|
33708
До підрозділу 1.1.
. Під запитуючою стороною надалі буде розумітися сторона (держава, міжнародний кримінальний трибунал ad hoc або Суд, міжнародна чи регіональна організація кримінальної поліції), які ініціюють міжнародну правову допомогу у кримінальній справі, звертаючись з відповідним дорученням. Під запитуваною стороною розуміється сторона (держава, міжнародний кримінальний трибунал ad hoc або Суд, міжнародна чи регіональна організація кримінальної поліції), до якої звертаються за правовою допомогою у кримінальній справі, надсилаючи відповідне доручення.
. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М., 1966. – С. 44.
. Cases and materials on evidence /J. M. Maguire, J. B. Weinstein, J. H. Chadbourn... -5th ed. -Brooklyn: The Foundation Press, 1965; Emson, R. Evidence. -London: Macmililan Press Ltd, 1999; Арсеньев В. Д. Основы теории доказательств в советском уголовном процессе: Учебное пособие /Министерство высшего и среднего специального образования РСФСР. Иркутский государственный университет им. А. А. Жданова. Юридический факультет. Кафедра уголовного процесса и криминалистики. - Иркутск, 1970; Безлюдов О. А. Доказательства в уголовном процессе / Науч. ред.: И. И. Басецкий; Фонд развития и поддержки независимых науки и высшей школы. Белорусский негосударственный институт управления, финансов и экономики.- Минск, 1997; Белкин А. Р. Теория доказывания : Научно-методическое пособие. - М.: Норма, 1999; Владимиров Л. Е. Учение об уголовных доказательствах. - Тула: Автограф, 2000; Галкин В. М. Средства доказывания в уголовном процессе: [В 3-х частях]. - М., 1967 – Ч. 1; 1970. - Ч. 2; Ч. 3. - 1970; Горский Г. Ф., Кокорев Л. Д., Элькинд П. С. Проблемы доказательств в советском уголовном процессе / Г.Ф. Горский, Л. Д. Кокорев, П. С. Элькинд. - Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1978; Давлетов А. А. Основы уголовно-процессуального познания. - 2-е изд., испр. и доп. - Екатеринбург: Изд-во Гуманитарного ун-та, 1997; Доля Е. А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. - М.: Спарк, 1996; Домбровский Р. Г. Познание и доказывание в расследовании преступлений: Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук. Специальность 12.00.09 - Уголовный процесс; криминалистика / Киевский государственный университет им. Т. Г. Шевченко. - Киев, 1990; Золотых В. В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе . -М.; Ростов на Дону: АСТ; Феникс, 1999; Каз Ц. М. Доказательства в советском уголовном процессе / Ред. кол.: А.Л. Цыпкин (гл. ред.) и др.; Министерство высшего и среднего специального образования РСФСР. Саратовский юридический институт им. Д. И. Курского. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1960; Кипнис Н. М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве / Под ред. П. А. Лупинской. - М.: Юрист, 1995; Кореневский Ю. В. Токарева М. Е. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности в доказывании по уголовным делам: Методическое пособие. - М.: ООО «Юрлитинформ», 2000; Михеенко М.М. Теоретические проблемы доказывания в советском уголовном процессу: Автореф. дис....докт. юрид. наук по специальности 12.00.09. – К., 1989; Москалькова Т. Н. Этика уголовно-процессуального доказывания: Стадия предварительного расследования. - М.: Спарк, 1996; Нор В.Т. Проблеми теорії і практики судових доказів / За ред. М.Н. Накловича. – Львів: Вища школа, 1978; Резник Г. М. Внутреннее убеждение при оценке доказательств / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. - М.: Юрид. лит., 1977; Теория доказательств в советском уголовном процессе / Авт. кол.: Р. С. Белкин, А. И. Винберг, А. Я. Дорохов и др.; Ред. кол.: Н. В. Жогин (отв. ред.) и др.; Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. -2-е изд., испр. и доп. - М.: Юрид. лит., 1973; Эйсман А. А. Логика доказывания. - М.: Юрид. лит., 1971
. Проблема співвідношення категорій доказування та пізнання залишається поза межами цього дослідження.
. Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе. – М., 2000. – С. 13-16.
. Грошевой Ю.М. Сущность судебных решений в советском уголовном процессе. – Харьков, 1979. – С. 17-19; Михеєнко М.М. Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: Вибрані твори. – К., 1999. – С. 101
. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т. 1. – С. 302. Досить близьку позицію займає Ратінов А.Р., який вважає, що процес доказування полягає в збиранні, закріпленні, перевірці і оцінці фактичних даних. Див. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Отв. редактор Н.В. Жогин, изд. 2-е исправленное и дополненное, М., Юрид. литература, 1973. – С.298
. Советский уголовный процесс / Под ред. С.В. Бородина. – С. 136
. Уголовный процесс. Учебник для вузов / Под общей ред. проф. П.А. Лупинской. – М.1995. – С. 146, 152.
. Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М., 1966. – С. 43. Разом з тим ми не можемо погодитися з думкою О.М. Ларіна про те, що пошук і виявлення доказів здійснюється тільки за допомогою слідчих дій, під якими він розуміє будь-які процесуальні дії, направленні на отримання доказів.
. Див. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. – Красноярск, 1988. – С. 56.
. Див. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное доказывание: Учебное пособие. Ижевск, 1993. – С. 47
. Вважаємо, що, говорячи про дослідження доказів під час судового слідства, законодавець мав на увазі саме перевірку доказів, зібраних під час досудового слідства, хоча формально має місце повторне збирання доказів новим процесуальним суб’єктом – судом, яке фіксується у такому процесуальному джерелі як протокол судового засідання
. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. С. 613-614.
. Ульянова Л.Т. Оценка доказательств судом первой инстанции. М., 1959. - С. 59.
. Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. – М., 1999. – С. 38-39.
. Тертишник В.М. Науково-практичний коментар до Кримінально-процесуального кодексу України. – К., 2002. – С. 292.
. Про це зокрема зазначено в п. 3 ст. 7 Угоди між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії про надання взаємодопомоги у боротьбі з незаконним обігом наркотиків від 18.04.96 р. та Угоди між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії і Північної Ірландії про арешт і конфіскацію доходів та знарядь, пов'язаних зі злочинною діяльністю, за винятком незаконного обігу наркотиків від 18.04.96 р., відповідно до якого „Запитуюча Сторона не використовує для цілей інших, ніж встановлені у запиті, докази або інформацію, які отримані в результаті запиту, без попереднього погодження із запитуваною Стороною”, а також в п. 1 ст. 15 Договору між Україною та Канадою про взаємодопомогу у кримінальних справах від 23.09.96 р., яка передбачає право запитуваної держави встановити умови використання доказів запитуючою державою.
. Кримінальний процес України: Підручник для студентів вищих спеціальних закладів освіти /Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін. За ред. проф. Ю.М. Грошевого та доц. В.М. Хот енця. – Х., 2000. – С. 48.
. Рыжаков А.П. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации. – 2-е изд., изм. и доп. – М., 2002. – С. 920.
. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Российской Федерации в редакции Федерального закона от 29 мая 2002 года /Под общ. ред. д.ю.н., проф. А.Я. Сухарева. – М., 2002. – С. 789.
. Див.: Карасева Е.В. Процессуальные аспекты международного сотрудничества органов предварительного следствия МВД Российской Федерации. – М., 2000. – С.58-59.
. Ми не можемо погодитись з думкою А.Р. Бєлкіна, що інформація про злочин та злочинця набуває статусу доказу не в момент її збирання, а вже після її дослідження та оцінки суб’єктом доказування. Це твердження тягне висновок про те, що в статті 66 КПК України говориться про збирання “майбутніх доказів” Як ілюстрацію, вчений наводить приклад з отриманням процесуального статусу речових доказів предметів, які були вилучені під час обшуку або огляду, але отримали такий статус тільки після їх огляду та винесення рішення про приєднання їх до справи як речових доказів. Вважаємо, що в даному випадку має місце ускладнена процедура збирання речових доказів, а докази вважаються зібраними у кримінальній справі з моменту надання їм відповідного процесуального статусу. Саме з цього моменту стає можливою їх перевірка та оцінка саме як доказів. Див.: Белкин А.Р. Теория доказывания. Научно-методическое пособие. – М., 1999. – С. 38-39.
. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе. Саратов, 1986. - С. 33. У зв’язку з цим закріплення доказу повинне розглядатися як заключний етап його збирання, а не виділятися в окремий структурний елемент доказування.
. У вітчизняній теорії доказування (теорії доказів) було декілька спроб провести періодизацію розвитку знання про докази. Наприклад, однією з останніх є запропоноване проф. Ю.К. Орловим виділення чотирьох етапів розвитку поняття “докази”: 1) донаукове (архаїчне) тлумачення доказу, 2) логічна модель доказу; 3) “двоїста” концепція доказу; 4) інформаційна модель доказу; 5) змішана (синтезована) концепція доказу Див.: Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе. Научно-практическое пособие. – М., 2000. – С. 12.
. По цей час в науці кримінального процесу не припиняються дискусії з визначення доказу. Виділяються три основних підходи до визначення поняття доказу: прибічники першого стверджують, що доказами є будь-які фактичні дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення кримінальної справи, які отримані з встановлених в законі джерел і передбаченими законом способами (Див.: Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности. – М., 1996. – С. 27-28; Ульянова Л.Т. Понятие и свойства доказательств. В учебн. Уголовный процесс. Под ред. К.Ф. Гуценко. – М., 1997. – С. 110-111). Друга група вчених розглядає докази як факти, на підставі яких встановлюється злочин або його відсутність, винуватість або невинуватість певної особи в його вчиненні і інші обставини справи, від яких залежить ступінь відповідальності особи (Див.: Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. – Т. 1. – М., 1968. – С. 288-289). Нарешті, третя група вчених визначає докази як сукупність фактів та відомостей про них (Див.: Колдин В.Я., Полевой Н.С. Информационные процессы и структуры в криминалистике. – М., 1985. – С. 69).
