|
Актуальність теми. Основний обов язок щодо життєзабезпечення та виховання дитини, отримання нею фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку, покладений на батьків (осіб, які їх замінюють).
В цілому, обсяг батьківських прав та обов язків визначений Конституцією України, Сімейним кодексом України від 10 січня 2002 року, Законом України від 26 квітня 2001 року “Про охорону дитинства”. Правова регламентація прав та обов язків батьків передбачає покладення на кожного з них однакової відповідальності за виховання, навчання і розвиток дитини. Невиконання чи неналежне виконання батьками встановлених законом обов язків тягне за собою застосування до них правових санкцій. На сьогодні, коли в державі на законодавчому рівні завершилась кодифікація приватного права, актуальними перед правовою наукою є завдання поглибленого вивчення, дослідження проблем відповідальності за заподіяння шкоди, в тому числі відповідальності батьків за шкоду, завдану правопорушеннями неповнолітніх дітей. Для проведення такого дослідження необхідно провести детальний аналіз зв язків, які існують між теоретичними положеннями цивільного та сімейного права, розвитком законодавства та практикою його застосування.
Проте одразу слід зауважити, що переважна більшість норм Цивільного кодексу України та Сімейного кодексу України присвячених питанням цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми, порівняно з нормами Цивільного кодексу 1964 року та Кодексу про шлюб та сім ю 1969 року, залишені без істотних змін. При цьому відносно сімейно-правової відповідальності варто зауважити, що в нормах СК не закріплено ні самого терміну “сімейно-правова відповідальність”, ні його визначення. Та й в цілому чинному сімейному законодавству така юридична категорія як сімейно-правова відповідальність залишається невідомою. Так, ст.35 Закону України “Про охорону дитинства” передбачає настання цивільно-правової, адміністративної, кримінальної відповідальності батьків за порушення вимог законодавства про охорону дитинства. Проте настання сімейно-правової відповідальності в зазначеному переліку відсутне. В цьому контексті постає питання про природу сімейно-правової відповідальності: чи сімейно-правова відповідальність (в тому числі сімейно-правова відповідальність батьків) є самостійним галузевим різновидом юридичної відповідальності, чи – видом цивільно-правової відповідальності.
У зв язку з необхідністю вирішення цього та ряду інших питань, пов язаних із цивільною та сімейно-правовою відповідальністю батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми, виникає потреба в проведенні теоретичної розробки визначеної проблематики.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється необхідністю визначення та однозначного розуміння основних категорій цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків; використання досвіду зарубіжних країн, що дало б змогу на підставі порівняльно-правового аналізу встановити особливості відповідальності батьків за правопорушення, вчинені їх неповнолітніми дітьми; усунення прогалин у дослідженні цього інституту, які обумовлені відсутністю фундаментальних досліджень з цього питання.
Теоретичною основою для проведення наукового дослідження стали праці таких знаних науковців у галузі цивільного та сімейного права: М.В.Антокольська, А.М.Белякова, Ю.Ф.Беспалов, П.А.Варул, В.І.Данілін, С.Є.Донцова, Н.М.Єршова, І.В.Жилінкова, А.І.Загорулько, Л.М.Звягінцева, С.П.Індиченко, О.С.Іоффе, О.Є.Казанцева, О.І.Карпенко, Л.П.Короткова, А.Є.Косенко, В.Н.Леженін, М.С.Малєїн, М.Я.Марініна, В.П.Мироненко, О.М.Нечаєва, Н.В.Рабінович, О.М.Рябов, Л.А.Савченко, Г.М.Свердлов, В.С.Тадевосян, К.В.Тіхоніна, Є.А.Флейщиц, З.В.Чечьоткіна, Я.М.Шевченко, К.Б.Ярошенко та багатьох інших.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної програми “Удосконалення цивільно-правового регулювання суспільних відносин в світлі нової Конституції України”, яка розробляється кафедрою цивільного права та процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є виявлення проблем та особливостей правового регулювання інституту відповідальності батьків (осіб, які їх замінюють) у цивільному та сімейному праві України, а також обґрунтування пропозицій, спрямованих на вдосконалення законодавчого закріплення деліктних відносин, які виникають у зв язку з правопорушенням неповнолітніх дітей.
