|
Актуальність теми дослідження. У запроваджуваній державою політиці, спрямованій на зміцнення законності та правопорядку й поліпшення якісного рівня боротьби зі злочинністю, особливе значення має підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, зокрема тих, що здійснюють досудове розслідування. В оптимізації цього процесу важливу роль відіграє повноцінне застосування сучасних досягнень науки і техніки, які становлять зміст категорії спеціальних знань. Доцільність такого підходу до слідчої діяльності зумовлена насамперед тим, що застосування сучасних науково-технічних засобів і методів сприяє розширенню спектра джерел доказової інформації з кримінальної справи. Також не менш важливими факторами є підвищення “професійного” рівня злочинців і технічного забезпечення злочинної діяльності, виникнення нових видів злочинів тощо. Отже, першочерговим завданням боротьби зі злочинністю є вдосконалення способів і методів правоохоронної (у тому числі слідчої) діяльності, забезпечення їх адекватності потребам практики за допомогою застосування сучасних спеціальних знань і навичок. За сучасною юридичною доктриною спеціальні знання – це знання незагальновідомі, які не мають масового поширення, якими володіє обмежене коло фахівців (фахівець – загальне поняття для позначення особи, яка володіє спеціальним знаннями, тобто і спеціаліст, і експерт за процесуальним статусом), тому застосування спеціальних знань у стадії досудового розслідування базується, насамперед, на залученні до процесу розслідування спеціаліста й експерта, тобто осіб, які володіють такими спеціальними знаннями та навичками. З моменту залучення фахівців до процесу досудового розслідування у кримінальній справі, розкриття та розслідування злочину переходить на вищий рівень – рівень колективної діяльності. Спеціаліст і експерт покликані розширити практичні можливості слідчого у виявленні, закріпленні та дослідженні джерел доказової інформації з кримінальної справи, у тому числі джерел інформації про особу, що скоїла злочин. Встановлення такої особи – це сукупність дій і умовиводів слідчого, який на основі результатів дослідження речових доказів спеціалістом і експертом, а також аналізу матеріальної обстановки місця події може зробити висновок про анатомічні, функціональні і психологічні ознаки особи, яка скоїла злочин. Різні аспекти застосування в слідчій діяльності спеціальних знань фахівців розглядалися багатьма вченими-юристами, насамперед Л.Ю. Ароцкером, Р.С. Бєлкіним, А.І. Вінбергом, В.Г. Гончаренком, Г.Л. Грановським, Г.І. Грамовичем, П.П. Іщенком, Н.І. Клименко, М.В. Костицьким, В.К. Лисиченком, В.М. Маховим, М.В. Салтевським, М.Я. Сегаєм та іншими. Деякі питання щодо практики боротьби зі злочинністю в контексті взаємодії слідчого з учасниками кримінального процесу, а також збору інформації про особу, що скоїла злочин, знайшли своє відображення у роботах Т.В. Авер янової, В.П. Бахіна, І.В. Гори, Є.І. Зуєва, А.В. Іщенка, В.О. Коновалової, В.С. Кузьмічова, В.Г. Лукашевича, Е.Б. Мельникової, В.О. Образцова, Б.В. Романюка, О.Р. Россинської, В.М. Тертишника, В.Ю. Шепітька та інших. Однак складність і багатоаспектність зазначених проблем (взаємодія слідчого з фахівцями та збір інформації про особу, що скоїла злочин), практична доцільність їх сукупного дослідження зумовлюють необхідність подальшої розробки наукових і правових основ слідчої діяльності, вдосконалення форм і напрямків використання у цій сфері спеціальних знань, дослідження правових та інших відносин між взаємодіючими суб єктами, визначення меж застосування спеціальних знань слідчим, спеціалістом і експертом у процесі досудового розслідування в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, врегулювання кримінально-процесуального законодавства, інших нормативних актів відповідно до потреб практики взаємодії тощо.
