|
Актуальність теми дослідження. Докорінні зміни, що сталися на рубежі 80–90-х років XX століття у політичному й економічному житті України, призвели до формування принципово нової, порівняно з радянським періодом, системи зовнішньоекономічних зв язків. Внаслідок зазначених обставин усі суб єкти підприємницької діяльності отримали можливість самостійної участі в міжнародних торговельних відносинах. Відповідним чином, зросла кількість спорів, що виникають із зовнішньоекономічних і, зокрема, морегосподарських контрактів.
У ході вирішення ряду проблем міжнародного комерційного арбітражу в сфері торговельного мореплавства, пов язаних, серед іншого, із зіткненням на морі, посадкою суден на мілину, пошкодженням портових споруджень, проблемами демереджу тощо, особливого значення набуло застосування принципів та норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях. Суттєві труднощі при розв язанні згаданих проблем зумовлюються специфікою майнових відносин у сфері торговельного мореплавства. Ця специфіка знайшла своє втілення, зокрема, у визначенні правових норм, відомих у доктрині міжнародного приватного права як “спеціальні норми”.
Регламентація діяльності міжнародного комерційного арбітражу у сфері торговельного мореплавства є однією з найскладніших проблем сучасного міжнародного приватного права загалом. В цьому контексті важливу роль у міжнародній уніфікації понять і механізмів міжнародного комерційного арбітражного суду відіграв Типовий закон “Про міжнародний комерційний арбітраж” (ЮНСІТРАЛ) 1985 року, котрий набув загальновизнаного характеру і широко застосовується на практиці. Аналіз правової природи та особливостей міжнародного комерційного арбітражного суду в сфері торговельного мореплавства має для України важливе практичне значення. Прийняття Верховною Радою України Закону України „Про міжнародний комерційний арбітражний суд” від 24 лютого 1994 р., Положення морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України від 24 лютого 1994 р. та Закону України „Про міжнародне приватне право”, який набув чинності 1 вересня 2005 р., значною мірою сприяли врегулюванню процедури та механізму вирішення морських спорів у нашій державі. Проблема вирішення спорів міжнародним комерційним арбітражним судом в сфері торговельного мореплавства поки що є недостатньо висвітленою у вітчизняній науковій літературі. Окремі аспекти цієї тематики досліджувалися у роботах Г.О. Анцелевича, М.М. Богуславського, О.А. Брильова, Д. Бірюка, М.П. Бардіна, О.Ф. Висоцького, А.С. Довгерта, В.В. Демиденка, І.В. Дмитриченка, О. Єременка, В.І. Кисіля, С.С. Кузнєцова, К. Кокота, О. Марушка, О. Мельника, В. Мілаша, І. Міщенка, І.Г. Побірченка, Ю. Д. Притики, Т.В. Сліпачук, О. Торгашина, Г.А. Цірата, О.М. Шемякіна тощо. Певний інтерес до міжнародного комерційного арбітражного суду у сфері торговельного мореплавства спостерігається в роботах зарубіжних фахівців, зокрема Ф. Кейліна, П. Сандерса, В. Тетлея, Б. Хейфеца, К. Хобера, К. Шмітгоффа та ін. Крім того, в тій чи іншій мірі у контексті морського арбітражу вказану проблематику аналізували М. Вольф, М. Давіес, М. Джеймс, Г. Ейльзен, М. Кер, Джл. Лев, Е. Мергер, Р. Мюллерсон, В. Парк, Дж. Парис, Р. Родьер, Д. Рівкін, Дж. Роберт, Ф. Фустукос та ін.
В даний час Україна активно бере участь у кодифікації міжнародного приватного права. Так, на XX сесії Гаазької конференції з міжнародного приватного права (14–30 червня 2005 року) у м. Гаага (Нідерланди) було розповсюджено програму поступового приєднання України до Конвенції про міжнародний доступ до правосуддя від 25 жовтня 1980 р., Конвенції про застосування норм законодавства щодо контрактів для міжнародного продажу товарів від 22 грудня 1986 р. Крім того, Україна взяла участь у розробці Конвенції про виключне право вибору угод, що укладаються в судовому порядку, підписану нею у червні 2005 р. Набуття Україною участі в згаданих конвенціях, безперечно, сприятиме більш повній інтеграції країни в європейських та глобальних структурах політичного і економічного та соціального співробітництва. Разом з тим, активізація зовнішньоекономічних зв язків України призвела до перегляду доктринальних поглядів на процес систематизації норм, що регулюють приватноправові відносини, ускладнені іноземним елементом. Всі ці чинники обумовлюють актуальність дослідження міжнародного комерційного арбітражу у сфері торговельного мореплавства.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертаційного дослідження відповідає науково-дослідній роботі відділу міжнародного права та порівняльного правознавства Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України”, що здійснюється у рамках вивчення проблеми “Україна у системі сучасного міжнародного правопорядку: теорія і практика” (номер державної реєстрації RК 0100U1000800).
Мета та завдання дисертаційного дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей та особливостей діяльності міжнародного комерційного арбітражного суду в сфері торговельного мореплавства з урахуванням новітніх тенденцій розвитку цього інституту міжнародного приватного права.
