|
Актуальність теми дослідження. Розмежування приватного і публічного права традиційно вважається однією з ключових проблем теорії держави і права, практична важливість якої зумовлюється, насамперед, існуванням у сфері правового регулювання різних суб єктів, що унеможливлює застосування до них одноманітного впливу права. Для України на сучасному етапі її розвитку дана проблема постала з особливою гостротою. Перехід від стану складової частини тоталітарної держави з її надмірною централізацією до статусу самостійної демократичної країни супроводжується швидким переходом від гіпертрофованого акценту на публічному праві до еклектики в правовому регулюванні. Втілені у Конституції України ідеї демократії, громадянського суспільства та правової держави передбачають наявність ефективних правових механізмів захисту людини від свавілля держави. Процес розбудови правової держави вимагає чітких, дієвих механізмів правотворчості та правозастосування. З огляду на це, органи державної влади не повинні встановлювати норми, які б невиправдано обмежували свободу людини, порушуючи тим самим засади демократії, принципи законності, верховенства права, гуманності. Регламентуючи поведінку громадян заради здійснення суспільних цілей, держава повинна органічно поєднувати суспільні інтереси з індивідуальними інтересами, одночасно не допускаючи вседозволеності в індивідуальній поведінці всупереч загальнодержавним інтересам, запобігаючи тим самим розвитку центробіжних тенденцій та атомізації суспільства, руйнуванню авторитету державної влади. В сучасних дослідженнях з теорії права, особливо континентальної правової сім ї, вважається більш доцільним використання терміну „дихотомія”. Дихотомія розглядається як співставлення чи протиставлення двох частин цілого, взаємоіснування їх у єдиній системі. Система ж права являє собою єдине ціле, хоча умовно поділяється на публічне та приватне право. Деякі автори, розподіляючи таким чином систему права, використовують термін дуалізм. Втім, поняття „дихотомія” повніше відображає сутність співвідношення та взаємодії публічного й приватного права, тому що вони не є відокремленими, протилежними частинами, як це передбачається при застосуванні терміну „дуалізм”, а тісно взаємодіють між собою.
Наукове дослідження проблеми дихотомії права покликане дати відповідь на питання про міру ефективного втручання держави у суспільне та приватне життя, про раціональну конструкцію системи національного права. Вивчення особливих методів та прийомів, притаманних публічному чи приватному праву, дозволяє визначити оптимальне співвідношення заборон та дозволів, механізм реального забезпечення публічних та приватних прав осіб, організувати раціональне регулювання економічної сфери тощо. Про актуальність ґрунтовного дослідження теоретичних і практичних аспектів дихотомії права саме для України свідчить, зокрема, проблема розмежування сфер дії нових Цивільного та Господарського кодексів України у світлі реформування української системи права.
Проблема дихотомії права практично не досліджувалася впродовж існування України як незалежної держави, в той час як визначення засад збалансованості приватного та публічного права, об єктивних критеріїв їх розмежування може становити вагомий внесок для теорії права, сформувати корисні рекомендації для процесу реформування законодавства України.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації є складовою частиною комплексного наукового дослідження Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” № 01 БФ048-01 (“Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”), комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тематика дисертації є складовою частиною комплексного наукового дослідження Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” № 01 БФ048-01 (“Інтеграція України у світовий та європейський правовий простір”), комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України”.
Мета і завдання дослідження. Автор поставив за мету здійснити комплексний теоретико-правовий аналіз явища дихотомії права в теорії права, дослідити доктринальні погляди на проблему розмежування публічного та приватного права, проаналізувати практичні приклади проявів дихотомії в Україні і за кордоном. Він виходив з того, що пропозиції з формування та реформування системи права в Україні повинні базуватися на якісних і зважених теоретичних засадах, і відповідно прагнув ретельно проаналізувати зміст ряду ключових теоретичних понять, виявити логічні взаємозв язки та співвідношення двох підсистем права – публічного та приватного.
