|
130475
Ильин Ю.Д. Международное публичное право: Лекции. – М.: Юристъ, 2004. – 206 с.
Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики . — К.: Таксон, 2002. — 344 с.
Oeter S. State Succession and the Struggle over Equity: Some Observations on the Laws of State Succession with Respect to State Property and Debts in Cases of Separation and Dissolution of States // German Yearbook of International Law (GYIL). – 1995. – Vol. 38. – S. 71-84. Як зазначає Ш. Отер, “[в останні роки] система держав знов стала нестабільною: деякі держави розпадаються, деякі об’єднуються, нові держави відокремлюються від старих, інші опиняються у стані повної анархії. Як результат, міжнародно-правова доктрина була змушена знов звернутись до старих концепцій правонаступництва держав” (тут і надалі переклад наш – Н.Ю.).
Як зазначає професор Іл’їн Ю.Д., “к 1975 г., по крайней мере в Европе, было похоже, что проблема правопреемства себя исчерпала [...] Вслед за этим утихли споры ученых, и этот раздел международного права был как бы предан забвению и изъят из учебных курсов вузов. Это оказалось ошибкой. Спустя всего 15 лет проблема правопреемства государств заговорила о себе в связи с распадом системы социалистических государств. А в научно-практических кругах к этому оказались неготовы”. [1, c. 155].
Тимченко Л.Д. Проблема правопреемства государств в современном международном праве и Украина // Российский ежегодник международного права. – 2001. - С. 291-304.
Bьhler K. State Succession, Identity/Continuity and Membership in the United Nations // Final Report. - State Succession: Codification Tested against Facts. - The Hague: Centre for Studies and Research in International Law and International Relations, 1996. - P. 1-99. Як влучно зазначає К. Бюлер, “[у] надмір суперечливій сфері правонаступництва держав існує безліч теорій та визначень”.
Захарова Н.В. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Международные отношения”, 1973. - 188 с.
Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом: Пер. з англ. – Х.: Консум, 2000. – 592 с.
Oeter S. German Unification and State Succession // ZaцRV. – 1991. – Vol. 51. – P. 349-383.
Resolution on State Succession in Matters of Property and Debts. – Adopted by the Institute of International Law at the Vancouver session on August 26, 2001 // Archiv des Vцlkerrechts. – 2002. – Bd. 40. – S. 355-364. http://www.idi-iil.org/idiE/resolutionsE/2001_van_01_en.PDF
Rapport Final sur la Succession en Matiиre de Traitйs. - Adopted by the Committee on Aspects of the Law of State Succession. International Law Association. - New Delhi Conference. - 2002. - http://www.ila-hq.org/pdf/Aspects%20of%20State%20Succession/Aspects%20of%20State%20Succession%202002.pdf
Craven M. The Problem of State Succession and the Identity of States under International Law // EJIL. – 1998. – Vol. 9, No. 1. – P. 142-162.
У більшості підручників з міжнародного права тема “Правонаступництво держав”, як правило, зводиться до аналізу норм Віденських конвенцій 1978 і 1983 років.
Мельник А.Я. Правонаступництво України щодо міжнародних договорів колишнього СРСР: Дис. … канд. юр. наук: 12.00.11 / Національна академія наук України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. – К., 2004. – 244 c.
Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. Міжнародне право. Основи теорії: Підручник / під ред. Буткевича В.Г. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
Докладно це питання розглянуто в дисертаційному дослідженні А.Я. Мельника [14, c. 15-36].
Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении договоров от 23 августа 1978 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. - С. 433-457.
Венская конвенция о правопреемстве государств в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов от 8 апреля 1983 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. - С. 457-474.
Нгуен Куок Динь, Дайе П., Пелле А. Международное публичное право: В 2 т.: Пер. с фр. – К.: Сфера, 2000. – Т.1. – 440 с.
Теорії правонаступництва наведені в порядку зростання обсягу прав та обов’язків, які переходять від держави-попередниці до держави-наступниці. Згідно негативної теорії правонаступництва (доктрина tabula rasa) переходу прав та обов’язків від держави-попередниці до держави-наступниці взагалі не відбувається, і держава-наступниця розпочинає своє існування з “чистого аркушу”. За теорією часткового правонаступництва до держави-наступниці переходить певний обсяг прав та обов’язків держави-попередниці, а за теорією універсального правонаступництва – всі права та обов’язки держави-попередниці, за виключенням тих, що нерозривно пов’язані з особою держави-попередниці (т.зв. “особисті” права та обов’язки).
Новицкий И. Основы римского гражданского права. - М., 1960. – 230 с.
Гражданское право: Учебник: В 3 т. / Под ред. Сергеева А.П., Толстого Ю.К. - М.: Проспект, 1999. – 592 c.
Гроций Г. О праве войны и мира. - М.: Госюриздат, 1956. - 868 с.
Crawford J. The Сreation of States in International Law. – Oxford: Clarendon Press, 1979. – 498 p.
Keith A. The Theory of State Succession, with special Reference to English and Colonial Law. - London, 1907. - 106 p. На думку А. Кейта, при заміщенні однієї держави іншою міжнародні договори держави-попередниці “йдуть за борт”, тобто автоматично припиняються.
O'Connell D.P. Independence and Problems of State Succession // The New Nations in International Law and Diplomacy. - W. O’Brien (ed.), 1965. Як з цього приводу також зазначає К. Бюлер, “у традиційному міжнародному праві чітко встановлено, що не може бути правонаступництва у відносинах міжнародної відповідальності та членства в міжнародних організаціях”. Bьhler K. [6, с. 4].
Задорожній О.В, Буткевич В.Г., Мицик В.В. Конспект лекцій з основ теорії міжнародного права. – К.: АТ “Миронівська друкарня”, 2001. – 155 с. “Згідно з нормами міжнародного звичаєвого права правонаступництво держав не поширюється автоматично на договори, які мають переважно політичний характер і визначену політичну окрасу (союзницькі договори, договори про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу, договори про нейтралітет)”.
Castren E.J. Obligations of States Arising from the Dismemberment of Another State // ZaцRV. – 1951. - No. 13.
Дежарден Д., Жандрон К. Некоторые юридические аспекты раздела активов и долгов при решении вопроса о правопреемстве государства (рассматриваемый случай: Квебек - Канада) // Московский журнал международного права (МЖМП). - 1993. - № 3. - С. 3-21.
Correspondents’ Agora: UN Membership of the Former Yugoslavia // American Journal of International Law (AJIL). – 1993. – Vol. 87, No. 2. – P. 240-251. Як зазначає професор О. Брінг, “з правової точки зору, не існує діючого принципу для розрізняння випадків континуїтету і правонаступництва. Це питання має бути врегульоване за допомогою державної практики та opinio juris, що перебуває у стадії становлення”.
Jennings R., Watts A. Oppenheim’s International Law, 9th ed. – 1992. Як зазначають Р. Дженінгс та А. Уотс, “кваліфікація певних випадків як поділу держави (dismembratio), за якого держава-попередниця повністю розпадається, а декілька нових виникають, або відокремлення (secession), за якого держава-попередниця, хоч і в менших розмірах, але продовжує існувати, часто є дуже контроверсійною”.
Mьllerson R. The Continuity and Succession of States, by Reference to the Former USSR and Yugoslavia // International and Comparative Law Quarterly. – 1993. – Vol. 42. - P. 473-493. Відповідно до Мюлерсона, самоідентифікація (self-conception) держави – це те, як вона себе поводить та сприймає.
Зокрема, на думку К. Бюлера, “і самосприйняття зацікавленої держави, тобто те, яким чином вона себе поводить і сприймає, і реакція з боку третіх держав можуть виступати важливим фактором при визначенні ідентичності і континуїтету міжнародної особи”. Bьhler K. [6, c. 32].
Вельяминов Г.М. Правопреемство между Российской Федерацией и Российской империей, международные и внутренние аспекты // МЖМП. - 1998. - № 3. - С. 22-26.
Brownlie I. Principles of Public International Law. - Oxford: Clarendon Press, 1990. – 4th ed. – 748 p.
O’Connell D.P. Reflections on the State Succession Convention // ZaцRV. –1979. - Vol. 39. – P. 725-740.
O’Connell D.P. State Succession in Municipal Law and International Law. – Cambridge: Cambridge University Press, 1967. - Vol. 1. – 592 p.
Цитовано за Craven M. [12, c. 161-162].
О критериях ЕС для признания новых государств в Восточной Европе и на территории Советского Союза от 16 декабря 1991г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 160-161.
Fisheries Jurisdiction Case // ICJ Reports. – 1973. – No. 3.
