|
Актуальність теми. Правова форма взаємовідносин держави і суспільства виявляється у відносно незалежному існуванні і функціонуванні правової держави та громадянського суспільства. Це виявляється у сфері захисту прав і свобод людини та громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти як сила, що не залежить від держави. У цивілізаційному процесі формування людини як повноцінного члена громадянського суспільства - громадянина держави, забезпечення її автономії у громадянському суспільстві і правовій державі вирішальна роль належить приватній власності. Ця роль проглядається у двох суспільних зрізах: структурному, який опосередковується відношенням “власник - громадянське суспільство – держава”, та мотиваційному, що виявляється через розуміння приватної власності як рушійної сили розвитку суспільства. Перший - допомагає зрозуміти той факт, що коли людина має приватну власність, надійно захищену законом, то вона набуває впевненості, тримається гідно перед владою будь-якого рівня. Другий зріз виявляє приватну власність як могутній стимул творчої, зацікавленої діяльності людини. Саме приватна власність розбудила інтерес людей до виробництва, чим сприяла формуванню структур громадянського суспільства, автономних щодо держави. У цьому розумінні приватна власність виступила рушійною силою людської цивілізації.
Отже, приватна власність була і є основою виникнення автономного індивіда, такої ж сім ї, асоціацій, партій, інших об єднань громадян. А громадянське суспільство передбачає збалансований взаємоконтроль і взаємні обмеження державних і недержавних організацій, спрямованих на те, щоб державні органи, їхня діяльність завжди перебували в полі зору недержавних структур, а останні, в свою чергу, діяли за законом і враховували об єктивні потреби держави. Найголовнішими ідеями, що свідчать про розвиток громадянського суспільства, визнаються дві умови, зокрема: а) забезпечення свободи і обґрунтованої нею автономної особистості; б) демократичне вирішення проблеми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу.
Практичний аспект актуальності обраної теми випливає з того, що приватна власність: а) відповідає індивідуальному способу буття, закладеному в людині природою; б) викликає в людини інстинктивні і духовні мотиви для натхненної праці, щоб, не шкодуючи сил, розвивати господарську підприємливість і особисту ініціативу; в) вселяє у власника почуття впевненості, довіри до інших людей, до речей і до землі, бажання вкласти у господарський процес свою працю і свої цінності; г) вчить людину творчо любити працю і землю, своє оточення і Батьківщину; д) пробуджує і виховує у людині правосвідомість; е) виховує людину для господарської солідарності, що не порушує, водночас, й господарської свободи.
Актуальність обраної теми стає ще очевиднішою, коли згадати й той факт, що протягом тривалого часу, після проголошення незалежності, вітчизняні науковці не опублікували жодного дослідження, яке торкалось би конституційного права на приватну власність. Напрацювання щодо права приватної власності існують поки що лише у сфері цивільного та адміністративного права.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в межах напряму “Міліція і права людини в Україні”, п. 6 Тематики пріоритетних напрямів дисертаційних досліджень на період 2002 – 2005 рр. (затвердженої наказом МВС України від 30 червня 2002 р. № 635). Обрана тема дослідження узгоджується з планами науково-дослідних робіт, тематичними планами Київського національного університету внутрішніх справ, обговорена і схвалена на засіданні вченої ради НАВСУ (протокол № 1 від 27 лютого 2001 року).
Мета і завдання дослідження. Головною метою дисертаційного дослідження є визначення сучасного розуміння поняття, змісту, регулювання конституційного права на приватну власність, виявлення найважливіших закономірностей його забезпечення органами внутрішніх справ, розробка науково обґрунтованих пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення чинного законодавства та практики реалізації даного суб єктивного права.
Для досягнення мети автором були поставлені такі головні завдання:
1. Сформулювати висновки щодо виникнення та розвитку права приватної власності в часи античності, середньовіччя, епохи просвітництва, нового часу та сучасності.
2. Визначити головні закономірності та тенденції нормативно-правового регулювання суб єктивного права людини на приватну власність в різні історичні періоди розвитку суспільства.