Досягнення поставленої мети передбачало розв язання таких конкретних завдань:
- з ясувати визначення поняття “дихотомія права”, розглянути його особливості, проаналізувати історичні та теоретичні чинники існування розподілу права на приватне та публічне; з ясувати доктринальні підходи до проблеми дихотомії права у державах, що не дотримуються романо-германської концепції розподілу, зокрема у країнах загального права та в мусульманському праві;
- визначити специфіку публічного і приватного права, їх цінність для побудови системи права; визначити способи та межі взаємовпливу, взаємопроникнення публічного та приватного права, зокрема на прикладі взаємодії цивільного права з галузями публічного права;
- проаналізувати особливості юридичної відповідальності держави як суб єкта приватного права, визначити приватні та публічні сфери життєдіяльності людини та міру втручання держави в процес їх реалізації; сформулювати рекомендації щодо можливості реформування законодавства окремих галузей права України.
Об єктом дисертаційного дослідження є явище права як специфічної форми соціального регулювання, закономірності його побудови.
Предметом дослідження є феномен розмежування права на підсистеми публічного та приватного права, їх співвідношення, взаємодії, взаємопроникнення, зокрема в сучасній Україні.
Методологічна основа дисертації. Автор спирався на філософський діалектичний метод пізнання, а також ряд загальнонаукових методів (системно-структурний та інші), зокрема при аналізі понять та категорій, що використовувалися в роботі. Автором використовувався компаративний (при дослідженні існування явища дихотомії права у правових системах світу), історичний (при вивченні концептуальних поглядів на усіх етапах розвитку науки теорії права), формально-юридичний методи (при встановленні особливостей та закономірностей розвитку уявлень про дихотомію права), метод єдності історичного і логічного (при ретроспективному та перспективному аналізі проявів дихотомії права у системах права сучасних держав) тощо. Використання юридико-догматичного методу було корисним при дослідженні характеру взаємодії та співвідношення публічного та приватного права. Теоретична і джерельна база дослідження. В процесі написання роботи автор спирався на здобутки як вітчизняних, так і закордонних науковців, опрацювавши ряд розроблених ними теорій, зокрема конструкції держави приватного та публічного типу функціонування. Опрацьовані також різноманітні підходи до критеріїв розмежування права на публічне та приватне, що знайшли своє відображення у багатьох працях українських, російських та зарубіжних теоретиків у різних сферах і галузях права (Л.І. Алексєєв, С.С. Алексєєв, Я. Берман, О.М. Васильєв, А.Д. Венгеров, П.Г. Виноградов, А.Г. Гойхбарг, В.Н. Денисов, В.Б. Казаков, В.І. Карташов, Д.А. Керімов, Т.В. Кашаніна, М.І. Козюбра, М.М. Коркунов, Ф.Д. Корнілов, С.А. Котляревський, Н.Н. Лазаревський, Р.З. Лівшиць, П.І. Люблінський, Д.А. Магеровський, І.В. Михайлівський, П.О. Недбайло, В.С. Нерсесянц, Є.Б. Пашуканіс, Л.Й. Петражицький, Г.В. Петрова, А.А. Плотнієкс, М. Рейснер, П.І. Стучка, Ю.А. Тихомиров, З.М. Черніловський, Г.Ф. Шершеневич, Л.С. Явич, а також Дж. Н. Андерсон, Г. Вульф, Д. Гарнер, Х.А.Р. Гібб, О. Гірке, К. Гудал, Б. Гурне, Л. Гумплович, Г. Єллінек, Б. Льюїс, Г. Лібесні, О. Майєр, А. Рокко, П. Сандевуар, В. Сміт, А. Тей, А. Улльоа, Г. Харлоу та інші).
