Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Історичні науки
Історія України

Диссертационная работа:

Бармак Микола Валентинович. Формування владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні наприкінці XVІІІ – в першій половині ХІХ ст. : Дис... д-ра наук: 07.00.01 - 2008.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність теми дослідження. Наприкінці XVIII ст. в результаті поділів Речі Посполитої Правобережжя України увійшло до складу Російської імперії, а Галичина і Буковина – до Австрійської монархії. Українські землі опинилися під владою двох різних за характером державно-політичного та економічного устрою імперій. У Російській імперії відбувалася реформа управління і формувалася нова система регіональних та місцевих органів влади, тому є сенс розглядати процес створення адміністративних структур на Правобережжі крізь призму процесів уніфікації управлінських форм, хоча центральний російський уряд не бачив можливостей для введення на новоприєднаних територіях у повному обсязі тієї моделі управління, яка вже впроваджувалася і функціонувала в центральних регіонах Російської імперії з 1775 р. Російська адміністрація на Правобережжі України, попри інші завдання, коректувала уніфікаційний курс центру щодо цього регіону. Існували також особливості в організації й функціонуванні владних інституцій на Правобережжі та Лівобережжі України. Останнє стало підросійською територією на століття раніше і впродовж цього часу зберігало свою власну адміністративну, фінансову та судову систему. Лише в період імператорства Катерини ІІ автономія трьох українських регіонів – Слобідської України, Запоріжжя і Гетьманщини – була скасована, і розпочалося формування унітарної за характером імперії. Створений у Галичині і Буковині австрійським урядом управлінський апарат підпорядковувався центру, а його методи діяльності повністю відповідали тогочасним традиціям австрійського абсолютизму.

Упродовж кінця XVIII – початку ХІХ ст. у Російській імперії неодноразово проводилися реформи державного управління, необхідність яких була зумовлена різними обставинами, в тому числі й потребою повноцінного включення приєднаних територій в імперську систему. Центральний російський уряд розумів неможливість проведення форсованої інкорпорації і необхідність враховувати конкретні обставини. Він повинен був зважати на те, що на анексованих від Речі Посполитої землях є власні традиції державного будівництва та правовий устій, сформовані владні структури та інституції самоврядування, розвинуті регіональні й корпоративні права. Особливості адміністративної інтеграції Правобережжя в Російську імперію та специфіка створення адміністративних інститутів, наступні трансформації цих структур регіону в імперській системі були пов’язані із завданням зміцнення позицій російської влади в регіоні та забезпечення тут політичної стабільності. Втім, російські владні інституції, сформовані на території Правобережжя, не варто розглядати виключно із негативної точки зору, треба, насамперед, з’ясовувати, яку користь для розвитку регіону принесло їх створення й функціонування.

В українській історичній науці тривалий час превалювали соціально-економічні студії, вивчення національного руху. Наслідком цього є відсутність комплексного дослідження функціонування владних структур на українських землях у різні історичні періоди та їх ролі в формуванні державницьких традицій. Недостатня наукова розробка вказаних проблем зумовила вибір теми дисертаційного дослідження „Формування владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.)”. Концентрація наукової уваги на питаннях історії адміністрування в Україні має заповнити прогалину в дослідженні управлінських систем, які функціонували на території українських земель і, безумовно, залишили свій слід не тільки в минулому, але й спроектувалися у сьогодення, зазнавши нових модифікацій і модернізувавшись. Дослідження механізмів та результатів проведення реформування адміністративного апарату в різні історичні періоди має свій сенс, вартий осмислення, узагальнення і розумної проекції на сьогодення. Без всебічного аналізу накопиченого досвіду організації управління неможливе успішне здійснення державного будівництва і своєчасне вирішення нагальних проблем суспільства. Вивчення вимагають чимало історико-правових аспектів діяльності державних та самоврядних органів територіальної влади на землях сучасної України.

Важливість теми дослідження обумовлена тим, що навіть історія окремої адміністративно-територіальної одиниці здатна продемонструвати різноманітність підходів державної політики до місцевого управління. Актуальність дослідження зумовлюється зростаючою роллю управлінської науки, яка покликана вивчати як сучасне, так і минуле в галузі центрального державного і місцевого управління. Зусилля влади по зміцненню апарату управління і проведенню адміністративної реформи роблять актуальним вивчення досвіду державного будівництва на різних етапах історії України. З огляду на це важливе місце серед історико-правових проблем, які потребують вивчення, посідають питання, пов’язані з формуванням та діяльністю органів управління Правобережної України в складі Російської імперії наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. Дослідження різних політичних інститутів, які функціонували на території сучасної України, має велике наукове значення, допомагає визначити загальні закономірності й регіональні особливості розвитку внутрішньої політики, суспільного руху, економіки та культури.