Наведена мета зумовила постановку і вирішення таких наукових завдань:
– визначити загальні напрями та особливості еволюції міжнародного комерційного арбітражу в сучасних умовах;
– проаналізувати зміни у структурі та організації міжнародного комерційного арбітражу у зв язку з виникненням нових типів ділових та інших контрактів;
– виявити спільні та відмінні характеристики в організації морських арбітражних судів західних держав та Морської арбітражної комісії України;
– узагальнити практику застосування принципів міжнародного приватного морського права в рішеннях міжнародних арбітражних судів;
– визначити особливості застосування матеріальних і процесуальних норм міжнародного приватного морського права на основі практики морських арбітражних судів різних країн світу; – розробити пропозиції щодо вдосконалення вітчизняного механізму захисту законних прав і інтересів суб єктів господарських відносин при розгляді спорів, що випливають із морської діяльності в Світовому океані.
Об єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, що виникають у сфері розгляду спорів в міжнародному комерційному арбітражному суді.
Предметом дослідження є комплекс міжнародно-правових принципів та норм щодо функціонування міжнародного комерційного арбітражного суду у сфері торговельного мореплавства та пов язані з ними матеріальні та процесуальні норми внутрішнього права.
Методологічну основу дисертації становлять загальновизнані методи пізнання і розкриття змісту правових явищ, зокрема: історико-логічний та порівняльний, використані у процесі аналізу понять “міжнародний комерційний арбітраж”, “міжнародний морський арбітраж” і “види арбітражу”; нормативний метод, що застосовувався при визначенні в міжнародному приватному праві статусу Типового закону “Про міжнародний комерційний арбітраж” (ЮНСІТРАЛ) 1985 р., а також в процесі аналізу законодавства України та інших держав, що регламентує наслідки застосування принципів та норм в сучасному міжнародному приватному морському праві; системно-структурний та системно-функціональний методи, які, серед іншого, покладені в основу розгляду інституту арбітражу і встановлення його місця у системі міжнародного приватного морського права.
Теоретичним підґрунтям дисертації слугували також праці юристів-міжнародників, що належать до різних наукових напрямів, а саме Ф. Беглінгері, М. Кілінга, Дж. Мірабіто, Ш. Строхбака, Л. Сноуна, Д. Феррі, Б. Хаусмана, та ін. (західні школи); С.О. Гуреєва, Л.М. Єгорова, А.І. Сілінга, М.А. Цигенгагеля та ін. (школа колишніх соціалістичних країн). Використані й праці з цієї проблематики радянських вчених – Є.В. Брунцева, М.І. Брагінського, П.П. Віноградова, Г.Г. Іванова, Г.В. Ігнатенка, С.Б. Крилова, О.В. Кулістікова, М.М. Колосова, С.Н. Лебедєва, Л.А. Лунца, Г.К. Мінакова, А.І. Муранова, А.Л. Маковського, І.С. Перетерського, Д.Ф. Рамзайцева, А.А. Старостіна, М.В. Сергєєва, О.Н. Толмачова та ін.
Емпіричну базу роботи становлять прийняті під егідою ООН договірні інструменти в галузі міжнародного комерційного арбітражного суду: Женевський Протокол про арбітражні застереження 1923 р., Женевська конвенція про виконання іноземних арбітражних рішень 1927 р., Нью-Йоркська конвенція про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень 1958 р., Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж 1961 р., Московська конвенція про вирішення арбітражним шляхом цивільно-правових спорів, що виникають із відносин економічного та науково-технічного співробітництва 1972 р., Типовий закон про міжнародний комерційний арбітраж 1985 р. тощо; універсальні конвенції в галузі міжнародного приватного морського права: Брюссельська конвенція щодо об єднання деяких правил щодо зіткнення суден 1910 р.; матеріали та документи з питань арбітражу Комісії ООН з права міжнародної торгівлі, інших міжнародних арбітражних інституцій; а також відповідні законодавчі акти України.
Наукова новизна даної дисертації полягає в тому, що в українській юридичній літературі на монографічному рівні вперше визначено правову природу, функціональні особливості і напрями еволюції міжнародного комерційного арбітражного суду в його діяльності у сфері торговельного мореплавства. Крім того, автором вперше було проведено порівняльний аналіз регламентів морських арбітражних судів різних країн світу, а також дослідження іноземної практики застосування принципів і норм міжнародного приватного морського права в арбітражних рішеннях.
Наведений у дисертації аналіз дає підстави авторові сформулювати такі теоретичні узагальнення:
1. Визначено, що сьогодні арбітраж є провідним правовим механізмом для регулювання комерційних спорів. Шляхом еволюції комерційного арбітражу в напрямку уніфікації його загальних понять та підходів, сучасний міжнародний комерційний арбітражний суд був перетворений із переважно регіонального на загальносвітовий правовий механізм вирішення комерційних спорів.
