|
Актуальність теми дисертаційного дослідження. Інформація є важливим і необхідним елементом діяльності людини, суспільства і держави. Соціальна корисність, економічна вартість і потенційна небезпека інформації вимагають детальної правової регламентації інформаційної сфери, розроблення механізмів, що гарантують інформаційну безпеку особи, суспільства і держави.
В Україні правовий фундамент інформаційної безпеки будується на засадах принципового розподілу всього обсягу юридично значимої інформації на два види: загальнодоступна інформація та інформація з обмеженим доступом. Правовий режим інформації з обмеженим доступом покликаний охороняти відомості, вільний обіг яких може порушити права та інтереси держави, суспільства і окремої особи, забезпечити інформаційну незалежність суб єктів приватного права у відносинах із державою і між собою, узгодити публічну потребу у свободі інформації та право кожного на збереження таємниці.
Обіг інформації у суспільстві дає підстави для висновку про появу нового виду суспільних відносин – інформаційних, що є об єктом правового регулювання [155] . В умовах загальнонаукової новизни інформації як предмета дослідження, при відсутності великого обсягу законодавчої і судової практики правова наука об єктивно не може мати у своєму розпорядженні глибокі пізнання в даній галузі. Багато проблем залишаються маловивченими або невивченими взагалі. Більше того, висновки з проблем правового регулювання обороту інформації в умовах динамічного розвитку соціальної, у тому числі і правової дійсності, вимагають свого постійного узагальнення і переосмислення.
Інформаційні відносини регулюються нормами різних галузей права: конституційного, кримінального, адміністративного, цивільного; і в кожному з видів правовідносин інформація, як об єкт правового регулювання, виявляє себе по-різному, має свої особливі риси. Провідну роль у механізмі правової охорони інформації з обмеженим доступом відіграє цивільне право, яке за допомогою власного специфічного методу на принципах диспозитивності і рівності сторін регламентує майнові та особисті немайнові відносини. Цивільний кодекс України [5] (далі – ЦК України) серед об єктів цивільних прав закріпив інформацію. Відповідно постає питання кваліфікації інформації з обмеженим доступом як об єкта цивільних правовідносин, визначення її ознак, створення єдиної системи видів інформації з обмеженим доступом, виявлення специфіки цивільно-правового регулювання її обігу.
Стан цивільного законодавства відображає певною мірою рівень наукової розробки в даній галузі. Високий рівень правових гарантій інформаційної безпеки розглядається як стандарт сучасної демократичної держави. Відсутність чіткої системи знань про інформацію з обмеженим доступом на фоні відсутності монографічних досліджень зумовлює необхідність розроблення єдиної концепції цивільно-правового регулювання інформації з обмеженим доступом. Комплексне дослідження питань, пов язаних із цивілістичним аспектом проблеми інституту таємниці проводилося Н. В. Устименко [187] на базі Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Серед російських науковців, які досліджували в тому чи іншому аспекті регулювання окремих видів інформації, слід визначити праці І. В. Бондаря [49] , Є. С. Ісхакова [78] , О. В. Коломієць [83] , С. В. Кузьміна [102] , К. О. Маркелової [129] , С. І. Суслової [179] , А. А. Фатьянова [190] , І. А. Юрченко [210] .
Певні аспекти обігу інформації в цивільному обороті, виникнення з приводу неї цивільних прав і обов язків, а також питання захисту інформації розроблялися в працях таких учених, як Ч. Н. Азімов, А. А. Антопольський, І. Л. Бачило, С. Н. Братусь, А. Б. Венгеров, В. А. Дозорцев, А. В. Коломієць, В. А. Копилов, Б. А. Кормич, О. В. Кохановська, О. А. Красавчикова, А. Д. Куршаков, В. Н. Лопатін, О. М. Наносова, Д. В. Огородов, Г. Отнюкова, Є. В. Петров, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, В. А. Северин, С. І. Семилетов, А. А. Снитников, Е. Я. Соловйов, Л. А. Транхтенгерц, А. А. Фатьянов, Є. О. Харитонов та ін., однак їхні праці торкалися лише окремих питань інформації як об єкта цивільно-правових відносин.
Аналіз досліджень, що існують із даної проблематики, дозволяє стверджувати, що в юридичній науці в цілому сформоване загальне уявлення про інформацію з обмеженим доступом та про її види. Особлива увага приділяється державній [139] , комерційній [166, 151, 68, 75] , банківській [60, 129] , податковій [89] , адвокатській [122] таємницям, таємниці досудового слідства [120] в контексті різних галузей права. При дослідженні окремих видів таємниць деякі фахівці приділяли увагу питанням термінології, класифікації всієї сукупності відомостей, що складають інформацію з обмеженим доступом [179] . Проводилось дослідження соціальної та правової природи того чи іншого виду інформації з обмеженим доступом. Розглядались загальнотеоретичні аспекти правовідносин, що виникають у межах обороту інформації з обмеженим доступом, про специфіку правових режимів, що формуються, інформації і механізмів їх здійснення [140] .
