|
Актуальність теми дослідження. Проведення в Україні земельної реформи зумовлює необхідність подальшого реформування земельного законодавства, що має ґрунтуватися на загальнолюдських цінностях, пріоритеті прав і свобод людини. Отже, однією з умов розвитку української держави є зміцнення її правових основ стосовно забезпечення раціонального використання та охорони земель, оскільки суспільні відносини, що виникають у цій сфері, поширюються на всі галузі народного господарства і їх належна правова регламентація суттєво впливатиме на розвиток економіки та інших сфер суспільно-державного життя. Великого значення при цьому набуває процесуально-правова регламентація юридично значимої діяльності, що здійснюється суб єктами земельного права. Це зумовлено тим, що встановлення прав та обов язків цих суб єктів на землю безпосередньо здійснюється в матеріальних правовідносинах, які є основою всієї системи земельних правовідносин. Однак реалізація матеріальних правовідносин неможлива без процесуальних правовідносин, які спрямовані на здійснення та охорону прав на землю. Іншими словами, основна функція земельно-процесуальних правовідносин полягає в організації практичної реалізації земельних матеріальних правовідносин за допомогою певного порядку (процесу). Саме тому держава з прийняттям земельно-правових матеріальних норм одночасно визначає й форми їх реалізації в земельно-процесуальних нормах, які, у свою чергу, втілюються в однойменних правовідносинах.
З проблем теорії процесуальних правовідносин існує чимала кількість наукової юридичної літератури як у загальнотеоретичному плані, так і в галузевих аспектах, проте теорія земельного права основну увагу приділяє матеріальним аспектам земельних правовідносин. Наслідком цього є значне відставання у вирішенні проблеми правового механізму реалізації норм земельного права, що гальмує реформування земельного законодавства. Теоретичною основою дослідження стали праці таких провідних вчених національної юридичної науки у галузі земельного, аграрного та екологічного права, як: В.І. Андрейцев, Г.І. Балюк, Л.О. Бондар, М.Я. Ващишин, О.А. Вівчаренко, А.П. Гетьман, В.К. Гуревський, І.А. Дмитренко, О.І. Заєць, Н.В. Ільницька, І.І. Каракаш, М.В. Краснова, О.Д. Крупчан, П.Ф. Кулинич, А.В. Луняченко, Н.Р. Малишева, В.Л. Мунтян, В.В. Носік, О.М. Пащенко, О.О. Погрібний, О.А. Поліводський, В.І. Семчик, Н.І. Титова, Ю.С. Шемшученко, М.В. Шульга, В.В. Янчук, В.З. Янчук та інших науковців. Крім того, важливою науковою базою для підготовки даного дисертаційного дослідження стали праці провідних російських науковців – Г.О. Аксєньонка, С.С. Алєксєєва, Г.Є. Бистрова, Б.В. Єрофєєва, Ю.Г. Жарикова, О.А. Забєлишенського, І.О. Іконицької, М.Д. Казанцева, М.І. Козиря, М.І. Краснова, М.Т. Осіпова, П.Д. Сахарова, Р.Й. Халфіної, Г.В. Чубукова та інших вчених.
Разом із тим, проблема земельно-процесуальної форми залишається недостатньо вивченою в Україні, адже в більшості наукових праць вчених об єктом дослідження виступає загальна характеристика реалізації норм земельного права, а визначення земельно-процесуальних правовідносин вивчається в загальному контексті. Стосовно ж науково обґрунтованого визначення поняття, ознак, класифікації, об єкта, суб єктного складу, змісту земельно-процесуальних правовідносин, підстав їх виникнення, зміни та припинення, то ці правові категорії в новітній вітчизняній земельно-правовій науці детальному дослідженню не піддавалися. Усе це вимагає комплексного підходу до вивчення земельно-процесуальних правовідносин, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відповідності з Пріоритетними напрямами наукових досліджень Національного аграрного університету в межах державної науково-технічної програми “Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України” та в контексті проведення в нашій державі земельно-правової реформи. Тема дисертації безпосередньо пов язана з організаційно-управлінськими аспектами наукової теми “Формування ринкового механізму в аграрному секторі АПК” (номер державної реєстрації 0199U002510).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка нових і поглиблення існуючих наукових знань про правову природу, особливості земельно-процесуальних правовідносин, а також вироблення науково обґрунтованих пропозицій щодо пріоритетних напрямів розвитку й реформування земельного законодавства.
