Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Історичні науки
Історія України

Диссертационная работа:

Наумов Сергій Олександрович. Регіональні структури українського політичного руху: становлення і діяльність, 90-і рр. ХІХ ст. – лютий 1917 р. (на матеріалі Лівобережжя) : Дис... д-ра наук: 07.00.01 - 2007.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність дослідження. Історія українського національного руху – це історія боротьби нашого народу за свої права, за саме своє існування. Вона є самодостатньою і в цьому сенсі позакон’юнктурною науковою проблемою, одним із найважливіших напрямків вітчизняної історіографії. Разом з тим її вивчення є нагальним практичним завданням, успішне вирішення якого сприятиме формуванню української політичної нації, зміцненню державності. Важливе значення має акумулювання історичного досвіду, необхідне для пошуку оптимальних шляхів розв’язання проблем сьогодення – таких, як співіснування різних суспільно-політичних сил, досягнення загальнонаціональної консолідації, збагачення духовності і визначення стратегії поступу українського суспільства.

У розвитку українського національного руху особливе значення мав період кінця ХІХ – початку ХХ ст., коли розпочалася його політизація, тобто підпорядкування політичним цілям з відповідною перебудовою організаційних форм, ідеології та практичної діяльності. Кількісно і якісно розширився склад учасників українського руху, відбулась його ідейно-політична й організаційна диференціація та структуризація, сформувався спектр політичних сил.

Не останнім чином актуальність проблеми пов’язана зі станом її історіографії. Про її динамічний розвиток свідчить лавиноподібне зростання кількості відповідних публікацій. При цьому проблема націй і національних рухів є предметом гострої, хоча й дещо однобічної суперечки серед його дослідників – так званих модерністів і примордіалістів (перенніалістів). Перші розглядають націю виключно як явище модерної доби, уявлену, сконструйовану спільноту, а український національний рух – як процес націєтворення, боротьбу за реалізацію „українського проекту”. Їхні опоненти дотримуються концепції національного відродження, наголошуючи на об’єктивному і неухильному (у крайньому варіанті – „одвічному”) розвитку української нації та її боротьби за своє визволення.

Свого часу І. Лисяк-Рудницький констатував, що оцінити націєтворчий процес на Наддніпрянщині нелегко через відсутність „докладних емпіричних досліджень”. Нині ситуація помітно змінилась на краще, проте брак знань про українське націєтворення відчувається ще досить сильно. Особливо це стосується основної функціональної ланки національного руху – місцевих структур.

Все сказане, зокрема, посилює актуальність регіонального підходу, важливість застосування якого неодноразово підкреслювалася в українській та зарубіжній історіографії. Стосовно нашої теми такий підхід забезпечує „горизонтальний” зріз дослідження українського руху, фокусує увагу на практично не вивчених місцевих структурах. Його використання створює додаткові можливості для вивчення проблеми – у збиранні й обробці розпорошеного і фрагментарного фактичного матеріалу; формулюванні аргументованих, у тому числі й цифровими даними, висновків; порівнянні ролі політичних об’єднань, регіонів і субрегіонів; визначенні локальних особливостей розвитку українського руху.

Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконувалася відповідно до наукової теми кафедри історії України „Політична історія України ХХ століття” і наукової теми кафедри історії Росії „Організація та діяльність органів самоврядування, наукові біографії суспільних і політичних діячів у Росії (друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.” (реєстр. № 01984005312) Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Об’єктом дослідження є український політичний рух Наддніпрянщини, тобто сукупність партій, організацій та діячів, які брали участь в українському національно-визвольному русі з політичними цілями.

Предметом дослідження є виникнення, розвиток, стан і практична діяльність регіональних структур українського політичного руху, якими вважаються будь-які його організаційні форми (партії, організації, місцеві осередки та їх об’єднання, окремі діячі), що існували в межах окремого регіону Наддніпрянської України. Під регіоном розуміється велика історико-географічна область з природними і/або адміністративними кордонами, яка відрізняється своїм історичним минулим, економікою, складом населення, елементами культури й побуту тощо (цей перелік не вичерпний і не обов’язковий).

Хронологічні рамки дисертації відповідають політичному етапу українського національного руху в Російській імперії: 90-і рр. ХІХ ст. – лютий 1917 р.

Територіальні рамки дослідження охоплюють Лівобережну Україну, яка відома своєю визначною роллю в процесі українського відродження/націєтворення, зокрема, в його започаткуванні на межі ХVІІІ-ХІХ ст. та політизації – століттям пізніше. В адміністративно-територіальному відношенні вона поділялась на три губернії, 41 повіт, близько 690 волостей і 19,5 тис. населених пунктів. Це один із трьох історико-географічних регіонів Наддніпрянщини, який помітно відрізнявся від Правобережжя і Півдня своїм історичним минулим, складом населення, економічними та іншими характеристиками. Разом з тим Лівобережжя, як і інші регіони та Україна в цілому, було внутрішньо неоднорідним, поєднуючи в собі, зокрема, колишню Гетьманщину і Слобожанщину; Полтавщину з найвищою питомою вагою етнічних українців і Харківщину та Чернігівщину, що мали набагато менший відсоток українського населення; українську сільську периферію і міста зі змішаним складом населення; „вкраплення” небагатьох міст і районів з розвинутою промислово-транспортною інфраструктурою і суто аграрні масиви. Це дозволяє як досліджувати вплив місцевих чинників на розвиток українського руху, так і формулювати репрезентативні універсальні висновки.