Разом із тим, у вітчизняній науці цивільного права відсутні спеціальні дослідження, які б на основі аналізу загальнонаукових пізнань про інформацію як про соціальне і правове явище шляхом узагальнення існуючих знань про таємниці і секрети визначили б правову природу та ознаки інформації з обмеженим доступом як системоутворюючої категорії, що вінчає піраміду всіх видів відомостей, доступ до яких обмежується законодавством. Не визначено місце інформації з обмеженим доступом в інформаційному і правовому середовищі.
Разом із тим, у літературі недостатньо уваги приділяється цивільно-правовому аспекту регулювання обігу інформації з обмеженим доступом. Немає єдиної точки зору і щодо системи окремих видів інформації з обмеженим доступом. У вітчизняній науці цивільного права відсутні спеціальні дослідження, які б на основі аналізу загальнонаукових знань про інформацію як про соціальне і правове явище визначили б правову природу та ознаки інформації з обмеженим доступом. Наведене зумовлює актуальність проблематики, необхідність додаткового дослідження вказаних питань, а відтак вибір теми дисертаційного дослідження, його об єкт, предмет, мету і задачі.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195). Тема дисертації безпосередньо пов язана з планом науково-дослідної роботи кафедри цивільного права ОНЮА на 2001 – 2005 роки за темою „Традиції приватного права України”.
Мета та задачі дослідження. Метою дослідження є вивчення інформації з обмеженим доступом як об єкта цивільних прав, її поняття та особливостей, визначення відповідності норм чинного цивільного законодавства потребам правозастосовчої практики та формування пропозицій щодо його вдосконалення.
Для досягнення поставленої мети було сформульовано такі основні завдання: визначення сутності та ознак інформації як соціального і правового явища, її поняття, ознак і видів, місця інформації в системі об єктів цивільних прав; визначення поняття інформації з обмеженим доступом, її ознак, класифікацій; вивчення динаміки формування таємниці як соціальної та правової категорії; аналіз загальноправового та особливостей цивільно-правового регулювання обігу окремих видів інформації з обмеженим доступом; виявлення прогалин в цивільному законодавстві України та розроблення аргументованих пропозиції з його вдосконалення.
Об єктом дисертаційного дослідження є цивільні відносини, що виникають з приводу інформації з обмеженим доступом.
Предметом дисертаційного дослідження є інформація з обмеженим доступом як об єкт цивільних прав.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод із системно-функціональним підходом до аналізу досліджуваних явищ. Це дозволило розглянути інформацію з обмеженим доступом як об єкт інформаційних відносин, який перебуває в процесі постійного розвитку, і визначити його місце в системі об єктів цивільного права. У рамках зазначеного методологічного підходу використано також історичний метод, що дозволило дослідити специфіку поняття „інформація” в конкретних історичних умовах, динаміку його розвитку, а також порівняльний метод, за допомогою якого порівнювалося цивільно-правове регулювання інформаційних відносин у різних країнах. На цій методологічній основі здійснювалися збір, обробка та аналіз емпіричного матеріалу.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень вітчизняних та зарубіжних цивілістів, фахівців інших галузей правової науки таких, як А. А. Антопольський, І. Л. Бачило, С. Н. Братусь, А. Б. Венгеров, В. А. Дозорцев, А. В. Коломієць, В. А. Копилов, Б. А. Кормич, О. В. Кохановська, О. А. Красавчикова, А. Д. Куршаков, В. Н. Лопатін, О. М. Наносова, Д. В. Огородов, Є. В. Петров, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, В. А. Северин, С. І. Семилєтов, А. А. Снитников, Е. Я. Соловйов, А. А. Фатьянов, Є. О. Харитонов та інші.
Емпіричною базою дослідження є чинне законодавство України, законодавство зарубіжних країн. У ході дослідження опрацьовувалася також монографічна та навчальна література, у тому числі іноземна.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше у вітчизняній цивільно-правовій науці на рівні монографічного дослідження визначено поняття, ознаки інформації з обмеженим доступом як об єкта цивільних прав, проведено її класифікацію, визначено цивільно-правовий режим інформації з обмеженим доступом та особливості цивільно-правового регулювання окремих видів інформації з обмеженим доступом: інформації, що становить таємницю приватного життя, комерційну, професійну та службову таємниці. Основні положення дисертації, яким притаманна наукова новизна, або її елементи, полягають у такому.
1. Вперше визначено поняття та розроблено систему ознак інформації з обмеженим доступом як об єкту цивільних прав, а саме: недоступність широкому колу осіб; приналежність визначеному суб єктному складу; обмеження вільного доступу третіх осіб до інформації внаслідок прийняття власником інформації певних заходів; наявність особливої соціальної цінності інформації в силу її дійсної або потенційної недоступності третім особам; відповідність інформації обмеженням, установленим чинним законодавством.
2. Вперше визначено цивільно-правовий режим інформації з обмеженим доступом – це режим таємниці, який встановлюється власником інформації та припускає певний, визначений ним порядок одержання, використання, поширення і зберігання інформації, за винятком випадків, визначених чинним законодавством.
