Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Філологічні науки
Українська література

Диссертационная работа:

ДЕНИСЕНКО Вадим Ігоревич. Творчість М.Йогансена в контексті української сміхової модерністської прози. : Дис... канд. наук: 10.01.01 - 2003.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність дослідження.

Прозова та літературознавча творчість Майка Йогансена на сьогодні практично не досліджена. За винятком кількох робіт, у яких прозова творчість письменника згадується переважно побіжно, це перша спроба розглянути творчість письменника в контексті сміхової української модерністської прози.

У 1921 році Михайло Йогансен разом із М.Хвильовим стають ідеологами нового літературного пролетарського угруповання. У журналі “Жовтень” було опубліковано ідеологічні засади нового мистецтва, пропаговані М.Хвильовим, М.Йогансеном, В.Сосюрою та ін. — “Наш універсал”. Його основна ідея — “створення регулярної армії мистців пролетаріату”. Окрім цього, в універсалі заохочується відкидання мистецтва минулого і буржуазного (йдеться про неокласиків) та мистецтва руйнівного (футуристи). Натомість, вважають представники нового угруповання, слід творити нове конструктивне мистецтво (пізніше М.Йогансен признавався, що сам не усвідомлював остаточно, що ж таке конструктивізм). Заяви М.Йогансена про те, що в основу поезії слід покласти слово, яке має стати молекулою поезії, а поетичний образ — молекулою поетичної конструкції цілого твору, виглядають слабкими спробами підвести наукову базу до тогочасної поезії.

Наступним етапом творчості поета є 1925 рік — рік створення ВАПЛІТЕ. За чотири роки, що минули від появи “Нашого універсалу”, відбувається зміна орієнтирів у творчості письменника — від гасла про домінанту пролетарськості в літературі до гасла про художню цінність.

У 1928 році М.Йогансен публікує свою програмну теоретичну роботу “Як будується оповідання”. Автор намагається дати відповідь на низку дискусійних на той час проблем, наприклад про роль мистецтва у пізнанні світу. “Який з мистецтва метод пізнання? Як узяти навіть найбільш прогресивне з мистецтв — літературу, — то й тоді вона пасе задніх на пару десятиліть і дуже-дуже рідко йде в ногу з віком, з його знаннями. Мистецькі твори, звичайно ж, корисні як матеріал пізнання історичного там, де бракує інших даних. Та для нових часів вони начисто втратили своє значення. Нашу епоху будуть колись досліджувати по газетах. Мистецтво — це, по суті, лише дрібна деталь на фасаді виробничого процесу громади”. Щодо ролі мистецтва, то воно, на думку М.Йогансена, має ту ж функцію, що й морозиво взимку. Література не повинна переобтяжувати читача, а має його перш за все розважати. Коли лірика подібна до любовної пристрасті, то новела радше нагадує комерційний контракт, за яким автор зобов’язується розповісти щось цікаве, а читач погоджується цьому повірити. Єдина безпечна для новеліста філософська позиція — це іронія та скепсис, бо вони принаймні нічого не висувають позитивного, а тільки заперечують.

На початку ХХ ст. в українській літературі з’являється цілий ряд творів, у яких домінантну роль відіграють елементи комічного. На відміну від попереднього періоду розвитку української літератури, у літературі 1920—1930-х рр. фольклорний, народний сміх відходить на другий план, а то й зникає взагалі. Натомість з’являється вибагливіший (вишуканіший), інтелектуальний сміх, що передбачає освіченого читача, який зрозуміє і оцінить цей тип комічного. Саме такий сміх, іронію, почасти пародію починають використовувати М.Коцюбинський, В.Винниченко, М.Хвильовий, В.Підмогильний,
В.Домонтович, М.Йогансен, Л.Скрипник, М.Куліш для творення характерів та образів своїх героїв. Ось саме ця комічна, іронічна традиція в українському літературознавстві досі ще не була предметом дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконувалася протягом 1997—2000 років у відділі української літератури ХХ століття в Інституті літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України в контексті колективної теми “Нариси з історії української літератури ХХ століття”.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у вивченні та аналізі поетики сміхової української модерністської прози на матеріалі творчості М.Йогансена, чільного представника літератури цього періоду, а також доробку його попередників та сучасників — М.Коцюбинського, В.Винниченка, М.Куліша, М.Хвильового, В.Домонтовича. Студії над текстами цих авторів через призму сміхової поетики дають змогу вирішити низку конкретних дослідницьких завдань:

1) виокремити структуру поетики сміхової прози українського модернізму, виділити пріоритетні та другорядні її елементи, внутрішню ієрархію;

2) простежити вплив творчого досвіду попередників на структуру сміхової прози українського модернізму, орієнтації на європейську сміхову літературу;

3) розглянути найбільш ілюстративні й художньо вартісні зразки текстів сміхової модерністської прози;

4) на базі конкретного текстуального аналізу визначити типи комічного в сміховій прозі М.Йогансена (повість “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію”) й дати характеристику типів;

5) визначити й охарактеризувати жанр і стиль “Подорожі...”.

Об’єктом дисертації є сміхова модерністська проза кінця XIX — першої чверті XX століття, зокрема прозові твори М.Йогансена.