Новизна дисертаційного дослідження визначається з’ясуванням змісту й основних напрямків історичних течій і шкіл із вивчення історії місцевих владних інституцій Російської імперії кінця XVIII – першої половини XIX ст., а також відсутністю спеціальних наукових праць, присвячених науковим проблемам становлення та еволюціонування регіональних та місцевих органів влади на Правобережжі України після його анексії Російською імперією.

Сучасна Україна в пошуках раціональної моделі управління зіткнулася з багатьма труднощами. Тому питання ефективної організації управління окремими адміністративно-територіальними одиницями, юридичного становища посадовців всіх рівнів, розподілу повноважень між структурними ланками управлінського апарату, узгодження інтересів центру і периферій завжди залишаються в центрі уваги держави. У цьому сенсі досвід формування та організації структур для управління суспільством, трансформаційні процеси у цій сфері наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст. з огляду на історичні особливості різних українських регіонів можуть виявитися досить цінними, чим і увиразнюється актуальність вибраної теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках науково-дослідної теми „Українські землі в кінці XVIII ст. – на початку ХХ ст.: управління, соціально-економічне становище, видатні постаті” (№ державної реєстрації 0106U012430) та в межах наукового напряму кафедри історії України ТДПУ ім. В. Гнатюка і є складовою частиною планової теми „Україна в контексті європейської історії” (Рішення вченої ради ТДПУ ім. В. Гнатюка, протокол № 9 від 24.12.1998 р.). Обране дослідження є складовою наукових планів кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема теми „Історія державної служби на українських землях у ХІХ – ХХ ст.”; Інституту підвищення кваліфікації державних службовців Тернопільської обласної державної адміністрації.

Метою дисертаційного дослідження стало всебічне висвітлення історії становлення та розвитку владних інституцій Російської імперії на Правобережній Україні наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст., з’ясування особливостей їх структури та формування кадрового складу, а також аналіз основних тенденцій адміністративної політики російських імператорів у цьому регіоні.

Відповідно до поставленої мети сформульовано основні завдання дослідження:

розглянути основні напрями та концепції досліджень формування та еволюції владних інституцій Російської імперії наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ ст.;

вивчити законодавчі матеріали про місцеве управління, його структуру і функції в досліджуваний період; проаналізувати заходи уряду щодо підвищення ефективності діяльності губернських та повітових владних структур; дослідити проблему практичної реалізації законодавчої та нормативно-правової бази інститутів місцевого управління;

простежити зміни урядової політики у сфері місцевого управління залежно від регіональних особливостей і з’ясувати її конкретний зміст щодо забезпечення політичної стабільності Правобережжя України;

розглянути процес формування територіально-адміністративного устрою земель Правобережної України після їх приєднання до Російської імперії в результаті другого та третього поділів Речі Посполитої; з’ясувати зміни у адміністративно-територіальному устрої в період правління Павла І; на регіональному матеріалі показати основні напрями діяльності новостворених управлінських структур; дати оцінку підсумкам та результатам реформування органів влади на правобережних землях у період після їх приєднання до Російської імперії і до початку ХІХ ст.;

охарактеризувати структуру і компетенцію органів адміністрації Київської, Подільської та Волинської губерній, дослідити зміни щодо них упродовж кінця XVIII – першої половини ХІХ ст.; з’ясувати особливості комплектування кадрового складу „присутствених місць”;

проаналізувати місце і роль чільних генерал-губернаторів, губернаторів та предводителів дворянства в управлінській системі Київської, Подільської та Волинської губерній; розкрити діяльність місцевого адміністративно-господарського апарату щодо регулювання питань власності; простежити еволюцію політики російської влади щодо формування кадрового складу генерал-губернаторського та губернаторського корпусу;

виділити основні напрями діяльності місцевого апарату управління в різні історичні періоди; на прикладі досліджуваного регіону з’ясувати роль регіональних та губернських органів управління у впровадженні урядової інтеграційної політики;

визначити трансформації правового поля на Правобережжі; довести, що тривалий час у цьому регіоні зберігалася правова автономія; показати процес впровадження адміністративно-поліцейської системи; окреслити особливості впровадження систем судоустрою та судочинства Російської імперії у правобережних губерніях; з’ясувати причини складності реформування саме цієї ланки системи управління;

розглянути особливості шляхетських станових органів, їх трансформування у загальноросійські дворянські структури; охарактеризувати процес легітимації правобережної шляхти, показати діяльність спеціально створених інституцій та наслідки їх роботи.

