Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Історичні науки
Всесвітня історія

Диссертационная работа:

Борисова Ольга Василівна. Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в середні віки (V - ХV ст.) : Дис... д-ра наук: 07.00.02 - 2006.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність теми дослідження. Поняття «історичний процес» широко вживається в науці, але його ототожнюють з поняттями «історія», «всесвітня історія», хоча останні ширші від нього, адже включають у себе й такі факти та події, що не мали на нього суттєвого впливу. Саме поняття «історичний процес» – така абстракція, що потребує акценту на русі, який і надає цільності різночасовим явищам, на змінах, які й складають його специфіку, вибираючи найважливіші й найнеобхідніші. Якщо всесвітня історія – сукупність океану подій і явищ, то історичний процес – гранична модель єдності цих подій. Парадигма, яка будується як модель історії, і являє собою парадигму саме історичного процесу. Учені виокремлюють його головні блоки, але їх змістовне наповнення – сучасне, і його треба застосовувати до історичних уявлень минулого обережно. До того ж блоки – не сітка, на якій модель і повинна будуватися. Блоки можуть змінюватися, сітка ж має бути однакова для всіх часів, щоб з’явилися чітка логіка та методологія, без яких будь-яке наукове дослідження неможливе. Отже, сітка моделі – головні категорії, аналіз же всієї конструкції дозволить виявити прояви законів історичного процесу. Є потреба зосередитися на тому, що дає розуміння історичного процесу як об’єкта історичного пізнання, адже існують такі поняття, категорії і принципи останнього, які є стійкими і не залежать від характеру методології. І тут наука серед багатьох категорій виділяє саме історичні час і простір, які й становлять основу такого принципу пізнання, як історизм. Учені тісно пов’язують історизм з часом і простором. Усвідомлення себе в часі й просторі – органічна форма людського мислення. Проблеми ж розвитку, як мислення людини, так і її історичного мислення, є проблемами історичними. Слід розводити поняття «теорія історії» й «теорія історичного процесу». Перша є множинністю теорій, за допомогою яких порівнюється історичний шлях різних суспільств, друга веде пошук єдиного річища, у яке стікається певний обсяг фактів як пов’язаних між собою процесів. Теорія історичного процесу й повинна являти собою його модель (парадигму) як певну масштабну сітку для аналізу історичного розвитку, що будується по осі «вертикаль-горизонталь» (зміна суспільних форм у часі – співіснування і взаємодія різнорівневих суспільств як одночасно існуючих у просторі). З того витікає схема аналізу самої моделі історичного процесу у різнорівневих суспільствах одного часового періоду: перший етап – виявляється загальне розуміння історії у різних суспільствах шляхом аналізу провідних концепцій;

другий етап – проводиться наскрізний ґрунтовний аналіз історичних уявлень по лінії базових категорій історизму. Ґенеза парадигми й може бути виявлена тільки по лінії змін у самій сітці моделі. Пошук у цьому напрямку призвів до появи сьогодні нових підходів до історичного процесу, які синтезують досягнення гуманітарних, точних і природничих наук. Маємо на увазі, зокрема, теорію врівноваженої біопсихосоціоґенези В.Моргуна. Згідно з її засадами в історичному процесі проявляються два типи біопсихосоціогенези: сенсорно-колективістський і раціонально-індивідуалістський, пов’язані з явищем зміщення хвиль простору й часу; людина ж є «індивідуальною комбінацією «хвиль» або «кіл» простору-часу». Думка узгоджується, зокрема, з розробками антрополога А.Портмана, який вважає наявність часово-просторових координат як способу структурування досвіду життя й ціннісної орієнтації у світі, узагалі рисою, що відділяє людину від тваринного середовища Отже, просторово-часові коливання є визначальними як у біологічному житті людини, так і в роботі її свідомості, у т.ч. історичної. Положення дозволяє уяснити, чому історична свідомість сама є важливим фактором історії, а тому зміни у ній по провідним категоріям визначають і напрями впливу її самої на історичний процес.

