Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Філософські науки
Соціальна філософія та філософія історії

Диссертационная работа:

Савченко Ольга Олександрівна. Західна парадигма освіти на початку ХХІ століття (соціально-філософський аналіз) : Дис... канд. наук: 09.00.03 - 2008.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність теми дослідження. Ретельний аналіз освіти як об’єкта філософського осмислення західноєвропейськими та північноамериканськими науковцями, об’єктивізація змісту освіти, виявлення її сутнісних характеристик, структуризація взаємовідносин з іншими соціальними явищами, оформлення сфери її ціннісних здобутків становить помітний інтерес, що підтверджує значущість наукової зацікавленості в систематизації поглядів на освіту й обумовлює обрану тему – «Західна парадигма освіти на початку ХХІ століття (соціально-філософський аналіз)». Під «західною» в контексті даного дослідження розуміється західноєвропейська та північноамериканська система поглядів й традиція наукового пізнання. Отже, далі за текстом визначення «західний» буде використовуватися саме в такому значенні.

Об’єктивні потреби дослідження саме західної парадигми освіти пояснюються тим, що сучасна світова практика розвитку освіти в умовах цивілізаційних змін і пошуку нової освітньої парадигми все більше орієнтується на формування інтеграційних тенденцій. Міжнародна інтеграція в сфері освіти, відкриваючи нові зв’язки, будучи взаємозалежною і взаємообумовленою цілісністю, виступає фактором перетворення суспільства. Прагматика часу вимагає ретельного вивчення всіх складових сучасного освітнього простору, оскільки реформування української освіти – це не стільки політична і економічна проблема, скільки питання збереження суспільства і національної культури на основі діалогу, що набуває особливої важливості сьогодні, коли Захід артикулює ідею того, що він є тією впливовою силою, яка визначає сучасний розвиток цивілізації, і прагне реалізувати цю ідею на практиці економічними, політичними, духовними засобами.

Отже, актуальність дослідження обраної теми обумовлена такими обставинами:

необхідністю усвідомити освіту як соціальне явище, покликане вирішувати певні завдання суспільства. Соціально-філософський аналіз процесу освіти дозволяє теоретично реконструювати в ньому стійкі схеми освітньої практики, що називаються парадигмами освіти, дозволяє простежити певні сутнісні характеристики феномену освіти в її історичному становленні, надає можливість проаналізувати освітні парадигми в їхньому соціально-філософському та історичному розвитку, щоб зрозуміти, які зміни історичної ситуації ведуть до зміни вигляду освіти, обумовлюють той або інший її історичний тип, специфіку структурних елементів і властивостей, а також як ці особливості впливають на стійкість і ефективність всієї освіти як соціального інституту;

недостатньою філософською розробленістю проблем сучасної освіти, що набувають широкого соціального звучання, а підходи окремих наук (педагогіки, соціології освіти, психології освіти, історії освіти та інших), які обмежені специфікою своїх методологій, не досягають необхідного рівня узагальнення і глибини дослідження концептуальних питань, а це, у свою чергу, породжує множинність і взаємну суперечність трактувань проблем і рішень у сфері освіти;

кардинальною трансформацією під впливом процесів глобалізації всіх сфер суспільного життя, що потребує вдосконалення освіти, особливо вищої, щоб вона відповідала сучасним вимогам суспільства і особистості, а також актуальним ціннісним орієнтаціям світової спільноти, необхідністю створити модель освіти, засновану на нових поглядах на світ, на нових ціннісних орієнтаціях – відповідальності за загальнозначущі цінності, вільному ціннісному самовизначенні, толерантності, компетентності, освіченості, професіоналізмі, орієнтації на сталий світовий розвиток, умінні аналізувати соціокультурну ситуацію, формуванні за допомогою освіти нового типу раціональності та ноосферного мислення, ознайомленні в процесі освіти з новою картиною світу, та введенням в освітній процес принципу проблемної орієнтації;

поширенням інформаційних технологій, що обумовлює трансформацію традиційних економічних і соціальних інститутів. Сучасне суспільство інформаційних технологій, так званої постіндустріальної цивілізації, на відміну від індустріального суспільства кінця XIX – середини XX століття більшою мірою зацікавлено в тому, щоб його громадяни були здатні самостійно, активно діяти, приймати рішення, гнучко пристосовуватися до умов життя, що постійно змінюються. Таким чином, модернізація системи освіти – це, насамперед, перегляд існуючої концепції освіти, виявлення концептуально застарілих моментів і введення нових перспективних технологій.