Об’єктом дослідження дисертаційної роботи стали процеси інкорпорації й інтеграції Правобережної України у склад Російської імперії, які розглядаються з точки зору формування та розвитку регіональних і місцевих органів влади та управління наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.

Предметом дисертаційного дослідження є формування адміністративно-територіальних та інституційних структур Правобережжя України під впливом політики самодержавства, правові засади діяльності посадових осіб та місцевих установ, органів дворянського самоврядування на території Правобережної України, функціонування специфічних владних інституцій. Інституційний аспект дослідження передбачає вивчення не тільки структури губернських управління, але і їх функціонування, окреслення кола повноважень, а також аналіз взаємозв’язку розвитку губернських органів влади і управління та їх кадрового складу зі змінами урядового курсу і стану вищих та центральних державних органів.

Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму та об’єктивної об’єктивності. Методологія дослідження заснована на синтезі підходів, що є необхідним з огляду на складність та багатогранність об’єкта дослідження. Більш повно розкрити обрану наукову проблему автору допомогло зіставлення результатів паралельного використання різних методологічних підходів, як традиційних (формально-юридичного, відомчого), так і нових (регіонально-управлінського методу, соціокультурного підходу, концепції неформальних факторів тощо).

У дисертаційній роботі використані різні способи і методи дослідження. Метод системного аналізу вимагав максимально широкого врахування загальної ситуації в Російській державі та на міжнародній арені, на фоні яких розгорталися регіональні події. Губернські установи розглядаються як складний, багатофункціональний механізм, що враховував конкретні історичні обставини, пристосовувався та удосконалювався з огляду на потреби і розвиток суспільства. Метод структурно-функціонального аналізу дозволив з’ясувати загальні риси й особливості в структурі, компетенції, завданнях владних установ Київської, Волинської та Подільської губерній. Кількісний метод використовувався при оцінці чисельності та складу адміністративних органів регіону. Методи математичної статистики дозволили автору виокремити певні риси та особливості при формуванні кадрового складу управлінських структур, простежити тенденції російських імператорів у кадровій політиці, зібрати доказову базу для висновків та узагальнень. Історико-правовий підхід до аналізу владних інституцій російської системи управління від часу запровадження на землях Правобережжя та на різних етапах їх еволюції допоміг дисертанту з’ясувати закономірності політики Російської імперії у приєднаних регіонах, а також продемонструвати розвиток законодавчої бази місцевого управління. Під час розгляду нормативно-правових актів і архівних матеріалів застосовувався метод критичного аналізу документального матеріалу. Дисертаційне дослідження проводилося в аналітичному форматі з використанням проблемно-хронологічного методу.

Комплексне, синтетичне застосування названих та інших методів наукового дослідження дало можливість з’ясувати функціональну взаємодію та взаємовплив окремих елементів системи управління в діалектичному розвитку історичного процесу, уникнути заполітизованості й упередженості, охопити широке коло джерел для отримання достовірних результатів, а, головне, стало важливою умовою для розкриття поставленої мети, сприяло показу змісту та напрямів історичного процесу входження правобережних земель до складу Російської імперії і поступової їх інкорпорації в імперську систему.

Хронологічні межі дисертації. Хронологічно виклад матеріалу розпочинається з другого поділу Речі Посполитої (1793 р.), коли до складу Російської імперії відійшла частина Віленського воєводства, східна частина Новгородського, Берестейського і Волинського воєводств, Мінське, Київське і Подільське воєводства, і закінчується серединою ХІХ ст. – часом, коли ці землі були остаточно адміністративно інтегровані та втратили ті особливості в управлінні, які, враховуючи конкретні обставини, тимчасово допускала центральна влада, будучи змушеною самій пристосовуватись до реалій існування окремих привілейованих територій. При визначенні періоду дослідження враховано, що саме тоді відбулося формування управлінських структур Російської імперії на території Правобережної України та проходило їх подальше реформування. Значний хронологічний період, взятий до уваги в дисертаційному дослідженні, дозволяє з’ясувати довготривалі тенденції, а також простежити становлення та еволюцію органів губернського управління та їх кадрового складу управління на Правобережжі України. Хронологічно межі дисертації охоплюють час імператорства Катерини ІІ, Павла І, Олександра І та Миколи І.

Територіальні рамки дослідження охоплюють регіон, до складу якого входили три губернії Правобережної України – Київська, Волинська та Подільська.

