|
Актуальність теми. Розвиток суспільства неминуче має бути пов язаний із повагою до людини, її прав, свобод, сили і слабкостей, внутрішнього світу та проблем життя у суспільстві. Шлях, який торує Україна до стандартів Європейського Співтовариства, показав, що у царині кримінально-виконавчої системи нашого суспільства багато що було змінено на краще, однак ще більше залишається того, що чекає змін, і ці зміни будуть тестом на гуманістичний розвитк суспільства незалежної України.
Прийняття нового Кримінально-виконавчого кодексу України показало, що у ньому особливої ролі надається такій меті покарання, як виправлення засуджених, що відповідає загальному гуманістичному спрямуванню нового кримінально-виконавчого законодавства, а не лише переслідуванню мети кари та превенції. Виправлення засуджених як мета покарання відіграє інтегруючу роль в системі усіх цілей покарання, оскільки, як справедливо вважається, виправлення засуджених є запорукою їхньої ресоціалізації, а відтак найбільшої ефективності покарання. Особливий статус жінки у суспільстві як матері, виховательки підростаючого покоління, трудівниці, пред являє підвищені вимоги до її моральності, поведінки та соціальної відповідальності. Тому не можна виміряти збитки, завдані жіночою злочинністю. Засуджені жінки потребують особливої уваги при застосуванні карально-виховних засобів впливу, а ефективністю їх виправлення будуть показники зменшення рецидиву злочинів. Діапазон злочинної діяльності жінок достатньо великий: від крадіжок до вчинення вбивств, так само, як і застосування до них різних видів покарання – від штрафу до позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі. Обрання такого виду покарання, як позбавлення волі, задля дослідження мети виправлення засуджених жінок обумовлено тим, що цей вид покарання відзначається високим рівнем репресивності і, як свідчать численні дослідження іноземних та вітчизняних науковців, найбільш пов язаний із негативними для особи наслідками (вторинна криміналізація, стигматизація, втрата соціальних навичок, втрата суспільно-корисних зв язків тощо).
Необхідно приділити увагу виправленню жінок як комплексному явищу, що не може зосередитись лише на кримінально-правових чи кримінологічних, або ж тільки кримінально-виконавчих аспектах цієї проблеми. Виділення „кримінально-виконавчого” розуміння виправлення засуджених не досить коректне, адже кримінально-виконавче право є похідним від кримінального права, що ґрунтується на принципі матеріального зв язку кримінального і кримінально-виконавчого права. Однак кримінальне право щодо цілей покарання не повинно базуватися лише на схоластичних положеннях, а має будувати відповідні нормативні положення на підставі знань кримінологічних, кримінально-виконавчих, психологічних, соціологічних і т. ін. закономірностях [Додаток К, Мал. К. 1.1.-1.2.].
Уявляється, що дослідження проблеми виправлення засуджених до позбавлення волі жінок не може грунтуватися лише на кримінально-правовій догматиці, оскільки не можна його обмежити, спираючись лише на точки зору, що були висловленні у кримінально-правовій літературі з приводу того, як слід розуміти виправлення засуджених. Передусім необхідно оцінити взаємний вплив інституційної системи, пов язаної із впливом на злочинців, на суспільне життя, а відтак, зважити на те, як суспільство впливає на особу, яка, соціалізуючись, вбирає у себе певні стереотипи оцінки злочинної поведінки, власної реакції на неї і можливі шляхи реалізації такої оцінки. Для цього треба вивчити питання з урахуванням традиційних і новітніх досліджень у сфері кримінології, соціології, юридичної психології та юридичної педагогіки тощо.
Оскільки виправлення засуджених є не тільки результат, а й процес, то вибір гендерного підходу у дослідженні вказаної проблеми зумовлений тим, що об єктивно існують особливості впливу умов відбування/виконання покарання у виді позбавлення волі на засуджених жінок з огляду на соціальну, психологічну і біологічну специфіку цієї категорії засуджених. Саме особливості впливу на засуджених до позбавлення волі жінок умов (процесу виправлення) відбування/виконання покарання виправдовує застосування у дослідженні зазначеного підходу.
Зважаючи на те, що у науковій літературі вважається доведеним те, що мета перевиховання соціалізованої особи є недосяжною в місцях позбавлення волі, уявляється, що перевиховання не співвідноситься із жодною із цілей покарання, оскільки постановка такої мети в сучасних умовах є принаймні некоректною. Без дослідження питання критеріїв виправлення засудженої, можливих його стадій, факторів, що можуть позитивно і негативно впливати на виправлення та закріплення позитивних результатів виправного процесу, вивчення було б неповним і таким, що не враховує системності і надзвичайної складності, багатогранності проблеми. Мета виправлення засудженої жінки пов язана не лише із правовим впливом на останню, а й з усім розмаїттям соціальних та індивідуальних чинників.