3. Вперше визначено особливості цивільно-правового регулювання окремих видів інформації з обмеженим доступом, зокрема: інформації, що становить таємницю приватного життя, комерційну таємницю, професійну та службову таємниці, які залежать від суб єкта відносин, що виникають з приводу інформації, та вимог чинного законодавства, що висуваються до обігу певного виду інформації.
4. Запропоновано авторську класифікацію інформації з обмеженим доступом, сформульовано власні визначення та характеристики окремих специфічних видів інформації з обмеженим доступом. У залежності від характеру і призначення, інформація з обмеженим доступом підрозділяється на державну, службову, професійну, комерційну, таємницю приватного життя. 5. Дістала подальшого розвитку теза, що суб єктами цивільно-правових відносин, що виникають з приводу інформації з обмеженим доступом є володільці (зокрема, в певних випадках ними можуть бути власники, розпорядники, споживачі, тощо).
6. Розвинуто положення щодо визначення інформації з обмеженим доступом як одного із видів інформації як соціального та правового явища. Визначено, що інформація з обмеженим доступом має особливу соціальну цінність в силу її недоступності та потенційної невідомості третім особам.
7. Надістало подальшого розвитку положення про необхідність виокремлення правових режимів таємниць приватноправового характеру та правових режимів таємниць публічно-правового характеру.
8. Додатково обгрунтована позиція, відповідно до якої необхідно відрізняти таємницю як змістову характеристику інформації, яка охороняється, (таємниця усиновлення, особиста таємниця) від таємниці як правового режиму інформації з обмеженим доступом.
9. Запропоновано доповнити ЦК України ст. 200-1, що визначає режими інформації в залежності від її виду.
„Стаття 200-1. Режими інформації
1. Режим заборони використання інформації поширюється на інформацію, яка є об єктом інтелектуальної власності та належить володільцю на підставі виключного права, та полягає у забороні протиправного використання цієї інформації без надання згоди володільця у порядку, встановленому чинним законодавством.
2. Режим таємниці поширюється на інформацію з обмеженим доступом, що належить фізичним та юридичним особам та стосується обставин життя фізичних осіб або діяльності як юридичних так і фізичних осіб та полягає у забороні доступу до цих відомостей за виключенням випадків, коли володільцями виявлена згода на доступ до цієї інформації.
3. Режим загального доступу та використання поширюється на інформацію, що є загальновідомою та доступною та полягає у рівному доступі осіб до можливості використання цієї інформації.”
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що було проведене узагальнення теоретичного і практичного досвіду правового регулювання обігу інформації з обмеженим доступом, що дозволило визначити нові теоретичні положення щодо інформації з обмеженим доступом як об єкта цивільних прав, виявити прогалини в цивільно-правому регулюванні інформаційних відносин, розробити і запропонувати напрямки розвитку і способи вдосконалення чинного цивільного законодавства України.
Практичне значення дисертації полягає в її спрямованості на усунення прогалин у законодавстві і науці цивільного права. Окремі теоретичні положення дисертації можуть бути застосовані в навчальному процесі, при викладанні навчальних дисциплін “Цивільне та сімейне право України”, “Порівняльне цивільне право” та ін. Незважаючи на дискусійний характер окремих положень дисертації, вони можуть стати підґрунтям для подальших наукових досліджень. Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація підготовлена на кафедрі цивільного права Одеської національної юридичної академії, на якій проведено її обговорення по частинам та в цілому. Положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли втілення в семінарських заняттях, проведених дисертантом на факультеті цивільної та господарської юстиції Одеської національної юридичної академії.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертації, доповідалися та обговорювалися на 8-ми науково-практичних конференціях, а саме: І Науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (грудень 2004 р., м. Хмельницький); Регіональній міжвузівській конференції молодих учених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (квітень 2005 р., м. Івано-Франківськ); Всеукраїнській науковій конференції “Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні” (квітень 2005 р., м. Острог); Всеукраїнській науковій конференції “Другі юридичні читання” (травень 2005 р., м. Київ); Науково-практичній конференції “Проблеми правового та методичного забезпечення діяльності “юридичних клінік” України” (червень 2005 р., м. Дніпропетровськ); 8-й Звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (квітень 2005 р., м. Одеса); міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Приватноправовий метод регулювання суспільних відносин: стан та перспективи розвитку” (листопад 2005 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції “Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку” (листопад 2005 року, м. Миколаїв).
Основні теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження знайшли відображення в десяти наукових статтях, з яких вісім опубліковано у виданнях, що входять до переліку фахових наукових видань, затверджених ВАК України, у тезах виступів на наукових конференціях та при написанні підручників і посібників.
Структура дисертаційного дослідження. Структура дисертації відображає логіку і послідовність наукового дослідження і зумовлена його предметом і метою. Робота складається зі вступу, 3-х розділів, що включають 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 200 сторінок, з них 180 сторінок основного тексту. Список використаних джерел складає 214 найменування.
|