Наукова новизна дослідження та особистий вклад докторанта визначається самою постановкою теми та розробкою широкого кола проблем, які раніше спеціально не вивчалися. Пропонована робота – перший досвід цілісного та узагальненого аналізу концепції місцевого управління і її законодавчого втілення у зазначений період. Вперше в історіографії комплексно досліджені владні інститути російської системи управління місцевого рівня на Правобережжі України впродовж тривалого періоду, розкрито трансформації в судовій системі, процес впровадження поліційної системи у краї, компетенція органів дворянського самоуправління, діяльність владних інституцій з перерозподілу земельної власності та з легітимації шляхти. У дисертації вперше висвітлені питання, пов’язані з визначенням специфіки реалізації урядової адміністративної політики конкретно на Правобережжі України, суттєво скоректовано розуміння основних особливостей організації діяльності владних структур різного відомчого підпорядкування, визначені особливості їх інституційного влаштування. У дисертаційному дослідженні охарактеризовано ряд проблем концептуального характеру, пов’язаних із розкриттям сутнісних аспектів формування та функціонування російської системи управління на землях Правобережної України наприкінці XVIII – у першій половині XІX ст. Проведене дослідження дало можливість автору представити на захист низку положень, які мають елементи новизни:

  1. Запровадження на правобережних землях російської системи місцевого управління фактично стало складовою частиною загального процесу реформування губернського управління, який у досліджуваному регіоні поєднався із необхідністю забезпечення стабільності при проведенні інкорпорації цих територій у склад Російської імперії. Необхідність враховувати специфіку Правобережжя України викликала появу низки особливостей у структурі адміністративних установ, їхніх повноваженнях, формуванні кадрового складу, існуванні владних інституцій, які мали специфічні завдання.

  2. Російське самодержавство вважало інститут генерал-губернаторства найбільш прийнятною формою управління приєднаними територіями. Генерал-губернатори налагоджували взаємодію між різними органами влади, здійснюючи адміністративний контроль за ними, що дозволяло органічно вводити нові землі до складу Російської імперії.

  3. Тривалий час на землях Правобережжя російський центральний уряд допускав правову автономію. У судовій сфері Київської, Подільської і Волинської губерній упродовж кінця XVIII – першої половини XІX ст. було характерним паралельне існування і поєднання елементів систем судочинства та судоустрою колишньої Речі Посполитої та Російської імперії. Процес формування адміністративно-поліцейських органів на землях Правобережної України відбувався одночасно зі створенням адміністративно-поліцейської системи в Російській імперії загалом.

  1. Активна інтеграція правобережних територій до складу Російської імперії аж до 30-х років ХІХ ст. була приречена на крах через сильні позиції правобережної шляхти, яка була не лише соціальним, економічним і культурним, але й політичним станом. Досягнути лояльності з боку правобережної шляхти російський уряд прагнув, у тому числі, і за рахунок поваги до вже існуючих її станових інституцій. Діяльність дворянських (шляхетських) зібрань (сеймиків), предводителів дворянства (маршалків) у регіоні тривалий час регулювалася відповідно до узаконень Російської імперії та традицій колишньої Речі Посполитої. Служба по виборах у Київській, Волинській та Подільській губерніях мала ряд відмінностей від аналогічного інституту станового представництва центральних російських регіонів. На Правобережній Україні центральна влада вжила всіх заходів, щоб не звести до мінімуму участь виборних представників шляхетства в органах місцевого управління.

  2. На Правобережжі України впродовж кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. діяли спеціалізовані владні структури, які мали конкретно визначені завдання. Їх діяльність в основному була спрямована на обмеження впливу шляхти в краї і пришвидшення його інкорпорування. Варто зазначити, що аналогічні структури створювалися і на інших територіях колишньої Речі Посполитої, що увійшли до складу Російської імперії.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю використання матеріалів і результатів дисертаційної роботи при проведенні подальших наукових досліджень з окреслених проблем у рамках історії України, історії держави та права, історії державного управління. Отримані результати і висновки, а також узагальнені в дисертації матеріали доповнюють і розширюють дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з історії органів місцевого управління загалом і регіонального адміністрування зокрема, а також з історії України кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. Вони сприятимуть подальшій теоретичній розробці ряду проблем, пов’язаних із вивченням системи місцевого управління на українських землях. Результати дослідження можуть знайти широке застосування у викладацькій та науково-дослідницькій роботі, можуть бути використані для написання узагальнюючих праць з історії України, при підготовці та викладанні навчальних курсів з історії держави та права, теорії та історії державного управління, історії України, для підготовки курсів лекцій та спецкурсів, підручників, навчальних посібників, програм, у практичній викладацькій роботі. Використання матеріалів можливе при написанні наукових та науково-популярних статей для періодичної преси.

