|
Актуальність теми дослідження. Громадськість є одним із найважливіших національних ресурсів для розвитку і впровадження екологічного законодавства. Кожна людина особисто зацікавлена, щоб оточуюче її середовище було чистим, здоровим і неушкодженим, а тому залучення громадськості до формування екологічної політики держави є вирішальним чинником у створенні ефективного режиму охорони навколишнього природного середовища. В останні роки відбулися певні позитивні зрушення у процесі становлення передумов ефективного залучення громадськості до вирішення екологічних проблем. Усе чіткіше визначається стратегія і тактика громадської екологічної політики, реалізації форм та застосування методів екологічного стимулювання як на місцевому, так і загальнодержавному рівнях, впровадження попереджувальних заходів для збереження довкілля представниками екологічної громадськості. Інституційний розвиток суспільства триває. Однак на функціональному рівні поки що не сформовано систему взаємозв язку і взаємозалежності інтересів громадян, суспільних настроїв і дій влади. Кожна з названих складових перебуває в автономному режимі і, як правило, не впливає одна на одну. Це означає, що, незважаючи на помітне зміцнення природоохоронної бази України та її орієнтацію на світові стандарти, існує велика кількість законодавчих прогалин, які стримують розвиток громадської ініціативи. Не маючи своєрідного опонента і контролера в особі громадськості, деякі державні структури не поспішають з перебудовою своєї діяльності в нових соціально-економічних умовах країни, лише констатуючи із року в рік загострення соціальної кризи, падіння культурного рівня життя тощо. За таких обставин визріла необхідність вдосконалення механізмів взаємодії громадськості та органів влади у багатьох сферах життєдіяльності суспільства, у тому числі в екологічній.
Запорукою успішної співпраці громадськості та державно-владних установ є належним чином сформована нормативно-правова база, на основі якої визначалися б основні принципові положення такої співпраці, а також конкретні механізми їх реалізації. В нашій державі на даному етапі триває процес розвитку правового регулювання участі громадськості у прийнятті рішень у галузі охорони довкілля. Однак відсутність переконливих гарантій, тобто відповідних забезпечуючих механізмів (стимулюючих норм, відповідальності за порушення відповідних процедур тощо) призводить до блокування практичного застосування закріплених в нормативно-правових актах так званих норм-принципів, норм-цілей, які не сприймаються суспільством через відсутність детальних механізмів їх безпосередньої реалізації. В той же час у деяких країнах світу на сьогодні таке законодавство вже в основному сформоване, вироблена певна практика його застосування. Активно створюються норми міжнародного права, покликані врегулювати досліджувану сферу суспільних відносин. Отже, перед Україною постало завдання вдосконалення нормативно-правової бази та створення цілісної досконалої системи правових гарантій забезпечення реальної участі громадян та їх об єднань у прийнятті рішень з питань охорони навколишнього природного середовища. Актуальність та важливість даних питань, а також наявність наукових розробок лише з окремих аспектів цієї проблематики в Україні, відсутність упорядкованої системи нормативно-правових актів у цій сфері обумовили вибір даної теми дисертаційного дослідження.
Науково-теоретичною базою дослідження є праці як провідних українських, так і зарубіжних вчених. Наукові дослідження В.І.Андрейцева, О.В.Бесяцького, Г.Ю.Бистрова, М.М.Бринчука, С.А.Боголюбова, М.І.Васильєвої, А.П.Гетьмана, О.К.Голіченкова, Т.Р.Захарченко, Л.М.Здоровко, Н.Р.Кобецької, О.С.Колбасова, В.В.Костицького, С.М.Кравченко, М.В.Краснової, Н.Р.Малишевої, В.Л.Мунтяна, С.В.Размєтаєва, Т.М.Слінько, А.Г.Тарнавського, Ю.С.Шемшученка з питань теорії екологічного права допомогли сформулювати основні положення, на яких повинні базуватися загальні підходи до правового регулювання участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень.
Обґрунтуванню окремих дисертаційних положень сприяли праці відомих дослідників питань теорії держави та права (С.С.Алєксєєва, М.В.Вітрука, М.І.Матузова, М.М.Новікова та ін.), конституційного права (В.В.Кравченка, В.Косинського, Л.М.Липачової, А.Р.Мацюка, А.С.Олійника, В.Ф.Погорілка, В.О.Серьогіна, В.Л.Федоренка, О.О.Чуб), а також роботи вчених у галузі державного управління (В.Г.Афанасьєва, В.Д.Бакуменка, В.М.Гаращука, О.Г.Мурашина, О.І.Сушинського, В.П.Таранухи, Ю.А.Тихомирова та ін.). Проблеми правового забезпечення участі громадськості в охороні навколишнього природного середовища піднімались на рівні дисертаційного дослідження С.В.Размєтаєвим у 1990 році, нормативно-правову основу якого складали на той час акти законодавства СРСР та УРСР. Можна виділити також окремі публікації, в яких у загальному окреслювалась проблема необхідності правового забезпечення участі громадськості в природоохоронній діяльності (М.М.Грішин, І.В.Тустановська) та аналізувались сутнісні характеристики окремих форм участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень (М.М.Бринчук, С.А.Боголюбов, Д.В.Скрильніков, Г.А.Ларіонов, Е.В.Позняк).
