|
Актуальність теми. Важливу роль у боротьбі зі злочинністю відіграє практика використання і застосування кримінального законодавства, його норм і інститутів. До їхнього числа відноситься і затримання особи, що вчинила злочин. Дії, спрямовані на затримання злочинця, є суспільно-корисними, оскільки запобігають вчиненню нових злочинів і разом з тим забезпечують здійснення у відношенні його правосуддя. Такі дії є правом громадян і обов язком службових осіб, правоохоронних органів. Для співробітників ОВС проблема затримання особи, що вчинила злочин, має надзвичайно актуальне значення. Мова йде про використання цього інституту безпосередньо при запобіганні і припиненні злочинних посягань, затриманні осіб, винних у їхньому вчиненні, при проведенні дізнання і досудового слідства по справах, пов язаних із застосуванням законодавства про затримання особи, що вчинила злочин, оптимізації позиції громадян і службових осіб щодо зазначеного інституту законодавства і практики його застосування.
Затримання особи, що вчинила злочин – самостійний вид правомірної, суспільно-корисної діяльності. З правової точки зору дії громадян по затриманню особи, що вчинила злочин, не містять ознак адміністративного, кримінального чи будь-якого іншого правопорушення. Із соціальної сторони вони можуть бути охарактеризовані тільки як бажані для суспільства. Отже, суспільна корисність, соціальна цінність затримання особи, що вчинила злочин, полягає в тому, що ця діяльність сприяє, по-перше, здійсненню принципу невідворотності кримінальної відповідальності за вчинений злочин, по-друге, усуває небезпеку скоєння затриманою особою нових злочинів.
Загальновідомо, що далеко не всі особи, що скоїли злочини, притягуються до кримінальної відповідальності. За даними офіційної статистики в 2004 році в Україні було розкрито лише 71,5% злочинів. Безсумнівно, що однією з причин недостатнього розкриття є те, що в багатьох випадках не вдається затримати злочинця на місці злочину чи в ході наступних оперативно-розшукових заходів, що приводить до скоєння ним нових, часом більш тяжких злочинів. Так, в 2004 році (дані за 12 місяців) було встановлено лише 49,4% розшукуваних злочинців. З наведеного видно, наскільки важливо мати в кримінальному законодавстві норму, що дозволяє затримувати особу, яка вчинила злочин, всупереч її волі, при необхідності із спричиненням шкоди, що є не розправою за заподіяне зло, а тільки достатньою підставою для затримання злочинця.
Дослідженню обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема пов язаних із затриманням особи, що вчинила злочин присвячені роботи ряду авторів. Значний внесок у розвиток теорії і практики цих обставин зробили: П.П. Андрушко, Г.В. Бушуєв, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, П.А. Воробей, В.О. Глушков, І.І. Горелик, М.С. Гринберг, П.С. Дагель, В.П. Діденко, М.Д. Дурманов, С.Г. Келіна, В.Ф. Кириченко, В.М. Козак, М.Й. Коржанський, Г.С. Курбанов, М.Т. Куц, В.Д. Меньшагін, П.П. Михайленко, В.І. Осадчий, А.А. Піонтковський, Е.Ф. Побегайло, В.П. Ревін, І.І. Слуцький, Ю.М. Ткачевський, В.І. Ткаченко, І.С. Тишкевич, Т.Г. Шавгулідзе та ін. Разом з тим, незважаючи на відносно велику кількість наукових праць з цього питання, здебільшого вони розкривають загальні концептуальні основи обставин, що виключають злочинність діяння, лише частково торкаючись проблем, пов язаних з умовами життя суспільства і переходом його до економічних відносин ринкового типу. В сучасних умовах, коли нове кримінальне законодавство України потребує подальшого розвитку, актуальною є проблема дослідження і законодавчої регламентації кожної окремої обставини, зокрема, затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння.
