, умов узгодженої діяльності засновників, а також для визначення правового статусу створюваного суб єкта господарювання – господарської організації;
положення щодо погодження із ГК і ЦК України інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, шляхом виключення з них положень, що передбачають серед установчих документів суб єкта господарювання і засновницький договір, і статут (положення);
обґрунтування необхідності регулювання, окрім інших, відносин, що виникають у зв язку зі складанням та затвердженням установчих документів відповідних організаційно-правових форм суб єктів господарювання у спеціальних законах України про повні і командитні товариства, про товариства з обмеженою і з додатковою відповідальністю, про акціонерні товариства тощо, які пропонувалося прийняти;
пропозиції щодо узгодження положень нормативно-правових актів, які містять вимоги до установчих документів суб єктів господарювання, з метою приведення у відповідність таких актів до Закону України «Про господарські товариства», ГК і ЦК України, зокрема, шляхом внесення відповідних змін та доповнень;
пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства, зокрема, шляхом обґрунтування необхідності доповнення ГК України а також законів про окремі види суб єктів господарювання нормою, яка б імперативно встановлювала строк повідомлення органу державної реєстрації про зміни в установчих документах, для внесення необхідних змін до Єдиного державного реєстру. А також нормою про набрання чинності змін у засновницькому договорі і статуті для третіх осіб з моменту реєстрації цих змін.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, які містяться в роботі, можуть бути основою при визначенні шляхів вдосконалення законодавства України щодо установчих документів суб єктів господарювання.
Результати дослідження можуть бути використані у законотворчій діяльності, в науково-дослідницькій роботі. Положення дисертації можуть бути використані в навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять за курсом “Господарське право”.
Результати дисертаційного дослідження використовуються в Одеській національній юридичній академії при викладанні навчальної дісциплини „Підприємницьке право” (довідка № 3-1618 від 18 жовтня 2005 р., додаток А). Положення дисертаційної роботи використовувались у практичній діяльності товариства з обмеженою відповідальністю „Златоград” (довідка № 30/09-юр1 від 30 вересня 2005р., додаток Б), при правовому забезпеченні розробки, затвердження та реєстрації установчих документів дочірнього підприємства "КЕЙ-ВІ-БІ Інвестментс Лтд." Корпорації 6129471 Канада Інк. (довідка № 3-26/09 від 26 вересня 2005р., додаток В).
Деякі положення і висновки дисертації, які мають дискусійний характер, можуть скласти підгрунтя для наступних наукових досліджень.
Особистий внесок здобувача. Наукові результати проведеного дослідження отримані особисто автором на основі аналізу чинного законодавства України та зарубіжних країн, а також практики його застосування. Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на міжнародній науково-практичній конференції „Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2004), І міжнародній науково-методичній конференції „Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (Хмельницький, 2004), ІІ міжвузівській науково-практичній конференції „Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2005) а також на 6 (58), 7 (59), 8 (60) звітних наукових конференціях професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2003, 2004, 2005).
Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 6 наукових праць загальним обсягом 5,7 д.а., у тому числі 3 наукові статті у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, які належать здобувачу особисто.
| 