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що воно є по суті першим комплексним дослідженням поняття дихотомії права в сучасній вітчизняній теорії права. Значною мірою новизна роботи обумовлена самою постановкою проблеми, тим, що її в минулі роки було штучно виведено за межі теоретико-правових досліджень. Найбільшою мірою новизна роботи відображена в таких положеннях і висновках:
- окреслено зміст явища дихотомії права, показано обумовленість відносної самостійності публічної та приватної підсистем права об єктивними чинниками історичного розвитку правового регулювання; досліджено історичні прояви дихотомії права, починаючи з античних часів, у процесі історичного формування романо-германської правової системи, зокрема в рецепції римського права Європою в різні історичні моменти і в різних формах;
- визначено особливості прояву дихотомії права на стадії формування права та в структурі чинного позитивного права як результату правотворчості шляхом розляду типології теорій розмежування публічного та приватного права; критично проаналізовано спроби заперечення існування дихотомії права, з одного боку, та запропоновані в різні часи критерії розподілу права на приватне та публічне, з іншого боку;
- окреслено вирішальну роль методу правового регулювання як чинника у розмежуванні права на публічне та приватне. З усіх елементів методу найбільш показовим є співвідношення юридичних статусів суб єктів, необхідних їм для виконання приватних або публічних функцій. В роботі аргументовано тезу про теоретичну недосконалість конструкції єдиного методу правового регулювання та практики вирізнення у кожній галузі свого “галузевого” методу на користь висновку про існування двох основних методів правового регулювання: публічно-правового та приватноправового;
- обґрунтовано висновок, що явище дихотомії права, яке в основному характеризує системи права романо-германської правової сім ї, присутнє і в інших системах права, зокрема країнах загального та мусульманського права;
- доведено, що публічне та приватне право є взаємопов язаними та взаємопроникаючими системами; їх вплив є однаково важливим при визначенні статусу суб єктів права, з ясуванні рівня форм і методів забезпеченості публічних та приватних інтересів і прав людини та громадянина.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що запропоновані в ній узагальнення та висновки можуть бути використані як методологічна основа коректного нормотворчого процесу, що здійснюється на різних рівнях – від Верховної Ради України до відомчої нормотворчості. Саме додержання балансу публічно-правового та приватноправового підходів при здійсненні нормотворчого процесу є важливою умовою забезпечення демократичного існування держави та її органів, виявом реального додержання та забезпечення прав та свобод людини і громадянина у державі. Результати дослідження можуть бути корисними для подальших досліджень закономірностей побудови системи сучасного права, а також досліджень особливостей галузей права з точки зору їх належності до публічної чи приватної підсистеми права. Матеріали роботи можуть бути використані при підготовці та розробці навчальних посібників, методичної літератури з курсів “Теорія держави та права”, “Загальна історія держави та права”, „Історія політичних та правових вчень”, „Римська держава та римське право”, при підготовці спеціальних навчальних курсів, наприклад “Публічне право” та “Приватне право”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднені у доповідях та тезах ряду науково-практичних конференцій, організованих в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Зокрема у 2001 році зроблено доповідь, присвячену поняттю дихотомії права, етапів розвитку та формуванню концептуальних поглядів на розподіл права на публічне та приватне. У квітні 2003 року здобувач виступив з доповіддю на тему “Особливості юридичної відповідальності суб єктів публічного та приватного права”. Дисертант використовував тези дослідження при підготовці навчальних та робочих навчальних програм з дисциплін “Римська держава та римське цивільне право”, “Загальна історія держави та права” тощо. Окремі положення дисертації, пов язані з поняттям юридичної відповідальності різних суб єктів публічного та приватного права, були використані при підготовці рекомендацій та пропозицій щодо внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення; пропозиції вносилися дисертантом при роботі у якості експерта Міністерства юстиції України. Результати дослідження неодноразово обговорювалися на засіданнях кафедри порівняльного правознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано три наукові статті у фахових виданнях, а також тези двох виступів на науково-практичних конференціях. Структура та обсяг дисертації обумовлені метою завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації становить 207 сторінок, у тому числі 15 сторінок списку використаних джерел (218 найменувань).
|