У зв язку з цим більш ніж актуальною є проблема удосконалення кримінального законодавства та необхідність приведення його у відповідність до загальних міжнародних вимог охорони прав і свобод людини, власності та правопорядку. Проблема нормативного врегулювання затримання особи, що вчинила злочин з теоретичної точки зору досліджена недостатньо та існує багато невирішених питань. Все це свідчить про безсумнівну актуальність чіткої правової регламентації умов правомірності заподіяння шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин та визнання місця цієї обставини серед тих, що виключають злочинність діяння. Новий Кримінальний кодекс України (далі по тексту – КК України) вперше виділив такі обставини в самостійний Розділ VIII Загальної частини. У порівнянні з КК України 1960 р. їх перелік значно розширений. Це потребує наукового осмислення всього комплексу проблем, пов язаних з їх законодавчим регулюванням та правозастосовчою практикою. Актуальність такого дослідження обумовлена також необхідністю підвищення рівня правової культури населення, значна частина якого бачить в кримінальному праві лише каральне начало і не враховує позитивності норм, які передбачають обставини, що виключають злочинність діяння. Тему обраного дослідження актуалізує і той факт, що теоретичні розробки стосовно затримання особи, що вчинила злочин, як обставини що виключає злочинність діяння не завжди відповідають поглядам на цю проблему, що існують у слідчо-судовій практиці. Приведення їх до відповідності на основі практичної доцільності і наукової обґрунтованості стане корисним кроком на шляху розвитку кримінального законодавства України. Таким чином, логіка попередніх наукових розробок і інтереси практики свідчать про актуальність і необхідність узагальнення накопиченого теоретичного й емпіричного матеріалу.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених державними планами та програмами Верховної Ради України (Державно-правова реформа в Україні), програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18.12.2000 р. № 9 КМ/1), комплексної програми Розбудова державності України» № 97128. Вона також є складовою частиною наукових досліджень МВС України: Тематики пріоритетних напрямів фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2001-2005 рр. (п.3.1.), затверджених наказом МВС України від 30.06.2002 р. № 635 (п.11). Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст.7 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11 липня 2001 р. Обговорена і схвалена на засіданні Вченої Ради Національної академії внутрішніх справ України (протокол № 7 від 27 травня 2003 р.) та включена до плану науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Національної академії внутрішніх справ України на 2005 р. у п.97.
Мета та завдання дослідження. Метою роботи є розробка на основі сучасних поглядів нових концептуальних положень кримінально-правової природи норми про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння; визначення поняття й основних ознак норми про затримання особи, що вчинила злочин, її місця в системі обставин, що виключають злочинність діяння та кваліфікації дій при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин.
Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:
· дослідити теоретичні, соціальні і кримінально-правові витоки та зробити послідовний огляд кримінально-правової норми про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння;
· сформулювати поняття і визначити суспільну корисність і правомірність дій по затриманню особи, що вчинила злочин, співрозмірність позитивних і негативних наслідків криміналізації;
· позначити місце норми про затримання особи, що вчинила злочин в системі обставин, що виключають злочинність (суспільну небезпеку і протиправність) діяння;
· провести ґрунтовний аналіз ознак кримінально-правової норми про затримання особи, що вчинила злочин; дослідити чинне кримінальне законодавство стосовно необхідності використання норми про затримання особи, що вчинила злочин, показати його можливості по вдосконаленню правоохоронної діяльності та виявити наявні істотні та деякі другорядні недоліки; вивчити дійсний стан практики застосування кримінально-правової норми про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння;
· визначити юридично-правову природу покарання за перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин та проаналізувати спірні питання кваліфікації перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин (статті 118, 124 КК України);
· провести порівняльно-правовий аналіз законодавства України і деяких зарубіжних країн щодо кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди при затриманні особи, що вчинила злочин;
· сформулювати рекомендації щодо розвитку кримінально-правової норми про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння, у межах удосконалення чинного Кримінального кодексу України.
Об єктом дослідження є суспільні відносини з приводу застосування норми про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння, а також історія та сучасний стан проблеми затримання особи, що вчинила злочин, об єктивні і суб єктивні ознаки умов правомірності заподіяння шкоди при затриманні та спеціальні питання, що стосуються кримінальної відповідальності за перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин.