Розуміння важливості розвитку освіти в Україні пов’язано з надіями на вихід із системної кризи, породженої фундаментальними змінами як в нашій країні, так і в світі в цілому. Освітні системи у всьому світі знаходяться в стані змін, зміни спонтанно і цілеспрямовано відбуваються і в українській освіті. Все це визначає той факт, що соціально-філософське дослідження освіти набуває зараз великого значення не тільки для всієї світової спільноти в цілому, але й для України зокрема, особливо у зв’язку з тим, що країна знаходиться зараз на перехідному етапі своєї історії, переживаючи період соціально-економічних і культурних перетворень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дослідження співпадає з державними планами й проектами (Укази Президента України «Про Національну доктрину розвитку освіти», «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні», Закони України «Про освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», низка Постанов Верховної Ради та галузевих нормативно-правових актів) у сфері реформування освітньої системи та формування державної освітньої політики України. Також дослідження певною мірою пов’язане з науково-дослідною роботою «ЛІНГВА» (д/р 0101U000435), що проводилась за завданням Міністерства оборони України Харківським університетом Повітряних Сил. Деякі положення дослідження знайшли висвітлення в заключному звіті про науково-дослідну роботу.

Ступінь розробленості наукової проблеми. Осмисленню феномену освіти приділяють увагу багато дослідників. Огляд літератури, здійснений в рамках даного наукового дослідження, дозволяє стверджувати, що в цілому проблема освіти ставиться і вирішується багатобічно. За тематикою і змістом літературу, в який тією чи іншою мірою відбиваються ті або інші аспекти позначеної проблеми, можна умовно класифікувати за такими групами:

першу групу складають оригінальні філософські теорії, в яких можна знайти загальне осмислення феномену освіти (античні філософи, французькі просвітителі, представники німецької класичної філософії та німецького гуманізму, прихильники антропологічної філософії, екзистенціалісти, послідовники прагматизму, представники аналітичної філософії, постмодерністи);

друга група робіт присвячена філософському осмисленню сучасного світового порядку (М. Кастельс, Е. Тоффлер, Ф. Фукуяма та ін), що в тій або іншій мірі знаходить віддзеркалення в освітніх теоріях і практиках, що простежується у низці робіт, присвячених проблемам інформатизації і глобалізації освітнього простору (Н. Бурбулес, К. Монкмен, В.Є. Меламуд, В.П. 3инченко та ін);

третя група – роботи теоретиків освіти, які бачили у філософії можливість визначити ідеали, завдання і зміст освіти (Я.А. Коменський, І.Г. Песталоцці, М. Шелер та ін.); філософське осмислення феномена освіти характерне і для досліджень в галузі історії педагогіки (П. Монро, Ф. Кордаско, Р.С. Пітерс, Е.П. Кабберлі, А.Н. Джуринській та ін.);

до четвертої групи слід віднести роботи з філософії освіти таких авторів, як Г. Джонстон, У. Франкена, В.К. Морріс, Г. Пратт, К. Томпсон, Г. Уліх, А. Уестон, С.І. Гессен, Б.С. Гершунський, М.К. Мамардашвілі, О.П. Огурцов, В.В. Платонов, І.П. Савицький, П.Г. Щедровицький та ін.);

до п’ятої групи відносяться роботи, які розглядають освіту з точки зору суміжних наук, тобто освіта на стику з соціологією (Е. Дюркгейм, П. Бурдьє, Ж. К. Пассерон), психологією (Д.У. Джонсон, Л.С. Виготський), культурологією (Т. Бремельд, Д.Д. Спіндлер, В.С. Біблер та ін.);

шосту групу скаладають дослідження освіти з аксіологічних позицій (У.Ч. Баглі, Р.Л. Хамфрей, Е.М. Глухова, Т.С. Косенко, М.С. Розов, О.С. Газман, Р.М. Вейс, Н.Б. Крилова);

сьома група – це дослідження, пов’язані з гуманізацією освіти (З. Паттерсон, С. Ламон, Г. Вoлет, Дж. Міллер, Ш.А. Амонашвілі, Г.О. Балл, Г.Б. Корнетов, М.І. Романенко та ін);

до восьмої групи слід віднести роботи українських науковців, які працюють у сфері освіти (В. Андрущенко, В.І. Астахова, К.В. Астахова, Г.О. Балл, І.А. Зязюн, В.В. Кізіма, С.Ф. Клепко, Г.П. Клімова, К.В. Корсак, В.Г. Кремень, М.Д. Култаєва, В.І. Кушерець, Н.М. Лавриченко, В.І. Луговий, В.С. Лутай, Є.М. Мануйлов, В.О. Огнев’юк, М.І. Романенко, С.О. Сірополко, В.Г. Скотний, В.Ф. Сухіна, та інші).