Ми дещо відійшли від сучасного визначення поняття «парадигма» як теорії, що прийнята у якості зразка вирішення дослідницьких завдань, як недостатньо повного для визначення парадигми часів Середньовіччя. Античні греки, на наукових знаннях яких базувалися головні парадигми Середньовіччя, знали два типи моделей: 1) модель, що стоїть перед очима (художника, ремісника), і 2) модель як наочне зображення уявлень про внутрішні стосунки й зв’язки об’єкта, який вивчався. Перший тип моделі греки й називали власне парадигмою (зразком). Про другий говорили як про зображення, «картину». Саме її нагадував мислителям давнини устрій Всесвіту. Але то теж була парадигма, тільки іншого типу, більш інтелектуалізованого. Так мислили й у середні віки (див. «Summa Theologiae» Фоми Аквінського (S.Т. І.q.84.а.4). У такому (двоїстому) вигляді ми й прийняли визначення поняття «парадигма» для часів до наукової революції середини XVI – XVII ст.: 1) модель-зразок ІІ (картина світу) – парадигма, яка задавалася міфологією й релігією; 2) модель-зразок І – парадигма історичного процесу, яка створювалася середньовічною наукою (у різних суспільствах – своя). Ґенеза наукової парадигми історичного процесу в середні віки і полягала не тільки в змінах бачення історичного процесу по лінії парадигми-зразка І (у самій науці), а й у змінах у парадигмі моделі-зразка ІІ (картина світу), яка задавалася теологією, що в сучасній науці зветься «переключенням генштальту».

Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема розроблялася згідно з провідним напрямком наукової роботи кафедри історії України Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка «Міжцивілізаційні взаємовідносини та місце в них України» (у межах комплексної програми Науково-дослідного центру «Схід-Захід» ім. проф. В.М.Бейліса, державна реєстрація 0103U003602). Автор також брала участь у філософсько-методологічних розробках Міжрегіонального комплексного науково-дослідного проекту «Духовність українства», що здійснюється Київським, Одеським національними університетами, Інститутом підприємництва та сучасних технологій (м.Житомир) та іншими ВНЗ України.

Мета і завдання роботи: створення концепції, у якій буде розкрито підвалини ґенези парадигматичного знання взагалі й конкретно-історичні її прояви в різних типах середньовічного історизму зокрема. Мета досягається шляхом постановки таких завдань:

– застосувати парадигмальний підхід до аналізу міфологічного, релігійного й наукового знання з метою виявлення домінуючих парадигм;

– виявити різні підходи в розумінні історії в середні віки й проаналізувати їх;

– здійснити наскрізний аналіз різних типів середньовічного історизму по часово-просторовій сітці, знайти прояви єдності й множинності в них;

– обґрунтувати типологію середньовічного історизму, проаналізувати варіанти періодизаційних схем історичного процесу;

– дослідити ґенезу середньовічної парадигми історичного процесу та особливості її конкретно-історичного втілення;

– узагальнити отримані результати, запропонувати загальну формулу ґенези наукової парадигми історичного процесу;

– довести важливість проблеми кліматів у парадигматичному знанні.

Об’єкт дослідження – історичний процес у розумінні вчених V – XV ст.

Предмет дослідження – ґенеза наукової парадигми історичного процесу в добу Середньовіччя.

Часово-просторове поле дослідження:

а) хронологічні межі – від кінця античності (падіння Західної Римської імперії) до ХV ст. (падіння Східної Римської імперії й часу Ренесансу в Європі). Певною критичною точкою слід вважати X ст. як час остаточного формування світових релігій;

б) географія дослідження виявлялася нами проблемно. У ході дослідження ми вийшли на гіпотезу, що розвиток релігійного життя планети тісно пов'язаний з певними географічними точками й об'єктами стародавньої Циркумпонтійської зони. Просторове поле роботи – від Іспанії до Надволжжя і від Новгорода Великого до півдня сучасного Йемена. V – XV ст. – час постання й загибелі багатьох держав на цьому терені. У формах державності проявляється тенденція «від єдиної сутності – до множинності» (номіналізація). У релігійному житті простежується така ж ситуація. Аналогічну тенденцію ми простежуємо і в науці.

Принципи дослідження: об'єктивності та історизму. У ході дослідження розкривається також важливість теологічного принципу.