Предметом дослідження є норми чинного кримінального законодавства, слідча, прокурорська та судова практика застосування цих норм, тенденції та закономірності розвитку законодавства про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння, юридична природа виконання дій в цілях затримання злочинця, умови правомірності і критерії кримінально-правової оцінки.
· Методи дослідження. У ході дослідження використані наступні наукові методи: діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ, відповідно до яких норма про затримання особи, що вчинила злочин, як обставина, що виключає злочинність діяння, розглядається в єдності її соціального змісту і юридичної форми; історичний – при дослідженні історії розвитку норми про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння і її складових; метод системно-структурного аналізу – при розгляді даної норми як системи взаємопов язаних положень адміністративного, кримінального та кримінально-процесуального права; формально-логічний – при аналізі комплексу теоретичних положень про затримання особи, що вчинила злочин; метод порівняльного правознавства – при дослідженні положень кримінального права України та зарубіжних країн, включно країн СНД, що регламентують кримінально-правове затримання особи;
логіко-семантичний – при розмежуванні понять і термінів, аналізі змістовного значення деяких кримінально-правових категорій. Усі названі методи застосовувались у взаємодії один з одним. Аналіз за допомогою даних методів норми про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння, дозволив сформулювати ряд пропозицій по удосконаленню правоохоронної діяльності та кримінального законодавства України.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на аналізі кримінально правової літератури, робіт з теорії права, філософії, психології, вивченні дореволюційного російського кримінального законодавства та законодавства закордонних країн і документів ООН, що регламентують умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин. В основу висновків і рекомендацій покладені результати аналізу узагальнення 145 кримінальних справ відповідної категорії, розглянутих судами України за 1998-2004 роки, за якими винесені обвинувальні вироки, апеляційна, касаційна та наглядова практика, узагальнення статистичних даних щодо затримання осіб, які перебувають у розшуку на основі даних Департаменту інформаційних технологій МВС України за період 2000-2005 роки. При написанні дисертації використовувалися також матеріали опублікованої практики Верховного Суду України, у яких охоплені всі проблеми, що виникають на практиці при затриманні осіб, що вчинили злочин. За спеціальною програмою проведено анкетування (150 осіб) працівників органів внутрішніх справ та громадян щодо проблеми затримання особи, що вчинила злочин.
Наукова новизна одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому у загальнотеоретичному та конкретно-юридичному напрямках вивчені проблеми кримінально-правового затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння за чинним Кримінальним кодексом України та існуючою практикою.
Особистий внесок автора полягає в обґрунтуванні низки нових теоретичних висновків, уточненні змісту окремих понять, котрі мають наукове й практичне значення, що знайшло своє відображення в конкретних теоретичних положеннях і пропозиціях, які виносяться на захист:
вперше
за часів незалежності України з ясовано питання, що стосується витоків, історико-правового нарису кримінально-правової норми про затримання особи, що вчинила злочин та сучасного стану проблеми, запропоновано декілька способів (прийомів) характеристики зазначеної обставини та розкрито зміст нормативних актів, які мали вплив на реформування кримінального законодавства у досліджуваній сфері;
запропоновано розрізняти три види перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин: перший вид ексцесу – перевищення меж припустимої шкоди (явно не відповідної характеру і ступеню небезпеки злочинного посягання); другий вид ексцесу – перевищення меж достатньої шкоди (явно надмірної в порівнянні з тим, що було необхідно і достатньо для затримання); третій вид ексцесу – перевищення меж тієї й іншої шкоди одночасно, і на цій підставі з урахування особистості винного призначати покарання;
вирішено питання про затримання осіб, що не є суб єктами злочину. Зроблено висновок, що неосудні та особи, які не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність можуть бути правомірно затримані при їх спробі зникнути після вчинення суспільно небезпечного посягання без будь-яких виключень;
запропоновано нову редакцію статей 38, 118, 124 КК України, п.4 ч.1 ст. 15 Закону України «Про міліцію»;