3. Сформулювати висновки стосовно конституційно-правової природи суб єктивного права людини і громадянина на приватну власність.
4. Розглянути конституційне право людини і громадянина на приватну власність в об єктивному та суб єктивному значеннях.
5. Теоретично обґрунтувати зміст конституційного права людини і громадянина на приватну власність та дослідити його елементи.
6. Запропонувати власне бачення поняття здійснення конституційного права людини і громадянина на приватну власність.
7. Визначити особливості національного конституційно-правового регулювання права людини і громадянина на приватну власність та внести пропозиції щодо його вдосконалення.
8. Здійснити класифікацію конституцій зарубіжних країн залежно від меж конституційного регулювання суб єктивного права на приватну власність і визначити їхні спільні риси та відмінності.
9. Внести практичні пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, спрямовані на регулювання та охорону суспільних відносин у цій сфері.
10. Обґрунтувати практичні рекомендації щодо створення сприятливих умов, охорони та захисту органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність, вдосконалення статусу Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, функцій, форм і методів їхньої діяльності по реалізації цього права.
Об єкт дослідження - система конституційних економічних прав і свобод людини та громадянина в Україні.
Предмет дослідження. Конституційне право людини і громадянина на приватну власність в названій системі та практика забезпечення його реалізації органами внутрішніх справ України.
Методи дослідження. Автор використав філософські, загальнонаукові та спеціальні методи дослідження. За методологічну основу дисертаційного дослідження взято закони і категорії діалектики, як основи наукового пізнання. Застосовувалися такі категорії діалектики, як можливість і дійсність (при дослідженні, наприклад, окремих елементів змісту права на приватну власність), форма і зміст (при дослідженні проблеми поняття, ознак і форм права на приватну власність), сутність і явище, простір і час, ціле й частина та ін.
У процесі дослідження, крім законів і категорій діалектики, використано історичний метод, за допомогою якого з ясовано загальні закономірності виникнення, становлення та еволюції права на приватну власність. Формально-логічний метод застосовано для формулювання дефініцій, в яких розкривається зміст розуміння права на приватну власність, наприклад, в об єктивному та суб єктивному значеннях. На основі методів моделювання та прогнозування опрацьовано пропозиції стосовно вдосконалення національного законодавства України загалом та діяльності органів внутрішніх справ зокрема. Порівняльний метод, під яким розуміють процес відображення і фіксації відношень тотожності і протилежності в державно-правових явищах, у тому числі на рівні різних країн, застосовувався, зокрема, при вивченні конституційно-правового регулювання права приватної власності в конституціях зарубіжних країн. Спеціально-юридичний метод, сутність якого полягає у фіксації державно-правової практики, норм і принципів і т. ін. для встановлення зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності одне від одного, відпрацювання визначень про них, використовувався при висвітленні поняття права на приватну власність. Для розуміння місця і ролі права приватної власності у системі конституційних економічних прав і свобод застосувався системно-функціональний метод.
Сформульовані в дисертації теоретичні висновки і практичні рекомендації спираються на висновки вітчизняних і зарубіжних учених.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у спробі вперше в умовах існування незалежної України здійснити комплексне наукове дослідження фундаментального конституційного суб єктивного права людини і громадянина на приватну власність. Обґрунтовано власні авторські висновки, рекомендації, пропозиції щодо наукових і нормативно-правових засад дослідження та регулювання конституційного права людини і громадянина на приватну власність, його поняття, змісту, тенденцій конституційно-правового регулювання, забезпечення названого права органами внутрішніх справ.
У процесі дослідження сформульовані та обґрунтовані нові теоретичні положення, практичні пропозиції та рекомендації, зокрема:
1. Зроблено і теоретично обґрунтовано авторський висновок, що приватна власність є матеріальною основою для повноцінної реалізації інших прав людини. Вона закріплена в Конституції і законах України та забезпечується конституційними гарантіями нарівні з іншими правами людини, є суб єктивним конституційним правом і об єктом конституційного захисту.
