|
Із здобуттям незалежності України відбулися суттєві позитивні зміни у формуванні правового статусу національних меншин. Зокрема, сформована законодавча база для розвитку національних меншин та забезпечення відповідних їх прав, визнано право національних меншин на національно-культурну автономію згідно з ст. 6 Закону України “Про національні меншини в Україні”. Актуальність теми дослідження полягає в тому, що в умовах сучасного національного відродження в Україні різних національних спільнот, еволюції концепції національно-культурної автономії, розвитку правового статусу національних меншин, важливе практичне та теоретичне значення набуває дослідження проблематики правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду.
Подальший розвиток законодавства України про національні меншини, закріплення якісно нового розуміння права національних меншин на національно-культурну автономію, стануть важливими чинниками подальшого розвитку України, як правової і демократичної держави. Забезпечення реалізації прав національних меншин в Україні, в тому числі і їх права на національно-культурну автономію, – є нагальною необхідністю та невід ємною складовою системи прав і свобод людини і громадянина в Україні. В окремих зарубіжних країнах, зокрема: Угорській Республіці, Російській Федерації, Словенії, Естонії, концепція національно-культурної автономії знайшла належне відображення в чинному законодавстві. Досвід таких зарубіжних країн доцільно використати під час вдосконалення законодавства України про національно-культурну автономію.
Проблематику правового регулювання національно-культурної автономії серед учених-юристів України досліджували: О.М. Биков, В.П. Колісник, В.О. Нікітюк, Л.І. Рябошапко, М.М. Товт та інші. Вагомий внесок у дослідження проблематики правового регулювання національно-культурної автономії здійснили російські учені: А.Х.Абашидзе, Т.Я.Хабрієва, С.С. Юр єв. Серед інших зарубіжних авторів, які досліджували правове регулювання національно-культурної автономії, слід виокремити: Ф.Гекмана, Ф.Ермакору, Ф. Капоторті, А. Хонора, Г.К.Шеу.
Новизна теми дослідження полягає в тому, що не зважаючи на широке визнання прав та свобод національних меншин, законодавче закріплення в Україні права національних меншин на національно-культурну автономію, проблематика правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду є малодослідженою. Зокрема, у вітчизняній науці конституційного права до останнього часу не існувало фундаментальних досліджень правового регулювання національно-культурної автономії. Науковці досліджують лише певні аспекти та складові проблематики правового регулювання національно-культурної автономії, як порядок проведення виборів до органів національно-культурної автономії в окремих зарубіжних країнах, діяльність цих органів. На нашу думку, проблема правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду потребує комплексного наукового дослідження.
Актуальність дослідження проблематики правового регулювання національно-культурної автономії, на основі світового та вітчизняного досвіду, також пов язана, по-перше, зі створенням теоретичних засад національно-культурної автономії в Україні; по-друге, з потребою вдосконалення чинного законодавства України у сфері національно-культурної автономії відповідно до новітніх тенденцій розвитку концепції національно-культурної автономії; по-третє, з необхідністю вдосконалення гарантій реалізації колективних прав національних меншин в Україні. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження пов язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2001–2005 рр. Тема дослідження пов язана із комплексною темою “Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.ст.”, яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0198U007793, одним з виконавців якої був дисертант.
Мета та завдання дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є комплексний науковий аналіз проблематики правового регулювання національно-культурної автономії на основі світового та вітчизняного досвіду, з ясування основних проблем у сфері національно-культурної автономії, визначення основних перспектив розвитку національно-культурної автономії в Україні.
Визначена мета дослідження зумовила постановку та розв язання таких важливих завдань дослідження:
- визначити поняття “національно-культурна автономія”; здійснити правову класифікацію національно-культурних автономій;
- з ясувати основні проблеми у сфері національно-культурної автономії;
- визначити співвідношення між громадськими організаціями національних меншин та органами національно-культурної автономії;
- визначити основні перспективи розвитку національно-культурної автономії в Україні;
- cформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері національно-культурної автономії.
Об єктом дослідження є суспільні відносини у сфері національно-культурної автономії. Предмет дослідження – правове регулювання національно-культурної автономії в Україні та окремих зарубіжних країнах.
Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить матеріалізм та об єктивний ідеалізм, як універсальні методи наукового пізнання, а також система загальнонаукових та спеціально-юридичних методів, які забезпечують достовірність пізнання та вирішення поставлених мети та завдань. З-поміж загальнонаукових методів використовувалися методи аналізу, синтезу, абстрагування, індукції, дедукції, аналогії, моделювання, за допомогою яких визначено основні проблеми та перспективи розвитку у сфері національно-культурної автономії, охарактеризовано еволюцію національно-культурної автономії в Україні, а також еволюцію політико-правової думки щодо національно-культурної автономії. Спеціально-юридичні методи, зокрема: системний, структурно-функціональний, формально-догматичний, порівняльно-правовий, історико-правовий методи, дали змогу проаналізувати законодавство про національно-культурну автономію в Україні та окремих зарубіжних країнах, виробити пропозиції щодо його вдосконалення, охарактеризувати сучасне правове регулювання національно-культурної автономії в Україні та в окремих зарубіжних країнах.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв язання. Дисертаційна робота є одним із перших досліджень, у межах якої запропоновано концепцію становлення і розвитку правового регулювання національно-культурної автономії, що полягає у тривалому утвердженні права національних меншин на національно-культурну автономію, системності їх індивідуальних і колективних прав, органічного взаємозв язку інституційних та нормативних гарантій національно-культурної автономії. У межах проведеного дослідження автором:
– вперше визначено поняття “національно-культурна автономія” як гарантоване державою право та реальна здатність осіб, що належать до національних меншин, безпосередньо або опосередковано, через органи національно-культурної автономії, вирішувати питання власного розвитку та збереження національно-культурної самобутності, віднесених до їх компетенції чинним законодавством даної держави та установчими документами національно-культурної автономії;
– здійснено правову класифікацію національно-культурних автономій, залежно від участі особи в реалізації прав національних меншин, за територіальним охопленням, за охопленням представників національних меншин, за наявністю цільового державного фінансування органів національно-культурної автономії; – розкрито основні проблеми у сфері національно-культурної автономії; – на підставі різнобічного аналізу досліджено співвідношення між громадськими організаціями національних меншин та органами національно-культурної автономії; – охарактеризовано основні перспективи розвитку національно-культурної автономії в Україні: законодавче закріплення якісно нового інституту національно-культурної автономії в Україні; розробка та нормативне затвердження порядку формування органів національно-культурної автономії; закріплення правового статусу органів національно-культурної автономії в Україні; часткове фінансування органів національно-культурної автономії за рахунок цільових коштів Державного бюджету України; – сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України у сфері національно-культурної автономії;
– проаналізовано світовий досвід щодо характерних особливостей, відмінних ознак та рис правового регулювання національно-культурної автономії.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення і висновки дисертації розширюють простір для подальшого теоретичного дослідження в юридичній науці актуальних проблем національно-культурної автономії: щодо дослідження правового регулювання національно-культурної автономії в окремих зарубіжних країнах; особливостей реалізації права національних меншин на національно-культурну автономію; порівняльно-правового аналізу національно-культурної автономії в окремих зарубіжних країнах. Рекомендації, зазначені у дисертації, можуть бути використані у процесі вдосконалення законодавства України про національно-культурну автономію, у практичній діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, неурядових організацій та інших суб єктів у сфері національно-культурної автономії, а також у процесі викладання в юридичних та інших навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані автором у виступах на 6 науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції “Правовий статус національних меншин” (м. Ужгород, 28 травня 2003 р., текст доповіді опублікований), всеукраїнській науково-практичній конференції “Право на інформацію в Україні: проблеми теорії та практики” (м. Ужгород, 8 жовтня 2003 р.), міжнародній науково-практичній конференції “Реформування політико-правової системи України в контексті європейського вибору” (м. Ужгород, 10-11 листопада 2003 р., текст доповіді опублікований), всеукраїнській науково-практичній конференції “Держава і право: історія, сучасність та майбутнє” (м. Ужгород, 15 листопада 2004 р.), підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету Ужгородського національного університету (м. Ужгород, 25 лютого 2005 р.); всеукраїнській науково-практичній конференції “Економіко-правові проблеми України” (м. Ужгород, 28 лютого 2005 р.); та міжнародному “круглому столі” Україна – ЄС: досвід Центрально-Європейських країн щодо євроінтеграційних процесів (м. Ужгород, 11 травня 2005 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження автором викладено у наступних фахових публікаціях:
1). Лазур Я.В. Захист мовних прав національних меншин // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 3. – Ужгород: Ліра, 2004. – С. 84 – 86.
2). Лазур Я.В. Перспективи розвитку правових засад національно-культурної автономії національних меншин в Україні // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право. Випуск 4. – Ужгород: Ліра, 2005. – С. 68 – 71.
3). Лазур Я.В. Правові засади національно-культурних автономій національних меншин за законодавством зарубіжних країн // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2005. – Випуск 28. – С. 295 – 302.
4). Лазур Я.В. Поняття, ознаки та види національно-культурної автономії // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2005. – Випуск 29. – С. 205 – 209.
| 
