|
Актуальність теми. Ліцензування певних видів господарської діяльності є одним з інститутів господарського права, що розвиваються і формуються. Цей інститут у сучасному його вигляді не мав аналогів у радянському праві.
Ліцензування є одним з нових понять господарського права. Поняття «ліцензування» відносно недавно введене у вітчизняну господарсько-правову науку, хоча задовго до цього часу спробували ввести ліцензування. Воно необхідне у будь-якому суспільстві, де легалізовані найрізноманітніші форми підприємницької діяльності, створено та функціонує вільний економічний ринок, існує багатоукладна економіка. Застосування методів ліцензування в умовах радянської правової системи було досить обмеженим. У країнах з розвинутою ринковою економікою склався діючий механізм державного регулювання господарської діяльності, що включає великий арсенал форм, методів і інструментів, що використовуються з урахуванням конкретної економічної ситуації. Серед них значне місце займає ліцензування, що використовується в умовах ринкової економіки повсюдно.
В Україні перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки спричинив формування у 90-х роках ХХ століття нового інституту ліцензування, що має потребу в належній правовій основі функціонування. Правовий інститут ліцензування є відносно новим у нашому законодавстві. Його формування пов язане з переходом України до ринкової економіки. Саме в цей період назріла необхідність особливого виду контролю за діяльністю юридичних осіб і громадян, які займаються різними видами підприємницької діяльності. Іншими словами, перехід до ринкової економіки об єктивно обумовив появу та розвиток чинного інституту ліцензування в Україні.
Інститут ліцензування є одним з провідних інститутів у системі регулювання господарської діяльності, що набув важливого значення в період переходу до ринкової економіки в Україні. Проведення економічної реформи в Україні об єктивно вимагає посилення ролі законів у правовому регулюванні господарської діяльності, у тому числі ефективного правового регулювання ліцензування.
Система ліцензування в Україні знаходиться в процесі становлення. Закладено її нормативну база, продовжується формування системи органів, які здійснюють ліцензування. Однак цей процес йде досить складно і суперечливо, з невиправданими витратами і збоями, що відображає проблеми і труднощі української економіки в період трансформації.
У сфері ліцензування відзначаються такі негативні явища, як:
відомча й організаційна роз єднаність, різнобій вимог до суб єктів господарювання з боку органів ліцензування;
певна бюрократизація процесу видачі ліцензій унаслідок його ускладнення, що викликає можливості сваволі чиновників і корупції;
високі трансакційні витрати підприємців у зв язку з одержанням ліцензій, що створюють невиправдані бар єри їхньому виходу на ринок і порушують рівні конкурентні умови.
Багато недоліків у сфері ліцензування пов язані з превалюванням галузевого, відомчого підходу, що породжує зайву нормотворчість у вигляді численних відомчих нормативно-правових актів.
Ліцензування регулюють Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р. [1], Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 1 червня 2000 р. [2] (далі – Закон „Про ліцензування...”), а також численні інші нормативно-правові акти, що враховують особливості ліцензування конкретних видів діяльності. Чинний Закон „Про ліцензування...”, хоча і створив правову базу для ліцензування, однак не позбавлений деяких правових прогалин, що стримують розвиток ліцензування. У цій сфері не вдалося повною мірою створити механізм гармонізації інтересів держави та інтересів ліцензіатів як суб єктів господарської діяльності.
Введення єдиного порядку ліцензування на рівні Закону „Про ліцензування...” не вирішило всіх проблем у цій сфері. Так, в жодному з чинних нормативно-правових актів не наведено визначення окремих понять у сфері ліцензування, не вироблені критерії віднесення того або іншого виду діяльності до числа тих, що підлягають ліцензуванню, не встановлена процедура визнання виду діяльності такою, що підлягає ліцензуванню, тощо. Це свідчить про те, що в законодавстві недостатньо розроблена правова концепція ліцензування господарської діяльності, що, у свою чергу, є відображенням проблеми відсутності правового забезпечення необхідного балансу між державним регулюванням економіки і створюваними в процесі реформ новими ринковими механізмами.