Досягнення мети дисертаційного дослідження зумовило необхідність вирішення таких завдань:
– проаналізувати існуючі у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі погляди щодо поняття та меж поширення юридичного процесу (процесуальної форми);
– уточнити поняття й сутність термінів “процедура”, “процес” та “правові відносини”;
– визначити межі поширення земельно-процесуальної форми в механізмі правового регулювання земельних відносин;
– сформулювати поняття земельно-процесуальних правовідносин, а також визначити їх ознаки, класифікацію, структуру, підстави виникнення, зміни та припинення;
– охарактеризувати правозастосовчу діяльність суб єктів земельно-процесуальних правовідносин;
– розкрити особливості земельно-процесуальних правовідносин, що виникають, змінюються та припиняються у сфері державної реєстрації прав на земельні ділянки та позасудового вирішення земельних спорів;
– обґрунтувати шляхи вдосконалення земельного законодавства.
Об єктом дисертаційного дослідження є врегульовані нормами права суспільні відносини, що складаються в результаті процесуальної діяльності суб єктів земельного права.
Предметом дисертацiйного дослідження є приписи нормативно-правових актів України, що регламентують процесуальну діяльність суб єктів земельного права, практика їх застосування, а також теоретичні наукові розробки у цій галузі.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи й концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі еколого-процесуального права, земельного права, соціології тощо. У процесі дослідження використовувались історико-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний та інші методи пізнання. Так, для з ясування сутності та специфіки об єкта, суб єктного складу, змісту земельно-процесуальних правовідносин перевага надавалась таким загальнонауковим методам, як історико-правовий, системно-структурний, наукового узагальнення. З метою визначення співвідношення та взаємозв язку між земельно-процесуальними й земельно-матеріальними правовідносинами застосовувались порівняльний та логіко-юридичний методи. Для конкретизації та аналізу окремих земельно-процесуальних правовідносин використовувались системно-структурний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи. Проведено узагальнення земельної юридичної практики, зібрано і проаналізовано за допомогою статистичних методів емпіричну інформацію, що стосується проблеми дослідження. Дослідження здійснювалось на основі Конституції України, законів України, указів Президента України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України та інших нормативно-правових актів. Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження були наукові праці як вітчизняних, так і закордонних учених-юристів із загальної теорії права, еколого-процесуального та земельного права, наукові роботи з окремих питань адміністративного й цивільного процесу.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні за сучасних умов реформування земельних відносин здійснено комплексне і всебічне вивчення комплексу питань, пов язаних із поняттям, класифікацією, об єктом, суб єктним складом, змістом земельно-процесуальних правовідносин, підставами їх виникнення, зміни та припинення.
Новизна дисертаційного дослідження охоплює наступні основні наукові положення, які виносяться на захист:
1. Уперше в науці земельного права земельно-процесуальні правовідносини визначено як врегульовані земельно-процесуальними нормами суспільні відносини, що складаються між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними і юридичними особами та іншими суб єктами земельно-процесуальної діяльності, пов язаної з реалізацією належних їм функцій, повноважень, прав і юридичних обов язків у сфері застосування земельно-правових матеріальних норм.
2. Уперше доводиться висновок, що правове регулювання земельно-процесуальних правовідносин відбувається за такими процесуальними стадіями: а) встановлення та аналіз фактичних обставин індивідуально-конкретної земельно-правової справи, що потребує вирішення; б) визначення юридичної основи індивідуально-конкретної земельно-правової справи; в) прийняття рішення та документальне оформлення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі; г) оскарження або опротестування рішення у індивідуально-конкретній земельно-правовій справі, що носить факультативний характер; ґ) виконання прийнятого рішення.