Методи дослідження: проблемний, історико-генетичний, порівняльно-історичний (у комплексі), системний (компонентного аналізу), теоретичного моделювання, комплексного підходу, типологізації історичних явищ, синхронний, реанімаційний, картографічний. Ми вживаємо також метод реконструкції давніх текстів і математичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Формування історичної свідомості – процес, маловивчений у науці. Але традицію вивчення історизму наука має, а саме: вивчати перш за все менталітет людей, які виконували важливу для суспільства в усі часи функцію істориків. Менталітет же є «сукупністю символів, що формуються в межах кожної культурно-історичної епохи й закріплюються у свідомості шляхом повторення. Ці символи (поняття, образи, ідеї) слугують онтологічним і функціональним поясненням, засобом виразу знань про світ і людину в ньому”. У цій площині й формується наукова парадигма. Історична свідомість є водночас і виміром типу культури, і фактом історіографії, але найперше – фактором самої історії, що й стало однією з підвалин нашої роботи. Визначення типів історизму та їх вивчення досі проводилося за вертикально-часовою схемою, але розвиток цивілізаційної й парадигмальної моделей історичного процесу висуває на порядок денний необхідність горизонтально-просторового аналізу історизму та його відповідної типології. Цивілізаційний підхід визначає зв’язок історизму з домінуючим типом культури, парадигмальний – з домінуючим типом світогляду. При тому важливого значення набуває пошук саме раціональних засад релігії, чому в дисертації приділена велика увага. Сакральний чинник історичного процесу – головний у нашій роботі. Нам удалося виявити базу, яка дозволяє дослідити його на необхідному науковому рівні. Зазначене вище складає головний стрижень дисертації, який і визначає її наукову новизну. Створена концепція на стику історії, філософії, теології, фізики та геософії. У її засаді фізична, історична, геософська та лінгвістична парадигми.

Теоретична і практична значущість отриманих результатів. З появою нашої роботи та її використанням з’являється реальна можливість зміни наукової парадигми історичного процесу в сучасній науці. Створена концепція, яка, розкриваючи закономірності ґенези парадигми історичного процесу, доповнює те, що розробляється сучасними вченими в напрямку формування нової універсальної методології пізнання. Конкретні рекомендації з практичного використання результатів роботи надані в кінці основного тексту автореферату.

Особистий внесок здобувача. У публікаціях, зроблених у співавторстві, дисертанткою розроблялися: а) історія та історіософія проблем; б) теоретико-методологічна частина робіт; в) головним чином – історичний матеріал з періоду Середньовіччя. У словниках енциклопедичного характеру – історико-філософський аспект тлумачення понять та розділ з хуритської міфології.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на 17 наукових конференціях, з яких 10 міжнародних, 4 всеукраїнські й 3 регіональні. З доповідями з теми дослідження автор виступала на науково-практичних конференціях «Дні науки» ЛНПУ ім. Тараса Шевченка у 2003 – 2006 рр., а також на розширених засіданнях кафедри історії України ЛНПУ ім. Тараса Шевченка за участю провідних фахівців кафедр всесвітньої історії, фізичної географії, загального мовознавства, педагогіки.

Публікації. Результати дослідження опубліковано в монографії авторки, а також у публікаціях у наукових фахових журналах в Україні та за кордоном. Деякі матеріали з теми роботи опубліковано також у інших наукових та навчальних виданнях, матеріалах і тезах наукових конференцій.

Логіка і структура дисертації. Логіка роботи підпорядкована проблемі, темі та завданням дослідження. Архітектонічна побудова роботи обумовлена логікою і є такою: вступ, п’ять розділів (14 підрозділів), висновки, список використаних джерел та літератури (38 с., 795 назв), додатків (43 с.; 33 назви). Повний обсяг тексту дисертації складає 508 сторінок, з них основного тексту – 409 с.

Подобные работы
Одрін Олександр Вадимович
Ресурсний потенціал та структура господарської діяльності античних держав Північного Причорномор'я у V-III ст. до н.е.
Васильєв Олександр Олександрович
Сармати та черняхівське населення Буджака в другій половині ІІІ ст. н.е. - на початку V ст. н.е.
Болтрик Юрій Вікторович
Курганне будівництво скіфів у V-IV ст. до Н.Х. (за матеріалами поховальних комплексів Дніпровсько-Молочанського межиріччя)
Милян Тарас Романович
Пам'ятки празько-корчацької культури у верхів'ях Дністра, Західного Бугу та Вісли у V-VII ст.
Синиця Євген Валентинович
Поховальний обряд слов'ян Південно-Східної Європи V-VII ст.
Станко В.Н.
Східнослов'янська колонізація Південної Бессарабії (V - перша половина XIX ст.)
Мельникова Людмила Семенівна
Східнослов'янська колонізація Південної Бессарабії (V- перша половина XIX ст.)
Бойко Юрій Олександрович
Корейсько-японські мовні зв'язки V–X ст. Історико-лінгвістичне дослідження.
Задорожна Людмила Михайлівна
Історія українсько-вірменських літературних взаємин ХХ ст. Парадигма розвитку
Пастух Світлана Михайлівна
Югославський "воєнний" роман 70-80-х років ХХ ст.: засоби моделювання та парадигма історичної пам'яті.

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net