Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Історичні науки
Історія України

Диссертационная работа:

Задунайський Вадим Васильович. Військові традиції українських козаків у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. та їх відродження в новітню добу. : Дис... д-ра наук: 07.00.01 - 2008.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність дослідження. Військові традиції для українських козаків завжди відігравали важливе значення з огляду на воєнізований характер їх життя, що було вагомим підґрунтям привілейованого становища козацької верстви. Слід наголосити, що засади військового життя козаків були закладені у часи розквіту цієї спільноти та розвивались і трансформувались до її остаточної ліквідації (як соціального стану в 1920 р.). Поряд із цим, спільна історична пам’ять українців назавжди зафіксувала героїчний пафос козацької боротьби за волю України та людську гідність, що відіграло надзвичайно важливе значення для становлення української національної ідеї – підмурівка як відродження, так і розбудови нації й держави.

На зламі ХІХ-ХХ ст. до військово-козацьких традицій нами віднесено ті, що обумовили військовий характер козацької привілейованої спільноти (принципи військово-адміністративного устрою та самоврядування, специфічні засади військової служби, окрема військова структура й рангово-посадова система, особлива уніформа і зброя, самодостатня система бойового й військового вишколу, характерні військово-тактичні вміння (традиції козацької стратегії були втрачені під час ліквідації самодостатніх українських козацьких військ у кінці XVIII – на початку XIX ст. та підпорядкування їх залишків російській військовій системі) і особисте бойове мистецтво). Наголосимо, що українська військово-козацька спадщина в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. найповніше зберігалась у Кубанському козацькому війську, де більшість становили українські козаки. Тоді ж завершилась документальна фіксація як військових засад буття козацької спільноти, так і основ козацького бойового та військового мистецтва разом з відповідним вишколом.

Варто зазначити, що в українському суспільстві впродовж новітньої доби помічаємо неодноразове звернення до козацьких військових традицій, використання яких вважалось ознакою “українськості” новітніх українських військових формувань і громадських рухів. Слушно підкреслити, що вагомість обізнаності з правдивою військово-козацькою спадщиною дозволить виявити реальний рівень використання відповідних надбань під час українського військового будівництва чи відновлення козацьких структур у новітні часи.

Доречно дослідити спроби радянського уряду використати військовий доробок козацької спільноти (у тому числі й української) під час становлення та розвитку Червоної кавалерії у 20-ті – 40-ві рр. ХХ ст., ще й оцінити рівень опертя на козацькі військові традиції в УПА та козацьких формуваннях, що діяли на стороні Німеччини під час Другої світової війни.

Наголосимо на тому, що і в наш час козацька спадщина є досить актуальною, бо під час українського національного піднесення кінця 80-х рр. ХХ ст. з’явився суспільно-політичний рух з відродження Українського козацтва. Окреме місце у цьому русі посідає козацьке бойове мистецтво, що заслуговує на поширення у спортивно-мистецькому вигляді серед учасників козацького відродження й молоді, може прислужитись воно й Збройним Силам України. Слушним є й застосування традицій військово-козацького самоврядування. Саме тому різні політичні сили не лише використовують козацьку героїку (часто на рівні гасел) та відповідну повагу до неї з боку українського суспільства, але й змушені рахуватись з такою специфікою українського менталітету.

Таким чином, дослідження військових традицій українських козаків у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. та спроб їх відродження в новітню добу має як науковий, так і суспільний інтерес.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Запропоноване дослідження виконано у межах держбюджетної теми історичного факультету Донецького національного університету Г–05/18 “Актуальні проблеми історії України: регіональні аспекти” (№ державної реєстрації 0105U004466).

Хронологічні межі дисертації: кінець ХІХ – початок ХХІ ст. Визначення нижньої межі обумовлене завершенням регламентування принципів функціонування козацької військової верстви, що не лише виявляли компроміс між пріоритетами централістичної російської системи та військово-демократичним змістом козацької спільноти (в якій українські козаки зберігали свою самобутність), але й зафіксували реальний зміст військових засад буття останньої. В подальшому відбувались спроби відродити або використати військову спадщину українських козаків, що охоплювали певний проміжок часу. В роботі виділено три періоди згаданих спроб. Верхньою межею дослідження пропонується вважати 4 червня 2005 року, коли за підсумками широкомасштабних суспільно-політичних зрушень кінця 2004 р. була зроблена спроба реорганізації сучасного козацького руху через його об’єднання навколо Президента Віктора Ющенка, обраного єдиним Гетьманом.

Отже, на зламі ХІХ-ХХ ст. існували залишки української козацької верстви, котра зберігала основи відповідних військових традицій (зафіксованих структурами російської бюрократичної системи), що намагались відродити чи хоча б використати у новітні часи як певні політичні сили, так і значна частина українців.

Географічні межі дослідження охоплюють територію сучасної України, а також регіон компактного розселення нащадків українських козаків у межах Російської Федерації (Краснодарський край та суміжні райони).

Мета дослідження полягає у визначенні та комплексному аналізі військових традицій українських козаків у кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (останній період існування козацької військово-привілейованої верстви) і спроб їх відродження чи використання в новітню добу.