Зважаючи на те, що нормативне закріплення мети виправлення засуджених у КК носить інструментальний, програмний характер, реалізація виправної функції покарання відбувається від початку проголошення обвинувального вироку і конкретизується у кримінально-правових відносинах після набуття законної сили обвинувальним вироком суду. Отже, це приводить до висновку, що дослідження проблеми виправлення засуджених до позбавлення волі жінок як мети покарання повинно бути пов язане із завданнями дослідження ефективності кримінально-виконавчих та постпенальних засобів виправлення засуджених.
Світові та вітчизняні дослідження свідчать про пряму залежність між ефективністю виправного впливу на засуджених і діяльністю та якостями персоналу УВП і всієї кримінально-виконавчої системи. Нехтування зазначеним питанням пов язане із ризиком неповноти, а відтак несистемності дослідження проблеми, оскільки роль персоналу у досягненні мети виправлення засуджених, а особливо жінок, була і залишається незаперечною у силу самого свого існування. Надбання науки кримінально-виконавчого права, як за кордоном, так і у нашій країні, свідчать про необхідність трансформації кримінально-виконавчої системи у пенітенціарну, що вимагає деетатиції кримінально-виконавчої системи і впровадження у систему інституцій громадянського суспільства, як рівноправного партнера у реалізації кримінально-виправної політики сучасного суспільства. Тому дослідження проблеми деетатизації кримінально-виконавчої системи, як необхідної позитивної умови (фактору) досягнення з максимальною ефективністю такої мети покарання, як виправлення, з урахуванням гендерних особливостей засуджених жінок, має увійти у зміст даного дослідження.
В дійсності зазначеним питанням приділялося не так багато уваги, тому їх висвітлення складає актуальність дослідження вказаної теми. Серед учених, що досліджували певні його аспекти, можна назвати праці Ю.М. Антоняна, В.В. Голіни, Т.А. Денисової, А.Ф.Зелінського, В.М. Зирянова, О.М. Костенка, В.О. Меркулової, О.С. Міхліна, А.Х. Степанюка, В.М. Трубнікова, Г.Ф. Хохрякова та деяких інших.
Наукове підґрунтя у дослідження цієї проблеми заклали також роботи вітчизняних та іноземних вчених, а саме Г.А. Аванесова, Ю.А. Алферова, В.М. Анісімкова, М.І. Бажанова, О.В. Беци, М.О. Бєляєва, І.Г. Богатирьова, М.М. Гернета, О.А. Герцензона, В.К. Грищука, І.М. Даньшина, С.І. Дементьєва, М.Г. Дєткова, В.М. Дрьоміна, О.І. Зубкова, І.І. Карпеця, О.Г. Колба, В.О. Корчинського, Л.Г. Крахмальникова, В.А. Льовочкіна, П.П. Михайленка, М.П. Мелентьєва, О.Є. Наташева, Й.С. Ноя, С.В. Познишева, О.Б. Пташинського, Г.О. Радова, О.Л. Ременсона, М.С. Рибалка, О.В. Романенка, В.І. Рудника, Є.Л. Стрельцова, М.О. Стручкова, Ф.Р. Сундурова, Ю.М. Ткачевського, І.В. Упорова, О.В. Уса, Б.С. Утєвського, С.Я. Фаренюка, М.Д. Шаргородського, Е.Г. Ширвіндта, І.В. Шмарова, О.М. Яковлєва та інших. Зважаючи на комплексність проблеми, що вивчається, та плин часу, який, як зазначалося, змінював ідеологічні та суто практичні парадигми досліджуваного питання, вбачається, що не усі аспекти зазначеної теми були достатньо досліджені і не увесь комплекс теорій, які б могли посприяти у визначенні стратегії виправної політики, з певних, передусім об єктивних причин, було досліджено.
Зв язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права Гуманітарного університету „Запорізький інститут державного та муніципального управління”. Робота ґрунтується на положеннях Комплексної програми боротьби із злочинністю на 2001-2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р., № 1376/2000 р., програми науково-дослідної роботи Державного департаменту України з питань виконання покарань від 11 липня 2000 р. № 5/1-18, Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально–виконавчої системи на 2002–2005 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 167 та Національного плану дій щодо поліпшення становища жінок та сприяння впровадженню гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 рр., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 р. № 479 із змінами та доповненнями, внесеними від 4 вересня 2003 р. № 1402.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення сутності виправлення засуджених жінок, що відповідає сучасним закономірностям суспільного життя, меж такого виправлення, засобів його досягнення, а також основних факторів, що протидіють виправленню засуджених жінок.