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до плану науково-дослідної роботи Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника «Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України».
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є виявлення особливостей інституту участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень, визначення основних напрямів вдосконалення правового регулювання в даній сфері суспільних відносин на основі тлумачення і узагальнення положень чинного національного екологічного та інших галузей законодавства, міжнародно-правових актів та аналізу наукових розробок з питань участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень. Мета дисертаційного дослідження конкретизується та досягається шляхом вирішення таких основних завдань:
– дослідити особливості та виявити тенденції розвитку правового регулювання та наукових досліджень участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень;
– розкрити сутність та сформулювати поняття категорій “екологічна громадськість”, “екологічно значимі рішення”, “форми участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень”;
– визначити роль громадськості в природоохоронній діяльності;
– проаналізувати поняття та види форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень;
– провести дослідження змісту основних форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень;
– дослідити специфіку застосування норм конституційного, екологічного, адміністративного та інших галузей права в процесі реалізації окремих форм громадської участі, наприклад, таких, як референдум, звернення, громадські обговорення, загальні збори громадян за місцем проживання тощо;
– дати характеристику судового способу захисту порушених прав громадян при реалізації відповідних форм громадської участі;
– внести науково-обгрунтовані пропозиції по вдосконаленню законодавства в даній сфері відносин.
Об єктом дослідження є правовідносини, що виникають у процесі реалізації форм участі громадськості при прийнятті рішень у галузі охорони навколишнього природного середовища.
Предметом дослідження є законодавство України, зокрема ті його положення, що закріплюють загальні засади участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень, практика його застосування, а також теоретичні наукові розробки у цій галузі.
Методи дослідження. При написанні дисертаційної роботи використовувались дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, історичний, комплексний) та спеціальні правові методи дослідження (метод тлумачення правових норм, порівняльно-правовий тощо). Обрання методологічною основою діалектичного та історичного методів дозволило проаналізувати процес становлення та розвитку правового регулювання та наукових досліджень участі громадськості у прийнятті екологічно значимих рішень, виявити тенденції, основні напрями формування правових механізмів забезпечення участі громадськості в природоохоронній діяльності та перспективи розвитку національного законодавства в даній сфері відносин. Правове регулювання участі громадськості розглядається з точки зору комплексного дослідження нормативно-правових актів. Для з ясування відповідності норм права суспільним відносинам, що виникають в процесі участі громадськості у прийнятті рішень в сфері охорони навколишнього природного середовища використовується метод тлумачення правових норм. Використання порівняльно-правового методу дало можливість проаналізувати положення міжнародно-правових актів, нормативно-правові акти окремих зарубіжних країн з питань участі громадськості у прийнятті еколого значимих рішень. Дані методи дослідження базуються на принципах об єктивного та всебічного аналізу процесів та явищ суспільного розвитку, що відбуваються у сфері залучення громадськості до обговорення та прийняття рішень з питань охорони довкілля. Все це дозволило проаналізувати та охарактеризувати правовий інститут участі громадськості в природоохоронній діяльності, дати оцінку стану національного законодавства у даній галузі, виявити тенденції та перспективи його розвитку з урахуванням досвіду зарубіжних країн і здобутків міжнародно-правового регулювання.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблем правового регулювання участі громадськості в прийнятті рішень з питань охорони довкілля. На основі проведеного дослідження зроблено науково-теоретичні висновки і сформульовані пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правової бази України в даній сфері суспільних відносин.
У межах проведеного дисертаційного дослідження одержано такі результати, які складають наукову новизну:
1. Доведена необхідність комплексного дослідження форм, процедур, механізмів участі громадян в прийнятті рішень у галузі охорони довкілля, зважаючи на складність і багатогранність даного кола суспільних відносин. 2. Сформульовано авторське визначення та виділено ознаки екологічної громадськості. Екологічна громадськість – це соціально активна частина суспільства (окремі громадяни, їх об єднання чи групи, організації, інші юридичні особи приватного права, територіальні громади, органи самоорганізації населення), зацікавлена в безпечному стані навколишнього природного середовища та його покращенні, яка бере участь у реалізації державної та регіональної екологічної політики, використовуючи усі незаборонені чинним законодавством форми, методи і способи. Екологічна громадськість характеризується такими ознаками: соціальна активність (проявляється в найрізноманітніших формах індивідуальної, групової та масової діяльності); загальна зацікавленість у здійсненні заходів з охорони довкілля; спрямованість на представництво і захист громадських екологічних інтересів; сприяння у реалізації загальнодержавної екологічної політики; належний рівень правової культури.