. Інформація за родоначальником кібернетики Н. Вінером – це позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу у процесі нашого пристосування в ньому і наших почуттів. Виннер Н. Кибернетика и общество: Пер. с англ. / Под ред. Э.Я. Кольмана. – М., 1958. – С. 31.
. Відповідно до ст. 132 проекту КПК України, розробленого Робочою групою Кабінету Міністрів України (у редакції 2001 р.), „доказами в кримінальній справі є відомості про факти, зібрані в порядку, визначеному цим Кодексом, з допомогою яких дізнавач, слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винуватість чи невинуватість особи, яка його вчинила, та інші обставини, що підлягають доказуванню в кримінальній справі”.
. Дорохов В.Я. Понятие доказательства. В кн.: Теория доказательств в советском уголовном процессе. – 2-е изд. / Под ред. Н.В. Жогина. – М., 1973. – С. 114.
. Див.: Ларин А.М. Доказательства и доказывание. – С. 86-87.
. Разом з тим, слід зазначити, що у правових системах світу існує декілька визначень доказів Так, наприклад, відповідно до германської концепції поняття доказу (ФРН, Австрія) під останнім розуміються джерела відомостей, пізнання, а самі фактичні дані цим поняттям не охоплюються. До них відносять такі відомості, які знаходяться в розпорядженні судді чи суду при розгляді кримінальної справи і встановленні істини у справі і переконують суд в наявності або відсутності обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення як окремих питань, так і справи в цілому. Разом з тим, у КПК вказаних країн відсутній вичерпний перелік доказів (точніше їх джерел), закон лише визначає в загальній формі правила отримання і використання окремих, найбільш важливих для кримінальної справи доказів. Найчастіше серед доказів виділяють показання обвинувачених, показання свідків, висновки експертів, показання очевидців, дані оглядів, домашнього обшуку і інформація, отримана з різних документів (§ 116-206 КПК Австрійської республіки). Див.: Филимонов Б.А. Основы теории доказательств в германском уголовном процессе. – М., 1994. – С. 10; Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. – Красноярск, 1988. – С. 54-55. Серед доктринальних визначень доказу в іноземній науці країн загального права склалася повна різноманітність. Як зазначає У. Твайнінг (Twining W.), в англо-американській історії було зроблено чотири спроби розвити загальну теорію доказового права. Гілберт пробував підвести всі правила про докази під принцип “найкращого доказу” (best evidence rule). Д. Бентам вважав, що в ньому не повинно бути зв’язуючих технічних правил в межах структури “природної системи процедури”. Стефон прагнув визначити належність доказів. Таурер тлумачив правила про докази як суміш виключень з принципу свободи доказів. Цит. по Решетникова И.В. Доказательственное право Англии и США. М., 1999. – С. 59.
. Властивість – якість, ознака, характерні для кого-, чого-небудь. Див. Новий тлумачний словник української мови. Т. 1, К., 1999. – С. 494. Більш коректне, на наш погляд, визначення цього поняття дає С.І. Ожегов: “якість, ознака, яка складає відмінну особливість кого-, чого-небудь. Див. Ожегов С.И. Словарь русского языка. – М., 1988. – С. 575.
. Теория доказательств в советском уголовном процессе. Отв. редактор Н.В. Жогин, изд. 2-е исправленное и дополненное, М., 1973. – С.229.
. Вважаємо, що конкретність даних, їх фактичність, тобто наявність причинного зв’язку з певною фактичною обставиною, безпосередня можливість встановлення цієї обставини за допомогою цих відомостей, поглинається належністю доказу.
. Курс советского уголовного процесса. Общая часть /Коллект. авт.; Под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. - М., 1989. – С. 553.
. Не можемо погодитися з тим, що достатність доказів є їх властивістю, так як це є властивістю не самого доказу, а певної їх сукупності, у зв’язку з чим вважаємо достатність доказів властивістю самого процесу доказування, точніше параметром доказування, наскільки воно є результативним та ефективним. Доказування вважається завершеним, коли зібрано, перевірено та оцінено певний масив доказів, якого достатньо для прийняття проміжного чи кінцевого рішення у кримінальній справі. О. М. Ларін зазначав, що у кримінальній справі «… необхідна така сукупність доказів, при якій виключалася б можливість будь-якого іншого пояснення встановлених факторів» (Ларин А.М. Работа следователя с доказательствами. М., 1966. – С. 11). За відсутності достатніх доказів у кримінальній справі можна прийняти лише одне рішення про закриття справи, у зв’язку з недоведеністю (п.3 ст. 213 КПК України).
. Бюлл. ВС СССР. - 1971. - № 2. – С. 40-41.
. Цит. по Золотых В.В. Проверка допустимости доказательств в уголовном процессе. – Ростов-на-Дону, 1999. – С. 30.
. Курс советского уголовного процесса. Общая часть /Коллект. авт.; Под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. - М., 1989. – С. 554.
. Досить цікавим є нормативно-правове визначення поняття "територія". Так, поняття “територія” щодо держави означає земні поверхні, територіальні та внутрішні води і повітряний простір над ними, які перебувають під суверенітетом цієї держави (Див.: ст. 1 Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про повітряне сполучення від 17 червня 1995 року; ст. 1 Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про повітряне сполучення і співробітництво в галузі повітряного транспорту від 12 січня 1994 року). Стаття 1 Закону України “Про планування і забудову територій” N 1699-III 20 квітня 2000 року визначає територію як частину земної поверхні у визначених межах (кордонах) з властивими їй географічним положенням, природними та створеними діяльністю людей умовами та ресурсами, а також з повітряним простором та розташованими під нею надрами.
. Державний суверенітет – це верховенство державної влади всередині країни і її незалежність у міжнародних відносинах. Див.: Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 1. Теория государства. – М., 1998. – С. 98; Сурилов О.В. Теорія держави і права: Учбовий посібник. – Одеса, 1998. – С. 97.
. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К., 2000. – С. 115. Правовий режим вказаних просторів встановлюється відповідними міжнародними угодами та міжнародним звичаєм. Див. наприклад: ст. 89 Конвенції ООН з морського права від 10 грудня 1982 р., п. 2 ст. IV Договору про Антарктиду від 1 грудня 1959 року. Характерними рисами правового статусу міжнародних територій є те, що вони не підлягають привласненню, вони є вільними і нейтралізованими. Деякі вчені (Г. Кельзен) розглядають міжнародні території, як територію держави в широкому розумінні, яка включає в себе простір, де на рівних підставах можуть діяти декілька держав. Див.: Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 1. Теория государства. – М., 1998. – С. 97.
. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 1. Теория государства. – М., 1998. – С. 96.
. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – Спецвипуск. – К., 1994. – С. 11-12. Вказане визначення структури державної території успішно переходить із видання у видання вказаного Коментарю з “Положення про охорону державних кордонів СРСР” від 5 серпня 1960 р.
. Не зупиняючись на суперечливості вказаного терміну та неусталеності переліку об’єктів, що входять до складу так званої “умовної території” (до якої відносять розміщені поза межами державної території об'єкти, які мають правовий зв’язок з цією державою: повітряні, морські, річкові торгові судна у відкритому морі, військові кораблі, де б вони не знаходилися, космічні кораблі, станції та інші космічні об'єкти, штучні острови і споруди в морі, на його дні, в Антарктиді, приміщення дипломатичних та консульських представництв. Див.: Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К., 2000. – С. 119.; Международное право. Учебник для вузов. Ответственные редакторы – Г.В. Игнатенко и О.И. Тиунов. – М., 1999. – С. 467-468), зазначимо, що на наш погляд, ці об'єкти об’єднує те, що вони виключені з-під юрисдикції будь-якої держави, прапор або знак якої вони не несуть. Так, відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року (статті 22-23) та Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 року (статті 31-33) приміщення дипломатичних та консульських установ користуються недоторканністю (консульські установи – за виключенням випадків пожежі чи іншого стихійного лиха), фіскальним імунітетом і т. інше. Разом з тим, розглядати територію, на якій розміщені ці установи, як територію акредитуючої держави на наш погляд невірно. В даному випадку більш правильною виглядає точка зору німецького дослідника Х. Шака, який говорить про екстериторіальність вказаних об’єктів. Під екстериторіальністю розуміється недоторканність певних предметів (будинку посольства, архіву, кореспонденції, кур’єрського багажу), що необхідно для забезпечення посольствам і консульствам можливості спокійного виконання ними своїх функцій (ne impediatur legatio). Німецький професор, відштовхуючись від національної правової практики, особливо застерігає від змішування екстериторіальності з фікцією, відповідно до якої “...недоторканий предмет розглядається нами як щось таке, що розташоване за кордоном. Екстериторіальність не створює на території Німеччини відособленого простору з дією іноземного права (enclave)”. Шак Х. Международное гражданское процессуальное право. - М., 2001. – С. 66. Відповідно до української правової традиції під екстериторіальністю розуміється повна виключеність з-під юрисдикції держави особи або організації, яка вважається такою, що не покинула територію власної держави, національність якої має. Див. Юридична енциклопедія. – 2-й том.- К., 1999. – С. 349.
. Гуменюк Б.І. Основи дипломатичної та консульської служби. – К., 1998. – С. 36-38.
. Іноземний – такий, що стосується до іншої держави, країни, належний їм. Словник української мови. Т. ІV. – К, 1973. – С. 32.