Реалізація поставленої в дисертаційній роботі мети зумовила необхідність вирішення наступних задач:
- визначити коло суб єктів, які притягуються до цивільно-правової відповідальності за правопорушення, вчинені неповнолітніми;
- розкрити структуру цивільно-правової відповідальності батьків (осіб, які їх замінюють) за шкоду, завдану неповнолітніми дітьми (особами у віці від 14 до 18 років);
- визначити межі субсидіарної відповідальності батьків (осіб, які їх замінюють) та неповнолітніх;
- визначити поняття сімейно-правової відповідальності батьків;
- виявити особливості сімейно-правових санкцій;
- проаналізувати такі сімейно-правові санкції як позбавлення батьківських прав та відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;
- виявити недоліки, суперечності, неузгодженості норм Цивільного кодексу, Сімейного кодексу, інших законодавчих актів про відповідальність батьків та виробити пропозиції щодо їх удосконалення.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері регулювання умов настання цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми.
Предмет дослідження складає система нормативних актів, що регулюють відносини цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків у сучасних умовах.
Методи дослідження. В процесі дослідження застосовувалися такі методи наукового пізнання: історичний (його покладено в основу дослідження еволюції розвитку цивільного та сімейного законодавства щодо відповідальності батьків), порівняльно-правовий аналіз (застосовувався при вивченні досвіду зарубіжних країн (Білорусь, Росія, США, Туркменістан, Франція) у сфері нормативного регулювання цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми), метод екстраполірування показників і процесів, правових рішень в схожих галузях юридичної науки (метод правової аналогії або аналогії закону) (дозволив виявити в Цивільному та Сімейному кодексах України недоліки і прогалини, “зони” з нерозкритим змістом, що є небезпечним за своїми правовими наслідками), формально-логічний (з його використанням здійснено тлумачення окремих понять та термінів). З використанням структурно-функціонального та комплексного методів було проаналізовано зміст нормативних актів України, які регулюють питання відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми, що стало підґрунтям для виявлення основних теоретичних проблем у даному питанні, недоліків діючого законодавства та дало можливість запропонувати конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше як в науці українського цивільного, так і в науці сімейного права, після прийняття Цивільного та Сімейного кодексів, на основі аналізу чинного законодавства України та наукової літератури було проведене комплексне монографічне дослідження основних теоретичних та практичних проблем цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми дітьми. У результаті проведеного дослідження на захист виносяться такі основні положення:
1. Вперше з врахуванням новацій Сімейного кодексу щодо запровадження альтернативних форм сімейного виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, запропоновано визнати суб єктами цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану неповнолітніми, прийомних батьків та батьків-вихователів.
2. По-новому аргументовано висновок щодо недоцільності ототожнення змісту обов язку батьків щодо виховання дитини із змістом права батьків на виховання дитини. Доведено, що право на виховання є засобом забезпечення виконання обов язку щодо виховання, який в свою чергу вказує на заборону вчинення певних дій щодо дитини з боку батьків. Акцентується увага і на тому, що батьківські обов язки визначають не тільки обов язки щодо виховання та розвитку дитини, але й обов язок забезпечення права дитини на належне батьківське виховання. При цьому дитина виступає не тільки в якості об єкта, але й суб єкта виховання, оскільки Сімейний кодекс надає можливість дитині захистити себе від батьків, які не виконують належним чином своїх батьківських обов язків.
3. Доведено, що по відношенню до деліктної поведінки дітей протиправна поведінка батьків може виступати у вигляді дії або бездіяльності, а по відношенню до шкоди, завданої дітьми, – тільки у вигляді бездіяльності, тобто в не відверненні заподіяння дітьми будь-якої, в тому числі й моральної, шкоди.