Тому в Указі Президента України „Про лібералізацію підприємницької діяльності та державну підтримку підприємництва” від 12 травня 2005 р. [3] з метою забезпечення реалізації конституційного права громадян на підприємницьку діяльність, створення більш сприятливих умов для розвитку підприємництва на засадах непорушності права приватної власності, підтримання добросовісної конкуренції і обмеження монополізму постановлено Кабінету Міністрів України до 1 жовтня 2005 р. внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону „Про внесення змін до Закону України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, зокрема, щодо зменшення кількості видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню. Таким чином, актуальність дослідження правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності обумовлюється тенденціями розвитку сучасної економіки України. Отже, в правовому регулюванні ліцензування недостатня системність, є недоліки, які вказують на необхідність комплексного наукового дослідження проблем ліцензування та його правової основи.
У цьому зв язку дослідження правових проблем ліцензування у науці господарського права викликається назрілими суспільними потребами. Воно органічно входить у коло проблем удосконалення господарського законодавства.
Своєчасність аналізу правових аспектів ліцензування обумовлюється також слабкою науково-теоретичною розробленістю проблеми ліцензування.
Правові аспекти інституту ліцензування певних видів господарської діяльності висвітлені у літературі недостатньо і досить поверхово. Проте, ліцензування як відносно нове соціально-економічне явище є досить важливим для вивчення, особливо зараз, в умовах розвитку ринкової економіки і становлення нових економічних відносин. Питанням правого регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності в науці господарського права не приділяється досить уваги. Лише окремі правові аспекти ліцензування розроблені у науково-теоретичних дослідженнях, зокрема в роботах А.П. Альохіна, І.І. Єремєєнко, А.П. Герасимова, А.В. Губанова, Р.І. Денисова, М.І. Єропкіна, А.Н. Кормалицького, Д.В. Осинцева, Г.А. Туманова. Однак більшість робіт в значній мірі застаріла і не відповідає сучасним реаліям, оскільки головна увага в них приділялась аналізу дозвільної системи.
Окремим аспектам ліцензування присвячені роботи: Д.Н. Бахраха, А.Б. Гормах, А.В. Єрицяна, Т.М. Іванової, В.В. Кувшинова, В.В. Кудашкіна, І.І. Мозгового, М.А. Морозової, С.С. Нестерової та інших вчених. Однак цими вченими ліцензування досліджувалося з адміністративно-правових позицій. Разом з тим, правовому регулюванню ліцензування певних видів господарської діяльності в науці господарського права не приділяється досить уваги. Лише окремі правові аспекти ліцензування розроблені у науково-теоретичних дослідженнях. Разом з тим багато теоретичних та практичних питань ліцензування не розроблені або недостатньо розроблені в науковій літературі. Зокрема, відсутні наукові дослідження проблем сутності ліцензування, поняття ліцензійних правовідносин, контролю і нагляду у сфері ліцензування, а також юридичної відповідальності за порушення законодавства про ліцензування.
Вищенаведене свідчить про актуальність та доцільність дослідження питань правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри підприємницького та комерційного права Одеської національної юридичної академії МОН України на 2001-2005 рр. Тема дослідження є складовою частиною комплексної теми “Правові проблеми розвитку сучасної української держави”, що розроблялась науковцями Одеської національної юридичної академії та зареєстрована в Державному реєстрі за № 01010001195, в якій дисертантка брала участь як співвиконавець. У межах зазначеної теми авторкою проведено дослідження правових засад ліцензування певних видів господарської діяльності, на підставі якого виявлено основні проблемні питання правового регулювання ліцензування господарської діяльності та обґрунтовано шляхи їх вирішення. Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка наукових положень щодо правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності та підготовка пропозицій з удосконалення законодавства України у сфері ліцензування. Відповідно до поставленої мети основна увага приділена вирішенню наступних задач: виявлення сутності, правової природи і значення ліцензування певних видів господарської діяльності;
визначення поняття ліцензування та ліцензійних правовідносин;
аналізу правових засад ліцензування господарської діяльності та обґрунтування доцільності встановлення єдиного (уніфікованого) порядку ліцензування;
визначення критеріїв віднесення певних видів господарської діяльності до таких, що підлягають ліцензуванню; доопрацювання принципів державної політики у сфері ліцензування і правового статусу органів, що здійснюють її реалізацію;
аналізу процедури ліцензування, виявлення її етапів і стадій;
дослідження питань нагляду і контролю у сфері ліцензування, а також юридичної відповідальності за порушення законодавства про ліцензування та розробку пропозицій щодо удосконалення їх правової регламентації;
обґрунтування пропозицій з удосконалення правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у зв язку з ліцензуванням певних видів господарської діяльності.