Мета дослідження – вивчити процес виникнення, розвитку і функціонування регіональних структур українського політичного руху, тобто зародження і поширення осередків національних політичних партій та організацій у визначеному регіоні, їхню діяльність, зв’язок з населенням, суспільну роль.

Відповідно до визначеної мети в дисертації поставлені такі основні завдання: з’ясувати чинники, що впливали на виникнення і розвиток регіональних структур; простежити генезис і подальші трансформації цих структур; реконструювати їх мережу і склад; визначити кількісні параметри українського політичного руху на Лівобережжі на всіх етапах його розвитку; охарактеризувати основні напрямки і масштаби діяльності регіональних структур; встановити особливості їхнього розвитку та функціонування на кожному етапі; охарактеризувати взаємовідносини між місцевими осередками різних українських партій, а також між ними й неукраїнськими організаціями; визначити загальні тенденції та регіональні особливості розвитку українського політичного руху на Лівобережжі.

Методологічна основа дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на основоположних засадах наукового пізнання – об’єктивності й історизму. Неухильне дотримання їх особливо актуальне при вивченні даної теми, оскільки ідеї і поведінка національних організацій кінця ХІХ – початку ХХ ст. так чи інакше перегукуються з настроями і поглядами нинішнього покоління. Внаслідок цього суб’єктивний чинник може негативно позначитись на якості дослідження. Інша загроза пов’язана з прагненням штучно модернізувати прояви українського руху з вилученням їх із історичного контексту та прив’язуванням до нинішніх реалій, ігноруванням умов і динаміки розвитку.

В основу роботи покладено універсальні загальнонаукові методи – аналітичний, синтетичний, логічний, без яких неможливе жодне наукове дослідження. В комплексі з ними застосовувалися спеціальні методи історичної науки: історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний. Використання історико-генетичного методу дає можливість простежити процес переходу українського руху від культурницької до політичної стадії, з’ясувати його чинники, послідовно відобразити стани, які пройшли у своєму розвитку українські організації. Історико-порівняльний метод незамінний при співставленні параметрів українських організацій, з’ясуванні місцевих особливостей українського руху. З допомогою історико-типологічного методу визначалася роль регіональних структур в українському русі, здійснювалася класифікація структур, напрямків їхньої діяльності. Історико-системний метод дає можливість розглядати регіональні структури як складову суспільної системи – українського політичного руху – в процесі її формування, а місцеві організації, групи тощо – як її елементи. Він актуалізує визначення місця регіональних структур у цій системі, їхніх зв’язків, встановлення системотворчих ознак та дослідження їхньої еволюції, сформованості, завершеності.

Обмеженість і фрагментарність джерельної бази зумовили звернення до методу реконструкцій. Залучення значного цифрового матеріалу актуалізувало застосування елементів кліометрії, а потреба його представлення у вигляді схем і таблиць стимулювала використання методу ілюстрацій. З точки зору історичного часу застосовано як діахронний, так і синхронний методи: український рух розглядається як цілісне явище, протягом усього його розвитку, у поєднанні з вивченням стану його структурних елементів на кожному окремому етапі.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що це перше комплексне дослідження регіональних структур українського політичного руху. Відповідно до цього вперше предметом спеціального системного вивчення стали виникнення, розвиток, склад і практична діяльність осередків усіх українських партій у великому регіоні – Лівобережній Україні.

Джерельна база дисертації істотно розширена й модифікована, сформовано репрезентативний комплекс джерел шляхом максимально можливого їх відбору з опрацюванням усієї наявної інформації про українські організації.

Вперше зроблено спробу реконструкції мережі регіональних структур українського політичного руху; здійснено динамічну порівняльну характеристику їхнього розвитку; на конкретно-історичному матеріалі вивчено питання про суть і хронологію існування „вільних громад”, діяльність „професіоналів” у РУП-УСДРП, еволюцію змісту і форм практичної діяльності, місце в ній національної проблематики, ареал поширення партійної літератури; однією з головних підстав для вивчення проблеми слугує отриманий автором аналітичний цифровий матеріал, частково відображений у 15 таблицях, 4 схемах і 3 графіках.

Застосовано нові для історіографії проблеми методики: визначення кількісних параметрів українського руху на основі фронтальної обробки джерел і узагальнення отриманих даних; встановлення інтенсивності поширення нелегальної української літератури та градації повітів регіону за цим показником; з’ясування динамічного стану місцевих структур шляхом визначення рівнів організаційного життя та відстеження їх зміни.