. Окремі формулювання та стисле викладення цього питання в підручниках з міжнародного права не може, на наш погляд, задовольнити потреби процесуальної науки. Див. зокрема: Курс международного права. В 7 т. Т. 6. Отрасли международного права /И.И. Арцибасов, И.И. Лукашук, Б.М. Ашавский и др.). – М., 1992. –С. 212.
. Деякі дослідники говорять про “міжнародний випадок”, коли були порушені інтереси двох суверенних систем права, або порушена система власного національного права, або із системи іноземного права здійснюється вплив на систему національного права. Див. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред. М.Ю. Тихомирова, М., 1998. – С. 147.
. До міжнародного цивільного процесу відносять питання, зокрема, про міжнародну підсудність у цивільних справах з іноземним елементом; процесуальне положення іноземного громадянина, юридичної особи, держави; про порядок встановлення змісту належного до застосування закону; про іноземні судові доручення, про судові докази у цивільних справах з іноземним елементом, визнання іноземних судових рішень і т. інше. Див.: Лунц Л.А., Марышева Н.И. Курс международного частного права. – Т. 3. – М., 1976.; Кох Х., Магнус У., Винклер фон Моренфельс П. Международное частное право и сравнительное правоведение / Пер. с нем. д-ра юр. Наук Ю.М. Юмашева. – М., 2001. – С. 47-50, 278-279; Штефан М.Й. Цивільний процес: підручник для студ. спеціальностей вищих навчальних закладів освіти. – Вид. 2-ге, переробл. та доп. – К., 2001. – С. 641.
. Незважаючи на багатовікову емпіричну історію, теоретичне обґрунтування міжнародного кримінального права розпочалося лише в кінці ХІХ століття. Одними з перших в російських науці в цьому направленні працювали Н.М. Коркунов та Ф.Ф. Мартенс Див. Коркунов Н.М. Опыт конструкции международного уголовного права // Журнал уголовного и гражданского права. – 1889. - № 1; Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. – СПб., 1896. За старою доктриною міжнародного кримінального права воно розглядалося як регулятор питань дії кримінального закону в просторі, та питань правової допомоги і видачі злочинців. В одній з останніх робіт з цієї проблематики сформульоване визначення міжнародного кримінального права як „комплексної, самостійної галузі міжнародного публічного права, яка складає систему загальновизнаних міжнародного-публічних принципів і норм, що регламентують співробітництво між суб’єктами міжнародного права з попередження і притягнення винних осіб за вчинення міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру, наданню судової допомоги, проведення розслідування, кримінального переслідування і судового розгляду, застосування і виконання міри покарання, оскарження і перегляду судових рішень, надання правової допомоги у кримінальних справах, передбачених загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародними договорами держав” (Костенко Н.И. Международный уголовный суд. – М., 2002. – С. 12). До цього часу окремі автори вважають, що предметом міжнародного кримінального права є не лише матеріально-правові відносини, але й діяльність правоохоронних органів з надання допомоги у кримінальних справах (Див.: Мацько А.С. Международное право. – К., 2002. – С. 83).
. Эвеков В.П. Международное частное право. – М., 1999. – С. 10.
. Панов В.П. Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями. – М., 1993. – С. 14.
. З врахуванням нормативно-правової бази Міжнародних кримінальних судів ad hoc (маються на увазі Міжнародний військовий трибунал для суду і покарання головних військових злочинців європейських країн осі (т.зв. Нюрнберзький трибунал), Міжнародний військовий трибунал для суду над головними військовими злочинцями на Далекому Сході (т.зв. Токійський трибунал), Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчиненні на території колишньої Югославії з 1991 року і Міжнародний кримінальний трибунал для судового переслідування осіб, відповідальних за геноцид і інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права, вчиненні на території Руанди, і громадян Руанди, відповідальних за геноцид і інші подібні порушення, вчиненні на території сусідніх держав, в період з 1 січня по 31 грудня 1994 року) та Міжнародного Кримінального Суду, статути яких передбачають склади злочинів, які є підсудними цим міжнародним юрисдикційним органам, можливо говорити про кримінально-правовий захист суспільних відносин не лише засобами національних правових систем, але й засобами міжнародних правових систем (зокрема, окремих міжнародних організацій).
. Панов В.П. Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями. – М., 1993. – С. 13; Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. – Одеса, 2000. – С. 411. Останній автор на стор. 420-421 відзначає труднощі у визначенні поняття вказаної категорії злочинів.
. Взагалі, одним із значень приставки транс- (від латин. trans – скрізь, через) як першої складової частини складних слів, є рух через який-небудь простір, пересікання його. Див.: Словарь иностранных слов. – 18 изд. – М., 1989. – С. 514.
. Див., наприклад: Биленчук П.Д., Еркенов С.Е., Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация /Под редакцией акад. П.Д. Биленчука. – К., 1999. – С. 15.
. Див.: Council Resolution of 27 May 1999 on combating international crime with fuller cover of the routes used // Official Journal C 162, 09/06/1999 p.
. Слід зазначити, що прикметник “міжнародний” є перекладом з іноземної мови (англійської, французької чи німецької) слова “інтернаціональний”, тому, на наш погляд, поняття “міжнародні” і “інтернаціональні злочини” є тотожними.
. Бондаренко Н.А. Международного уголовное право. – Одесса, 2001. – С.16-17. Див.: Панов В.П. Сотрудничество государств в борьбе с международными уголовными преступлениями. – М., 1993. – С. 12 – 13.
. За часів існування біполярного світу, коли міграційні процеси були під пильним контролем Радянської держави і виключалася статистична масовість вчинення злочинів нашими співвітчизниками за межами СРСР, і навпаки іноземними громадянами – в Країні Рад, вказана класифікація могла задовольнити вимоги науки кримінального права.
. Тлумачний словник С.І. Ожегова дає наступні тлумачення простору, як 1) об’єктивної реальності, форми існування матерії, яка характеризується протяжністю і об’ємом; 2) проміжку між чим-небудь, місцем де щось поміщається; 3) поверхні , земельної площі.
. Для кримінології з точки зору географії злочину (зокрема за місцем реалізації об’єктивної сторони злочину) буде цікавою диференціація транснаціональних злочинів на глобальні, полідержавні та транскордонні. Під останніми розглядаємо протиправні діяння, що вчинені на території держав, які мають спільні кордони, або в цих державах проявляються суспільно небезпечні наслідки вказаних злочинів. Глобальні злочини направлені проти невизначеного кола осіб (як фізичних, так і юридичних), що знаходяться в різних країнах світу (коло яких також невизначене), у зв’язку з чим має місце невизначеність і кола потерпілих, і державних територій, на яких вчиняється злочин чи наступають суспільно-небезпечні наслідки (наприклад, створення і розповсюдження у світі комп’ютерних вірусів, виготовлення та збут фальшивих грошей, які використовуються у міжнародному обігу). Про реальність глобальних злочинів свідчить начальник управління Державної технічної комісії при Президенті Російської Федерації В. А. Вирковського, який зазначає, що в зв’язку з тим, що Інтернет як інформаційна система проповідує ідеологію відкритості, в цій сфері з'явився новий різновид злочинів — розробка і поширення по мережах Інтернет комп'ютерних вірусів. За його інформацією спецслужбами деяких країн світу розробляються бойові комп'ютерні віруси, призначені для ураження цілих систем — транспорту, зв'язку, систем управління зброєю, екологічно небезпечними виробництвами. Див.: Парламентские слушания в Государственной Думе РФ: «Россия и Интернет: выбор будущего» 17 декабря 1996 года < http://www.algo.ru/internetlaw/analog13.asp. Термін же “міжнародний злочин” має визначати злочини, пов’язані зі злочинною діяльності держави (наприклад, злочини проти миру та людяності).
. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М., 1975. – С. 12., Назаренко Р.І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – К., 2001. – С. 8.
. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М., 1975. - С. 139.
Див.: Советский уголовный процесс. Вопросы общей части / Под ред. В.Я. Чеканова. – Саратов, 1986. – С. 15-17; Курс советского уголовного процесса. Общая часть / Под ред. А.Д. Бойкова, И.И. Карпеца. – М., 1989. – С.110-111; Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т. 1. – С.32; Божьев В.П. Уголовно-процессуальные правоотношения. – М., 1975. – С. 12.; Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. П.А. Лупинская. – 3-е изд., перераб и доп. – М., 2001. – С. 57-59.
. Див.: Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; за ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків, 2001. - С. 27.
. Під іноземцем в даному випадку і надалі (якщо не буде зазначене інше) ми розумітимемо відповідно до Закону України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 року N 3929-XII іноземного громадянина та особу без громадянства. Стаття 1 цього Закону передбачає, що “іноземцями визнаються іноземні громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави”.
. Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. П.А. Лупинская. – 3-е изд., перераб и доп. – М., 2001. – С. 58.
. Такі повноваження за іноземними правоохоронними органами зокрема передбачено Меморандумом взаємопорозуміння між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції Канади від 25 вересня 1992 року (див. п. 5), Меморандумом про співробітництво та взаємодію в розслідуванні воєнних злочинів між Генеральною прокуратурою України і Державною службою прокуратури Англії та Уельсу від 15 листопада 1996 року (див. п.п. 2.2.-2.4.). Щодо проблем їх реалізації буде сказано в наступних розділах.
. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные отношения. – М., 1975. – С. 136.