У зв язку із поставленою метою дослідження було зорієнтовано на вирішення таких основних завдань:
дослідити історичний генезис соціально-філософського, кримінологічного та кримінально-правового розуміння виправлення засуджених жінок;
визначити обґрунтованість розуміння виправлення засуджених жінок як opinio moralis, тобто визнання ними норм суспільної моральності у якості імперативних або таких, що не можна приносити у жертву власним потребам;
дослідити проблему вибору праксіологічних критеріїв виправлення засуджених жінок;
окреслити стадії виправлення засуджених жінок у системі кримінально-правових та кримінально-виконавчих відносин;
визначити обґрунтованість та перспективність використання гендерного підходу у дослідженні проблеми виправлення засуджених жінок;
дослідити проблему криміногенності місць позбавлення волі для утримання жінок у контексті виправної функції покарання;
визначити основні засоби виправлення та ресоціалізації засуджених жінок та виявити умови і ступінь їхньої ефективності;
виявити ступінь співвідношення між виправленням засуджених жінок та діяльністю, особистісними і професійними якостями персоналу установ виконання покарання у виді позбавлення волі;
дослідити проблему деетатизації кримінально-виконавчої системи як засобу ефективного чи, навпаки, неефективного виправного процесу засуджених жінок;
визначити основні проблеми виправлення засуджених жінок у постпенальній стадії.
Об єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв язку з метою досягнення виправлення жінок, які засуджені до покарання у виді позбавлення волі, на основі гендерних особливостей.
Предметом дослідження є виправлення засуджених жінок як процес і результат та його засоби, а також норми чинного законодавства, наукові погляди у сфері виконання та відбування покарання.
Методи дослідження. У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальнонаукові методи пізнання:
діалектичний – використаний при дослідженні сутності виправлення засуджених осіб та впливу ефекту нейтралізації свідомісного розладу на процес прийняття рішення щодо зміни свого ставлення до вчиненого, впливу засобів виправлення та ресоціалізації на внутрішні та зовнішні зміни особистості засудженого;
історичний – використовувався при дослідженні генезису теорій виправлення особи засудженої;
системний аналіз – використовувався при дослідженні впливу негативних факторів, які впливають на процес виправлення засудженої, а також для виявлення закономірностей у ціннісних орієнтаціях та поглядах на справедливість ув язнення засуджених жінок та у контрольної групи;
конкретно-соціологічний – використаний у процесі проведення анкетування та узагальнення його результатів, а також виявлення соціальних закономірностей перспектив розвитку недержавної складової майбутньої пенітенціарної системи нашого суспільства;
порівняльно-правовий – використовувався для визначення схожого і розбіжного у кримінально-виконавчих системах чи правових поглядах нашої держави та деяких іноземних країн.
Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань, Мінюсту України, а також результати анкетування 143 жінок, які відбувають покарання у Чернігівській виправній колонії № 44 та 100 жінок, які становлять контрольну групу порівняно із засудженими жінками, а також результати анкетного дослідження (500 осіб), яке проводилося робочою групою, у склад якої входила дисертантка за програмою „Корекція”.
Наукова новизна одержаних результатів визначається насамперед тим, що у науці кримінально-виконавчого права вперше в Україні предметом спеціального монографічного дослідження стали питання виправлення жінок, засуджених до позбавлення волі, як мети покарання на основі гендерного підходу.
У дисертації висунуто низку нових положень, уточнено зміст окремих понять, що складають у сукупності новизну роботи і мають істотне значення для науки кримінально-виконавчого права і практики та для вдосконалення чинного кримінального та кримінально-виконавчого права, а саме:
обґрунтовано позицію, що гендерний підхід у кримінально-виконавчому праві має перспективу на майбутнє бути врахованим як на законодавчому, так і на практичному рівні;
вперше висунута і обґрунтована позиція, що розуміння виправлення засуджених жінок як opinio moralis, тобто як визнання жінкою норм суспільної моральності у якості імперативних, а саме таких, що не можна приносити у жертву власним потребам. Внутрішнє спрямування засуджених може зазнавати впливу ефекту нейтралізації свідомісного чи суспільно-ціннісного розладу, а відтак не вступати для засудженої особи у явний конфлікт із її ціннісними переконаннями, які зазвичай суттєво не відрізняються від ціннісних переконань особи, яка не вчинювала злочинів;
вперше висунута і обґрунтована позиція, що виправлення засуджених жінок можливе й на стадії постпенального впливу на звільнену особу, що відбувається передусім через громадські інституції, які мають бути повноправним елементом пенітенціарної системи, відповідно до розуміння змісту понять виправлення та ресоціалізації, викладених у ст. 6 КВК;