Зазначена мета обумовила такі дослідницькі завдання:

з’ясувати стан наукової розробки проблеми у вітчизняній та зарубіжній історіографії;

виявити, систематизувати та дати аналіз джерельної бази дослідження;

розкрити основний зміст військових традицій українських козаків на рубежі ХІХ-ХХ ст.;

розглянути причини виникнення та сутність козацького бойового мистецтва;

дослідити особливості військового та бойового вишколу нащадків українських козаків, здійснивши порівняння з відповідною підготовкою європейських військових формувань;

проаналізувати спроби відродження українських військово-козацьких традицій у роки революційних зрушень (1917-1920 рр.) як на козацьких теренах, так і на решті українських земель;

підтвердити закономірність занепаду української козацької спадщини в умовах ліквідації військово-привілейованої козацької верстви та побудови тоталітарного суспільства в СРСР у міжвоєнні роки;

виявити спроби застосування військового досвіду козаків у СРСР;

проаналізувати використання козацьких військових традицій у роки Другої світової війни;

розглянути сучасний український козацький рух, оцінивши його зв’язок з історичною козацькою спадщиною;

з’ясувати зміст відповідності історичному прототипу сучасного руху з відродження українських козацьких бойових мистецтв;

виявити перспективи сучасного козацького відродження в Україні, порівнявши його з відповідним рухом на Дону та Кубані;

подати періодизацію українського козацького відродження в новітню добу;

визначити рекомендації для учасників сучасного козацького руху в Україні.

Об’єктом дослідження є українські козацькі традиції та процес їх розвитку і трансформації в новітню добу.

Предметом дослідження є військові традиції українських козаків та відповідні новотвори, що виникли під час спроб відродження цих традицій.

Наукова новизна дисертаційної роботи обумовлюється тим, що здійснена одна з перших спроб комплексного дослідження військових традицій українських козаків на рубежі ХІХ-ХХ ст. та їх відродження в новітню добу, що виявилось у наступних положеннях:

  1. Доведено збереження та використання військових традицій українських козаків на межі ХІХ-ХХ ст. у козацькому родовому середовищі на Кубані, де домінували українці. Вагомою підставою цього було визнання та юридичне підтвердження зазначеного стану речей з боку Російської імперії.

  2. Вперше зазначено, що важливою складовою українських військово-козацьких традицій було бойове мистецтво, виникнення та існування якого обумовлювалось військовими засадами буття козацької верстви.

  3. Поглиблено аналіз козацького військового мистецтва й доказано, що військово-тактичні досягнення українських козаків обумовили запозичення відповідних навичок і вмінь іншими козацькими, а також російськими та польськими кінними формуваннями.

  1. Виявлено переваги прикладного змісту особистого козацького бойового вишколу та мистецтва в кінці ХІХ – І половині ХХ ст. над відповідними досягненнями кавалеристів провідних країн Європи.

  2. Встановлено, що у новітні часи мали місце 3 періоди відродження військово-козацьких традицій, що закономірно співпали з визначальними подіями новітньої історії України (революція 1917-1920 рр.; Друга світова війна; становлення Незалежної України). Зазначений зв’язок обумовлений тим, що як становлення, так і реалізація української національної ідеї багато в чому залежить від козацької спадщини.

  3. З’ясовано, що в умовах революційних зрушень (1917-1920 рр.) на українських етнічних землях відбулись найбільш широкомасштабні спроби відродження військово-козацьких традицій у новітню добу, чим засвідчено їх загальнонаціональне значення.

  4. Дістало подальший розвиток дослідження участі козацьких формувань у бойових діях Другої світової війни – проаналізовано застосування військово-прикладних традицій козаків. На цій підставі зроблено висновок про обмеженість спроб відродження військово-козацької спадщини.

  5. Доведено, що через брак знань та недалекоглядність більшості активістів сучасного козацького відродження досі не вдалось здійснити комплексну трансформацію українських військово-козацьких традицій у прийнятні для сьогодення форми, без чого неможливе відродження козацьких надбань.

Окремо відзначимо, що до наукового обігу введено низку маловідомих та невідомих документів з українських, російських та польських архівів. Зібрано й опубліковано частину спогадів родових кубанських козаків.

Практичне значення результатів дослідження полягає в можливості їх застосування для більш комплексного висвітлення історії України та Європи. Певну користь дисертація має для вивчення як історії Збройних Сил України (запровадження на історичних факультетах спецкурсів: “Історія Українського Війська”, “Історія Українського Козацтва”), так і європейських військових формувань (історія родів військ або військового мистецтва у нові та новітні часи). Деякі результати роботи стануть у пригоді й під час розробки спецкурсів з етнології. Доречними будуть підсумки дослідження для підготовки учбових посібників і підручників із зазначеної тематики.

Поряд із цим, деякі відомості та рекомендації є слушними для учасників козацького відродження як в Україні, так і за її межами (особливо на Кубані). Результати дослідження можуть бути корисними й активістам з відродження козацьких бойових мистецтв та фахівцям з військово-патріотичного виховання юнацтва й бойового вишколу військовослужбовців Збройних Сил та інших силових відомств України.