Розроблена власна періодизація розвитку РУП-УСДРП, УДП-УДРП, УПСР, українського молодіжного руху.

Сформульовано й обґрунтовано положення про нечіткість організаційних контурів, наявність перехідних форм та „асоційованих” структур як характерні риси розвитку українського політичного руху; провідну роль у ньому Лівобережжя, зокрема, в його зародженні, виникненні перших партій, організації молодіжного руху як найбільш численної й радикальної складової в роки Першої світової війни; ідейну невизначеність і організаційну несформованість УПСР, яка існувала у вигляді „українсько-есерівської” течії; тенденцію до створення міжпартійних структур у 1908-1916 рр.; „протогромади” ТУП.

Уточнено положення про організаційний стан і персональний склад Братства тарасівців; час і спосіб виникнення РУП і УНП; характер ТУП як політичної організації; роль М. Міхновського у формуванні ідеології та організаційному розвитку УНП; співвідношення національного і кооперативного руху та ін.

Істотно розширено й поглиблено існуючі уявлення про функціонування українських організацій: географію, масовість, масштаби діяльності; партійну літературу, її обсяги, зміст, соціальне спрямування, динаміку, розповсюдження; соціальний склад; ставлення до найважливіших суспільно-політичних подій; а також про роль субрегіонів Лівобережжя у розвитку національного руху та ін.

Критично переглянуті наявні в історіографії думки про характер ідеології Братства тарасівців; час і спосіб виникнення РУП; стан українського соціал-демократичного руху в міжреволюційний період та ін.

Практичне значення роботи. Положення та висновки дисертації можуть бути використані при підготовці наукових та науково-популярних праць, навчальних посібників з історії України і Росії ХІХ – початку ХХ ст., компаративістських досліджень з історії країн Центрально-Східної Європи (зокрема, процесів націєтворення). Матеріали дисертації були використані при написанні узагальнюючих видань з історії Харкова і Харківського університету, а також у спецкурсах „Український політичний рух у Російській імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)”, „Історія українського націоналізму”, що читаються на кафедрі історії України історичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Апробація результатів дослідження. Дисертація та окремі її положення обговорювались на засіданнях кафедри історії України та вченої ради історичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Дисертант виступав з повідомленнями на таких наукових конференціях: Друга всеукраїнська науково-теоретична конференція „Проблеми історії національного руху на Україні (до 1917 р.)” (Миколаїв, 1992 р.), науково-практична конференція „Ідеологія та ідейно-політичні засади державного будівництва в Україні” (Київ, 1992 р.), наукова конференція „Українська державність: історія і сучасність” (Київ, 1993 р.), міжнародна наукова конференція „340 років Переяславської Ради” (Донецьк, 1994 р.), Сумська обласна історико-краєзнавча конференція (Суми, 1994 р.), міжнародна наукова конференція, присвячена 100-річчю від дня народження А. П. Ковалівського (Харків, 1995 р.), наукова конференція „Українська духовна культура в системі національної освіти” (Харків, 1995 р.), Третій міжнародний конгрес україністів (Харків, 1996 р.), Четверта академія пам’яті проф. В. Антоновича (Київ, 1999 р.), І-V міжнародні наукові конференції „Проблеми історії та археології України” (Харків, 1997-2004 рр.), міжнародна науково-практична конференція „Місцеве самоврядування: історія та сучасність” (Херсон, 2005 р.), міжнародна наукова конференція „Росія і Україна: разом чи окремо” (Москва, 2006 р.), міжнародна наукова конференція „Суспільно-політична думка Росії: традиції і новації” (Іжевськ, 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертації відображені в одній індивідуальній та трьох колективних монографіях, 30 наукових статтях (у тому числі 21 – у фахових виданнях, затверджених ВАК України), 14 тезах доповідей наукових конференцій загальним обсягом 47 друкованих аркушів.

Подобные работы
Зозуля Євген Вікторович
Діяльність міліції України в умовах становлення незалежної держави (90-ті рр. ХХ ст.)
Мишечкін Геннадій Валерійович
Діяльність вищих закладів освіти України з підготовки фахівців історичного профілю у 90-ті роки ХХ ст.
Гончарова Наталія Олександрівна
Національно-політичний рух студентської та учнівської молоді в Україні (90- ті рр. XIX ст. - лютий 1917 р.)
Гаврилов Володимир Миколайович
Соціальне становище сільського населення у 1943-1953 рр. (за матеріалами областей Північного Лівобережжя України)
Борейко Юрій Григорович
Язичництво у контексті становлення народного християнства в Київській Русі (друга половина IX- середина XIII століть)
Павко Анатолій Іванович
Становлення та діяльність політичних партій і організацій в Україні наприкінці XIX - на початку ХХ ст.
Кучеров Геннадій Геннадійович
Становлення і діяльність сільських товариств "Просвіта" Правобережної України (1905 1923 рр.).
Зелений Володимир Миколайович
Становлення та діяльність товариств "Просвіта" Катеринославської губернії у 1905-1922рр.

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net