. Вважаємо, що є обґрунтованим розмежування змісту правовідносин на фактичний та юридичний елементи. В цьому прикладі мається на увазі фактичний зміст правовідносин, тобто реально здійснювані учасниками правовідносин дії, спрямовані на реалізацію їх суб’єктивних прав і юридичних обов’язків. Див.: Загальна теорія права /За ред. проф. В.В. Копєйчикова. – К., 1997. – С. 191. Крім цієї позиції існують погляди на зміст процесуальних відносин як сукупності прав і обов’язків їх учасників (М.С. Строгович), як можлива їх поведінка (П.С. Елькінд). Цілком слушною є думка проф. Л.С. Явич про те, що “в правових відносинах зміст права (виражений в якості корелятивних прав та обов’язків) переходить в форму. Безпосереднім змістом правовідношення є поведінка суб’єктів, що приймають у ньому участь, які володіють правами та несуть обов’язки”. Див.: Явич Л.С. Право и общественные отношения. М., 1971. – С. 117. У зв’язку з цим ми не поділяємо точку зору вчених, що обстоюють положення про те, що правовідносини є моделлю поведінки людини. Вважаємо більш правильним розглядати як модель – правову норму, що регулює ці відносини. Див.: Черниченко С.В. Теория международного права. Т. 1. – М., 1999. – С. 92.
. Кримінальна справа № 054960044 по обвинуваченню Ж. у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 80-1, 148-2 КК України 1960 р. // Архів прокуратури Жовтневого району м. Одеси.
. Курс международного права. В 7 т. Т. 6. Отрасли международного права /И.И. Арцибасов, И.И. Лукашук, Б.М. Ашавский и др.). – М., 1992. –С. 212.
. Ми згодні з думкою тих вчених які не включають юридичні факти в структуру правовідносин. Див. : Уголовно-процессуальное право Российской Федерации: Учебник / Отв. ред. П.А. Лупинская. – 3-е изд., перераб и доп. – М., 2001. – С. 57-59.
. Про додержання вимог міжнародно-правових актів при розслідуванні кримінальних справ: лист Генеральної прокуратури України від 20 серпня 1999 року № 14-2-136-99.
. Після підписання Римського статуту в 1998 р. стосовно заснування Міжнародного Кримінального Суду та початком його діяльності з червня 2002 р. питання присутності міжнародного елементу перестало бути абстрактним і для України. На черзі внесення змін до Конституції України для ратифікації цього міжнародного договору відповідно до Висновку Конституційного Суду України від 11.07.2001 № 3-в/2001 у справі про Римський Статут.
. Як зазначав Л.А. Лунц стосовно до міжнародного приватного права, потрібно зробити так званий “вибір між колідуючими законами”. Див.: Лунц Л.А. Международное частное право. – Т. 1. С. 21.
. Див.: Иссад М. Международное частное право. – С. 208.
. В правових системах світу по-різному ставляться до проблеми конфлікту юрисдикцій (конкуруючої юрисдикції). Наприклад, у Франції, Бельгії, Італії під нею розуміють питання визнання та виконання іноземних судових рішень; у ФРН питання про місце провадження справи, коли вона може бути порушена в судах декількох держав. Див.: Фединяк Л.С. Питання цивільного процесу у міжнародному приватному праві: Текст лекцій. – Львів, 1998. – С. 3-4.
. В той же час Конституція України в ст. 124 передбачає, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а також говорить про суди загальної юрисдикції.
. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х т. Том 1: Современные теоретические проблемы. – М., 1999. – С. 147. Деякі вчені-міжнародники цілком справедливо зазначають на необхідність обережного вживання терміна “юрисдикція”, що може означати і певну територію, і певну компетенцію, і систему повноважень, які здійснює держава відносно осіб, майна або подій. Див.: Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ.. – Х, 2000. – С. 163.
. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер. з англ.. – Х, 2000. – С. 163.; International Criminal Law / Ilias Bantekas, Susan Nash, Mark Mackarel. London, 2001. – p. 15. Як зазначають автори останньої роботи “законодавча або приписуючи юрисдикція стосується компетентності визначення внутрішньодержавного права, судова юрисдикція стосується компетентності судів, стосовно застосування внутрішньодержавного права, і виконавча юрисдикція стосується здатності держав щодо приведення у виконання результатів їх законодавчої чи судової праці (наприклад, збирання доказів і застосування санкцій)”. Крім вказаної класифікації юрисдикції, останню поділяють також на територіальну і екстериторіальну; повну та обмежену тощо.
. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия /Под ред. М.Ю. Тихомирова, М., 1998. – С. 504.
. Див.: Подследственность уголовных дел /З. З. Зинатуллин, М. С., Салахов, Л. Д., Чулюкин; Науч. ред. И. Х. Хамидуллин. - Казань, 1986.
. Большой юридический словарь. – М., 1998. – С. 783. Існують також й інші, більш вузькі, тлумачення юрисдикції, наприклад, лише як виконавчої. Так, М.Ю. Черкес обмежує коло юрисдикційних повноважень лише можливістю застосування примусу і говорить про юрисдикцію як можливість застосування примусу в межах певної території і відносно підвладної особи. Див. Черкес М.Е. Международное право: Учебное пособие. – Одесса, 1998. – С. 6.
. Вказані повноваження держави можемо виразити як потенцію діяльності, яка можлива лише за умови організації відповідних органів юстиції і наділення їх необхідними владними повноваженнями з одного боку та встановлення матеріально-правових приписів і процедурних норм щодо їх захисту – з іншого.
. Навіть у випадку передачі до України іноземного кримінального провадження, чи видачі іноземною державою обвинуваченого, суспільно-небезпечна дія буде кваліфікуватися як злочин за кримінальним законодавством України.
. Цікавим є приклад з кримінального законодавства Франції. Стаття 113-6 КК Франції 1992 р. встановлює, що французький громадянин, який вчинив злочин за межами території Республіки, повинен нести відповідальність, якщо ці дії підлягають покаранню, за законодавством тієї держави, де вони вчинені.
. Дослідженню міжнародної кримінальної юрисдикції присвятили значну частину своєї праці І.П. Бліщенко та І.В. Фісенко. Див. Международный уголовный суд. – М., 1998. - С. 153-175. Ще в 1927 році у рішенні по справі “Лотосу” Постійна палата міжнародного правосуддя зазначила, що “основним обмеженням, що накладається міжнародним правом на держави, є виключення здійснення її прерогатив в будь-якій формі на території іншої держави за умови відсутності норми, яка дозволяє зворотнє. В цьому смислі юрисдикція, без сумніву, носить територіальний характер... Якщо справедливо, що принцип територіальності в кримінальному праві покладено в основу законодавства всіх країн, в рівній мірі справедливо і те, що всі або майже всі законодавчі системи поширюють свою дію на правопорушення, вчиненні за межами території даної країни; це залежить і від систем, що склалися в різних державах. Таким чином, територіальність кримінального права не є абсолютним принципом міжнародного права...” (Цит. по доп. ООН A/CN.4/435/Add.1. – С. 6).
. Згадаймо справу Августо Піночета, коли за вчиненні ним злочини, були порушені кримінальні справи у декількох країнах світу: Чилі, Іспанії, Франції і т.д.
. Italian Yearbook of international Law. Vol. 1. 1975. P. 261 et seg.
. Див. ст.ст. 39-41 Конвенції про застосування Шенгенської угоди від 14 липня 1985 р. між урядами держав Економічного Союзу Бенілюкс, Федеративної Республіки Німеччини і Французької Республіки про поступове скасування перевірок на спільних кордонах від 19 червня 1990 р. Ще далі пішли країни ЄС при підписані Конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах між країнами-учасницями Європейського Союзу 2000 року, відповідно до статті 20 якої можливе перехоплення телекомунікацій на території іншої країни ЄС без технічної допомоги з боку іншої країни-члена ЄС. Див. Convention established by the Council in accordance with Article 34 of the Treaty on European Union, on mutual assistance in criminal matters between the Member States of the European Union // Official Journal of the European Communities, 17.7.2000. – P. 197/6.
. Екхарт фон Бубнофф. Основні напрями гармонізації кримінального законодавства у Європі з огляду на положення Хартії основних прав Європейського Союзу (2000 р.) // Інформаційно-правовий банк газети „Юридичний вісник”. – 2002. – 15-21 червня. - № 24. – С. 27.
. Під менталітетом (від англ. Mentality – спрямування, склад розуму) розуміємо сукупність та специфічну структуру, склад різних психічних властивостей, якостей, особливостей та проявів, що використовуються для позначення оригінального способу мислення, складу розуму і розумонастрою. Див.: Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997. – С. 196.
. Так, в кримінальному судочинстві Англії здійснювати захист вправі лише адвокати – баристери і солісітори. Відповідно до § 138 КПК ФРН як захисники можуть бути запрошені адвокати, допущені в одному з німецьких судів до професійної діяльності після складання відповідних іспитів, а також викладачі права вищих навчальних закладів. Інші особи, запрошені обвинуваченим, можуть бути допущені тільки з дозволу суду. Стаття 114 КПК Франції встановлює, що слідчий суддя роз’яснює обвинуваченому право обрати захисника з числа внесених у список адвокатів, або з числа адвокатів-стажистів, або з числа повірених, або в разі неможливості зробити вибір сам призначає захисника.
. При цьому слід зважати на якісну і кількісну більшість доказів і їх джерел. Перевага повинна надаватися прямим і первинним доказам.
. Шак Х. Международное гражданское процессуальное право: Учебник. / Пер. с нем. – М., 2001. – С. 96.
. Верховна Рада України Законом № 172 від 26 вересня 2002 р. (Урядовий кур’єр. - 2002. – 6 листопада. - № 206. – С. 5) ратифікувала з заявами та застереженнями Європейську конвенцію про міжнародну дієвість кримінальних вироків від 28 травня 1970 р.
. Forum conveniens – лат. зручне місце розгляду справи, протилежність forum non conveniens – лат. незручне місце розгляду справи, принцип за яким, якщо інтереси правосуддя вимагають розгляду спору в іншому місці, суд може не прийняти справу до провадження і направити її в іншу юрисдикцію. Див.: Правовая система Нидерландов. – М., 1998. - С. 301.