2. При дослідженні права приватної власності в об єктивному і суб єктивному значеннях запропоновано дефініцію об єктивного права приватної власності як сукупності правових норм і принципів, на підставі яких у фізичних і юридичних осіб виникають, змінюються та припиняються правовідносини щодо володіння, користування, розпорядження своїми матеріальними і духовними благами, цінностями у сфері виробництва, розподілу, обміну, використання їх для подальшого створення і примноження; а право приватної власності в суб єктивному значенні - це закріплені в системі конституційних економічних прав людини і громадянина невід ємні, непорушні та гарантовані державою і суспільством вид і міра можливої, свідомо-вольової поведінки фізичної особи щодо володіння, користування і розпорядження своїми матеріальними і духовними благами, сутність якої полягає в можливості вести себе певним чином, вимагати відповідної поведінки від зобов язаних осіб, у разі необхідності захищати своє право передбаченими нормами об єктивного права засобами і способами, а також використовувати його для задоволення своїх правомірних потреб та інтересів.
3. Теоретично обґрунтовано положення, за яким до змісту конституційного права людини і громадянина на приватну власність відносяться гарантовані Конституцією та законами України можливості фізичної особи діяти стосовно володіння, користування і розпорядження своїми майновими і духовними благами, вимагати від зобов язаних осіб відповідної поведінки щодо прав власника та можливості звертатися до компетентних суб єктів для захисту і відновлення порушеного права приватної власності. Виходячи з цього, дисертант пропонує врегулювати у законодавстві України про власність такі додаткові можливості: 1) право на власний розсуд; 2) право управління; 3) право на прибуток; 4) право на відчуження; 5) право на безпеку; 6) право на передачу благ (в тому числі у спадщину); 7) право на безстроковість володіння благом; 8) заборону на використання благ і ресурсів способом, що шкодить зовнішньому середовищу або іншим учасникам права; 9) право на відповідальність у вигляді стягнення (можливість стягнення ресурсів за борги); 10) право на залишковий характер (право на існування інститутів, які забезпечують відновлення порушених правових можливостей). Враховуючи традиції законотворчості в Україні, ми не можемо заперечувати достатність випробуваної часом тріадної формули правових можливостей приватного власника, якою, в принципі, можуть бути охоплені будь-які конкретні їх вияви. При цьому під змістом конституційного права людини і громадянина на приватну власність слід розуміти не просто якусь певну арифметичну суму можливостей, а складну структуру, окремі компоненти якої взаємно обумовлюють один одного.
4. Зроблено авторський висновок, що під здійсненням права приватної власності слід розуміти комплекс заходів (активних чи пасивних дій) власника, його представника, спрямованих на реалізацію правових можливостей з приводу володіння, користування, розпорядження щодо належного власнику майна, з метою задоволення потреб та інтересів власника, а також осіб, визначених ним. Здійснення суб єктивного права приватної власності пов язане не лише з реалізацією норм права, які уповноважують власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, а й з іншими видами правових норм (забороняючих чи зобов язуючих).
5. Запропоновано доповнити статтю 13 Конституції України частиною п ятою такого змісту: “Економічною основою громадянського суспільства є приватна власність”. 6. Обґрунтовано положення, за яким, залежно від меж конституційного регулювання приватної власності, конституції зарубіжних країн можна умовно класифікувати на такі, що надають йому незначне місце, і на ті, що закріплюють його більш ґрунтовно. До перших, на думку автора, належать Основні Закони ФРН 1949 р. та Іспанії 1978 р. До другої групи можна віднести Конституції Болгарії 1991 р., Італії 1947 р., Португалії 1976 р., Російської Федерації 1993 р., Мозамбіку 1990 р., ПАР 1996 р., Бразилії 1988 р. Конституції більшості постсоціалістичних країн (наприклад, Конституція Російської Федерації 1993 р., Конституція Болгарії 1991 р., Конституція Молдови 1994 р.), які, крім приватної власності, закріплюють й інші її форми.