отримала подальший розвиток ідея, що суперечності між кримінально-виконавчою системою і виправною функцією покарання містяться у існуючій парадигмі кримінальної юстиції. Структура та зміст діяльності установ КВС потребують концептуального переосмислення, однак, означене завдання держава самотужки виконати не може. Важливим елементом нової парадигми пенітенціарної системи повинно стати розуміння того, що остання, при досягненні виправної мети покарання, не може обмежуватись лише державними інституціями. Вона має включати і діяльність громадянського суспільства;
обґрунтовується, що засоби виправлення виконують функції основи, якими забезпечується безпека відбування/виконання покарання, і їх межі мають зумовлюватися інтересами додержання прав та свобод людини і громадянина, які мають право на виправлення і ресоціалізацію. Відтак, виправлення засуджених жінок повинно будуватися на добровільній основі;
обґрунтовується необхідність передбачити правило, за яким адміністрація УВП не повинна проявляти своє ставлення до певної релігії чи деномінації у конфесії для того, щоб засуджені не використовували релігію задля своєї вигоди, залишаючись при цьому внутрішньо релігійно байдужими;
вперше висунута і обґрунтована позиція, що засудженим жінкам повинна надаватися допомога у виробленні навичок подолання суб єктивного механізму нейтралізації свідомісного розладу. Здійснити це можна на основі вільного і самостійного прийняття особою рішення про необхідність змінити ставлення до свого життя, його пріоритетів та перспектив через усвідомлення і правильне розуміння цінностей та інтересів суспільства;
розвинуто і уточнено положення про те, що ставлення персоналу до засуджених і врахування ним гендерних особливостей засуджених корелює із ефективністю впливу на основний об єкт виправного процесу;
наведено додаткову аргументацію стосовно чому особливу роль у виправному процесі на стадії постпенального впливу на осіб, що відбули покарання, повинні відігравати громадські організації.
Практичне значення одержаних результатів полягає у наступному:
матеріали дисертації можуть бути використані в подальших наукових розробках всього комплексу проблем, пов язаних із цілями покарання, його виконанням і відбуванням у виді позбавлення волі, стадій виправного процесу, місця громадянських інституцій в кримінально-виконавчій системі, розробки гендерних аспектів у дослідженні кримінологічних, кримінально-правових та кримінально-виконавчих проблем (науково-дослідницька сфера);
пропозиції, що висуваються у дисертації, можуть бути використані у кримінально-виконавчій діяльності установ з виконання покарань у виді обмеження або позбавлення волі (кримінально-виконавча діяльність);
пропозиції, що висуваються у дисертації, можуть бути використані у процесі подальшого вдосконалення кримінального та кримінально-виконавчого законодавства (правотворча діяльність);
матеріали дисертації можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, а також при викладанні курсу кримінології, кримінального і кримінально-виконавчого права України та відповідних спецкурсів (навчальний процес).
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на семи наукових конференціях і семінарах: міжнародному семінарі «Відновлювальне правосуддя» (м.Запоріжжя, 2003 р.); щорічній міжнародній науково-практичній конференції «Запорізькі правові читання» (м.Запоріжжя, 2003 р.); «Проблеми виконання кримінальних покарань у виді позбавлення волі та його альтернатив: історія та сучасність» (Чернігів, 2003 р.); «Проблеми застосування покарань, не пов язаних з позбавленням волі» (м.Чернігів, 2004 р.); «Права женщин в заключении» (м.Одесса, 2004 г.); «Дні науки. Правове забезпечення сфери державного управління та місцевого самоврядування» (м.Запоріжжя, 2004 р.); «Покарання та його наслідки: закономірності, причинність та стратегія кримінальної політики України» (м.Запоріжжя, 2005 р.); двох засіданнях круглих столів: «Шляхи гуманізації відбування покарання засудженими жінками та пошук ефективних шляхів для виправлення і ресоціалізації цих жінок» (м.Київ, 2005 р.); «Досвід партнерства громадських організацій та державних структур в реалізації реформи кримінально-виконавчої системи» (м.Київ, 2005 р.); двох громадських слуханнях: «Дотримання прав та свобод співробітників пенітенціарних закладів Чернігівської області – запорука запобіганню застосування насильства над засудженими» (м.Чернігів, 2003 р.); «Громадськість та розвиток альтернатив в Україні» (м.Чернігів, 2004 р.). Результати дисертаційного дослідження використовувались при написанні чотирьох навчальних посібників.
Публікації автора. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в семи наукових статтях, три з яких надруковані у фахових юридичних виданнях, перелік яких затверджений ВАК України.
Структура дисертації обумовлена логікою дослідження, метою та завданнями. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що вміщують дев ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел (265 найменувань на 24 сторінках) і 7 додатків (на 23 сторінках). Загальний обсяг роботи – 244 сторінок, у тому числі 196 сторінок основного тексту.
|