. Большой юридический словарь. – М., 1998. – С. 783.
. “Справа Локербі” майже завершена // Урядовий кур’єр. – 2001. – 2 лютого. – С. 3. Додатк. Див. також: International Criminal Law / Ilias Bantekas, Susan Nash, Mark Mackarel. London, 2001. - p. 275-288.
. Придністровська молдавська республіка веде свою історію від Радянської Соціалістичної Республіки Придністров’я, проголошеної 2 вересня 1990 року і яка охопила частину території Молдови на лівому березі р. Дністер. 25 серпня 1991 року влада Придністровської республіки проголосила незалежність, що стало однією з причин військового конфлікту з офіційною владою Молдови. В наш час самопроголошену Придністровську республіку не визнала жодна держава в світі, а сама вона розглядається як територія, що використовується як база криміналітету. Див.: Григорьева Е. Намеки и признания //Известия. – 2001. – 6 июля. – С. 4.
. Аленін Ю.П., Затилкіна Т.В., Пашковський М.І. Суд в Україні: боротьба з корупцією, організованою злочинністю і захист прав людини. - Т. 12. - К.: Науково-дослідний інститут "Проблеми людини", 1999. - С. 558-565.
. Пашковський М.І. Іноземний елемент у кримінальному судочинстві // http:\\icpn.narod.ru\publicat\for_elem.htm
До підрозділу 1.2.
. Постанова координаційної наради керівників правоохоронних органів Одеської області від 28 липня 2000 р. // Архів автора
. Тлумачні словники дають наступні визначення поняття взаємодія – співдія, співдіяння; Взаємний зв’язок між предметами у дії, а також погоджена дія між ким-, чим-небудь. Взаємодопомога – взаємо поміч, обопільна допомога; допомога, що надається один одному, взаємно. Див.: Новий тлумачний словник української мови. У 4-х томах. - Т. 1 К., 1999. – С. 259.
. Див.: Філософський словник. – Гол. редакція укр. рад. енциклопедії. – К., 1986. – С. 64.
. Мичко М.І. Теоретичні і практичні проблеми організації роботи в апараті прокуратури області. – Донецьк, 2000. – С. 97; Рябцев В.П. Взаимодействие структурных подразделений органов прокуратуры //Вопросы борьбы с преступностью, вып. 31. – М., 1979. – С. 89-99.
. Відповідно до п. 4.2. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців третього, четвертого, п'ятого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України та за конституційними зверненнями громадян Будинської Світлани Олександрівни і Ковриги Сергія Володимировича щодо офіційного тлумачення положення абзацу четвертого статті 248-3 Цивільного процесуального кодексу України (справа щодо конституційності статті 248-3 ЦПК України) “кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів».
. Перелік правоохоронних органів, поданий в статті 2 Закону України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, є, на наш погляд, необґрунтовано розширеним. Так, до нього крім органів, що дійсно займаються правоохоронною діяльністю (органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, органи охорони державного кордону, органи і установи виконання покарань, митні органи, органи державної податкової служби), включено органи, які вказані функції не виконують, а здійснюють переважно лише контрольні чи інші правозастосовчі функції (органи державної контрольно-ревізійної служби, органи рибоохорони, державної лісової охорони, інші державні органи).
. Досить ґрунтовний аналіз понять правоохоронних, судових органів, органів юстиції подано в збірнику Правоохоронні органи. - К., 2000. – С. 5-15, 21-22.
. Див.: Юридический энциклопедический словарь / Гл. ред. А.Я. Сухарев; редкол. М.М. Богуславский и др. – 2-е изд., доп. – М., 1987. – С. 527; Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия. Изд. третье, доп. и перераб. – М., 1995 – С. 335.
. У зв’язку з цим доречним є зауваження В.М. Когана про двокомпонентність кримінальної юстиції як функціональної системи, яка включає професійну і непрофесійну діяльність. Див.: Коган В.М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия. – С. 147. Зауваження досить вдале, незважаючи на певну семантичну неточність застосування терміну непрофесійна діяльність.
. Тобто органи та особи, які займаються діяльністю з порушення, розслідування, та вирішення кримінальних справ, виконання рішень по них та органи і особи, одним з основних завдань яких є безпосереднє сприяння вказаній діяльності (установи кримінального обліку, експерти та експертні установи), а також особи, органи, що професійно здійснюють захист прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, надають останнім правову допомогу.
. Аналогічну класифікацію можна подати відповідно до будь-якої іноземної країни, враховуючи специфіку правової системи).
. Наведена система слідчих є тимчасовою, враховуючи необхідність формування інституту досудового слідства, що передбачено зокрема Конституцією України.
Вказано лише професійних юристів як захисників у кримінальних справах, тому що саме вони виступають захисниками у переважній більшості кримінальних справ. Фахівці у галузі права додані до переліку захисників на підставі Рішення Конституційного Суду України у справі про вільний вибір захисника від 16 листопада 2000 року та відповідних змін, внесених до КПК України Законом від 21 червня 2001 року.
. Див., наприклад: п. 2 статті 1 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, підписаний 23 травня 1995 року у м. Рига (Договір ратифіковано Законом N 452/95-ВР від 22.11.95 р.); п. 2 статті 1 Договору між СРСР та Народною Республікою Албанія про надання правової допомоги в цивільних, шлюбно-сімейних та кримінальних справах, підписаний 30 червня 1958 р.; статтю 2 Договору між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, підписаний 13 грудня 1993 року у м. Києві, (Договір ратифіковано Законом N 238/94-ВР від 10.11.94 р.); статтю 2 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, підписаного у м. Києві 24 травня 1993 року (Договір ратифіковано Постановою ВР N 3941-XII від 04.02.94 р.) та інші.
. Див. наприклад, Галенская Л.Н. Международная борьба с преступностью. М., 1972 (предмет дослідження – співробітництво держав у боротьбі з кримінальною злочинністю); Международное уголовное право, Учебн. пособие / Под общей ред. В.Н. Кудрявцева. – М., 1999 (розділ третій навчального посібника присвячений співробітництву держав в області боротьби з міжнародною і загальнокримінальною злочинністю); Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – Х., 2000.
. Ми принципово не можемо погодитися з думкою професорів Є.Б. Мельникова і В.М. Савицького про те, що загальним завданням міжнародного співробітництва в галузі кримінальної юстиції є саме боротьба зі злочинністю. Вказана позиція відомих вчених вносить дисбаланс в систему завдань кримінального судочинства, фіксуючи пріоритет саме карального потенціалу юстиції. Див.: Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект. – М., 1994. – С.Х.
. Див. Тихомирова Л.В., Тихомиров М.Ю. Юридическая энциклопедия /Под ред. М.Ю. Тихомирова, М., 1998. – С. 53.
. Крім того, діяльність з боротьби злочинністю має свої особливості. Іноземні дослідники (зокрема, професор університету «Париж-2» (Франція) Мірей Дельмас-Марті) вказують на такі тенденції міжнародної взаємодії у сфері боротьби зі злочинністю: 1) тенденцію, пов’язану з уніфікацією репресивної практики (коли держави укладають угоди про уніфікацію заходів з попередження та припинення особливо небезпечних видів злочинів – Конвенції по рабству і примусовій праці (1926 р. і 1930 р.), проти катувань (1984 р.) і т. д.; та 2) координацію дій держав через диверсифікацію, гармонізацію існуючих правових систем та заходів боротьби зі злочинами, що обумовлює появу керівних міжнародних принципів у галузі кримінального правосуддя. Див.: Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект. – М., 1994. – С. 27-28.
. Див., наприклад: Типовий договір про передачу кримінального судочинства, прийнятого Резолюцією № 45/118 Генеральної Асамблеї ООН 14 грудня 1990 року. Разом з тим потрібно зазначити, що відомчі угоди, учасниками яких є МВС та Генеральна прокуратура, в основному говорять вже власне про співробітництво у галузі боротьби зі злочинністю. Але ці угоди регулюють в основному питання позапроцесуальної діяльності (оперативно-розшукової, адміністративної, організаційно-правової).
. В законодавстві України дано визначення іноземного (міжнародного юрисдикційного органу. Так, відповідно до п. 1 Порядку здійснення захисту прав та інтересів України під час розгляду справ у закордонних юрисдикційних органах, затвердженого Указом Президента України № 0581 від 25.06.2002 р. закордонний юрисдикційний орган - це міжнародний судовий, міжнародний арбітражний орган, згода на здійснення юрисдикції яким щодо України надана відповідно до укладеного належним чином міжнародного договору України або в інший спосіб згідно із законами України, а також судовий, арбітражний орган іноземної держави.