Класифікація на “об’єктивні” і “суб’єктивні” чинники запропонована К. Бюлером. До об’єктивних чинників К. Бюлер, з посиланням на Уіл’ямсона, відносить “такі фактори, як переважна частина території або населення держави, ресурси, збройні сили або місцезнаходження уряду”. До суб’єктивних чинників К. Бюлер, з посиланням на Мюлерсона, відносить “визнання з боку третіх держав і самосприйняття зацікавленої держави”. Всі вищезазначені чинники (і об’єктивні, і суб’єктивні) К. Бюлер кваліфікує як матеріальні, поруч з якими відокремлює ще і формальні чинники, такі, як (у даному конкретному випадку) історія створення СРСР, його конституційний розвиток і структура, а також факт розпуску Радянського Союзу в Алма-Аті 21 грудня 1991 року [6, c. 42].
Fiedler W. Das Kontinuitдtsproblem im Vцlkerrecht. Zum funktionalen Zusammenhang zwischen Vцlkerrecht, Staatsrecht und Politik. - Mьnchen/ Freiburg: Alber, 1978. – 148 S.
Ця думка знаходить своє підтвердження у Швайсфурта, який вважає, що у рамках ООН склалась нова практика, відповідно до якої: “у разі поділу одного з постійних членів Ради Безпеки одна з його держав-наступниць може набути його членство, не дотримуючись формальних процедур, просто у порядку правонаступництва, якщо всі інші держави-наступниці погоджуються з цим, а члени ООН відсутністю заперечень виявляють свою згоду”. Schweisfurth Th. Vom Einheitsstaat (UdSSR) zum Staatenbund (GUS) // ZaЦRV – 1992. – Band 52.
Czaplinski W. State Succession and State Responsibility // Can. Y.I.L. - 1990. – No. 38.
Rousseau Ch. Droit International Public. – Paris : Librairie du Recueil Sirey, 1977. – Vol III. – 505 p.
Verzijl J.H.M. International Law in Historical Perspective // Leiden: A.W. Sijthoff. - 1974. - Vol. VII: State Succession. – 378 p.
Проект статей про відповідальність держав за міжнародні правопорушення. A/RES/56/83. 28 January 2002.
Lighthouses Case (France/Greece) // P.C.I.J. – 1934. – Ser. A/B. – No 62; 1937. – Ser. A/B. – No 71.
Mrak M. Apportionment and Succession of External Debts: the Case of the SFR Yugoslavia. Опубліковано на сайті http://www.ef.uni-lj.si/predmeti/mf/cv/DEBT-%20PAPER.htm
Протокол про методику визначення часток суверенних держав у борзі та активах Союзу РСР і абсолютних величинах заборгованості від 4 грудня 1991 р. // Розміщено на сайті Верховної Ради України http://www.rada.kiev.ua/cgi-bin/putfile.cgi - 10.03.2002.
Beauchesne B. Les problиmes des biens publics de l’ex-URSS localisйs а l’йtranger // Revue Gйnйral de Droit International Public. – 1997. – No. 4. – P. 987-1010. На думку Б. Бошесн, “міжнародне право [...] не знає єдиної ефективної теорії [правонаступництва]. Як теорія універсального правонаступництва, так і теорія tabula rasa однозначно заперечуються”.
Наприклад, як зазначає О. Брінг у Correspondents’ Agora: UN Membership of the Former Yugoslavia, “Росія була визнана державою-продовжувачем колишнього Радянського Союзу на підставі факторів, пов’язаних з територією, населенням, політичною репрезентативністю і наявністю ядерної зброї, що дозволяло вести торг. Сербія-Черногорія не була визнана державою-продовжувачем колишньої Югославії серед іншого через те, що не мала політичної та територіальної репрезентативності” [30, c. 245].
Я. Броунлі висловився так з приводу розрізняння континуїтету і правонаступництва держав. Brownlie I. [35, c. 83].
Рішення Палати Міжнародного суду ООН від 11 вересня 1992 р. по спору щодо сухопутного, острівного та морського кордону. Цитується за Нгуен Куок Дінь [19, c. 331].
Блищенко И.П. Международно-правовые проблемы государств, входящих в СНГ // МЖМП. – 1997г. - № 1. - С. 4-16.
Венская конвенция о праве международных договоров от 23 мая 1969 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 343-371.
Шинкарецкая Г.Г. Проблемы правопреемства и границы Российской Федерации // МЖМП. - 1995. - №4. - С. 84-105.
Castellino J., Allen S. The Doctrine of Uti Possidetis: Crystallization of Modern Post-Colonial Identity // GYIL. – 2000. – Vol. 43. – P. 205-226.
Legal Opinion on Guatemala’s territorial claim to Belize. Joint Opinion of Sir Elihu Lauterpacht QC, Judge Stephen M. Schwebel, Professor Shabtai Rosenne and Professor Francisco Orrego Vicuna, 29 September 2001. Опубліковано на сайті http://www.belize.gov.bz/features/belize_guate/welcome.html
Franck T., Higgins R., Pellet A., Shaw M., Tomuschat Ch. Territorial Integrity of Quebec in the Event of the Attainment of Sovereignty. Опубліковано на сайті http://www.uni.ca/5experts5.html
Деякі вчені знаходять ознаки застосування принципу uti possidetis у Вестфальському трактаті 1648 року, який “зафіксував проходження кордонів між державами Європи на момент укладення трактату”. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право: Практикум, схемы. – М.: Изд-во Проспект, 2004. – 464 с.
Case Concerning the Frontier Dispute (Burkina Faso/Republic of Mali) // ICJ Reports. – 1986.
У справі з приводу спору щодо кордону між Буркіно Фасо і Малі Міжнародний суд зазначив, що правовий титул має пріоритет перед ефективним володінням [62, paras. 20-26]. При цьому, проте, докази ефективної окупації (colonial effectivitйs) можуть враховуватись з метою визначення правового титулу. Див. Land, Island and Maritime Frontier Dispute (El Salvador/Honduras: Nicaragua intervening) // International Court of Justice Reports. – 1992.
Див. для порівняння Temple of Preah Vihear Case (Cambodia/Thailand) // ICJ Reports. – 1962. – P. 6-146, а також Land, Island and Maritime Frontier Dispute (El Salvador/Honduras: Nicaragua intervening) [63, paras. 40-67].
Opinion N 3 of 11 January 1992 // ILM. – 1992. – Vol. 31. – P. 1500.
Carrasco M.C. Les autres rйgimes territoriaux face а la succession d’Etats // Rapport Prйliminaire. - La succession d’Etats: la codification а l’йreuve des faits. – La Haye: Centre d’Etude et de Recherche de l’Acadйmie de Droit international de la Haye, 1996. - P. 1-26.
Перевезенцев О.Ю. Міжнародно-правове регулювання інституту правонаступництва держав щодо міжнародних договорів: Автореф. дис. ... к-та юр. наук: 12.00.11 / Київськ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. – К., 2004. – 19 с. Як зазначає з цього приводу О.Ю. Перевезенцев, нові незалежні держави можуть користуватися як мінімальним, так і максимальним рівнем правонаступництва. У першому випадку має місце негативний варіант механізму “чистої дошки”, що полягає у відмові від усієї сукупності договірних зобов’язань держави-попередниці, а у другому – позитивний варіант механізму “чистої дошки”, що полягає у праві вибору договорів.
Lahteinen T. The Dissolution of the USSR and the Law of State Succession in Respect to Treaties // Final Report. - State Succession: Codification Tested against Facts. - The Hague: Centre for Studies and Research in International Law and International Relations, 1996. – P. 1-39. Як зазначає Т. Ляхтайнен, “основною метою Конвенції 1978 року було гарантувати можливість державам, що були колишніми європейськими колоніальними територіями, розпочати незалежне існування, не будучи обтяженими зобов’язаннями метрополій. З іншого боку, необхідно було запобігти спробам держав позбутися взятих зобов’язань шляхом зміни конституційного статусу в результаті злиття або поділу. Тому, режим [правонаступництва] щодо договорів має розглядатись як компроміс, обумовлений політичними міркуваннями”.
На думку І. Клаппаса, “ці, на перший погляд, безневинні застереження перетворюють абсолютне правило континуїтету на відносне і підпорядковують його застосування волі зацікавлених держав та відповідності договірних зобов’язань об’єкту і цілі договору, що розглядається”. Klappas I. The Arms Control Treaties in the Swirl of the Changes in Eastern Europe; Succession of States but Continuity of Obligations // Preliminary Report. - State Succession: Codification Tested against Facts. - The Hague: Centre for Studies and Research in International Law and International Relations, 1996. – P. 1-18.
Броунли Я. Международное право: В 2 кн. - М.: “Прогресс”, 1977. – Кн. 2. – 507 с.
Neuhold H., Simma B. Neues europдisches Vцlkerrecht? // Neues europдisches Vцlkerrechtnach dem Ende des Ost-West-Konfliktes? - Neuhold H., Simma B. (Hrsg.). –Baden-Baden, 1996. – S. 1-23.
Wittkowski R. Die Staatensukzession in vцlkerrechtliche Vertrдge unter besonderer Berucksichtigung der Herstellung der staatlichen Einheit Deutschlands. – Frankfurt am Main, Berlin, Bern, New York, Paris, Wien, 1992. – 874 S.