Однак при всьому різноманітті й великій кількості робіт, присвячених осмисленню даного явища, розуміння та сприйняття освіти, як систематичного знання та об’єктивної дійсності, знаходяться у стадії становлення, а основні освітні проблеми ще не знайшли стійкого і загальноприйнятого рішення. Їхня складність й історична мінливість задають високу теоретичну планку необхідних досліджень, а залучення до практики суспільного життя і зв’язок з корінними інтересами людей ускладнює пошук єдиних підстав для систематизації величезного масиву емпіричного матеріалу. Більш того, у вітчизняній соціально-філософській літературі проблема освіти в її цілісності не отримала достатнього розвитку, а на ґрунті філософської онтології, епістемології і аксіології вона простежується побічно і в досить вузькому аспекті. Дотепер в даному полі бракує досліджень щодо систематизації парадигм і моделей освіти, що історично склалися, не деталізована спадкоємність їхніх ідей, не уточнена нова парадигма освіти, що відповідає сучасній постіндустріальній цивілізації. Науковці знаходяться тільки на підступах до соціально-філософського осмислення вищезазначених проблем.

Таким чином, актуальність проблеми, її недостатня наукова розробленість і практична соціальна значущість зумовили вибір теми дослідження.

Об’єктом даного дослідження є освіта як соціогуманітарний феномен, обумовлений особливостями розвитку сучасного соціального і культурного середовища.

Предмет дослідження складає сучасна західна парадигма освіти.

Мета дослідження – на основі соціально-філософського аналізу західної парадигми освіти розкрити концептуальні підстави її трансформації, виявити основні домінанти нової освітньої парадигми як важливої теоретичної передумови формування механізму модернізації та потенціалу розвитку освітньої системи на початку ХХІ століття.

Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання низки дослідницьких завдань:

виділити комплекс соціально-філософських ідей, сформований західною філософською думкою, які визначають зміст сучасної освіти, її інституціональні характеристики і соціальні функції;

висвітлити закономірність становлення західної парадигми освіти через призму генезису освітніх ідей у період історії суспільства від античності до сучасності;

визначити особливості сучасної західної парадигми освіти і виявити її евристичні можливості;

виділити нові базові домінанти освіти в епоху глобалізації, переходу людства до інформаційної ери та суспільства, заснованого на знаннях;

обґрунтувати логіку, підстави та імперативи розвитку сучасної освіти, висвітлити її роль у забезпеченні сталого розвитку суспільства та збереженні його гомеостазису;

окреслити основні тенденції модернізації українського освітнього простору.

Методи дослідження зумовлені специфікою даної роботи й потребами комплексного міждисциплінарного аналізу теми. Розкриття теми і розв’язання поставлених завдань здійснюється на основі генетично-історичного підходу та принципі єдності історичного і логічного, що необхідно для визначення поняттєво-категоріального апарату освіти, характерного для західної наукової думки, діалектичного підходу, що припускає розгляд предмета дослідження як об’єктивного, закономірного, внутрішньо суперечливого. В ході дослідження було використано порівняльно-історичний метод, що надало можливість виявити спадкоємність й еволюцію освітніх ідей в історії магістральних філософських напрямів; структурно-функціональний метод, за допомогою якого були реконструйовані філософські ідеї, що містять відповіді на питання про функції та структуру освіти як процесу формування особистості; метод соціального моделювання, що створив умови для опису філософської моделі освіти, яка відповідає певній філософській системі; системний метод, що дозволив представити філософські моделі освіти у вигляді системи цілей, задач і методів освіти, адекватних онтологічним, аксіологічним і епістемологічним підставам філософії освіти певного напряму. У дослідженні авторка спиралася на філософський та культурологічний підходи. Філософський підхід виражає загальні закономірності всесвіту як гармонійно цілісної системи світоглядних відносин. Згідно з культурологічним підходом, переосмислення концептуальних основ освіти пов’язано з виділенням раціональних принципів минулого і сучасного, ментальним освоєнням нових реалій в умовах кризи культури, глобалізації сучасного світу, а також з особливістю соціокультурної ситуації в Україні та кризою освіти.