Предметом дослідження є правове регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження склали прийняті в юридичній науці методи наукового дослідження. Узагальнення явищ і процесів при здійсненні правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності базується на системному аналізі правових дефініцій та категорій. За допомогою діалектичного методу досліджено інститут ліцензування певних видів господарської діяльності, його роль і місце у системі господарського права України. Порівняльно-правовий метод використано при дослідженні зарубіжного досвіду правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. Формально-юридичний метод застосовано для аналізу змісту правових норм господарського права України. Використання історичного методу дослідження дозволило дослідити розвиток нормативно-правової бази ліцензування господарської діяльності, тенденції та еволюцію поглядів законодавця з питання правового регулювання ліцензування.
Теоретичну базу дослідження склали наукові праці провідних правознавців України, Росії та інших зарубіжних країн. Використані наукові дослідження українських вчених-юристів: О.М. Вінник, В.К.Мамутова, І.Є. Замойського, Г.Л. Знаменського, В.А. Малиги, Г.В. Пронської, Н.О. Саніахметової, О.О. Чувпила, В.С. Щербини, Д.В. Задихайла, О.С. Янкової, Н.М. Дятленко та ін.
У дисертаційному дослідженні використані також останні здобутки правової науки Російської Федерації, зокрема праці Ж.А. Іонової, В.В. Лаптєва, Ю.М. Мільшина, Д.В. Новохатського, О.С. Соболь, О.Г. Семеннікова.
Із наукових досліджень зарубіжних країн були використані праці В. Мюррей, Р. Пірс, Н. Ахтерберга [199, c.199], Ш. Ельмара [200, c.247], Х. Ярасса [201, c.615], Ш. Штайндорфа [202, c.713], Г. Рінка [203, с.318], Ю. Пелки [197, с.1619], Е. Шварка, М. Луттера [198, с.340], Й. Зелмера та ін.
Емпіричну базу дослідження склали законодавство України та інших країн, правозастосовча практика, а також спеціальна наукова література, в якій досліджуються проблеми правового регулювання ліцензування господарської діяльності.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є комплексним дослідженням правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності, в якому розроблені нові наукові положення щодо правового регулювання ліцензування. Наукова новизна результатів дослідження, спрямована на удосконалення правових засад ліцензування, полягає в теоретичних положеннях, висновках і пропозиціях, головними з яких є наступні:
вперше:
представлено ліцензування певних видів господарської діяльності як багатоаспектне поняття: елемент легітимації суб єктів господарської діяльності; умова здійснення певних видів господарської діяльності; підстава виникнення права здійснювати види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню; елемент механізму реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність; засіб державного регулювання господарської діяльності;
надано визначення ліцензійних правовідносин як урегульованих нормами права організаційно-господарських відносин, що виникають у процесі ліцензування певних видів господарської діяльності між суб єктами господарювання, з одного боку, та органами ліцензування, з іншого боку, та існують з моменту одержання суб єктом господарювання ліцензії до припинення її дії; обґрунтовано положення про те, що сукупність норм, які регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, є органічною частиною (правовим інститутом) галузевої структури господарського права; формою інституту ліцензування є відокремлене законодавство про ліцензування певних видів господарської діяльності; виявлено правову сутність процедури ліцензування певних видів господарської діяльності, яка полягає в посвідченні компетентним органом ліцензування права суб єкта господарювання, що є спочатку здобувачем ліцензії, а потім ліцензіатом, здійснювати конкретний вид господарської діяльності; ця процедура, за загальним правилом, відповідно до Закону, має дозвільний характер, а у випадках, передбачених Законом, - конкурсний, для видів господарської діяльності, проведення яких пов язано з використанням обмежених ресурсів;
надано визначення поняття „контроль у сфері ліцензування” як системи заходів, що здійснюються органами ліцензування та спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування з метою забезпечення дотримання ліцензіатами ліцензійних умов; уточнено, що такий контроль є компетенцією виключно цих органів, їх повноваження щодо контролю не можуть бути передані іншим особам, предметом контролю органів ліцензування є обмежене коло ліцензійних умов.