2. Доведено значну цінність арбітражу не тільки для традиційних типів спорів, що виникли в міжнародній торгівлі, а й для нових типів спорів, які можуть виникати внаслідок міжнародних комерційних контрактів, укладених з метою індустріального та науково-технічного розвитку. Обґрунтовано, що специфіка регулятивної ролі міжнародного комерційного арбітражного суду у зв язку з виникненням нових типів комерційних контрактів визначається так званою “подвійною функціональністю”, яка полягає у поєднанні функцій арбітражного регулювання чинних умов та, водночас, арбітражного процедурного заповнення прогалин у відповідних контрактах за наявності обопільної згоди їхніх сторін.
3. Внаслідок проведеного порівняльного аналізу функціональних особливостей морських арбітражів визначено, що основні тенденції розвитку інституту міжнародного комерційного арбітражного суду у морській галузі свідчать про наявність загальних підходів щодо їх організації та функціонування. Це стосується здійснення контролю щодо призначення, відводу та зміни арбітрів; встановлення загальних вимог щодо незалежності арбітрів; визначення арбітражного рішення у місці проведення арбітражного слухання більшістю голосів арбітрів та надання йому обов язкової сили, а також про наявність розбіжностей щодо предмету спору; визначення арбітражного інституту і правил; застосованого права; строків; витрат; мови слухання справи тощо.
4. Встановлено, що принципи міжнародного приватного морського права (зокрема, принципи “автономії волі”, “безпечного порту”, “доступне по прибутті”, “очікування причалу”, “раз на демереджу, то завжди на демереджу” тощо) повинні враховуватися при застосуванні національного законодавства України, зокрема Кодексу торговельного мореплавства України 1994 р. При цьому своєрідна правова природа міжнародного морського арбітражу дає йому змогу забезпечити застосування не лише власного матеріального права держави, де відбувається арбітражний розгляд морських спорів, а й відповідних матеріальних норм іноземного права, до яких відсилає колізійно-правова норма. В силу того, що міжнародний морський арбітраж є важливим інструментом міжнародного приватного права в цілому, загальні положення міжнародного приватного права щодо джерел правового регулювання також цілком застосовуються до арбітражу. 5. З ясовано, що при винесенні рішень сучасні міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують як матеріальні норми національного й іноземного права, так і закріплені в міжнародних конвенціях уніфіковані матеріальні і колізійні норми міжнародного приватного морського права та норми міжнародних звичаїв торговельного мореплавства. Характерною рисою таких рішень є обов язкове застосування арбітрами специфічного принципу міжнародного приватного права автономії волі (lex voluntatis) та врахування волевиявлення сторін у попередньо підписаних ними угодах про арбітраж.
6. Доведено, що питання юрисдикційного характеру міжнародного морського арбітражу вирішуються на основі процесуальних норм тієї держави, на території якої здійснюється арбітражний розгляд справи, або тієї держави, де вимагається виконання арбітражного рішення. Зокрема, при визначенні підсудності (юрисдикції) стосовно справ, які виникають з морських спорів, міжнародні морські арбітражі та національні арбітражні органи держав застосовують норми такого процесуального договору, яким є пророгаційна угода, згідно з якою сторони добровільно передають свій спір на розгляд конкретно визначеному арбітражу. При цьому питання про те, чи має арбітраж компетенцію для вирішення відповідного морського спору, вирішується самими арбітрами на основі відомого процесуального принципу міжнародного приватного морського права “компетенції компетенції”.
7. Визначено, що з метою вдосконалення вітчизняного механізму захисту законних прав та інтересів учасників приватноправових відносин при розгляді спорів, що випливають із морської діяльності у Світовому океані, бажано було б створити спеціалізований морський суд в Україні. Це сприяло б взаєморозумінню та зміцненню міжнародного авторитету України як морської держави.
Практичне значення дисертаційного дослідження. Положення дисертації можуть бути використані в подальших дослідженнях проблем міжнародного комерційного арбітражного суду та з метою повнішого розкриття специфіки його діяльності саме у сфері торговельного мореплавства, що сприятиме розумінню необхідності удосконалення механізмів вирішення арбітражних спорів. Результати дослідження, зроблені дисертантом висновки і пропозиції мають значення для вдосконалення навчального процесу при підготовці й підвищенні кваліфікації спеціалістів з міжнародного приватного права, міжнародного приватного морського права, міжнародного комерційного арбітражного суду тощо. Вони можуть бути використані в навчальному процесі під час викладання, наприклад, таких дисциплін, як “Міжнародне приватне право”, “Міжнародне приватне морське право”, “Міжнародний комерційний арбітражний суд”, “Міжнародний морський арбітражний суд”. Апробація і публікація результатів дослідження. Основні положення і практичні висновки дисертаційного дослідження викладені в чотирьох індивідуальних публікаціях автора. Базові положення дисертації пройшли апробацію на Другій науково-практичній конференції “БІНСА-БРАСС” (м. Одеса, 2000 р.; тези опубліковані) та Другій науково-практичній конференції “Міжнародне морське право” (м. Одеса, 2004 р.; тези опубліковані).
Структура та обсяг дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділених на вісім підрозділів, загальних висновків і списку використаних джерел (178 найменувань). Обсяг дисертації становить 173 сторінок.
|