Zimmermann A. Staatennachfolge in vцlkerrechtliche Vertrдge. Zugleich ein Beitrag zu den Mцglichkeiten und Grenzen vцlkerrechtlicher Kodifikation. – Berlin, 2000. – 911 S.
У 1962 р. в Меморандумі Секретаріату ООН про відокремлення Пакистану від Індії зазначалось: “... [т]ериторія, що відокремилась, ... є новою державою; вона не має прав та обов’язків попередньої держави...”// Yearbook of the International Law Commission, 1964. – Vol. 2. – P. 101 (цитовано за Blum Y. Russia Takes оver the Soviet Union’s Seat at the United Nations // European Journal of International Law (EJIL). – 1992. - No. 3. – P. 354-363).
Kamminga T. Menno State Succession in Respect of Human Rights Treaties // EJIL. – 1996. - Vol. 7, № 4. - P. 469-485. Категорія “квазі-нових незалежних держав” була запропонована Комісією ООН з міжнародного права під час розробки Віденської конвенції 1978 року. Вона мала поширюватись на території, які стали державами за обставин, що носили майже такий саме характер, як ті, за яких утворюється нова незалежна держава. Передбачалось, що на квазі-нові незалежні держави буде розповсюджуватись той самий правовий режим, що і на нові незалежні держави. Така пропозиція не була схвалена через протидію Франції, Швейцарії та інших держав, які побоювались, що положення про квазі-нові незалежні держави сприятимуть процесам сепаратизму.
Постанова Верховної Ради України “Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів” № 2608-ХІІ від 17.09.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - N 41 (13.10.92).
Таке “розгорнуте” формулювання є більш доступним для сприйняття, ніж те, що наведене у ст. 11 Віденської конвенції 1978 року. Вислів “правонаступництво держав не зачіпає кордонів...” сприймається як такий, що заперечує перехід договірних прав та обов’язків щодо кордонів. Див., наприклад, Шинкарецька Г.Г. [37, c. 90]. Ускладнене сприйняття цієї норми обумовлене тим, що термін “правонаступництво” несвідомо сприймається як “перехід прав та обов’язків”, а не як “заміна однієї держави іншою”, як він визначений в тексті Віденських конвенцій 1978 і 1983 років.
Sakurai T. Boundary Regimes in Case of State Succession // Final Report. - State Succession: Codification Tested against Facts. - The Hague: Centre for Studies and Research in International Law and International Relations, 1996. – Р. 1-43.
Тут можна провести аналогію з речовими сервітутами, які обтяжують певну річ (як правило, земельну ділянку) незалежно від зміни і волі її власників.
Case Conserning Gabcikovo-Nagymaros Project (Hungary/Slovakia). Judgment of September 25, 1997 // ILM. – 1998. - Vol. 37, No 1.
Gioia A. State Succession and International Financial Organisations // Final Report. - State Succession: Codification Tested against Facts. - The Hague: Centre for Studies and Research in International Law and International Relations, 1996. - P. 1-45.
Лукашук И.И. Международное право: Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1997. – Т. 1: Общая часть. – 371 с.
Jenks W.C. State Succession in Respect of Law-Making Treaties // BYIL. – 1952. – No 29. - P. 105-142.
Такі договори, на думку І. Клаппаса, встановлюють певний об’єктивний режим, який не може бути змінено на вільний розсуд держави-наступниці, суверенітет якої фактично обмежується таким спеціальним режимом [69, c. 16].
Заявление “двенадцати” о будущем статусе России и других бывших республик от 23 декабря 1991 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 159-160.
Rasulov A. Revisiting State Succession to Humanitarian Treaties: Is There a Case for Automaticity? // EJIL. - 2003. - Vol. 14, № 1. – P. 141-171.
German Settlers in Poland (Advisory Opinion) // PCIJ. – 10 September 1923. - Ser. B, No 6.
Зокрема, як зазначає В.Г. Буткевич, радянські вчені, прихильники т.зв. “волюнтаристської” або “консенсуалістської” теорії, вважали, що “держава, яка не дає згоди на звичаєву норму права, вільна в будь-який час відмовити в її застосуванні щодо неї”. Буткевич В.Г., Мицик В.В., Задорожній О.В. [15, c. 18].
На сьогоднішній день, як правило, має місце експліцитне (чітко виражене) підтвердження державами-наступницями зобов’язань за договорами про права людини, укладеними державою-попередницею. Це відбувається з двох причин: 1) ще не існує імперативної норми загального міжнародного права, в силу якої б правонаступництво держав щодо договорів про права людини відбувалось автоматично (ipso jure), тому держави вважають за необхідне чітко визначити свою позицію; 2) підтвердження зобов’язань за договорами про права людини часто вимагається для визнання нової держави з боку інших держав та вступу до міжнародних організацій.
Підтвердження відповідної думки можна знайти у професора Чаплінські, який вважає, що новим важливим елементом правонаступництва держав щодо договорів є “тенденція до континуїтету міжнародно-правових зобов’язань щодо прав людини і роззброєння, хоча це не обов’язково означає автоматичне правонаступництво щодо договорів, які були в силі для держав(и)-попередниць(-і)”. Czaplinski W. Zmiany Terytorialne w Europie Srodkowej i Wschodniej i ich Skutki Miedzynarodowoprawne (1990-1992) // Warszawa: Wydawnictwo Naukowe “Scholar”, 1998. - 253 c.
Перевезенцев О.Ю. Проблеми правонаступництва в сучасному міжнародному праві: український досвід // Український часопис міжнародного права. – 2003. - № 2. - С. 25-30. Перевезенцев О.Ю. зазначає, що “[у] вітчизняній науковій літературі, на жаль, практично не висвітлено питань зв’язку та взаємного впливу проголошеного Російською Федерацією континуїтету щодо міжнародно-правової особи СРСР з правонаступництвом України стосовно активів колишнього СРСР за кордоном. Практично відсутні публікації щодо актуальних проблем застосування Віденських конвенцій про правонаступництво”.
Dronova N. The Division of State Property in Case of State Succession in the Former Soviet Union // Final Report. - State Succession: Codification Tested against Facts. - The Hague: Centre for Studies and Research in International Law and International Relations, 1996. - P. 1-49. Як зазначає Н. Дронова, правонаступництво щодо ядерної зброї може бути проаналізоване у рамках наступних категорій ст.ст. 17-18 Віденської конвенції 1983 року: нерухома власність; рухома власність, пов’язана з певною територією; рухома власність, що підлягає справедливому розподілу; або рухома власність, що підлягає справедливій компенсації.
Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 р. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 2. – С. 398-404.
Czaplinski W. Report on Economic Aspects of State Succession // ILA Committee on Aspects of State Succession. Berlin Conference. – 16-19 August 2004.
О’Коннелл Д.П. Правопреемство государств. - М.: Изд-во “Иностранной литературы”, 1957. - 589 с.
Sack A. N. La Succession aux Dettes Publiques d’Etat. - Paris: Recueil Sirey, 1929.
Омеленчук А.Е. Правопреемство новых независимых государств Азии и Африки в отношении государственной собственности и долгов: Автореф. дис. … к-та юрид. наук: 12.00.11 / Дипломатическая академия МИД СССР. - М., 1980. - 23 с.
Feilchenfeld E.H. Public Debts and State Succession. – New-York: The Macmillan company, 1931.
Проте існує і інша точка зору, згідно якої “загальновизнаних правових засад щодо державних боргів, звичайно, встановити не можна”. Лист Ф. Международное право в систематическом изложении. - Юрьев (Дерпт): Маттисен, 1917. - С. 282-283. Див. також з цього приводу Дежарден Д., Жандрон К. [29, c. 5].
Lapradelle et Politis Recueil des arbitrages internationaux. – Paris: A. Pedone, 1924. - Vol. II.
Bluntschli J.G. Das moderne Volkerrecht. – Nordlingen: Beck, 1878.
Halleck H.W. Halleck’s International Law or Rules Regulating the Intercourse of States in Peace of War. – London, 1908. - Vol. I.
Phillipson C. Termination of War and Treaties of Peace. – London, 1878.
Fiore P. International Law Codified and its Legal Sanction. – 5th ed. – New-York: Baker, Voorhis and Company, 1918. – 362 p.
Huber M. Die Staatensukzession. Vцlkerrechtliche und staatsrechtliche Praxis im XIX. Jahrhundert. – Leipzig, 1898. – 178 S.
British Treaty Series. – 1919.
ООН. Конференция по вопросу о правопреемстве государств в отношении государственной собственности, государственных архивов и государственных долгов (1983). Краткие отчеты о пленарных заседаниях и заседаниях Комитета полного состава. - Нью-Йорк: ООН, 1996. - Т.2.
Williams P., Harris J. State Succession to Debts and Assets: The Modern Law and Policy // Harvard International Law Journal. – 2001. - Vol. 42, № 2. - P. 355-417.
Договор о правопреемстве в отношении внешнего государственного долга и активов Союза ССР от 4 декабря 1991 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 476-482.