Отже, актуальність теми дослідження зумовлена:
необхідністю підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочину і процесу встановлення особи, що скоїла злочин, зокрема із застосуванням спеціальних знань фахівців у слідчій практиці; наявністю недоліків в існуючій практиці взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочину; недостатнім використанням у процесі слідчої діяльності сучасних науково-технічних засобів і методів збирання та дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин; наявністю об єктивних можливостей оптимізації слідчої діяльності за допомогою доцільного й своєчасного залучення до процесу розкриття і розслідування злочину фахівців. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає планам наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України: обрана відповідно до п. 45 Розділу V Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на період 2002-2005 років, затвердженої наказом МВС України від 30.06.2002 № 635, узгоджена з п. 119 розділу 2.8, п. 268, п. 271 розділу 12.5 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 05.07.2004 № 755. Мета та завдання дослідження. Мета дослідження полягає у розробці сучасної наукової концепції взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин, у розробці науково-обґрунтованих положень і практичних рекомендацій, спрямованих на вдосконалення організаційно-методичного і правового аспектів такої взаємодії, за допомогою теоретичного узагальнення сучасних наукових праць та емпіричних даних про стан використання спеціальних знань фахівців у слідчій діяльності. Для досягнення цієї мети у дисертації вирішуються такі завдання:
- визначити сутність взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- на основі існуючих дефініцій взаємодії у кримінальному судочинстві, сформулювати поняття “взаємодія слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин”; конкретизувати принципи взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- розширити диференціацію класифікації форм взаємодії слідчого з фахівцями під час розслідування у кримінальній справі;
- проаналізувати існуючу правову базу взаємодії, аргументувати доцільність вдосконалення кримінально-процесуального законодавства;
- визначити сутність і сформулювати поняття “збір інформації про особу, що скоїла злочин”; виділити основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин;
- узагальнити практику взаємодії слідчого з фахівцями у процесі досудового розслідування у цілому та під час збору інформації про особу, яка скоїла злочин, зокрема;
- розробити практичні рекомендації про напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час провадження окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин, для підвищення ефективності процесу розкриття та розслідування злочину.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які формуються у процесі взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Предметом дослідження є закономірності і проблеми теорії та практики взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин.
Методи дослідження обрано з урахуванням поставлених у роботі мети та завдань, з огляду на об єкт і предмет дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання реально існуючих процесів і явищ, їх зв язку із практичною діяльністю правоохоронних органів, взаємодії об єктів і закономірностей їх відображення. За допомогою цього методу проаналізовано існуючу практику взаємодії слідчого з фахівцями, зокрема під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Застосовувалися традиційні загальнонаукові методи: системно-функціональний, за допомогою якого комплексно вивчено систему (процес) взаємодії слідчого з фахівцями, аргументовано мету, завдання та значення досліджуваної взаємодії; структурно-функціональний, за допомогою якого досліджено діяльність взаємодіючих суб єктів, визначено форми та напрямки взаємодії слідчого з фахівцями; логічний, за допомогою якого визначено правову природу й сутність взаємодії слідчого з фахівцями; логіко-юридичний, за допомогою якого сформульовано проекти статей КПК України та Закону України “Про судову експертизу”; порівняльно-правовий, за допомогою якого проаналізовано правові основи взаємодії слідчого з фахівцями; статистичний, за допомогою якого узагальнено показники слідчої діяльності та діяльності фахівців; метод узагальнення, за допомогою якого систематизовано й проаналізовано різні позиції вчених-юристів із досліджуваної проблеми. Під час збору емпіричного матеріалу для дослідження застосовувалися методи конкретно-соціологічних досліджень – анкетування (слідчих і фахівців) і вивчення кримінальних справ. Теоретичною основою дисертації стали праці вітчизняних і закордонних учених у галузі теорії права, філософії, криміналістики, кримінального процесу й інших наук, які оброблялися за допомогою комплексного міжгалузевого підходу і методу порівняльного аналізу наукової та методичної літератури. У порівняльно-правовому аспекті досліджувалися норми чинного кримінально-процесуального законодавства України та інших країн, проект КПК України № 3456-1, внесений на розгляд Верховної Ради України 19 травня 2003 року, підготовлений робочою групою, організованою розпорядженням Голови Верховної Ради України В.М. Литвина від 15 січня 2003 року № 25. Емпіричною базою дослідження стали результати анкетування 1147 слідчих і 170 фахівців, що дозволило дослідити практичний аспект взаємодії слідчого з фахівцями, виділити актуальні напрямки й форми такої взаємодії, виявити недоліки застосування слідчим спеціальних знань, установити прогалини в правовій регламентації взаємодії тощо. Вивчено 204 кримінальні справи на предмет дослідження взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочину і використання результатів такої взаємодії у досудовому і судовому провадженні. Також у дисертації використовувалися аналітичні та статистичні матеріали ДНДЕКЦ МВС України, узагальнення слідчої діяльності та діяльності фахівців, одержані українськими ученими В.