Удосконалено:
визначення кола повноважень органів державного контролю в сфері ліцензування шляхом пропозиції визначити у Законі їх наступні права: витребувати у ліцензіата необхідні пояснення і документи під час проведення перевірок; складати на підставі результатів перевірок акти з вказівкою конкретних порушень; виносити рішення, що зобов язують ліцензіата усунути виявлені порушення, установлювати строки усунення таких порушень; виносити попередження ліцензіату; критерії віднесення видів діяльності до таких, що підлягають ліцензуванню, з урахуванням потенційної шкідливості здійснення діяльності та можливості альтернативи ліцензування у вигляді інших методів регулювання цієї діяльності, а саме визначивши у Законі, що підлягає ліцензуванню діяльність, здійснення якої може завдати шкоди правам, законним інтересам, моральності і здоров ю громадян, обороні країни і безпеці держави, навколишньому природному середовищу та регулювання якої не може здійснюватись іншими методами, крім як ліцензуванням;
положення щодо розмежування понять: „припинення дії ліцензії”, підставами якого є документи, що засвідчують правомірні дії або події, „анулювання ліцензії”, підставами якого має бути лише противоправна поведінка ліцензіата, „визнання ліцензії недійсною”, що означає втрату юридичної чинності ліцензії як документа;
порядок анулювання ліцензії шляхом заміни діючого порядку на судовий, закріпленням в Законі судового порядку анулювання ліцензії та обов язку органа ліцензування звертатися до суду при порушенні суб єктом господарювання законодавства про ліцензування.
Дістали подальший розвиток:
зміст ліцензійного режиму здійснення певних видів господарської діяльності, який включає наступне: суб єкти господарювання зобов язані одержати ліцензію; тільки з моменту одержання такої ліцензії вони мають право здійснювати певний вид господарської діяльності; конкретний перелік видів такої діяльності визначається ліцензією; на суб єкта господарювання покладається обов язок дотримуватися ліцензійних умов, а також виконувати інші обов язки, переважно публічно-правового характеру; принципи державної політики у сфері ліцензування шляхом доповнення їх принципами гласності та відкритості як принципами державної ліцензійної політики і основними началами для протидії противоправним діям посадових осіб органів державної влади, відкритого доступу суб єктів господарювання до інформації; питання ліцензійного режиму, а саме щодо необхідності формулювання у Законі прямої заборони провадження певних видів господарської діяльності без ліцензії;
положення щодо юридичного змісту процедури ліцензування, за яким така процедура включає послідовні обов язкові етапи як комплекси процедурних дій: звернення суб єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії та документами, які підтверджують спроможність провадити господарську діяльність певного виду; розгляд заяви та прийняття рішення органом ліцензування про видачу ліцензії або про відмову в її видачі; видача ліцензії; а також може включати факультативні етапи: переоформлення ліцензії; зміна даних, зазначених у документах, що додаються до заяви про видачу ліцензії; видача дубліката ліцензії; положення щодо державного нагляду у сфері ліцензування, а саме узагальнено, що: а) суб єктом, уповноваженим здійснювати державний нагляд, є спеціально уповноважений орган з питань ліцензування та його територіальні органи; б) суб єктом, стосовно якого здійснюється нагляд, є орган ліцензування; в) предметом нагляду є дотримання вимог законодавства у сфері ліцензування; г) формою здійснення нагляду є перевірки, планові та позапланові; д) підстави проведення перевірок передбачені в Законі; ж) результатом проведення перевірок є акт, а при виявленні порушень – також розпорядження про усунення органом ліцензування порушень законодавства. положення щодо відповідальності учасників ліцензійних відносин