Соглашение о распределении всей собственности бывшего Союза ССР за рубежом от 6 июля 1992г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 486-490. З цього приводу К. Бюлер зазначає, що “на початку позиція Російської Федерації не відрізнялась послідовністю та узгодженістю” [6, c. 32].
Shaw M.N. International Law. - Cambridge University Press: A Grotius Publication, 2003. – 939 р.
Shaw M.N. State Succession Revisited // FYIL. – 1994. – Vol. V. – P. 34-98.
ILC Report. ILC Yearbook. - Part 2. - 1981.
Квота держави-члена МВФ залежить від рівня економічного розвитку держави та її ролі в світовій економіці і міжнародній торгівлі. Зокрема, враховуються ВВП, поточні фінансові операції та резервні фонди держави.
Зазначена проблема є цивілістичною проблемою “лежачої спадщини” (hereditas jacens), що постала ще перед римськими юристами. Їх турбувало питання приналежності спадкової маси в період між відкриттям спадщини та її прийняттям спадкоємцями. Чи належить вона комусь, і якщо так, то кому? Лежача спадщина не може належати спадкодавцю, оскільки він вже помер і втратив свою правосуб’єктність. Не можна також вважати, що лежача спадщина належить спадкоємцям, закликаним до спадкування, оскільки у них на момент відкриття спадщини виникає лише право на прийняття спадщини, але не право на саму спадщину. Тому не залишається нічого іншого, аніж визнати, що з моменту відкриття спадщини до її прийняття спадкоємцями спадщина являє собою сукупність безсуб’єктних прав та обов’язків. Проте такий стан є короткочасним, поки спадщина не буде прийнята спадкоємцями. Сергеев А.П., Толстой Ю.К. [22, c. 507].
Tunis and Marocco Nationality Decrees Case // P.C.I.J. – 1923. - Ser. B, No. 4.
В ході роботи питання про національну приналежність юридичних осіб було відокремлене і визнане таким, що не становить на даний момент інтересу для міжнародного співтовариства.
Draft Articles on Nationality of Natural Persons in Relation to the Succession of States // Report of the ILC. - 1999. - Chapter IV. Опубліковано на сайті http://www.un.org/law/ilc/reports/1999/english/chap4.htm
Європейська конвенція про громадянство від 6 листопада 1997р. ETS N 166.
Report on the Consequences of State Succession for Nationality by the Venice Commission for Democracy through Law // CDL-INF(1997)001e. – Strasbourg, 10 February 1997.
Бекяшев К.А. Международное публичное право. - М.: Проспект, 2001. – 640 с.
Nottebohm Case (Second Phase). Judgment of 6 April 1955 // I.C.J. Reports. – 1955.
Advisory Opinion OC-4/84 of 19 January 1984 // Inter-American Court of Human Rights. - Series A, No. 4.
Всеобщая декларация прав человека от 10 декабря 1948 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 2. – С. 5-10.
Rezek J.F. Le droit international de la nationalitй // Recueil des cours. – 1986. - Vol. 198, No. III.
Law No. 40/1993 concerning State Citizenship of the Slovak Republic.
Certain German Interests in Polish Upper Silesia Case // PCIJ. – Series A, No 7. – Р. 1926.
Про вибір між громадянствами може йтись лише в тому випадку, коли право оптації надано договором між зацікавленими державами, який передбачає, що в разі вибору особою громадянства однієї з сторін інша сторона зобов’язана не надавати такій особі свого громадянства. У разі ж, коли право оптації передбачено законодавством зацікавленої держави, йдеться не про вибір між громадянствами, а про вибір на користь (позитивна оптація) або відмову від (негативна оптація) громадянства даної держави. При цьому, якщо особа скористалась правом позитивної оптації або не скористалась правом негативної оптації і тим самим набула громадянство даної держави, не відмовившись від громадянства іншої держави, інша держава, на громадянство якої також може претендувати або громадянство якої вже отримала дана особа, не зобов’язана позбавити її свого громадянства. Таке зобов’язання може бути покладене на неї лише в силу договору. Таким чином не завжди право оптації запобігає виникненню випадків подвійного громадянства.
Проте, треба зазначити, що деякі республіки законодавчо передбачили право відмови від їх громадянства. Цей вибір може трактуватись як такий, що здійснювався на користь громадянства СРСР. Див. п. 1 ст. 2 Закону України “Про громадянство” в редакції від 8 жовтня 1991р. № 1636-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 50 (10.12.91).
Відмінністю є лише те, що при відокремленні частини території держави право оптації має надаватись не лише державою-наступницею, але й державою-попередницею.
При цьому, однак, не можна оминути увагою позицію російського професора О.І. Тіунова, на думку якого, “правонаступництво пов’язане не лише з міжнародними відносинами, але й з внутрішнім правопорядком”. Международное право: Учеб. для вузов / Игнатенко Г.В., Суворова В.Я., Тиунов О.И. и др.; Под ред. Игнатенко Г.В. – 2-е изд. - М.: Высш. шк., 1995. – 399 с.
Автори розходяться з приводу того, які саме права та свободи складають основні права людини. Міжнародний суд ООН відніс до них свободу від рабства та расової дискримінації (Barcelona Traction, Light and Power Company, Limited case (Belgium v. Spain). Judgment of 5 February 1970 // I.C.J. Reports. – 1970. - Р. 32). Цей перелік може бути доповнений тими правами та свободами, відступлення від яких не допускаються за жодних обставин. Ч. 2 ст. 4 Міжнародного пакта про громадянські та політичні права до них відносить: 1) право на життя; 2) заборону тортур чи іншого жорстокого, нелюдського або такого, що принижує людську гідність, поводження чи покарання; 3) заборону рабства та работоргівлі; 4) заборону позбавлення волі за невиконання договірних зобов’язань; 5) nulla poena sine previa lege; 6) право на визнання правосуб’єктності; 6) право на свободу думки, совісті та віросповідання (з обмеженнями). У той же час Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод передбачає лише чотири права та свободи, які не можуть бути обмежені за надзвичайних обставин: 1), 2), 3) і 5). Цитовано за Нгуен Куок Дінь [19, c. 401-402].
Хоча існує і альтернативна точка зору про те, що права людини є набутими правами і звідси черпають свою обов’язковість. Найкраще цю ділему висловив М. Шоу в роботі “State Succession Revisited”: “Питання про те, чи може доктрина набутих прав, яка традиційно стосувалась прав власності, бути розповсюджена і на права людини, чи, може, потрібно виходити з особливої природи договорів про права людини в міжнародному праві, є спірним, хоча певна перевага може бути висловлена на користь останнього”. M.N. Shaw [112, c. 81-84].
Як зазначають Нгуен Куок Дінь, П. Дайе та А. Пеллє, “виключна компетенція держави можлива лише щодо її громадян, а не іноземців”. Нгуен Куок Дiнь [19, c. 399].
Montevideo Convention on the Rights and Duties of States of 26 December 1933 // L.N.T.S. – 1936. – No 165. Опубліковано на сайті http://www.molossia.org/montevideo.html
Calvo C. Le Droit International. – Paris, 1885.- Vol. V.
Torres Cazorla I. Rights of Private Persons on State Succession // Final Report. - State Succession: Codification Tested against Facts. - The Hague: Centre for Studies and Research in International Law and International Relations, 1996. - P. 1-44.
Lauterpacht H. The Development of International Law by the International Court. – London, 1958.
Chacko C.J. Report on “Consequences of a Break in the Continuity of State Personality on the Private Rights Acquired by Foreigners” // New Delhi: International Legal Conference. - From 28 December 1953 to 2 January 1954.
Chorzow Factory Case // PCIJ. – 1928. - Series A, No 17. - P. 268.
DOC. A/5509. Yearbook I.L.C. – 1963. - Vol. II, Annex II.
Хоча міжнародну правосуб’єктність осіб і називають “похідною”, “другорядною”, “обмеженою”, “меншою” (Нгуен Куок Дінь [19, c. 398]), сам факт її визнання свідчить про те, що приватні особи можуть мати права за міжнародним правом.
Schweisfurth Th. Ausgewдhlte Fragen der Staatensukzession im Kontext der Auflцsung der UdSSR // AVR. – 1994. – Band 32. – S. 99-129.
Кремнев П.П. Образование и прекращение СССР как субъекта международного права: Автореф. дис. … к-та юр. наук: 12.00.11 / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. - М., 2000. – 22 с.
Клаппас И. Правопреемство и континуитет в международном праве // МЖМП. – 1992. - № 4. – С. 22-35.
Bothe M., Schmidt C. Sur quelques questions de succession posйes par la dissolution de la Yougoslavie et celle de l'URSS // Recueil des cours de droit international public. - 1992. – Vol. 96. - P. 811 - 842.
Koskenniemi M., Lehto M. La succession d’Etats dans l’ex-URSS, en ce qui concerne particulierement les relations avec la Finlande // Annuaire franзais de droit international. - 1992. – Vol. 38. - P. 179-219.