Наукова новизна полягає в тому, що в дисертаційному дослідженні на основі соціально-філософського аналізу західної парадигми освіти висвітлена особливість трансформації соціально-філософських поглядів на освіту в умовах наростання процесів глобалізації і вступу людства до інформаційної ери та суспільства знань, що впливає на стан сучасної освіти та детермінує певні освітні трансформації.

Основними елементами новизни отриманих результатів є:

уточнено на категоріальному рівні зміст терміну «освіта», яка у контексті даної роботи розглядається як цілісне поняття, що, з одного боку позначає процес і результат засвоєння особистістю конкретних змістовних аспектів культури та оволодіння соціально значущим досвідом людства, а з іншого боку – виділяє сукупність впливів на формування особистості, що прияє засвоєнню нею навичок і звичок поведінки в даному суспільстві та прийнятих у ньому соціальних норм і правил, тобто під освітою розуміється процес додавання людині інтелектуального і духовного вигляду;

визначено, що західна парадигма освіти є вихідною концептуальною моделлю постановки проблем та їх розв’язання, системою методів дослідження, що домінують протягом певного історичного періоду в західному науковому співтоваристві, стосовно освіти як соціально-гуманітарного феномена, який означає двоєдиний процес, що, з одного боку, спрямований на всебічне осмислення освіти й прийняття рішень у сфері освіти з урахуванням довгострокових інтересів суспільства в цілому, а з іншого – акцентує важливість цілей, намірів і значень у всьому діапазоні людських проявів та розглядається як процес розвитку і саморозвитку особистості, пов’язаний з оволодінням соціально значущим досвідом людства, що втілюється в знаннях, уміннях, творчій діяльності та емоційно-ціннісному ставленні до світу, і який є необхідною умовою збереження і розвитку матеріальної і духовної культури людства;

на основі змістовного аналізу конкретно-історичних модифікацій найвпливовіших парадигм західної освіти в їхніх онтологічних, епістемологічних й аксіологічних аспектах, обґрунтовано, що в рамках сучасного західного освітнього простору ці парадигми втілились в дві освітні парадигмальні моделі, що співіснують на основах взаємозалежності та взаємопроникнення, – репродуктивно-консервативну та прогресивно-гуманістичну;

обґрунтовано, що провідними тенденціями модернізації сучасної освіти виступають глобальні тенденції суспільного розвитку (плюралізм культур, формування єдиного світового освітнього простору, інтернаціоналізація, інформатизація, безперервність, випереджальний характер та інноваційна спрямованість) та духовні та ціннісні культурні традиції (гуманізація і гуманітаризація, фундаменталізм, культуроцентричність та особистісна орієнтованість);

показано, що на початку ХХІ століття освіта постає об’єктивною основою єднання людства, подолання глобальних викликів сучасної цивілізації та конститутивним фактором сталого розвитку суспільства та збереження його гомеостазису; обґрунтована роль освіти в формуванні ноосферного світосприймання та освітнього суспільства, що відповідає прискорюваному соціально-історичному розвитку людства, показано, що освіті призначається особлива роль – формування загальної духовно-моральної основи цивілізації, усвідомлення світу як єдиної цілісності, що базується на рівновазі суспільства з природою;

визначено, що ефективність стратегії модернізації української освіти визначається оптимальним поєднанням іноземного досвіду модернізаційних змін на основі застосування західних моделей освіти зі збереженням позитивного змісту національних освітніх традицій, національно-культурних особливостей і досвіду вітчизняної системи освіти.