7. Автор дійшов висновку, що спільною рисою конституцій багатьох країн світу є те, що всі вони закріплюють право приватної власності і регламентують його соціальну функцію, зміст якої зводиться до того, що при збереженні гарантій власника відбувається поєднання його інтересів з інтересами держави, а в ряді Основних Законів навіть передбачається обмеження прав власника, якщо це викликано суспільним інтересом (Конституції ФРН 1949 р., Франції 1946 р., Іспанії 1978 р., Бразилії 1988 р., Республіки Білорусь 1994 р., Естонії 1992 р., Литви 1992 р., Казахстану 1995 р.). Принципами такого обмеження є: 1) допустимість обмеження права приватної власності виключно в інтересах загального блага і суспільного інтересу; 2) справедлива компенсація власнику майнових втрат державою; 3) законність у встановленні обмежень - на підставі й у межах закону; 4) рівність усіх власників перед фактом подібних обмежень (тобто вони повинні встановлюватися не щодо окремих власників, а шляхом загального правового регулювання); 5) судовий захист права приватної власності (судове заперечення вилучення державою майна з приватної власності).
8. Внесено практичні пропозиції щодо прийняття нового Закону України “Про власність”. На думку автора, у новому законі потрібно: 1) враховуючи, що домінуючим у правовому регулюванні приватних правовідносин стає принцип “дозволено все, що прямо не заборонено законом”, відмовитися від наведення вичерпного переліку об єктів права приватної власності (це і об єктивно неможливо), про що зазначити у окремій статті; 2) проголосити принцип, за яким громадяни можуть мати у приватній власності будь-яке майно, у будь-якій кількості, або будь-якої цінності, якщо законом не встановлено прямих обмежень, та, враховуючи це, усунути норму, викладену у ст. 12 Закону України “Про власність”, яка стверджує, що праця громадян є основою створення й примноження їх власності; 3) визнати суб єктами права приватної власності не лише фізичних, а й недержавних юридичних осіб; 4) передбачити, що власник не зобов язаний мати письмовий доказ належності йому того чи іншого майна, за винятками, встановленими законом. Варто також чітко реалізовувати ідею поділу права на приватне і публічне, ідею первинності приватного права і вторинності права публічного.
9. Сформульовано практично-прикладне положення, за яким у системі органів та посадових осіб, до компетенції яких належить утвердження, забезпечення, охорона і захист прав і свобод людини та громадянина, включаючи і конституційне право на приватну власність, вагоме місце посідають правоохоронні органи, до яких відносяться й органи внутрішніх справ. Забезпечення органами внутрішніх справ конституційного права людини і громадянина на приватну власність полягає у здійсненні правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист майна особи від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для реалізації цього права. Змістом діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є сукупність однорідних, конкретних дій їхніх співробітників, що пов язані зі створенням сприятливих умов для використання особами благ індивідуальної економічної свободи, усунення негативних факторів, які створюють труднощі щодо реалізації цього права, а також забезпеченням умов для його здійснення. На думку автора, створення сприятливих умов для забезпечення конституційного права на приватну власність – це, насамперед, попередження злочинів проти приватної власності шляхом реалізації складного комплексу різноманітних заходів попереджувального впливу.
10. Зроблено висновок про необхідність прийняття нового Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України, яке затверджувалось би Постановою Кабінету Міністрів України чи Указом Президента України або, враховуючи його значущість, навіть окремим Законом України “Про Державну службу охорони України”. Адже стратегічний курс вітчизняного суспільства на побудову соціальної держави вимагає, щоб приватна власність забезпечувалася шляхом її врегулювання окремим законодавчим актом.
11. Обґрунтовано висновок щодо необхідності прийняття державної цільової програми з профілактики, попередження та розслідування злочинів проти власності, складовою якої мають бути і розділи стосовно приватної власності. Така програма затверджуватиметься Указом Президента України і передбачатиме такі розділи: про структурні підрозділи, які мають займатися попередженням, припиненням і розслідуванням злочинів та інших правопорушень проти власності, в тому числі й приватної; про права та обов язки цих підрозділів; про окремі напрями такої діяльності; про її форми, методи та способи; про організацію взаємодії суб єктів діяльності; про здійснення контролю за ними та відповідальність цих суб єктів.