Черниченко С.В. Является ли Россия продолжателем или правопреемником СССР? // Международное право – International Law. – 2001. – No 3. – С. 34-40.
Згодом, як зазначає Б. Бошесн, лише Україна не відмовилась від такої позиції [51, c. 993].
Як зазначає з цього приводу К. Бюлер, “розвиток так званої російської “доктрини континуїтету”, а саме претензій з боку Росії на статус “держави-продовжувача” колишнього Радянського Союзу в міжнародних відносинах, напочатку характеризувався термінологічною плутаниною та відсутністю чіткості у теоретичних концепціях континуїтету і правонаступництва. Більш за те, здається, що у Мінську та Алма-аті Російська Федерація та інші колишні радянські республіки навіть не знали про існування різних концепцій континуїтету та правонаступництва, а також про правові наслідки кожної з них”. Bьhler K. [6, c. 32].
Аман Э. Взгляд европейских юристов на распад СССР // Научно-теоретический журнал “Правоведение”. – 1999. - №2. Опубліковано на сайті: http://pravoved.jurfak.spb.ru. Таку точку зору поділяє і український професор Тимченко Л.Д., який визнає, що “[н]езважаючи на те, що Росія фігурує у вказаних документах [Мінська угода про створення СНД від 8 грудня 1991 р., Протокол до неї від 21 грудня 1991 р., Алма-атинська декларація від 21 грудня 1991 р.] на рівних підставах з іншими державами, що з’явились у зв’язку з розпадом СРСР, тобто як одна з правонаступниць Радянського Союзу, ця держава була визнана країнами СНД та міжнародним співтовариством в якості континуатора СРСР” [5, c. 297]. Не погоджуються з такою точкою зору I. Клаппас [145, c. 32], Т. Швайсфурт [143, c. 99-129].
Stern B. La Succession d’Etats. - The Hague/London/Boston: Martinus Nijhoff Publishers, 2000. – 437 р.
За визначенням Р. Дженінгса та А. Уотса, “часткове правонаступництво має місце, коли […] до цього повністю суверенна держава втрачає частину свого суверенітету в результаті приєднання до федеративної держави […] або коли до цього частково суверенна держава стає повністю суверенною (зміна статусу)”. Саме як таке часткове правонаступництво можна охарактеризувати входження України до складу СРСР у 1922 р. та вихід у 1991 р. Jennings R., Watts A. [31, c. 209].
Interview with the French Foreign Minister // A.F.D.I. – 1992. – No 38.
Угода про створення Співдружності Незалежних Держав від 8 грудня 1991р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – Т. 1: 1990-1991 рр.
Алма-атинська декларація від 21 грудня 1991 р. // Зібрання чинних міжнародних договорів України. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001. – Т. 1: 1990-1991 рр.
Соглашение глав государств Содружества Независимых Государств о собственности бывшего Союза ССР за рубежом от 30 декабря 1991 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1997. – Т. 1. – С. 485-486.
Решение Совета глав государств Содружества Независимых Государств от 21 декабря 1991 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 474-475.
Послание Б.Н. Ельцина Генеральному секретарю ООН. 24 декабря 1991 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 475.
Як зазначає К. Бюлер, “після початкового періоду концептуальної та термінологічної неузгодженості Російська Федерація визначилась у своїй позиції і у подальшому діяла доволі послідовно” [6, c. 45].
Нота МИД РФ главам дипломатических представительств от 13 января 1992 года. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1.
Нота МИД РФ главам дипломатических представительств от 3 января 1992 года // Дипломатический вестник. - 31 января-15 февраля 1992. - № 2-3.
Указ Президента РФ № 201 “О государственной собственности бывшего Союза ССР за рубежом” от 8 февраля 1993 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 493-494.
Thьrer D. The “failed State” and international law // International Review of the Red Cross. – 1999. – No. 836. - P. 731-761. Такі спільні інтереси полягають насамперед у забезпеченні стабільності всієї системи держав. Як зазначає Д. Тюрер, “розпад держави будь-де в світі вбачається справою міжнародного співтовариства, оскільки міжнародна система як єдине ціле відчуває загрозу, якщо один з її членів припиняє своє існування”.
Це підтверджується положеннями договорів та інших міжнародно-правових актів, якими оформлювався розпад СРСР і правонаступництво колишніх радянських республік щодо його міжнародно-правових зобов’язань [109, 155, 156].
Треба відмітити, що визнання за РФ права продовжувати членство СРСР в ООН було небездоганним з правової точки зору. Особливо це стосується постійного членства в Раді Безпеки ООН, яке належало СРСР в силу історичних, геополітичних і військових причин, і тому не могло автоматично перейти до держави, що за більшістю параметрів є відмінною від СРСР.
Меморандум о взаимопонимании по вопросу правопреемства в отношении договоров бывшего Союза ССР, представляющих взаимный интерес, от 6 июля 1992г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 492-493.
Литва одобрила запрос России о выплате ущерба за оккупацию стран Балтии. Опубліковано на сайті http://www.korrespondent.net/main/96580 19 червня 2004р.
Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право: Практикум, схемы. – М.: Изд-во Проспект, 2004. – 463 c.
На думку К. Бюлера, “завдяки переважаючим об’єктивним матеріальним факторам, претензії Російської Федерації щодо ідентичності – щонайменше часткової – з колишнім Радянським Союзом були визнані явно або мовчазно всіма членами світового співтовариства” [6, c. 46].
Конституція (Основний закон) Союзу Радянських Соціалістичних Республік, прийнята позачерговою сьомою сесією Верховної Ради СРСР дев’ятого скликання 7 жовтня 1977 року.
Проте на практиці, як зазначає Кремнєв П.П., “території практично всіх союзних республік були змінені за рішенням вищих органів Союзу без отримання відповідної згоди республік у відповідності до союзного і республіканського конституційного законодавства” [144, c. 7].
Як зазначають Дж. Кастеліно і С. Аллен, “[при розпаді Радянського Союзу] головною задачею було забезпечення порядку та збереження нових незалежних держав у тій самій формі, яку вони мали, будучи частиною СРСР” [58, c. 217].
Декларація про державний суверенітет України № 55-ХІІ від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. - N 31 (31.07.90).
Акт проголошення незалежності України. Затверджено Постановою Верховної Ради Української РСР “Про проголошення незалежності України” № 1427-ХІІ від 24 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - N 38 (17.09.91).
Закон України “Про правонаступництво України” від 12 вересня 1991року № 1543-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 46 (12.11.91).
Україна не підписала Статут СНД.
Як зазначають Дж. Кастеліно і С. Аллен, “незважаючи на те, що держави-учасниці Співдружності Незалежних Держав (СНД) підтвердили набуті ними кордони, вони, тим не менш, все ще зберігають територіальні претензії одна до одної” [58, c. 218].
Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Білорусь про державний кордон” від 18 липня 1997 року № 491/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 40.
Кравченко В. Украина-Беларусь: договор в обмен на деньги // Зеркало недели. - 1-7 ноября 2003г. - № 42 (467).
Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Молдова про державний кордон та Додаткового протоколу до Договору між Україною і Республікою Молдова про державний кордон щодо передачі у власність Україні ділянки автомобільної дороги Одеса - Рені в районі населеного пункту Паланка Республіки Молдова, а також земельної ділянки, по якій вона проходить, і режиму їх експлуатації” від 6 квітня 2000 року № 1633-III // Голос України. – 2000. - № 74 (25.04.2000).
Конституція України від 28 червня 1996 р. № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - N 30 (23.07.96).
Лукашук И.И. Международное право: Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1998. – Т. 2: Особенная часть. – 410 с.
Закон України “Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності та Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11 серпня 1994 року” від 12 липня 2001 року N 2666-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 46 (16.11.2001).
Гетьманчук А. Украина - Молдова: ловушка для демократов // Зеркало недели. - 1-7 ноября 2003г. - № 42 (467).
Закон України “Про ратифікацію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією” від 14 січня 1998 року № 13/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 20.
Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон” від 20 квітня 2004 року № 1681-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 32 (06.08.2004).
Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки” від 20 квітня 2004 року № 1682-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 32 (06.08.2004).
Похлебкин В.В. К истории административно-правового и государственного статуса города, порта и военно-морской базы Севастополя // МЖМП. – 1997г. - № 1. - С. 105-117.
При цьому необхідно зазначити, що Міжнародний Суд допускає зміну кордону, встановленого за принципом uti possidetis, але за згодою сторін. Така згода може мати форму визнання, конклюдентної згоди (acquiescence) тощо. Див. Land, Island and Maritime Frontier Dispute (El Salvador/Honduras: Nicaragua intervening) [63, paras. 68-103].
Конвенция ООН по морскому праву от 10 декабря 1982 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 3. – С. 322-474.
Постанова Верховної Ради України “Про прийняття за основу проекту Закону України “Про внутрішні води, територіальне море та прилеглу зону України” від 9 липня 2003 року № 1031-IV.
Силина Т. Поговорили // Зеркало недели. - 1-7 ноября 2003г. - № 42 (467).