Предметом дослідження є тексти європейських та українських письменників-модерністів кінця ХІХ — поч. ХХ ст., зокрема “Нюрнберзькі подорожі” Г.Гессе, “Доктор Фаустус” Т.Манна, “Людина без властивостей” Р.Мюзіля, “Замок” Ф.Кафки, “Хо”, “Лялечка”, “Коні не винні” М.Коцюбинського, “Божки”, “Малорос-європеєць”, “Щирий та поміркований”, “Записки кирпатого Мефістофеля” В.Винниченка, “Хуліо Хурина”, “Народний Малахій” М.Куліша, “Іван Іванович”, “Щасливий секретар”, “Арабески”, М.Хвильового, “Доктор Серафікус” В.Домонтовича, “Інтелігент” Л.Скрипник, “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію” М.Йогансена.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці зарубіжних та вітчизняних теоретиків та літературознавців, зокрема П.Майдаченка, Н.Зборовської, Р.Мельникова, Ф.Білецького, Ф.Лосєва, М.Бахтіна, Л.Гінзбурга, Я.Проппа, Л.Карасьова, А.Бергсона, З.Фрейда, Й.Гейзінги та ін. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань автор дисертації поєднує історико-генетичний, типологічний, історико-порівняльний методи наукового вивчення явищ художньої літератури. Проблеми внутрішньожанрової типології спричинили залучення прийомів структуралізму, які наклали відбиток на модель ієрархічної залежності між різними типами комічного в сміховій прозі українського модернізму. Елементи соціокультурного аналізу використовуються тоді, коли структурно-типологічні рамки характеристики жанру виявляються затісними й предмет дослідження потребує корекції кута зору. Праці вітчизняних літературознавців, покладені в основу дисертації, у переважній більшості репрезентують різні аспекти соціологічного методу. Їхній досвід використаний у теоретичній основі з питань поетики комічного, проблем жанру і стилю. Текстуальний аналіз, крім означених вище структуральних та соціокультурних методів, заснований на прийомах герменевтики і рецептивної естетики.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що вона є першою спробою виявлення та аналізу сміхової поетики української модерністської прози, визначення найхарактерніших типів комічного в ній, її специфіки, новаторства та зв’язку з традицією. Прозова спадщина М.Йогансена (повість “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію”) через призму категорії комічного української модерністської прози аналізується вперше.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати можуть бути використані для розробки цілісної концепції сміхової поетики української модерністської прози кінця ХІХ — початку ХХ ст., інтерпретації творів окремих письменників, бібліографічних та інших досліджень. Практичне значення дисертації полягає також у можливості використання її матеріалів для вивчення літературних напрямків в українській прозі початку століття, для наукового осмислення еволюції сміхової культури й літератури зокрема. Матеріал дисертації становить практичний інтерес для підготовки лекційних курсів та семінарів із сучасної української літератури у вищих навчальних закладах та подальших наукових досліджень літературного процесу цього періоду.

Особистий внесок здобувача полягає: у всебічному окресленні моделі сміхової української модерністської літератури кінця ХІХ — початку ХХ ст., вирізненні її пріоритетних та другорядних елементів; аналізі типів комічного в сміховій прозі М.Йогансена (повість “Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швейцарію”); визначенні жанру, стилю “Подорожі...” та виявленні засобів, прийомів поетики його творів порівняно з творами української та європейської модерністської прози; розгляді художньої прози М.Йогансена через призму сміхової поетики літератури модернізму кінця ХІХ — початку ХХ ст. з урахуванням робіт вітчизняних та західноєвропейських учених про природу комічного.

Апробація роботи. Дисертація обговорювалася на засіданні відділу української літератури ХХ століття Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Основні аспекти дослідження були викладені на молодіжних наукових конференціях Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України у 1998 та 1999 роках.

Подобные работы
Ліпницька Інна Миколаївна
Творчість Модеста Левицького в контексті української прози кінця XIX - початку XX ст.
Денисенко Вадим Ігорович
Творчість М.Йогансена в контексті української сміхової модерністської прози
Калантаєвська Ганна Павлівна
Творчість Спиридона Черкасенка 1907-1936 рр. у контексті доби (літературознавство, публіцистика, мала проза й сатира)
Немченко Ірина Юріївна
Новелістика М.Хвильового в контексті української прози початку XX століття
Nemchenko Irina Yuriivna
Новелістика М. Хвльового в контексті української прози початку ХХ століття
Бородіца Світлана Василівна
Жанрова структура романів Уласа Самчука в контексті західноукраїнської романної прози 30-40-х років XX ст.
Пастушенко Олена Василівна
Художня парадигма жіночих характерів у прозі Уласа Самчука в контексті української літератури
Зушман Михайло Богданович
Мала проза Богдана Лепкого в контексті західноукраїнської новелістики кінця ХІХ - початку ХХ століття.
Новик Ольга Петрівна
Проза Івана Леванди в контексті українського літературного бароко
Колінько Олена Петрівна
Мала проза Стефана Коваліва в контексті розвитку української літератури кінця XIX - початку ХХ ст.

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net