. Вказаний перелік, не претендуючи на вичерпність, дозволяє систематизувати багатогранність діяльності держав у галузі кримінального процесу. Наприклад, Концепція взаємодії держав - учасників Співдружності Незалежних Держав у боротьбі зі злочинністю, затверджена рішенням Ради глав держав СНД від 02 квітня 1999 року передбачає досить розгалужену систему напрямків взаємодії: здійснення спільних слідчих, оперативно-розшукових дій і інших заходів на територіях держав-учасників взаємодії; надання сприяння працівникам компетентних органів однієї держави працівниками компетентних органів іншої держави в припиненні, розкритті і розслідуванні злочинів, затриманні осіб, підозрюваних у здійсненні злочинів, розшуку злочинців; обмін інформацією і досвідом роботи компетентних органів по попередженню, припиненню і розкриттю злочинів, проведення спільних семінарів, навчань, зборів, консультацій і нарад; виконання запитів і прохань, що надходять від компетентних органів інших держав - учасників взаємодії; видача осіб для притягнення до кримінальної відповідальності, приведення вироку у виконання і передача засуджених для подальшого відбування покарання в порядку, передбаченому відповідними договорами; забезпечення притягнення до кримінальної відповідальності громадян своєї держави за здійснення злочинів на територіях інших держав - учасників взаємодії; проведення спільних наукових досліджень; співробітництво компетентних органів держав - учасників взаємодії у міжнародних організаціях; співробітництво в підготовці кадрів компетентних органів; розвиток погоджених форм і методів профілактики злочинів і інших правопорушень. Див. Решение о Концепции взаимодействия государств - участников Содружества Независимых Государств в борьбе с преступностью от 02.04.99: Совет глав государств СНГ //Содружество. Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ. – 1999. - N 1(31). - С. 84 - 93. Див. також: Межгосударственную программу совместных мер борьбы с преступностью на 2003-2004 годы, утвержденную Решением Совета глав государств Содружества Независимых Государств о Межгосударственной программе борьбы с преступностью на 2003-2004 годы от 7 октября 2002 года // www.cis.minsk.by/russian/sgg_7_10_2002_kishinev/sgg/20716121.htm
. Слід зауважити на особливостях основного методу взаємодії установ юстиції декількох держав, яким на відміну від взаємодії в межах національної правової системи, є координація. «Інтернаціоналізація» відносин передбачає саме координацію, а не субординацію дій взаємодіючих суб’єктів. В етимологічному значенні “координація” це – погодження, зведення до відповідності, установлення взаємозв’язку, контакту в діяльності людей. (Словник української мови. – Т. 4. – К., 1978. – С. 278).
. Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. – Одеса, 2000. – С. 377.
. Див. наприклад: ст.ст. 4, 6 Конвенції держав-учасниць СНД про правову допомогу і правові відносини у кримінальних, цивільних та сімейних справах 1993 р., яка передбачає правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуваної Сторони.
. Див. Конвенцію Ради Європи про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р.
. Див., наприклад: ст. 7 Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., яка говорить про взаємну правову допомогу в розслідуванні, кримінальному переслідуванні і судовому розгляді, які стосуються кримінальних правопорушень.
. Див. наприклад: ст. 10 Конвенції про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден, 1970 р., Міжнародну конвенцію про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, 1990 р. Остання конвенція передбачає надання державами одна одній найповнішої допомоги в зв'язку з кримінально-процесуальними діями, вжитими щодо злочинів, зазначених у цій Конвенції, включаючи надання всіх наявних в їх розпорядженні доказів, необхідних для судового розгляду.
. Див. ст. 12 Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, яка передбачає надання максимально можливої допомоги в зв'язку з кримінальним переслідуванням, розпочатим щодо злочинів, зазначених у цій Конвенції, включаючи сприяння в отриманні наявних у них доказів, необхідних для розгляду.
. Тобто, міжнародна судова взаємодопомога у галузі кримінального правосуддя (Entraide – у перекладі з французької означає саме взаємодопомогу. Див. Гак В.Г., Ганшина К.Л. Новый русско-французский словарь. – М., 2000. – С. 403.)
. Cooperation – у перекладі з французької мови – співробітництво. Див. Гак В.Г., Ганшина К.Л. Новый русско-французский словарь. – М., 2000. – С. 243.
. Взаємна правова допомога у галузі кримінального правосуддя. Англо-русский юридический словарь. 3-е изд., исправл. / С.Н. Андрианов, А.С. Берсон, А.С. Никифоров. – М., 2000. – С. 50.
. Кузьмин С.В. Некоторые критические соображения по вопросам межгосударственного сотрудничества в области борьбы с преступностью //Проблемы расследования преступлений в условиях формирования правового пространства СНГ и развития международного сотрудничества: Сборник статей. СПб., 1994. – С.70.
. Волженкина В.М. Оказание правовой помощи по уголовным делам в сфере международного сотрудничества: Учебное пособие. – СПб., 1999. – С. 21-27; Волженкина В.М. Нормы международного права в российском уголовном процессе. – СПб., 2001. – С. 62-74; Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – Х., 2000. – С. 10-12. Досить оригінальною є позиція Верховного Суду США сформульована ним стосовно видачі. В рішенні у справі Factor v. Laubenheimer вища судова інстанція США вказала, що характер (природа) і ступінь права вимагати видачу й обов'язок видавати залежить скоріше від положень міжнародного договору, який створює це право й обов'язок, чим від принципів міжнародного права. Див.: Supreme Court of the United States in Factor v. Laubenheimer (1933) 290 US 276, 78 Law Ed 315. - p 320.
. Відповідно до пункту 1 статті 2 Закону України “Про міжнародні договори України” від 22 грудня 1993 року “Міжнародні договори України укладаються з іноземними державами та міжнародними організаціями від імені: України; Уряду; міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади (в межах їх компетенції).
. Довбня А., Логвиненко О. Профілактика – вимога часу //Юридичний вісник. – 2000. – 21-27 вересня. – С. 6.
. Станік С. На сторожі прав і свобод людини // Юридичний вісник України. – 2001. - № 5. – 1-7 лютого. – С. 5.
. Див. Серов В.Е. Проблемы практики международного сотрудничества в борьбе с преступностью //Проблемы расследования преступлений в условиях формирования правового пространства СНГ и развития международного сотрудничества: Сборник статей. СПб., 1994. – С. 13.
. Див. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – Х., 2000. – С. 5, 13. Слід звернути увагу на наукову новизну роботи, виконаної О.І. Виноградовою. До цього часу українська процесуальна наука (до речі, як донедавна і цивільно-процесуальна) не знала ґрунтовної розробки викладених нею проблем.
. Звісно, в цьому випадку відіграє роль обумовленість співробітництва у галузі боротьби зі злочинністю історичним рівнем міжнародного співробітництва в політичній, соціально-економічній, гуманітарній, культурній, правовій та іншій галузях. Див.: Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. – Одеса, 2000. – С. 11.
. Алексеев С.С. Общие теоретические проблемы системы советского права- М., 1961. – С.139.
. Мартенс Ф.Ф. Современное международное право цивилизованных народов. Т. 11. СПб., 1896. – С. 379.
. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учебник. – М., 1999. – С. 9.
. Цікавою є думка представників Міністерства юстиції Сполучених Штатів про те що деякі види правової допомоги, зокрема конфіскація незаконного прибутку (в області вилучення незаконно отриманих доходів) застосовуються у нас час як міжнародна правоохоронна санкція. Див.: Международное сотрудничество в области конфискации и раздела активов. Практика Соединенных Штатов. - N.Y., 1998. - P.2 <http://american.edu/transcrime/russian/pdfs/DOJ/konfisk.pdf.
. Решетов Ю.А. Борьба с международными преступлениями против мира и безопасности. – М., 1983. – С. 63.
. Британські дослідники Ilias Bantekas, Susan Nash, Mark Mackarel також розглядаються міжнародне кримінальне право як злиття двох правових дисциплін: міжнародного права та внутрішньодержавного кримінального права. Національне кримінальне право складає життєвий компонент міжнародного кримінального права, міжнародні ж норми є недосконалими та неточними, передовсім через політичну кон’юнктуру при їх формуванні, детерміновану врахуванням національних інтересів. Див.: International Criminal Law / Ilias Bantekas, Susan Nash, Mark Mackarel. London, 2001. – p. 1.
. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учеб. – М., 1999. – С. 9.
. Теория государства и права. Учебник / О.Ф. Скакун, Н.К. Подберезский. – Х., 1997. – С. 303.
. Проф. С.А. Комаров під методом правового регулювання розуміє сукупність юридичних прийомів і засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання якісно однорідних, відособлених суспільних відносин, і до його елементів відносить: а) характер загального юридичного положення суб’єктів, тобто правоздатність, дієздатність, компетенцію, відносини між собою (підкоренності, співпідкоренності, рівноправ’я); б) характер підстав виникнення, зміни або припинення правовідносин, тобто юридичних фактів (договір, рішення суду у цивільних справах, вирок у кримінальній справі, який є підставою для виникнення кримінально-виконавчих правовідносин); в) характер юридичних наслідків для суб’єкта права (позитивні, негативні, штраф, стягнення, пеня і т.д.). Див., Комаров С.А. Общая теория государства и права: учеб. – М., 1998. – С. 274.
. Ці методи є найбільш поширеними і загальними. Імперативний полягає у відносинах субординації, тобто підкорення одних суб’єктів іншим. Диспозитивний має на увазі рівність суб’єктів права і застосовується в основному в галузях приватного права.
. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М., 1998. – С.273. Слід зазначити, що в теорії права існує точка зору, згідно якої відносини фактичного характеру, що ще не досягли рівня юридичних відносин, можуть формувати ту основу, на якій “виростає” юридична норма. Див. Кечекьян С.Ф. Правоотношения в социалистическом обществе. – М., 1958. – С. 24; Соколов Н.Я. Опыт конкретно-социологического исследования профессионального правосознания //Сов. гос-во и право. – 1985. - № 3. – С. 42-43.
. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х т. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М., 1998. – С.274.
. Слід звернути увагу на правильну позицію авторів, які вказують на те, що кримінально-процесуальні відносини обумовлені кримінально-правовими, але не породжені ними, тому що можливі випадки, коли кримінальна справа порушується навіть за відсутності злочину. Див. Назаренко Р.І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – К., 2001. – С. 8-9.
. Слід відраз оговорити ситуацію, за якої перший рівень правовідносин може бути відсутнім – у випадку, коли наприклад, мав місце завідомо неправдивий донос. В такому випадку кримінально-процесуальні відносини виникнуть (пов’язанні з перевіркою в порядку статті 97 КПК України заяви про злочин), незважаючи на відсутність кримінально-правових.