З огляду на непрості стосунки між двома державами, все ж таки бажано було б закріпити в Договорі визначення державного кордону та зазначити, що терміни “державний кордон” і “лінія державного кордону” мають однакове значення, як це, наприклад, було зроблено в п. 2 ст. 2 Договору про Спільний державний кордон між Україною і Словацькою Республікою [198].
Continental Shelf Case (Tunisia/Libyan Arab Jamahiriya) // I.C.J. Reports. – 1982.
Кузнецов С.В. Прямые исходные линии и исторические воды в международном морском праве. // МЖМП. - 1993. - №4. - С. 52-63.
Зокрема Суд зазначив: “Правонаступництво держав є одним з засобів, за допомогою якого територіальний суверенітет переходить від однієї держави до іншої, і тому немає в принципі причин, через які правонаступництво не могло б створити спільний суверенітет у випадку, коли єдиний і неподільний морський простір переходить до двох або більше нових держав” [63].
27 червня 2005 року МЗС РФ нотифікувало посла Естонії у РФ про намір ініціювати внутрішньодержавні процедури, спрямовані на зняття у відповідності до міжнародного права з РФ зобов’язань, що випливають з підписання нею договорів про естонсько-російський кордон і розмежування морських просторів. Причиною цього стало включення парламентом Естонії неприйнятних, на думку РФ, положень до закону про ратифікацію договорів, зокрема, посилання на правове наступництво Естонії з Естонською Республікою, створеною у 1918 році, на Тартуській мирний договір, укладений між Естонською Республікою і Радянською Росією у 1920 році, який РФ вважає таким, що припинив свою дію, і на декларацію парламенту Естонії від 7 жовтня 1920 року, де Естонія називає себе жертвою агресії і незаконної окупації з боку СРСР. Передавши ноту про намір відкликати свій підпис з договорів, МЗС РФ висловило готовність розпочати нові переговори з приводу російсько-естоньского кордону. Див. МИД РФ расторгает договоры о границе с Эстонией. Опубліковано на сайті www.newsru.com/arch/russia/27jun2005/estonia_print.html
Кравченко В. Канальные отношения // Зеркало недели. – 4 июня 2005 г. - № 21 (549).
Постанова Верховної Ради України “Про ратифікацію Договору між Україною і Республікою Польща про правовий режим українсько-польського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань” від 14 липня 1993 року № 3379-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 36 (07.09.93).
Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною і Словацькою Республікою про спільний державний кордон” від 15 липня 1994 року № 113/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 33 (16.08.94).
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження документів щодо демаркації державного кордону між Україною і Словацькою Республікою” від 26 жовтня 2000 року № 1606 // Офіційний вісник України. – 2000. - № 43 (10.11.2000).
Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною та Угорською Республікою про режим українсько-угорського державного кордону, співробітництво та взаємодопомогу з прикордонних питань” від 22 листопада 1995 року № 447/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 44 (31.10.95).
Закон України “Про ратифікацію документів редемаркації державного кордону між Україною і Угорською Республікою” від 26 листопада 2003 року №1336-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 15 (09.04.2004).
Закон України “Про ратифікацію Договору між Україною та Румунією про режим українсько-румунського державного кордону, співробітництво та взаємну допомогу з прикордонних питань” від 12 травня 2004 року № 1714-IV // Голос України. – 2004. - № 99 (02.06.2004).
Закон України “Про ратифікацію Договору про відносини добросусідства і співробітництва між Україною та Румунією і Додаткової угоди до нього у формі обміну листами Міністра закордонних справ України та Міністра закордонних справ Румунії” від 17 липня 1997 року № 474/97-ВР // Голос України. – 1997. - № 136 (24.07.97).
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Комплексної програми подальшого розвитку інфраструктури та провадження господарської діяльності на о. Зміїний і континентальному шельфі” від 31 травня 2002 року № 713 // Офіційний вісник України. – 2002. - № 23 (21.06.2002).
У даному випадку не повинне поставати питання про критичну дату (тобто дату виникнення спору, починаючи з якої всі дії сторін втрачають юридичне значення), оскільки критерієм є не фактичне використання острову в господарських чи інших цілях, а його придатність для такого використання.
Romania brings a case against Ukraine to the Court in a dispute concerning the maritime boundary between the two States in the Black Sea // ICJ. - Press Release 2004/31. - 16 September 2004. Опубліковано на сайті Міжнародного суду ООН www.icj-cij.org
Szafarz R. The Practice of Poland as the “Other State Party” and as a Depositary – as Regards Succession of Recently Established States in Respect of Treaties: A Case Study // Polish Yearbook of International Law. - 1995-1996. – No. 22. - P. 221-235.
Хоча питання про те, чи можна розглядати УРСР як державу (суб’єкта міжнародного права), що володіла суверенітетом, не є предметом даного дослідження, хотілось би зробити декілька зауважень з цього приводу. На перший погляд, здається, що за часів існування СРСР над українською територією був встановлений подвійний суверенітет: нижчий – суверенітет УРСР та вищий – суверенітет СРСР (або “суверенітет в суверенітеті”). Проте відомо, що не буває суверенітету нижчого і вищого. Це оксюморон, оскільки суверенітет – це повнота, верховенство і неподільність влади. Вихід з цієї правової ситуації вбачається такий: Україна, уклавши Договір про утворення СРСР у 1922 р., делегувала певні суверенні повноваження СРСР, але при цьому не припинила своє існування як суб’єкт міжнародного права. СРСР, у свою чергу, у 1944 р. ре-делегував частину повноважень, зокрема, на самостійне здійснення зовнішніх зносин, УРСР. Хоча міжнародна практика більш не знає подібних прикладів, це не означає, що таке рішення було неправомірним. Адже на нього погодились всі інші держави, які підписали статут ООН і не заперечили проти участі в ньому УРСР і БРСР. На підтримку цієї думки можна навести слова Боте і Шмідта: “дві республіки [УРСР і БРСР] до розпаду Радянського Союзу мали статус, який можна визначити як правосуб’єктність з обмеженою дієздатністю і який в результаті розпаду Союзу перетворився на правосуб’єктність з повною дієздатністю. Відбулась просто зміна статусу” [146, c. 823]. Обгрунтування протилежної точки зору див. у Кремнєва П.П. [144, c. 11-18].
Баймуратов М.А. Международное публичное право: Учебник. – Харьков: Одиссей, 2003. – 752 с. Як зазначає професор М.О. Баймуратов, у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. “одностороннім волевиявленням [була] встановлена безперервність держави України” [c. 153]. Проте в цілому М.О. Баймуратов поділяє думку про те, що правосуб’єктність України “на практиці здебільшого носила формально-юридичний характер” [c. 100].
Hafner G. The Austrian Practice of State Succession in Treaties // Document submitted to the International Law Association (unpublished). – P. 2-20.
Koskenniemi M. Recent Finish Practice on State Succession in Respect of Treaties // Document submitted to the International Law Association (unpublished). – P. 1-19.
Протокол між Урядом Королівства Норвегія та Урядом України про договірну базу двосторонніх українсько-норвезьких відносин від 5 лютого 1995 р. // Опубліковано на сайті Верховної Ради України: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi - 30.01.2005
Див. перелік країн-членів на сайті Дунайської комісії http://www.danubecom-intern.org/RUSS/flagsoderz.htm
Конвенция о режиме судоходства на Дунае от 18 августа 1948 г. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. - С. 211-222.
Постанова Верховної Ради України “Про ратифікацію Договору про звичайні збройні сили в Європі та Угоди про принципи і порядок його виконання” № 2526-ХІІ від 1 липня 1992 р. // Відомості Верховної Ради. – 1992. - № 37.
Невірною є точка зору, викладена в Заключній доповіді про правонаступництво держав щодо договорів [11, c. 26], з приводу того, що Росія продовжила участь СРСР у Договорі про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь в якості держави-продовжувача, а три інші республіки колишнього СРСР - в якості держав-наступниць. Ст. 1 Лісабонського протоколу звучить наступним чином: “Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Російська Федерація та Україна як держави-правонаступниці колишнього Союзу РСР у зв’язку з Договором приймають на себе зобов’язання колишнього Союзу РСР за Договором”. Таке формулювання виключає можливість трактувати статус РФ за договором як держави-продовжувача СРСР.
Меморандум про взаєморозуміння від 26 вересня 1997 р. не був ратифікований Конгресом США, що викликає спори щодо чинності Договору по ПРО. Деякі американські політики та вчені вважають, що Договір по ПРО припинив свою дію разом зі зникненням СРСР. Див. State Succession and the Legal Status of the ABM Treaty // Occasional Paper. – 3 May 2000. Опубліковано на сайті http://www.clw.org/pub/clw/coalition/laws050300.htm
Закон України “Про ратифікацію Меморандуму про домовленість у зв'язку з Договором між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Сполученими Штатами Америки про обмеження систем протиракетної оборони” № 2208-ІІІ від 11 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради. – 2001. - № 9.