Теоретичне і практичне значення дослідження полягає в тому, що соціально-філософський аналіз західної парадигми освіти дозволяє глибше усвідомити особливості освітнього процесу на початку ХХІ сторіччя, проаналізувати можливий характер розвитку сучасної системи освіти та окреслити шляхи модернізації освіти, що полягає у формуванні глобального світорозуміння; у зміні ракурсу побудови освіти, зі зміщенням акценту на освоєння методології діяльності, на формування рефлексивних здатностей: на навчання, засноване на міждисциплінарній природі сучасного знання, на розвиток творчих здібностей особистості учня; у постановці та розв’язанні в освітній практиці інноваційних завдань, використанні освітніх технологій, орієнтованих на пріоритетний розвиток людської особистості, насамперед її здібностей до самоактуалізації; запропонувати конкретні корективи в освітню доктрину України для формування цілісної моделі сучасної фундаментальної освіти, що виходить із взаємозв’язку репродуктивно-консервативної та прогресивно-гуманістичної парадигм, з єдності принципів соціогуманітарного та природничо-наукового знання. Положення і висновки дисертації можуть бути використані в науково-дослідній, навчально-педагогічній та практичній діяльності педагогічних кадрів. Певна частина теоретичного матеріалу дисертації може знайти застосування в процесі викладання філософських і соціально-політичних дисциплін у вищих навчальних закладах при вивченні проблем трансформації сучасної освіти та її впливу на сучасний світоустрій. Окремі положення можуть представляти інтерес для удосконалення управління та підвищення якості освіти, а також при розробці прогнозів у сфері соціальної, демографічної та культурної політики держави.

Особистий внесок здобувача полягає в постановці і самостійному вирішенні актуальної наукової проблеми. Усі принципові ідеї дослідження належать особисто авторці дисертації. В публікаціях 3 та 4 особистий внесок дисертантки становить 75% загального обсягу роботи: в публікації 3 авторка, акцентуючи увагу на тому факті, що захист національної системи освіти, як глобальної технології відтворення національної свідомості, само ідентифікації та самовизначення людини, є одним із ключових напрямків діяльності держави, висуває та обґрунтовує тезу, що освіта повинна ввійти до складу основних пріоритетів українського суспільства; в роботі 4 авторка ґрунтовно аналізує два парадигмальних підходи до освіти, що співіснують сьогодні в освітньому просторі – передачі знання (teaching paradigm) та оволодіння знанням (learning paradigm), яка відповідає основним принципам розвитку світової цивілізації, та висвітлює очевидні переваги останньої.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та ідеї дисертаційного дослідження викладено на теоретичних семінарах, а також пройшли апробацію під час науково-практичних конференцій: Всеукраїнська науково-теоретична конференція – ХХ Харківські політологічні читання (2008 р.), Друга всеукраїнська науково-практична конференція (ІТНСДВШ – Полтава 2007), Четверта наукова конференція Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (2008 р.), Третя наукова конференція Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (2007 р.), Друга наукова конференція Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (2006 р.).

Публікації. За матеріалами даного дослідження опубліковано 8 статей, із них 7 – у спеціалізованих фахових виданнях України.

Структура дисертації обумовлена специфікою предмета дослідження, логікою вирішення проблеми, а також зазначеною метою і завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, які включають 7 підрозділів, висновків і списку використаної літератури (389 джерел, з яких 204 – іноземними мовами). Загальний обсяг дисертації – 232 сторінки, з них 201 сторінка основного тексту.

Подобные работы
Гончаренко Олександр Леонідович
Західна парадигма формування особистості військового професіонала (соціально-філософський аналіз).
Корсак Костянтин Віталійович
Соціально-філософський аналіз тенденцій розвитку тріади "людина - суспільство - освіта" на початку XXI століття
Кондратик Леонід Йосипович
Філософсько-соціологічний аналіз релігієзнавчої спадщини діячів українського національного відродження початку ХХ століття
Антонюк Тетяна Дмитрівна
Денаціоналізація системи відносин сім'ї і школи в умовах радянізації освіти в УСРР (20-ті - початок 30-х років XX століття)
Левченко Ніна Олександрівна
Образні трансформації в художній культурі XX століття: естетичний аналіз
Погорелова Олена Олександрівна
Трансформація гносеологічних концепцій науки ХХ століття: методологічний аналіз
Мурашкін Михайло Георгійович
Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття (релігієзнавчий аналіз)
Ємельянова Тетяна В'ячеславівна
Абстракціонізм в контексті культуротворчих процесів ХХ століття (естетико- мистецтвознавчий аналіз)
Розумна Оксана Петрівна
Аскетичний ідеал в українській православній проповіді сімнадцятого століття: релігієзнавчо-філософський аналіз
Базалук Олег Олександрович
Екзистенціально-філософський аналіз феномену життя в західноєвропейській філософії кінця ХIХ - першої половини ХХ століття.

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net