3. Уперше знаходить своє обґрунтування доцільність класифікації земельно-процесуальних правовідносин за такими критеріями: функціональна спрямованість норм земельного права, на основі яких виникають земельно-процесуальні правовідносини; рівень індивідуалізації суб єктів земельно-процесуальних правовідносин; публічно-правовий характер в установчій, правотворчій та правозастосовчій сферах діяльності суб єктів земельно-процесуальних правовідносин; кількість суб єктів земельно-процесуальних правовідносин; розподіл функцій, повноважень, прав і юридичних обов язків між суб єктами земельно-процесуальних правовідносин; характер дій зобов язаного суб єкта земельно-процесуальних правовідносин; волевиявлення суб єктів земельно-процесуальних правовідносин.
4. Набуло подальшого розвитку положення, згідно з яким основним об єктом земельно-процесуальних правовідносин виступає послідовно здійснювана земельно-процесуальна діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб та інших суб єктів земельно-процесуальних правовідносин, спрямована на реалізацію їх функцій, повноважень, прав і юридичних обов язків щодо конкретної земельної ділянки, яка розглядається як додатковий елемент у структурі об єкта цих правовідносин.
5. Уперше аргументовано висновок, відповідно до якого суб єктами земельно-процесуальних правовідносин є громадяни, юридичні особи, у тому числі іноземні, держава, органи державної влади та місцевого самоврядування, іноземні держави та міжнародні організації, які здійснюють права на землю, а також забезпечують регулювання земельних правовідносин. 6. Додатково обґрунтовується необхідність розмежування, відповідно до Конституції України, правового становища суб єктів земельно-процесуальних правовідносин на дві групи: а) громадяни, юридичні особи та держава, які безпосередньо зацікавлені у вирішенні земельно-правової справи; б) органи державної влади та місцевого самоврядування, які забезпечують державно-правове регулювання у сфері земельних відносин.
7. Уперше в теорії земельного права зроблено висновок про те, що зміст земельно-процесуальних правовідносин складають передбачені законом функції, повноваження, права і юридичні обов язки відповідних суб єктів земельно-процесуальних правовідносин у сфері здійснення прав на землю і регулювання земельних відносин. Аргументується необхідність поділу змісту земельно-процесуальних правовідносин на основні, допоміжні та додаткові функції, повноваження, права і юридичні обов язки.
8. Дістало подальший розвиток положення, що до підстав виникнення, зміни та припинення земельно-процесуальних правовідносин слід віднести: а) юридичні факти; б) земельно-процесуальну норму; в) земельно-процесуальну правосуб єктність.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
– у науково-дослідницькій сфері – положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальших розробок і вирішення проблем процесуальної форми в земельному праві;
– у правотворчій діяльності держави – у результаті проведеного дослідження сформульовані пропозиції щодо вдосконалення системи чинного земельного законодавства;
– у правозастосовчій діяльності – використання отриманих результатів дозволить удосконалити земельно-процесуальну діяльність суб єктів земельного права;
– у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані у процесі викладання навчальних дисциплін “Земельне право”, “Земельно-правовий процес”, при підготовці фахівців на спецвідділеннях юридичних факультетів за спеціалізацією “Земельно-процесуальні правовідносини”, при підготовці відповідних підручників, навчальних посібників, курсів лекцій.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені на Третій Міжнародній конференції “Глобальні реформи вищої аграрної освіти і досліджень – відповідь на світові проблеми якості і безпеки сільськогосподарської і харчової продукції” (м. Київ, 2003 р.), Міжвузівській науково-теоретичній конференції професорсько-викладацького складу та студентів, присвяченій Всесвітньому Дню прав людини “Права людини в Україні: проблеми і перспективи” (м. Київ, 2003 р.), Міжвузівській науково-практичній конференції молодих науковців “Забезпечення законності у сфері земельних правовідносин” (м. Львів, 2003 р.), у Матеріалах наукових доповідей та тез вчених-правознавців, учасників конференції “Проблеми соціально-економічного розвитку села та шляхи їх вирішення” (м. Київ, 2004 р.), у Матеріалах державної наукової конференції “Проблеми вдосконалення земельного та аграрного законодавства України в умовах ринкової економіки” (м. Біла Церква, 2004 р.).
Окремі зі сформульованих у дисертації положень і пропозицій використовуються в навчальному процесі Національного аграрного університету.
Публікації. За темою дисертаційної роботи опубліковано дванадцять самостійно підготовлених наукових праць, з них: чотири – у фахових виданнях, п ять – у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
| 