Рішення про участь держав-учасниць СНД у Договорі між СРСР і США про обмеження систем протиракетної оборони від 9 жовтня 1992р. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 496-497.
Рішення про участь держав-учасниць СНД у Договорі між СРСР і США про ліквідацію їхніх ракет середньої дальності та меншої дальності від 9 жовтня 1992р. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 496.
Угода про спільні заходи щодо ядерної зброї від 21 грудня 1991 р. // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 494-495.
Декларація глав держав-учасниць СНД про міжнародні зобов’язання в галузі прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р. // Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ “Содружество”. – 1993. - № 4 (12).
Угода про першочергові заходи захисту жертв збройних конфліктів від 24 вересня 1993 р. // Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ “Содружество”. – 1993. - № 4 (12).
Наприклад, Україна є учасницею Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права з 03 січня 1976 р., Міжнародного пакту про громадянські і політичні права з 23 травня 1976 р., Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації з 6 квітня 1969 р., Конвенції проти тортур та інших жорстоких, нелюдських або тих, що принижують гідність, видів поводження і покарання з 26 червня 1987 р.
Falomo L. Le sort des dettes d’Etat en cas de succession d’Etats // Rapport Prйliminaire. - La succession d’Etats: la codification а l’йreuve des faits. – La Haye: Centre d’Etude et de Recherche de l’Acadйmie de Droit international de la Haye, 1996. - P. 1-16. Як зазначає Л. Фаломо, “держави вільні обирати власні критерії розподілу власності і боргів, які не є зобов’язуючими для інших держав у наступних випадках правонаступництва”.
Цыбуков В. Судьба советской собственности за рубежом // Международная жизнь. - 1994. - №7-8. - С. 19-24.
За інформацією, наведеною О.Ю. Перевезенцевим, перереєстрація об’єктів нерухомості колишнього СРСР на користь Російської Федерації відбулась понад як у 80 країнах і лише 14 (в основному європейських) країн утримуються від такого кроку [67, c. 28].
Угода між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин від 23 червня 1992р. Сторінка “Законодавство України” сайту Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi - 17.04.2003.
Угода між Урядом України і Урядом РФ про реалізацію права на закордонну власність колишнього СРСР для цілей дипломатичних, консульських і торгових представництв від 3 серпня 1992р. Сторінка “Законодавство України” сайту Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi - 17.04.2003.
Протокол між Урядами України і Російської Федерації з питань зовнішнього боргу і активів колишнього СРСР від 23 листопада 1992р. Сторінка “Законодавство України” сайту Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi - 17.04.2003.
Juillard P. La dette exterieure de l’ancienne Union Sovietique: succession ou continuation // Cahiers internationaux. – 1994. - N 9. – Р. 201-225.
Угода між Україною і Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва стосовно зовнішнього державного боргу та активів колишнього Союзу РСР від 9 грудня 1994 року // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 502-503. Обставини підписання даної Угоди свідчать про те, що відповідний крок не був належним чином продуманий на державному рівні і відбувся спонтанно. Як згадує Б. Соболєв, який на той час обіймав посаду заступника міністра фінансів України, атмосфера підписання Угоди була напруженою, українська сторона відмовлялась від підписання, але врешті-решт прем’єр-міністр Росії В. Черномирдін і прем’єр-міністр України В. Масол за закритими дверима підписали Угоду, обгрунтувавши це тим, що більше немає часу на обговорення. Див. А. Смирнов Наша доля. Украинская собственность за рубежом // Корреспондент. - 14 февраля 2004г. - № 05 (94). - С. 24.
Більшість кредитів, як зазначає Б. Бошесн, були надані країнам, що розвиваються і є неплатоспроможними [51, c. 998].
Украина хочет отсудить у России зарубежную недвижимость. 25 серпня 2001р. Опубліковано на сайті www.korrespondent.net. Проте, дані щодо вартості майна колишнього Радянського Союзу є суперечливими. Наприклад, Б. Бошесн з посиланням на українські джерела оцінює сукупні активи СРСР у 150 млрд. доларів [51, c. 997].
Постанова Верховної Ради України “Про порядок ратифікації Угоди між Україною та Російською Федерацією про врегулювання питань правонаступництва щодо зовнішнього державного боргу та активів колишнього СРСР” від 19 лютого 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - N 16.
Держава-правонаступниця може вимагати надання такої інформації за так званим “правом опису” (right of inventory). “Право опису” дозволяє державі-наступниці обмежити обсяги своєї відповідальності за боргами держави-попередниці розмірами отриманих нею активів і з цією метою “скласти опис” цих активів або вимагати складення такого опису тією державою, у розпорядженні якої залишились активи та архіви держави-попередниці. Див. О’Коннелл Д.П. [95, c. 281].
Протокол між Урядом України і Урядом РФ про передачу Україні до 1 червня 1995р. в користування для розміщення і нормального функціонування дипломатичних, консульських та торгових представництв та їх персоналу будинків і приміщень від 9 грудня 1994 р. Сторінка “Законодавство України” сайту Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi - 17.04.2003.
Офіційні українські особи стверджують, що в ході переговорів російська сторона “в останню мить вилучила з пакету парафовану угоду про об’єкти іноземної власності та запропонувала протокол з іншою кількістю об’єктів (15 замість 43), переважно у непріоритетних країнах”, таких як Габон, Ботсвана, Центрально-Африканська Республіка. Див. Степаненко С. Украина все еще делит советскую собственность. - 20 июля 2000г. Опубліковано на сайті http://www.vremya.ru/85/6/34.html
За свідченням О. Моцика, заступника міністра закордонних справ України, процес перерєстрації нерухомої власності колишнього СРСР на користь РФ у відповідь на ноти України було призупинено лише в тих державах, де “не таким сильним є російський вплив”, що ще раз підкреслює політичний підтекст процесу врегулювання наслідків правонаступництва. Цитовано за: Смирнов А. С миру по нитке. Советское наследство. Украинская собственность за рубежом // Корреспондент. – 2004. - № 5 (94).
Угода про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 9 жовтня 1992 року // Нормативно-правова база “Ліга”.
Угода між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року // Действующее международное право: В 3 т. - М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1999. – Т. 1. – С. 497-501.
Постанова Верховної Ради України “Про ратифікацію Угоди між Україною та Республікою Бєларусь про взаємне визнання права та регулювання відносин власності” N 3314-XII від 22 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради. – 1993. - N 30.
Закон України “Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності та Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про внесення змін до Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11 серпня 1994 року” N 2666-III від 12 липня 2001 року // Відомості Верховної Ради. – 2001. - N 46.
Закон України “Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Грузії про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності” N 1447-III від 10 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. - N 9.
Закон України “Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, Протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Азербайджанської Республіки про визнання прав власності України на майно Бакинського спецавтоцентру “Таврія”, розташованого на території Азербайджанської Республіки, і прав власності Азербайджанської Республіки на майно Сніжнянського винзаводу, розташованого на території України (Донецька область)” N 1514-III від 2 березня 2000 року // Відомості Верховної Ради. – 2000. - N 31.
Ким В. Саломе Зурабишвили: Грузия заинтересована в украинском капитале // Зеркало недели. – 7 мая 2005 г. - № 17 (545).
Соглашение о разделении инвентарных парков грузовых вагонов и контейнеров бывшего МПС СССР между государствами-участниками Содружества, Азербайджанской Республикой, Республикой Грузия, Латвийской Республикой, Литовской Республикой, Эстонской Республикой и их дальнейшем совместном использовании от 22 января 1993 года // Информационный вестник Совета глав государств и Совета глав правительств СНГ "Содружество". – 1993. - № 1.
Угода між Україною і Російською Федерацією про принципи формування ВМС України та ВМФ Росії на базі Чорноморського флоту колишнього СРСР від 3 серпня 1992 року // Офіційний вісник України. – 22.10.2004. - № 40.
Угода між Російською Федерацією і Україною щодо Чорноморського флоту від 9 червня 1995 р. // Дипломатический вестник МИД РФ. - 1995 г. - № 7.
Закон України “Про ратифікацію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту і Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України” N 547-XIV від 24 березня 1999 року // Відомості Верховної Ради. – 1999. - N 18.
Виступ колишнього міністра закордонних справ України Б. Тарасюка на презентації журналу “Євроатлантика”. Новини УНІАН від 13 жовтня 2003. Опубліковано на сайті http://www.unian.net/rus/news/news-45367.html
Шевцов А. От ядерного оружия Украина отказалась зря // Газ. "Сегодня". - 6 апреля 2001г. - №78 (830).
Моисеев Е.Г. Правовой статус Содружества Независимых Государств. - М.: Изд-во “Юристъ”, 1995. - 176 с.
Закон України “Про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року” N 248/94 – ВР від 16 листопаду 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - N 47.
Бердичевская М. Высокие разборки. Культурное наследие. Украинская собственность за рубежом // Корреспондент. – 2004. - № 5 (94). – С. 32-34.