удосконалено
поняття: «обставини, що виключають суспільну небезпеку і протиправність діяння», «затримання особи, що вчинила злочин» та «перевищення заходів, необхідних для затримання особи, що вчинила злочин»;
поняття суспільної корисності і правомірності дій по затриманню особи, що вчинила злочин, співрозмірність позитивних і негативних наслідків криміналізації, аргументується положення про заохочувальний характер норми про виключення кримінальної відповідальності за заподіяння шкоди при затриманні особи, що вчинила злочин за умови її правомірності;
поняття об єкту та об єктивної сторони складу злочину, передбаченого статтями 118, 124 КК України та запропоновано їх юридично-значимі ознаки;
зміст юридичних конструкцій «затримання злочинця» та «затримання особи, що вчинила злочин», які вживаються у тексті статей 38, 118, 124 КК України, з кримінально-правової точки зору є некоректними та найбільш правильно іменувати зазначену обставину як «затримання особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння»;
дістало подальший розвиток обґрунтування потреби закріплення визначення початкового і кінцевого моменту виникнення права на затримання особи; початковий момент виникає на стадії готування до злочину, кінцевим моментом затримання особи, що вчинила злочин і відповідно закінченням права на заподіяння шкоди при затриманні запропоновано вважати закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності або давності виконання вироку суду;
доцільність необхідності чіткого розмежування кримінально-процесуального затримання та кримінально-правового затримання, зроблено висновок, що кримінально-процесуальне затримання фіксує правовідношення, у якому органи досудового слідства і затриманий наділяються відповідними правами й обов язками, необхідними для проведення дізнання, слідства та захисту своїх законних інтересів; кримінально-правове затримання передбачає фактичне затримання особи, що вчинила злочин, співробітниками міліції, громадянами та іншими особами з імовірністю можливого заподіяння шкоди;
визначення правомірності заподіяння шкоди особі, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, при її затриманні через певний час після його вчинення, буде визначатися щодо працівників правоохоронних органів – відповідними положеннями законів, якими регламентується їх діяльність; щодо громадян – на підставі вироблених судовою практикою і наукою кримінального права умов правомірності затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що положення дисертації можуть бути використані як теоретична основа для подальших наукових розробок у галузі кримінального права, кримінології і кримінально-виконавчого права, для уточнення формулювань нормативних положень статей 38, 118, 124 КК України, при розслідуванні та розгляді окремих кримінальних справ, а саме:
у науково-дослідній роботі – при подальшій розробці вчення про затримання особи, що вчинила злочин, як обставини, що виключає злочинність діяння;
у правотворчості – при подальшому вдосконаленні чинного законодавства України стосовно норми про затримання особи, що вчинила злочин як обставини, що виключає злочинність діяння та покарання за перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи (Акт про впровадження у законодавчу діяльність пропозицій за результатами дисертаційного дослідження № 06-19/15-216 від 20.02.06 р., виданий Комітетом з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України);
у правозастосовчій практиці – при вирішенні питань кваліфікації перевищення меж заподіяння шкоди особі при її затриманні;
у правоохоронній діяльності – при використанні сформульованих пропозицій і рекомендацій як методичного матеріалу у роботі щодо підвищення рівня правової культури населення і фахової правосвідомості правоохоронних органів;
у навчальному процесі – при підготовці відповідних підрозділів підручників і навчальних посібників, у викладанні курсів Загальної і Особливої частин кримінального права.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри теорії кримінального права Київського університету внутрішніх справ України. Крім цього, вони обговорювалися на міжрегіональній науково-практичній конференції в м. Києві «Входження України в Європейський простір» (травень 2004 р.), міжнародній науково-практичній конференції в м. Києві «Забезпечення прав людини та громадянина в умовах реформування політичної та правової системи України» (травень 2004 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертаційному дослідженні, знайшли своє висвітлення в 7 наукових публікаціях, із них 5 у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також в тезах доповіді на двох міжнародних науково-практичних конференціях.
|