за порушення законодавства про ліцензування шляхом класифікації санкцій: адміністративно-господарські санкції (анулювання ліцензії); господарсько-правові санкції (відшкодування шкоди у зв язку з порушенням законодавства у сфері ліцензування); фінансові санкції (стягування штрафу органами державної податкової служби, на які покладено функції контролю за наявністю ліцензії; адміністративний арешт активів щодо суб єктів, які провадять господарську діяльність, що підлягає ліцензуванню без відповідної ліцензії; стягнення до доходу держави коштів, одержаних за угодами, вчиненими суб єктами господарювання в процесі їх діяльності без ліцензії) та ін.; напрямки узгодження із Законом інших законів та підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, шляхом: вилучення із законодавчих актів у сфері ліцензування видів діяльності, що не підлягають згідно із Законом ліцензуванню; приведення у відповідність з Законом назв видів господарської діяльності, що ліцензуються, та містяться в інших нормативно-правових актах; виключення з вказаних нормативно-правових актів положень про зупинення дії ліцензії або інші санкції, не передбачені Законом; визначення правових засад визнання ліцензії недійсною шляхом законодавчого закріплення цього поняття, встановлення процедури такого визнання, порядку оскарження рішення органу ліцензування про визнання ліцензії недійсною. Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання теоретичних положень і практичних висновків дисертаційної роботи в правотворчій діяльності з метою розвитку та удосконалення правового регулювання ліцензування певних видів господарської діяльності. Положення дисертації можуть бути використані також при створенні коментарів до нормативно-правових актів, що регулюють ліцензування певних видів господарської діяльності, у правозастосовчій практиці, науково-практичній діяльності, у навчальному процесі при читанні лекцій та проведенні практичних занять за курсом “Господарське право”, а також з метою розроблення програм відповідних спецкурсів та методичних матеріалів. Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, які мають дискусійний характер, можуть бути основою для подальших наукових досліджень.
Результати дисертаційного дослідження використовуються у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського в навчальному процесі при викладанні навчальних курсів „Господарське право” та „Цивільне право” (довідка № 82-05/1960 від 10.05.2005 р., додаток А). Окремі положення дисертаційної роботи використовувались у практичний діяльності науково-виробничого об єднання „Медбіоінтех” під час розробки системи правового забезпечення ліцензування окремих видів господарської діяльності (довідка № 186 від 13.05.2005 р., додаток Б), а також підприємства „АртТур” при розробці локального нормативно-правового акта – Положення про організацію здійснення ліцензування господарської діяльності (довідка від 03.06.2005 р., додаток В). Особистий внесок здобувача. Наукові результати дисертаційної роботи отримані авторкою особисто на основі аналізу вітчизняних та закордонних наукових та нормативно-правових джерел, а також матеріалів правозастосовчої практики. Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались авторкою на міжнародній науково-практичній конференції „Господарське законодавство України: практика застосування та перспективи розвитку в контексті європейського вибору” (Донецьк, 2004), II Міжвузівській науково-практичній конференції „Актуальні питання реформування правової системи України” (Луцьк, 2005), а також на восьмий звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (Одеса, 2005).
Публікації. За результатами проведеного дослідження опубліковано 9 наукових праць загальним обсягом 4,6 д.а., у тому числі 7 наукових статей у фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України. Всі роботи підготовлені дисертанткою особисто.
| 