Меморандум о взаимопонимании относительно долга иностранным кредиторам СССР и его правопреемников от 28 октября 1991 года.
Даний приклад свідчить про те, що держава-наступниця, визнаючи державний борг держави-попередниці, не завжди діє в силу відповідної правової норми. Як зазначають Дежарден Д. і Жандрон К., “поведінка держави-наступниці, яка має намір дотримуватись зобов’язань держави-попередниці, нерідко мотивована або фінансовими (наприклад, підтримання своєї репутації на фінансових ринках), або політичними (визнання свого нового статусу з боку інших держав) причинами” [29, с. 7].
Цыбуков В. Кто платит по долгам СССР // Международная жизнь. - 1994. - №10. - С. 103-109.
Соглашение о механизме погашения и обслуживания задолженности (обязательств) СССР в иностранной валюте, а также своевременного восполнения страхового фонда от 4 декабря 1991 г. Сторінка “Законодавство України” сайту Верховної Ради України http://www.rada.kiev.ua/cgi-bin/putfile.cgi - 10.03.2002.
Спільне комюніке щодо результатів міждержавної консультативної наради з питань створення необхідних умов для своєчасного виконання боргових зобов’язань колишнього Союзу РСР від 25 лютого 1992р. Сторінка “Законодавство України” сайту Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi- 17.04.2003.
Устав Межгосударственного Совета по наблюдению за обслуживанием долга и использованием активов Союза ССР от 13 марта 1992 года // Нормативно-правова база “Ліга”.
Комюніке по результатам переговорів між Урядами України та РФ щодо врегулювання питань обслуговування зовнішнього державного боргу та управління активами колишнього Союзу РСР від 3 жовтня 1992 р. Сторінка “Законодавство України” сайту Верховної Ради України http://www.rada.gov.ua/laws/pravo/new/cgi-bin/search.cgi - 17.04.2003.
Toussaint E., Zacharie A. Debt: breaking the vicious circle. - 2001. Опубліковано на сайті http://www.3bh.org.uk/IV/main/IV%20Archive/IV333/IVP%20333%2008.htm - 17.04.2003.
Плетнев С. В Веймаре Россия уменьшила свой долг ГДР в 10 раз. Опубліковано на сайті Страна.Ru – 10.04.2002.
Глазьев С. Проблема долга СССР и перспективы ее решения // Журнал “Внешняя торговля”. - 2001. - № 1. Опубліковано на сайті http://www.glazev.ru/index.php3?idart=294 - 12.10.2002.
Италия согласилась конвертировать советские долги в инвестиции. Опубліковано на сайті http://www.newsru.com/finance/17dec2002/debt.html - 17.12.2002.
Депутаты хотят, чтобы часть внешнего долга России простили за борьбу с терроризмом. Опубліковано на сайті http://www.newsru.com/finance/06sep2002/rog.html - 6.09.2002.
Россия согласилась урегулировать оставшийся долг бывшего СССР до конца года. Опубліковано на сайті http://www.newsru.com/finance/16apr2004/sssr.html - 16.04.2004.
В следующем году Россия полностью погасит долги СССР. Опубліковано на сайті http://www.newsru.com/finance/26nov2003/sssr.html - 26.11.2003.
Долг СССР Корее будет оплачен железной дорогой. Опубліковано на сайті http://www.newsru.com/finance/02sep2002/debt.html - 2.09.2002.
Часть долга СССР Словакии будет погашена книгами российских авторов. Опубліковано на сайті http://www.newsru.com/finance/03dec2003/sokr.html
Россия урегулировала долг бывшего СССР перед Венгрией. Опубліковано на сайті http://www.newsru.com/finance/20jan2003/debt.html - 20.01.2003.
Закон України “Про громадянство” в редакції від 8 жовтня 1991р. № 1636-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 50 (10.12.91).
Такий термін не використовується в українському законодавстві, проте є поширеним у міжнародній практиці для позначення факту народження або постійного проживання в державі.
Закон України “Про громадянство України” від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 13 (30.03.2001).
Угода про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР від 13 березня 1992 року // Нормативно-правова база “Ліга”.
Пропозиція Республіки Білорусь щодо Угоди про принципи і механізм обслуговування внутрішнього боргу колишнього СРСР від 13 березня 1992 року // Нормативно-правова база “Ліга”.
Угода щодо розподілу активів і пасивів колишнього Держбанку СРСР між центральними банками держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 20 березня 1992 р. // Нормативно-правова база “Ліга”.
Нота Міністерства закордонних справ України № 21/5212-680-976 від 25 червня 1992 року Виконавчому Комітету Співдружності Незалежних Держав // Нормативно-правова база “Ліга”.
Закон України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” № 537/96-ВР від 21 листопада 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - N 8.
Рішення Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 7, 8 Закону України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України”, за конституційним зверненням Воробйова В. Ю., Лосєва С. В. та інших громадян щодо офіційного тлумачення положень статей 22, 41, 64 Конституції України (справа про заощадження громадян) № 13-рп/2001 від 10 жовтня 2001р. // Офіційний вісник України. – 2001. - N 42 (02.11.2001).
Омбудсмен Карпачева просит Раду ускорить разработку механизмов возврата гражданам обесценившихся вкладов. Опубліковано на сайті Інформаійного агентства Українські новини http://www.ukranews.com/cgi-bin/openarticle.pl?lang=rus&id=495525&lenta=ec – 13.04.2004 р.
Ющенко не согласился направлять 0,5% ВВП на выплату долгов Сбербанка СССР. Опубліковано на сайті Української мережі новин кореспондент http://www.korrespondent.net/display_print.php?arid=124623 - 25.06.2005 р.
Постанова Верховної Ради України “Про боргові зобов’язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, поміщені в період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку” № 1754-ІІІ від 1 червня 2000р. // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - N 35 (01.09.2000).
Постанова Верховної Ради України “Про ініціативу створення у складі Міжпарламентської комісії із співробітництва Верховної Ради України та Федеральних Зборів Російської Федерації міжпарламентської групи для врегулювання з Російською Федерацією питань розподілу між державами зобов'язань колишнього Ощадного банку СРСР по вкладах громадян України” № 1442-IV від 5 лютого 2004р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - N 20-21 (21.05.2004).
Заключение Экономического суда СНГ “Об отнесении к подсудности Экономического суда СНГ споров о возмещении убытков юридических и физических лиц-владельцев вкладов во Внешэкономбанке СССР и его филиалах” от 23.05.1996г. Опубліковано на сайті: http://intercourts.virtualave.net/cis/rus/Cases/96.05.23.htm
Дане положення стосувалось лише тих держав, які підписали з РФ угоду за “нульовим варіантом”, що вступила в силу, і тому не розповсюджувалось на Україну.
“Обсуждено Соглашение “Об урегулировании вопросов, связанных с государственным внутренним валютным долгом бывшего СССР” // Газета “Свободная Грузия”. – 5 июня 2004 г. - № 90-91 (23087). http://www.svobodnaya-gruzia.com/politic/?p=90-91/04
Протокол першого засідання Змішаної російсько-української комісії по співробітництву від 20 березня 1996р. // “Україна - Росія. 1990 - 2000 рр.”
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999р. № 720-р. // Офіційний вісник України. – 1999. - N 30 (13.08.99).
Постанова Кабінету Міністрів України “Про проведення звіряння залишків валютних коштів на рахунках юридичних осіб – резидентів України в установах колишнього Зовнішекономбанку СРСР на території України” від 27 серпня 1999р. № 1579. // Офіційний вісник України. – 1999. - N 35 (17.09.99).
Розпорядження Кабінету Міністрів України “Про затвердження плану заходів з виконання рішень Змішаної Українсько-Російської комісії по співробітництву” від 20 грудня 2001р. № 592-р. // Нормативно-правова база “Ліга”.
Постанова Верховної Ради України “Про рекомендації парламентських слухань з питання сучасного стану та перспектив розвитку українсько-російських відносин” від 20 листопада 2003р. № 1305-IV. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - N 11 (12.03.2004).
Соглашение о гарантиях прав граждан государств-участников СНГ в области пенсионного обеспечения от 13 марта 1992г. // Нормативно-правова база “Ліга”.
Тимчасова Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі у галузі пенсійного забезпечення від 15 січня 1993р. // Офіційний вісник України. – 2004. - N 42 (05.11.2004).
Пенсия для украинцев Крайнего Севера. 25 января 2003г. Опубліковано на сайті http://www.proua.com
Незважаючи на такий висновок, доречно навести слова Й. Гаммара: “[д]ержави-наступниці схильні визнавати принцип континуїтету, але з багатьма виключеннями. Такі виключення, відверто кажучи, можуть нівелювати саме правило”. Gamarra Y. Current Questions of State Succession Relating to Multilateral Treaties // Final Report. - State Succession: Codification Tested against Facts. - The Hague: Centre for Studies and Research in International Law and International Relations, 1996. - P. 1-61.
Shaw M.N. International Law. – 1991. – 3d ed.
| 