Особистий внесок здобувача полягає в ініціюванні розробки актуальної та, практично, недослідженої теми, що супроводжувалось тривалим збором і опрацюванням джерел та близьких за проблематикою наукових досліджень. На основі прийнятних методів і згідно відповідних принципів висунуто та обґрунтовано концептуальні засади військових традицій українських козаків на зламі ХІХ-ХХ ст. і здійснено дослідження їх відродження у новітню добу в контексті загальної історії України. Абсолютну більшість публікацій з теми дослідження підготовлено автором самостійно (з робіт, опублікованих у співавторстві, використано результати, отримані особисто автором). Дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дисертації здійснена на наукових, науково-практичних і науково-методичних круглих столах та регіональних, всеукраїнських, міжнародних конгресах і конференціях. Зокрема: V та VI Міжнародних конгресах україністів (вересень 2002 р. м. Чернівці; червень 2005 р. м. Донецьк), ІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків (вересень 2003 р. м. Кам’янець-Подільський), Міжнародній науковій конференції “Національно-державне відродження слов’янських народів центрально-східної Європи крізь призму 85-річчя” (листопад 2003 р. м. Тернопіль), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Знаки питання в історії України: українська історія у східноєвропейському контексті” (листопад 2004 р. м. Ніжин), Міжнародній науковій конференції “Об’єднання Німеччини в контексті світової історії та культури” (жовтень 2000 р. м. Донецьк), Міжнародній науковій конференції “Німці Приазов’я та Причорномор’я: історія та сучасність (до 200-ліття переселення)” (вересень 2003 р. м. Донецьк), Х Всеукраїнській науковій конференції з історичного краєзнавства (травень 2001 р. м. Донецьк), науково-методичній конференції Донецького національного університету “Тенденції та перспективи сучасної університетської освіти” (квітень 2006 р. м. Донецьк), загально-польській методичній конференції викладачів історії та географії (вересень 2005 р. м. Торунь. Польща) та ін.

Здійснено презентацію підсумків дисертаційної роботи у вигляді циклів лекцій для студентів та викладачів провідних вузів України (Донецький і Запорізький національні університети) й Польщі (Варшавський, Вроцлавський, Гданський, Познанський ім. А.Міцкевича і Торунський ім. М.Коперніка університети та Вища державна школа ім. Вітелона у Легниці) в 2005-2007 рр.

Використано окремі результати дослідження під час сучасного відродження українських козацьких традицій, у тому числі засад козацького бойового мистецтва в Україні (започатковано та проведено 5 турнірів з історичного козацького бойового мистецтва) й за кордоном (фестивалі та презентації в Польщі та Росії).

Результати дисертаційного дослідження представлено в публікаціях: двох наукових монографіях: Бойове мистецтво та військова спадщина українських козаків в кінці XIX – на початку XXІ ст. – Донецьк: Норд-Прес – ДонНУ, 2006. – 335 с.; Задунайський В., Чухліб Т. Громадські ініціативи щодо відродження козацтва в сучасній Україні // Історія Українського Козацтва. Нариси: У 2 Т. / Редкол.: В.А.Смолій (відп. Ред.) та ін. – К.: Вид. Дім КМА, 2007. – Т.ІІ. – С.478-488. (Особисто автору належить 50%); 24 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях; 18 публікаціях, що з’явились в інших виданнях. Загальний обсяг публікацій за темою дисертації становить понад 44 ум. друк. арк.

Подобные работы
Білик Надія Іванівна
Роль Богдана Лепкого та його творчості в українському національному відродженні (кінець ХІХ- початок ХХ ст.)
Іванюта Ігор Петрович
Наукова та громадсько-політична діяльність академіка Володимира Гнатюка в контексті українського національного відродження кінця ХІХ - початку ХХ ст.
Зваричук Едуард Олександрович
Римо-католицька церква на Поділлі кінця XVIII - початку XX ст.: економічний, суспільний та культурний аспекти
Двуреченська Олександра Сергіївна
Органи міського самоврядування Катеринослава: формування, структура та напрями діяльності (кінець XVIII - початок XX ст.)
Сінкевич Наталія Олександрівна
Домініканські монастирі Волині кінця XVI - початку ХІХ ст.: інституційні засади. соціосередовище та основні напрями діяльності.
Муляр Анатолій Миколайович
Сільське населення Правобережної України кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст.: чисельність, станова стратифікація та економічне становище
Якимчук Оксана Олександрівна
Шляхта Рівненського повіту в соціально-економічному та культурному житті краю кінця ХVIII - початку ХХ ст.
Кульчицька Олена Василівна
Громадські та політичні організації Півдня України в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (на матеріалах Херсонської губернії).
Кривобок Олександр Павлович
Діяльність політичних партій та організацій на півночі Лівобережної України у кінці ХІХ - на початку ХХ ст.
Задорожнюк Андрій Борисович
Ремісниче та фабрично-заводське виробництва в містах і містечках Подільської губернії кінця XVIII - початку XX ст.: історичний аспект

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net