. Мається на увазі спеціальний об’єкт правовідносин. Див. Назаренко Р.І. Характеристика кримінально-процесуальних відносин на початковому етапі досудового провадження. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – К., 2001. – С. 7-8.
. Божьев В.П. Уголовно-процессуальные отношения. – М., 1975. – С. 89.
. У зв’язку з чим виділяють загальний та спеціальний об'єкти процесуальних відносин.
. Муравин А.Б. Уголовный процесс. Учебное пособие. – Х., 2000. – С. 19.
. Слід зауважити на недопустимість “монополізації” тієї чи іншої проблеми представниками однієї галузі права, на що справедливо звертає увагу проф. Є.Л. Стрельцов. Див. Стрельцов Є.Л. Економічні злочини: внутрідержавні та міжнародні аспекти: Навчальний посібник. – Одеса, 2000. – С. 15.
. Якимович Ю.К. Структура советского уголовного процесса: система стадий и система производств. Основные и дополнительные производства. – Томск, 1991. – С. 5. До речі, західні процесуалісти також дають визначення кримінальному процесу, як врегульованої законом системи проваджень, що мають ціллю реалізацію приписів кримінального закону через встановлення і приведення у виконання державної вимоги про покарання на підставі вироку. Див. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии. – Красноярск, 1988. – С. 21.
РОЗДІЛ 2
До підрозділу 2.1.
. В цілому вказана класифікація підтримується з певними застереженнями відомими компаративістами Р. Давидом і В. Тихомировим. Див. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности: Пер. с фр. В.А. Туманова. – М., 1998. – С. 21-23; Тихомиров Ю.А. Курс сравнительного правоведения. – М., 1996. – С. 112, 120.
. Mabkees C. The difference in concept between civil and common law countries as to Judicial Assistance and Cooperation in Criminal Matters // International criminal law and procedure / edited by M. Cherif Bassiouni. – 1973. – p. 171-172.
. Harry LeRoy Jones. International Procedural Law, Lectures at the Law School of the University of Parana Curitiba, 1961, First Lecture, p. 15.
. Mabkees C. The difference in concept between civil and common law countries as to Judicial Assistance and Cooperation in Criminal Matters // International criminal law and procedure / edited by M. Cherif Bassiouni. – 1973. – p. 174.
. Ibid. p. 177. В зв’язку з цим паном К. Мебкісом запропоновано диференціювати поняття судової (стосовно країн загального права) та правової (щодо континентальної судової системи) міжнародної допомоги у кримінальних справах.
. Бастрыкин А.И. Процессуальные проблемы участия СССР в международной борьбе с преступностью. – Л., 1985. – С. 24.
. Бастрыкин А.И. Вказ. робота. – С. 25.
. Зимин В.П. Правовое обеспечение участия правоохранительных органов России в международном сотрудничестве по борьбе с преступностью //Проблемы расследования преступлений в условиях формирования правового пространства СНГ и развития международного сотрудничества: Сборник статей. СПб., 1994. – С. 24.
. Див. докладніше: Киселев В. Г. Правовая помощь по уголовным делам договорах СССР с другими социалистическими странами: Автореф. канд. Л., 1978. - С. 16; Валеев Р. М. Выдача преступников в современном международном праве (некоторые вопросы теории и практики). Казань; Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – Х., 2000. – С. 13. Реутт Б.В. Основные вопросы договоров о правовой помощи, заключенных между социалистическими государствами. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – М., 1963. – 10 с.
. Шупилов В. П. Международно-правовая помощь по уголовным делам. //Советское государство и право. 1974. № 3. С. 85.
. Lombois C. Droit penal international. Paris. Dalloz, Z ed., 1979, p. 537.
. International criminal law / G.O.W. Mueller, E.M. Wise. South Yackensack: Rothman, 1965. – p. 414
. Див. Кузьмин С.В. Некоторые критические соображения по вопросам межгосударственного сотрудничества в области борьбы с преступностью //Проблемы расследования преступлений в условиях формирования правового пространства СНГ и развития международного сотрудничества: Сборник статей. СПб., 1994. – С.71-72.
. Це можна пояснити генезисом інституту правової допомоги у кримінальних справах, який спочатку передбачав практично єдину процедуру для різних видів процесуальної взаємодії.
. Деякі автори називають цей вид правової допомоги наданням допомоги у кримінальному переслідуванні. Див. Виноградова О.І. Міжнародне співробітництво України у галузі боротьби зі злочинністю. Автореф. дис....канд. юрид. наук. – Х., 2000. – С. 13. З такою точкою зору ми не можемо погодитись, тому що вказаний вид діяльності не завжди пов’язаний з кримінальним переслідуванням, а і з захистом особи від необґрунтованого обвинувачення, та з судовим розглядом кримінальної справи.
. Coopйration judiciaire internationale en matiиre pйnale. Loi nє 144/99 du 31 aoыt 1999.
. Див.: Кузьмин С. В. Правовые проблемы признания иностранного приговора. Автореф. канд. дисс. Л., 1987.
. Застосування інститутів нагляду за умовно засудженими, умовно звільненими, визнання і виконання іноземного вироку дозволило б частково усунути проблему подвійної юрисдикції в кримінально-процесуальному розумінні цього поняття, забезпечити виконання правової максими «non bis in idem» (не можливості покарання двічі за одне і те ж діяння), у ряді випадків вирішило проблему додаткових покарань, сприяло б кращій реадаптації засуджених. Засуджені, перебуваючи у власній державі, мали б можливість частіше зустрічатися з родичами, не переносячи незручностей мовного спілкування, у меншій мірі відриваючись від звичного для них соціуму. Застосування інституту нагляду за умовно засудженими або умовно звільненими, як інституту міжнародної правової допомоги, ставить іноземних громадян у рівні умови з власними. Ми цілком згодні з точкою зору С. В. Кузьміна, що у противному випадку за однакове діяння до власного громадянина може бути застосоване умовне покарання, а до іноземця, через відсутність відповідного договору, буде застосовуватися так зване «реальне» покарання, як правило, пов'язане з позбавленням волі. Див.: Кузьмин С.В. Некоторые критические соображения по вопросам межгосударственного сотрудничества в области борьбы с преступностью //Проблемы расследования преступлений в условиях формирования правового пространства СНГ и развития международного сотрудничества: Сборник статей. СПб., 1994. – С.73.
. Милинчук В.В. Институт взаимной правовой помощи по уголовным делам. Действующая практика и перспективы развития. - М., 2001. - С. 19.
. International criminal law / G.O.W. Mueller, E.M. Wise. South Yackensack, 1965. – p. 414.
. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. – М., 1998. – С. 230-233. Див. також: Судове рішення у справі Енгель та інші (Engel and others) проти Нідерландів від 08.06.1976 // Series A, No. 22, p. 82., в якому зазначені критерії кримінального обвинувачення; Судове рішення у справі Функе (Funke) проти Франції від 25.02.1993 // ECHR Series A, No. 256 (сформульовано поняття обвинувачення у кримінальному правопорушенні).
. Судове рішення у справі Енгель та інші (Engel and others) проти Нідерландів від 08.06.1976 // Series A, No. 22, p. 82.
. Договір між Україною та Сполученими Штатами Америки про взаємну правову допомогу у кримінальних справах, підписаний 22 липня 1998 р. та ратифікований Україною Законом від 10 лютого 2000 року почав застосовуватися з 30 вересня 1999 р. після обміну відповідними дипломатичними нотами щодо його тимчасового застосування до набуття ним чинності. Міжнародне співробітництво України у правовій сфері. Видання друге. – Львів, 2001. – С.315.
. Наприклад, в Сполучених Штатах Америки кримінальна справа розпочинається з моменту отримання ордеру на арешт або обшук особи, або складання обвинувального акту, якщо вказані право обмеженні раніше не застосовувалися.
. Див. наприклад, преамбулу Council Resolution of 27 May 1999 on combating international crime with fuller cover of the routes used Official Journal C 162 , 09/06/1999 p. 0001 - 0001
. Быков В.М. Психологические аспекты взаимодействия следователя и органов дознания. Лекция. Омск, 1976. – С.5.
. Очікування на взаємодію іншої держави з питань кримінального судочинства буде обґрунтованим, коли ціна правоохоронної діяльності (тобто видатки не тільки на взаємодію, але й на національне кримінальне провадження у справі) буде відповідати тяжкості розслідуваного злочину або небезпечності переслідуваної особи. Вивчення кримінальних справ та міжнародних доручень свідчить про те, що нерідко правоохоронні органи, запитуючи допомогу у іноземних установ юстиції, фактично борються з вітряними млинами, незважаючи на незначність переслідуваного злочину. Слід враховувати, що проведення слідчих та інших процесуальних дій в порядку взаємодії у кримінальному судочинстві потребує від іноземної держави значних видатків. Для прикладу, прослуховування телефонних переговорів обходиться казні США в 35,5 тис. доларів в день, участь адвоката на досудових провадженнях — щонайменше 20-30 доларів за годину, в судових – 30-50 доларів за годину. Див. Демидов В.Н. Уголовный процесс и материальные затраты. М., 1995. – С. 38-39.
. Mabkees C. The difference in concept between civil and common law countries as to Judicial Assistance and Cooperation in Criminal Matters // International criminal law and procedure / edited by M. Cherif Bassiouni. – 1973. – p. 220.
. Рішення Окружного суду Денвер (штат Колорадо, США) від 12.01.60 р. у справі за судовим дорученням Уряду Італії. Див.: International criminal law / G.O.W. Mueller, E.M. Wise. South Yackensack: Rothman, 1965. – p. 405-498.