П. Бахіним, Н.С. Карповим, В.С. Кузьмічовим та ін. Наукова новизна одержаних результатів обумовлена тим, що вперше в Україні на монографічному рівні здійснено комплексне концептуально-цілісне дослідження теоретичних і практичних аспектів проблеми взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Проведене дослідження дало змогу запропонувати авторський підхід до розв язання низки дискусійних питань, обґрунтувати нові теоретичні положення, які суттєво поглиблюють зміст теорії криміналістики, кримінального процесу та судової експертизи щодо досліджуваної проблеми. Також було розвинуто й поглиблено положення, висунуті іншими авторами, і сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
- Наукову новизну результатів дослідження можна конкретизувати у таких положеннях та висновках: уперше проведено концептуально-цілісний, системний аналіз взаємодії слідчого з фахівцями в контексті збору інформації про особу, що скоїла злочин, у процесі якого обґрунтовано і сформульовано нові важливі для юридичної науки і практики поняття і положення;
- уточнено теоретичне поняття взаємодії слідчого з фахівцями щодо збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- запропоновано авторську класифікацію форм взаємодії слідчого з фахівцями, в основу якої покладено наявність обов язкового процесуального закріплення результатів спільної діяльності слідчого і фахівців (виходячи з чинного кримінально-процесуального законодавства);
- наведено авторську аргументацію провідної ролі фахівця в процесі підготовки і проведення слідчих дій під час досудового розслідування у контексті необхідності збору інформації про особу, що скоїла злочин;
- обґрунтовано практичну доцільність реалізації принципу постійності взаємодії слідчого з фахівцями за допомогою залучення до слідчих дій фахівця, який раніше брав участь (як спеціаліст або експерт) у слідчих діях з даної кримінальної справи; наведено авторську аргументацію необхідності процесуального закріплення можливості проведення судової експертизи до порушення кримінальної справи;
- сформульовано власну концепцію збору інформації про особу, що скоїла злочин, виділено основні джерела інформації про особу, що скоїла злочин, і запропоновано ввести у науковий обіг термін “інформаційно-доказовий потенціал” щодо джерел інформації про злочинну подію;
- аргументовано необхідність письмового звіту спеціаліста про свою діяльність, здійснювану у межах досудового розслідування;
- розроблено доцільні напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час проведення окремих слідчих дій і попереднього дослідження джерел інформації про особу, що скоїла злочин;
- набуло подальшого розвитку вдосконалення процесуальних прав та обов язків фахівців у контексті їх взаємодії зі слідчим під час збору інформації про особу, яка скоїла злочин;
керуючись одержаними у процесі дослідження результатами, наведено авторські редакції норм чинного Кримінально-процесуального Кодексу і Закону України “Про судову експертизу”, спрямовані на вдосконалення процесуального статусу спеціаліста та експерта й усунення прогалин і неточностей у чинному законодавстві. Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки, теоретичні положення та практичні рекомендації узагальнюють певний етап наукової праці, є вагомим внеском у криміналістику, кримінальний процес та судову експертизу, оскільки вони розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, зміст, принципи, особливості, форми і напрямки взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Результати дослідження використовуються у практичній діяльності СУ УМВС України у Донецькій області (акт впровадження від 22.06.2005) та впроваджені і використовуються у навчальному процесі у межах курсу “Криміналістика” (акт впровадження № 518 від 15.12.2005). Також результати дослідження можуть бути використані: для подальшої розробки теоретичної концепції взаємодії слідчого з фахівцями в процесі розкриття та розслідування злочинів; для використання в навчальному процесі у межах курсів “Криміналістика”, “Кримінальний процес”, “Основи розкриття та розслідування злочинів” під час підготовки лекцій; для внесення змін і доповнень до чинного законодавства для удосконалення процесуального статусу спеціаліста й експерта; під час розкриття та розслідування злочинів у контексті взаємодії слідчого з фахівцями під час збору інформації про особу, що скоїла злочин. Апробації результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри криміналістики Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ. Окремі положення дисертації доповідалися на конференціях: ІІІ міжвузівській науково-практичній конференції студентів, курсантів і слухачів “Проблеми використання сучасних досягнень криміналістики в боротьбі зі злочинністю” (м. Донецьк, березень 2003 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми розкриття та розслідування злочинів щодо незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” (м. Донецьк, жовтень 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (м. Одеса, жовтень 2004 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми юридичної науки й практики” (Росія, м. Орел, лютий 2004 р.); Всеукраїнському науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства” (м. Дніпропетровськ, травень 2005 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми вдосконалення підготовки слідчих та експертів в умовах реформування правоохоронної системи в Україні” (м. Львів, червень 2005 р.).
Публікації. Основні положення дослідження викладено у 11 наукових публікаціях, 6 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.
|