12. Сформульовано й виділено дев ять основних функцій діяльності органів внутрішніх справ, як суб єктів охорони власності, а саме: виховання суспільства в дусі поваги до права приватної власності; виявлення й усунення обставин, що сприяють здійсненню адміністративних і кримінальних правопорушень проти власності; запобігання і припинення названих видів правопорушень; виявлення злочинів і проступків, що зазіхають на право приватної власності; провадження по справах про адміністративно-правові зазіхання на власність; провадження дізнання і досудового слідства по справах про злочини проти приватної власності; розгляд справ про адміністративно-майнові проступки; виконання постанов про стягнення по справах про адміністративні правопорушення і про кримінально-карні зазіхання на приватну власність; сприяння державним і суспільним структурам, що функціонують у сфері охорони приватної власності.
13. Зроблено практично-прикладний висновок, що заходи, які використовуються органами внутрішніх справ для забезпечення конституційного права людини і громадянина на приватну власність, доцільно об єднати в шість груп: запобіжні, контрольно-наглядові, оперативно-розшукові, засоби припинення, юрисдикційні, засоби стягнення.
14. Зазначено, що спеціальними методами діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність є: агітація, виховання, роз яснення, позитивний приклад, заохочення, обговорення поведінки щодо забезпечення права приватної власності, що є складовими методу переконання. Загальний метод примусу використовується: а) для запобігання посягання на приватну власність громадян; б) для безпосереднього примусового здійснення прав і обов язків громадян (стягнення штрафів, привід та ін.); в) для реалізації адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення права приватної власності. Причини, що знижують ефективність охоронної діяльності, можуть бути розділені на об єктивні і суб єктивні, що й дозволяє запропонувати наведені вище основні шляхи підвищення ефективності діяльності органів внутрішніх справ по охороні приватної власності.
Практичне значення одержаних результатів. Дана дисертаційна праця присвячена дослідженню теорії конституційного права людини і громадянина на приватну власність та практики його реалізації в діяльності органів внутрішніх справ і має практичну спрямованість. Це дозволяє стверджувати, що одержані результати можна широко використовувати:
1. У нормотворчій діяльності - для вдосконалення та підготовки нових законодавчих, підзаконних та відомчих нормативно-правових актів, що регулюють та охороняють суспільні відносини у сфері реалізації конституційного права людини і громадянина на приватну власність, у тому числі і діяльності органів внутрішніх справ. 2. У правозастосовній роботі – результати цього дослідження сприятимуть практичному забезпеченню конституційного права людини і громадянина на приватну власність в Україні і, особливо, в діяльності органів внутрішніх справ.
3. У науково-дослідній сфері – визначені головні напрямки для майбутнього дослідження права на приватну власність, зокрема, ті, що стосуються суб єктів, об єктів, гарантій і можуть бути корисні для науковців та практиків.
4. У навчально-виховному процесі матеріали дослідження можуть бути використані при викладанні навчальних дисциплін та написанні підручників, посібників, курсів лекцій з конституційного, цивільного, адміністративного та інших галузей права, в процесі науково-дослідницької роботи студентів, слухачів, курсантів юридичних вузів, для підвищення рівня правової свідомості та правової культури працівників органів внутрішніх справ, населення України.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, викладені в дисертації, оприлюднено на науково-практичних конференціях: Івершенко Л. А. Розвиток права власності в Україні // ІІ Всеукраїнська наукова практична конференція “Крок у майбутнє”. - К.: ІВЦ Політехніка, 2002. – С. 121-122; Івершенко Л. А. Приватна власність в Україні в економічному та правовому вимірі // Вісник Академії праці і соціальних відносин. – 2002. - № 2. – с. 104.
Результати дослідження обговорено на засіданні кафедри конституційного права Національної академії внутрішніх справ України.
Публікації. На основі результатів дисертаційного дослідження опубліковано 4 наукових статті у виданнях, що визнані ВАК України фаховими з юридичних наук.
|