. Під заходами безпеки розуміються заходи державного примусу, що застосовуються до осіб, які вчинили кримінально карані суспільно-небезпечні діяння, за умови відсутності їх вини, наприклад, вчинення дії у стані неосудності, з метою попередження вчинення з їх боку нових суспільно-небезпечних дій. Новітні кримінальні законодавства країн Європи (зокрема, ФРН, Швейцарії, Іспанії та інші) передбачають серед заходів безпеки інтернування звичних злочинців, лікування осіб, що зловживають алкогольними напоями або наркотичними речовинами, поміщення в психіатричну лікарню душевнохворих, превентивне ув’язнення, встановлення нагляду, заборона займатися певним видом діяльності і таке інше (ст.ст. 42-44 КК Швейцарії, 61 КК ФРН, 96 КК Іспанії). Як видно з положень більшості кримінальних кодексів іноземні законодавці диференціюють заходи покарання та заходи безпеки. Див.: Уголовный кодекс Швейцарии / Пер. с нем. – М., 2000. – С. 18-21; Уголовный кодекс ФРГ /Пер. с нем. – М., 2001. – С. 35-36; Уголовный кодекс Испании. Под ред. и с предисл. доктора юридических наук, профессора Н.Ф. Кузнецовой и доктора юридических наук, профессора Ф.М. Решетникова. – М., 1998. – С. 39-40. Жалинский А., Рёрихт А. Введение в немецкое право. – М., 2001. – С. 632-633.
. Поправка VI (1791 р.) передбачає, що «у всіх випадках кримінального переслідування обвинувачений має право на скорий і прилюдний суд безсторонніх присяжних того штату й округу, де скоєно злочин, причому цей округ повинен бути заздалегідь визначений законом; обвинувачений має право вимагати, щоб, його повідомили про характер і мотиви звинувачення й надали очну ставку зі свідками, які свідчать проти нього; обвинувачений може вимагати примусового виклику своїх свідків і користуватися допомогою адвоката для захисту”. В наш час це протиріччя нейтралізоване, шляхом укладання США відповідних двосторонніх міжнародних угод, але діє за відсутності угод і надання допомоги на умовах взаємності. Крім того, частина 16 статті 2 Конституції Штату Колорадо гарантує, що "... в кримінальних переслідуваннях обвинувачений повинен мати право бути присутнім і захищатися самостійно чи через захисника ... і зустрічати свідків, що показують проти нього віч-на-віч". Суд вирішив, що конституційні права, що гарантуються відповідно до Конституції США застосовуються в цій країні особами будь-якого громадянства, а не просто громадянами США, і цей Суд пов’язаний тим Конституційним обмеженням і статутним правом, приписаним законодавчими органами цієї держави, щоб здійснювати та виконувати ці статутні положення", а тому рогаційного листа було вирішено повернути, тому що «…суд мав щиру віру в те, що не має влади виконати цього листа».
. Наводиться традиційний перелік слідчих дій, характерний для двосторонніх угод до 1990 року.
. Ст. 9 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 г. Аналогічні положення про вилучення вказаних осіб з-під кримінальної та адміністративної юрисдикції містять практично усі ратифіковані Україною міжнародні угоди про правову допомогу, а також Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 р.
. International criminal law / G.O.W. Mueller, E.M. Wise. South Yackensack, 1965. – p. 417
. Див., наприклад, ст. 9 Консульської конвенції між Україною і Росією 1993 р., ст. 8 Консульської конвенції між Україною и Молдовою 1996 р. і інш.
. Консульський Статут України, затверджений Указом Президента України № 127 від 04.04.94 р.
. Див., наприклад, ст. 22 Консульської конвенції між Україною і Росією 1993 р., ст. 21 Консульської конвенції між Україною і Молдовою 1996 р.
. Актуальні проблеми держави і права. – Зб. наук. праць. - Вип. 6. - Частина ІІ. - Одеса, 1999. - С.261-267.
До підрозділу 2.2.
. Щодо визначення поняття “підстави” в теорії кримінального процесу не склалося єдиного підходу. Виходячи з філософського розуміння підстави, як достатньої і (або) необхідної умови для чого-небудь: буття, пізнання, думки, діяльності (Философский энциклопедический словарь /Редкол.: С.С. Аверинцев, Э.А. Араб-Оглы, Л.Ф. Ильичев и др. – 2-е изд. – М., 1989. – С. 452), та враховуючи точку зору більшості процесуалістів щодо підстави як фактичних даних про наявність певних обставин, під підставою будемо надалі розуміти сукупність фактичних даних, що вказують про існування (або навпаки відсутність) відповідних фактів (обставин). Див. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України /М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський; Відп. ред.В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – 2-ге вид. – К., 1999. (Коментар до ст.ст. 94, 148, тощо), Уголовный процесс. Учебник для вузов /Под общей редакцией проф. П.А. Лупинской. – М., 1995. – С. 224-225, 242.
. Позитивні і негативні підстави, розглядаються нами, як відомості, що вказують на існування визначених нормативно-правовими актами обставин, у зв’язку з чим встановлюється можливість (позитивні) чи заборона (негативні) запитування/надання міжнародної правової допомоги.
. Наприклад, ні один з нормативних актів Великобританії про взаємодію в галузі кримінального судочинства, а саме, ні “Extradition Act” (1973 р.), ні “Evidence Proceedings in Other Jurisdiction” (1975 р.) про доказову практику в юрисдикції інших країн не надають британцям повноважень з передачі доказів, що стосуються банківської інформації, до порушення судового провадження в іноземній державі. Див.: «Грязные» деньги и закон. Правовые основы борьбы с легализацией преступных доходов. / Под общей редакцией Е.А. Абрамова. – М., 1994. – С. 89.
. Так, відомий американський дослідник Ш. Бассіоні вважає, що міжнародне співробітництво держав, зокрема видача, можливі на підставі угоди, взаємності або чемності між відповідними державами. Див. Bassiouni, Cherif M. International Extradition and World Public Order. Dobbs Ferry, NY, 1974. – P. 2.
. Вказане визначення стосується і інших процесуальних видів взаємодії держав у галузі кримінального судочинства, тобто порушення або перейняття кримінального переслідування (кримінального провадження), видачі або передачі осіб.
. При цьому слід зважати на те, що про вчинений злочин компетентному органу юстиції першої держави може стати відомо з приводів, передбачених національним процесуальним законодавством цієї держави.
. У випадках з екстрадицією також існує аналогічний інститут. Відповідно до п. 2 статті 61 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 р., особа може бути затримана [з метою видачі – прим. автора], “...якщо є передбачені законодавством підстави підозрювати, що вона вчинила на території іншої Договірної Сторони злочин, який тягне видачу”.
. Schreiber v. Canada (Attorney General), [1998] 1 S.C.R. 841 <http://www.lexum.umontreal.ca/csc-scc/en/pub/1998/vol1/html/1998scr1_0841.html
. Волеводз А.Г. Международный розыск, арест и конфискация полученных преступным путем денежных средств и имущества (правовые основы и методика). М., 2000. – С. 46.
. Международное сотрудничество в области конфискации и раздела активов. Практика Соединенных Штатов. - N.Y., 1998. - P.4 http://american.edu/transcrime/russian/pdfs/DOJ/konfisk.pdf.
. Цікавим є факт, що КПК лише Молдавської РСР (ст. 114) в радянські часи передбачав, що доручення про виконання окремих слідчих дій або прийняття розшукових заходів на території іншої союзної республіки повинні були направлятися через Прокурора республіки.
. В цивільному процесі судові доручення розглядаються саме як способи сприяння суду в збиранні доказів. Див. Большой юридический словарь. – М., 1998. – С. 670.
. Михайлов А.И. Отдельное поручение следователя. М., 1971. – С. 14.
. Якупов Р.Х. Уголовный процесс. Учебник для вузов. Под ред. кандидата юридических наук В.Н. Галузо. – М., 1998. – С. 98-99.
. Як правило, під делегуванням розуміється передача своїх повноважень одними органами державної влади іншим, що супроводжується зміною їх компетенції. Див.: статтю “Делегування повноважень” в Юридичній енциклопедії: в 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – Т.2. - К., 1999. – С. 54.
. Але існує точка зору, відповідно до якої слідчий або орган дізнання, виконуючи окреме доручення, вправі провести й інші слідчі дії, якщо в цьому виникне необхідність і вони тісно пов’язані з вказаним дорученням. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України /М.М. Михеєнко, В.П. Шибіко, А.Я. Дубинський; Відп. ред.В.Ф. Бойко, В.Г. Гончаренко. – 2-ге вид. – К., 1999. – С. 184.
. Необхідно звернути увагу на те, що п. 6 Інструкції про порядок надання судами й органами нотаріату СРСР правової допомоги установам юстиції іноземних держав і про порядок звертання за правовою допомогою до цих установ, затвердженої Міністром юстиції СРСР 28 лютого 1972 року (із змінами і доповненнями, внесеними 26 червня 1985 року), передбачалося, що “при виконанні доручень у кримінальних справах, що надійшли з установ юстиції держав, з якими Радянським Союзом укладені договори про правову допомогу, у порядку окремого доручення може бути, зокрема, зроблений допит свідків, експертів, потерпілих, судовий огляд.
. Дистефано Карл Л. Способы получения доказательств из США для судопроизводства за границей //Государство и право. – 1996. - № 10. – С.30.
. Курко М.Н., Чернеча В.П. Процесуальні особливості розслідування злочинів, вчинених іноземними громадянами на території України та громадянами України на території інших держав. К., 1995. – С. 15-16.
. Перелік дано відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства України.
. Курко М.Н., Чернеча В.П. Процесуальні особливості розслідування злочинів, вчинених іноземними громадянами на території України та громадянами України на території інших держав. К., 1995. – С. 13.
. Так |