4. Обґрунтовано положення, згідно з яким невиконання обов язку щодо утримання дитини є невиконанням батьківського обов язку щодо її виховання. В даному випадку протиправна поведінка батьків проявляється в тому, що вони позбавляють дитину права на достатній життєвий рівень, що є порушенням ст.8 Закону “Про охорону дитинства”.
5. Запропоновано в якості меж субсидіарної відповідальності батьків закріпити також набуття неповнолітнім заподіювачем шкоди повної цивільної дієздатності до досягнення повноліття. Пропонується поняття сімейно-правової відповідальності як передбачений санкцією норми закону (умовами договору) захід впливу на правопорушника при недотриманні ним вимог закону (умов договору, рішення суду), внаслідок чого він зазнає позбавлення чи обмеження особистих немайнових або майнових прав, що сприяє захисту порушених суб єктивних прав та інтересів. Доведено положення про те, що позбавлення батьківських прав як сімейно-правова санкція, що застосовується до батьків у разі вчинення неповнолітніми дітьми правопорушення, виступає способом захисту прав неповнолітнього та додатковим обтяженням, негативним правовим наслідком для таких батьків лише за умови поєднання її з цивільною, адміністративною та в крайніх випадках кримінальною відповідальністю.
6. Додатково аргументована пропозиція в якості сімейно-правового заходу захисту прав та інтересів неповнолітньої дитини при невинній поведінці батьків запровадити новий інститут сімейного права – обмеження батьківських прав. Встановлено, що підставою для застосування такого заходу захисту буде виступати критерій небезпеки залишення дитини у батьків (одного з них) за наявності обставин, які не залежать від батьків (їх психічного розладу, тривалої хвороби, яка перешкоджає батькам виконувати свої батьківські обов язки, існування небезпеки передачі дитині важкого захворювання).
7. Внесено пропозицію про прийняття Закону України „Про внесення змін і доповнень до Сімейного кодексу України” з огляду на вдосконалення норм Сімейного кодексу України щодо сімейно-правової відповідальності батьків. Пропонується у цьому законі розширити перелік підстав позбавлення батьків батьківських прав, встановити строк, після спливу якого батьки, позбавлені батьківських прав, будуть мати право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав, визначити правові наслідки відібрання дитини від батьків без позбавлення останніх батьківських прав.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання одержаних висновків та рекомендацій для удосконалення чинного цивільного та сімейного законодавства. Теоретичні положення та результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне право України”, “Сімейне право України”, при вивченні питань захисту прав дітей на сучасному етапі розвитку українського суспільства, при застосуванні судами при вирішенні питань, що пов язані із застосуванням цивільної та сімейно-правової відповідальності батьків за правопорушення, вчинені неповнолітніми.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати проведеного наукового дослідження отримали апробацію у виступах автора на наукових та науково-практичних конференціях: IV регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 19 квітня 2003 року); науково-теоретична конференція „Методологія приватного права” (м. Київ, 30 травня 2003 року); міжрегіональна науково-практична конференція „Становлення та розвиток корпоративного права в Україні” (м. Івано-Франківськ, 26-27 вересня 2003 року); Х регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 5-6 лютого 2004 року); міжнародна наукова конференція „Еволюція цивільного законодавства: проблеми теорії і практики” (м. Харків, 23-24 квітня 2004 року); ХІ регіональна науково-практична конференція „Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні” (м. Львів, 3-4 лютого 2005 року); VI регіональна міжвузівська наукова конференція молодих вчених та аспірантів „Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 22 квітня 2005 року).
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано 4 статті у фахових наукових виданнях, затверджених ВАКом України, а також 7 тез наукових доповідей.
Структура та обсяг дисертаційної роботи визначається її метою і завданнями. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг становить 194 сторінок, у тому числі 13 сторінок списку використаних джерел, який охоплює 174 найменувань.
| 