3. Запропоновано визначення форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень як певних видів діяльності, що здійснюються передбаченими законодавством чи виробленими практикою способами, використовуючи які громадськість може ефективно впливати на державну та регіональну екологічну політику з метою підвищення якості рішень, що приймаються у галузі охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини. 4. Запропоновано узагальнений перелік форм участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень: референдум; звернення громадян та юридичних осіб (скарги, зауваження, пропозиції); громадське обговорення проектів екологічно значимих рішень; робота в складі експертних та робочих груп, комісій, комітетів з розробки програм, планів, стратегій, проектів нормативно-правових актів, оцінок ризиків; збори громадян за місцем їх проживання; місцеві ініціативи; громадська екологічна експертиза; участь у проведенні державної екологічної експертизи; здійснення громадського екологічного контролю; звернення до суду; збори, мітинги, демонстрації, вуличні походи, пікетування; інші форми, передбачені законодавством України.
5. Обґрунтовано необхідність визначення системи екологічно значимих рішень, до процедури обговорення яких повинна залучатися зацікавлена громадськість. До екологічно значимих рішень можна віднести:
– закони, постанови Верховної Ради України (у тому числі планові та програмні документи), що регулюють екологічні відносини;
– акти Президента України з питань охорони навколишнього природного середовища;
– акти прямого народовладдя з питань охорони довкілля (рішення референдуму, акти органів самоорганізації населення, рішення загальних зборів громадян за місцем проживання);
– управлінські рішення:
а) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та відомств, інших органів виконавчої влади, що регулюють екологічні відносини (постанови, інструкції, розпорядження тощо);
б) акти індивідуального характеру органів державного управління, що підтверджують, встановлюють, змінюють або скасовують юридичні права чи обов язки окремих суб єктів в екологічній сфері. Наприклад, висновки державної екологічної експертизи щодо певного проекту; рішення про призупинення діяльності підприємства;
– акти органів місцевого самоврядування, що регулюють екологічні відносини (нормативного та індивідуального характеру). Наприклад, рішення міської ради про затвердження Положення про благоустрій міста; рішення про надання земельної ділянки у користування підприємству;
– господарські рішення підприємств, установ, організацій різних форм власності, реалізація яких пов язана з впливом на довкілля;
– рішення (ухвали) суду при вирішенні спорів у галузі охорони навколишнього природного середовища.
6. Отримало подальший розвиток положення про необхідність створення структурованої системи нормативно-правових актів з питань участі громадськості в прийнятті екологічно значимих рішень. Пропонується модель майбутньої законодавчої бази, системоутворюючим елементом якої повинен стати спеціальний закон про участь громадськості в прийнятті рішень у галузі охорони довкілля. Окрім того, необхідними є розробка і затвердження положень на рівні підзаконних нормативно-правових актів щодо окремих форм участі громадськості з деталізацією механізмів їх реалізації. 7. Визначено особливості реалізації форм участі громадськості в прийнятті окремих екологічно значимих рішень, обґрунтовано необхідність в обов язковому порядку вивчення та врахування думки екологічної громадськості при прийнятті рішень про введення в дію об єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що автором здійснено теоретичне узагальнення питань вдосконалення правового регулювання участі громадськості у прийнятті рішень в сфері охорони навколишнього природного середовища. Сформульовані у роботі науково обгрунтовані положення, висновки, пропозиції і рекомендації можуть бути використані: а) для майбутніх науково-теоретичних досліджень питань громадської природоохоронної діяльності; б) при подальшому формуванні нормативно-правової бази в галузі правового регулювання участі громадськості в управлінні природокористуванням; в) при розробці змін до нормативних актів чинного законодавства (зокрема, Законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про екологічну експертизу”, Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля та ін.).
Одержані результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчально-методичної літератури та у навчальному процесі вищих навчальних закладів при викладанні курсу “Екологічне право”, спецкурсів еколого-правового спрямування.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданні кафедри теорії та історії держави і права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, а також були оприлюднені на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема на: Міжнародній науковій конференції молодих вчених “Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 2003 р.); регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (Івано-Франківськ, 2003 р.); Міжрегіональній науково-практичній конференції “Забезпечення екологічної безпеки – обов язок Української держави” (Івано-Франківськ, 2004 р.); I Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів та аспірантів “Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку” (Луцьк, 2005 р.); VI Всеукраїнській науково-практичній конференції «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 2005); VI Регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні» (Івано-Франківськ, 2005 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження відображені в 11 публікаціях, з яких 5 статей надруковані у фахових виданнях та 6 тез доповідей на конференціях.
| 