Особистий внесок здобувача. Усі представлені у дисертації наукові результати отримані автором самостійно. Ідеї співавторів у роботі не використовувалися.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук “Міграційні процеси серед німецького, чеського та єврейського населення Волинської губернії (1796 – 1914 рр.)” була захищена 11 березня 1997 р. у спеціалізованій вченій раді Д.01.67.01 в Інституті національних відносин і політології НАН України, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувались.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися й одержали позитивну оцінку на засіданнях кафедри історії України Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (історичний факультет) та у доповідях на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу історичного факультету Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка (1990-2007); кафедри політичних наук і філософії Львівського регіонального інституту Національної Академії державного управління при Президентові України; відділу нової історії Інституту українознавства імені І. Крип’якевича НАН України.

Отримані результати оприлюднювалися на 8 міжнародних конференціях, зокрема: „Волинь і Волинське зарубіжжя” (Луцьк, 1994); „Михайло Грушевський – погляд із сьогодення” (Тернопіль, 1997); „Stosunki ukrainsko-polskiе w XX wieku: panstwowоc, spoeczenstwo, kultura” (Тернопіль, 1999); „Україна – Польща: шлях до європейської співдружності” (Тернопіль, 2002); „Україна – Польща: шлях до європейської співдружності” (Тернопіль, 2003); „Внутрішня політика держави: сутність, принципи, методологія” (Львів, 2005); V Буковинська Міжнародна історико-краєзнавча конференція, присвячена 130-річчю Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (Чернівці, 2005); „Українська історична наука на шляху творчого поступу” (Луцьк, 2006); „Європа між минулим і майбутнім” (Київ, 2007).

Концептуальні положення, а також окремі результати доповідалися на 9 всеукраїнських наукових конференціях, з’їздах та конгресах, зокрема: „Історичне краєзнавство у відродженні духовності, культури, багатовікових національних традицій України” (Луцьк, 1993), „Велика Волинь: минуле й сучасне” (Хмельницький, Ізяслав, Шепетівка, 1994), „Краєзнавство в системі підготовки сучасного вчителя” (Тернопіль, 2000), „Актуальні проблеми історії і правознавства у працях молодих вчених” (Тернопіль, 2003), „Національно-державне відродження слов’янських народів Центрально-Східної Європи крізь призму 85-річчя” (Тернопіль, 2003), „Ефективність державного управління в контексті європейської інтерграції” (Львів, 2004), „Українська історична біографістика: забуте і невідоме” (Тернопіль, 2005), „Проблеми і перспективи наук в умовах глобалізації” (Тернопіль, 2005), VI Всеукраїнський симпозіум з проблем аграрної історії, присвячений 100-ій річниці початку аграрної реформи П. А. Столипіна (Черкаси, 2006).

Основні положення дисертації викладені у трьох монографіях та 30-ти статтях, рецензіях, що публікувалися у фахових українських часописах, використані при редагуванні наукових монографій і довідників.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено в трьох авторських монографіях, 30 статтях у фахових виданнях, що внесені до переліків ВАК України, 10 статтях у інших наукових збірниках.

Структура дисертації. При викладі матеріалів дисертаційного дослідження використано проблемно-хронологічний принцип. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (857 найменувань), 17 додатків. Загальний обсяг роботи – 485 сторінок. Основний зміст дисертації викладено на 409 сторінках.

Подобные работы
Панфьорова Марина Анатоліївна
Соціально- економічний розвиток Південно- Східної України наприкінці XVIII- в першій половині ХІХ ст.
Хімяк Оксана Михайлівна
Українська преса другої половини ХІХ - початку ХХ ст. як чинник формування національної свідомості українців Галичини
Боєчко Владислав Федорович
Правобережні порубіжні території у генезі, еволюції та організаційному формуванні українського козацтва (друга половина XV - середина XVII ст.)
Бєльський Олександр Володимирович
Старообрядництво в Південній Україні: формування та розвиток у другій половині XVIII - на початку ХХ ст.
Малюта Ольга Володимирівна
"Просвіта" у формуванні державницького потенціалу українського народу (друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.)
Падалка Сергій Семенович
Аграрна політика в Україні: формування, шляхи реалізації та соціально- економічні наслідки (друга половина 60-х - 80-ті роки ХХ ст.)
Нагорна Тамара Віталіївна
Духовні християни в Україні наприкінці XVIII - у першій половині XIX століть
Гурик Мирослава Іванівна
Соціально-економічний розвиток міст і містечок Галицької землі в другій половині ХVІ ст. - першій половині ХVІІ ст.

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net