Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Юридичні науки
Судова влада, прокурорський нагляд, організація правоохоронної діяльності, адвокатури

Диссертационная работа:

Мичко Микола Іванович. Проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури України: Дис... д-ра юрид. наук: 12.00.10 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2001. - 375 арк. - Бібліогр.: арк. 341-375.

смотреть содержание
смотреть введение
смотреть аннотацию
смотреть литературу
Содержание к работе:

ВСТУП 4

Розділ 1. Становлення і розвиток інституту прокуратури 14

1.1. Виникнення і розвиток інституту прокуратури в країнах

Західної Європи і США 14

1.2. Становленя і розвиток інституту прокуратури в Україні 19

Розділ 2. Мета, завдання і функції прокуратури України на сучасному

етапі її розвитку 37

2.1. Поняття і загальна характеристика завдань, мети і функцій

прокуратури 37

2.2. Підтримання державного обвинувачення в суді 54

2.3. Представництво прокуратурою в суді інтересів громадян і

держави 94

2.4. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять

оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство 112

2.5. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових

рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших

заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням осо

бистої свободи громадян 141

2.6. Прокурорський нагляд за додержанням і застосуванням

законів 166

2.7. Досудове слідство як функція прокуратури 187

2.8. Координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі

зі злочинністю 204

Розділ 3. Місце прокуратури України в системі державної влади і проблема взаємовідносин прокуратури з іншими державними

органами 207

3.1. Загальні підходи до визначення місця прокуратури в системі

розподілу влади 207

3.2. Проблеми взаємовідносин прокуратури з органами законо

давчої і виконавчої влади і місцевого самоврядування 214

3.3. Взаємовідносини прокуратури з судовою владою 225

3.4. Проблеми взаємовідносин прокуратури з органами держав

ного контролю 235

Розділ 4. Проблеми організаційного устрою системи органів прокуратури

України 245

4.1. Поняття і загальна характеристика системи органів прокуратури

в Україні 245

4.2. Теоретичні основи структурування апаратів Генеральної

прокуратури України, обласних, районних і прирівняних

до них прокуратур 257

4.3. Розмежування компетенції між вищестоящими і нижче-

стоящими органами прокуратури 274

4.4. Розмежування по горизонталі компетенції органів і струк

турних підрозділів прокуратури 286

Розділ 5. Основні принципи організації і діяльності прокуратури

України 294

5.1. Поняття, значення і загальна характеристика основних

принципів організації і діяльності прокуратури 294

5.2. Основні принципи організації прокуратури України 301

5.3. Основні принципи діяльності прокуратури України 313

5.4. Основні принципи взаємовідносин прокурорів з іншими

державними і громадськими організаціями 319

ВИСНОВОК 325

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 342 

Введение к работе:

Актуальність теми дослідження обумовлюється необхідністю реформування прокуратури відповідно до Конституції України, що, у свою чергу, передбачає вирішення на теоретичному рівні комплексу питань. Пов`язано це з тим, що Конституція, зберігши прокуратуру як самостійний багатофункціональний орган державного механізму, по-новому сформулювала її функції й основні принципи взаємовідносин із судовою та іншими гілками державної влади.

На стадії прийняття Верховною Радою знаходиться проект нового Закону про прокуратуру України, в якому мають бути закріплені основні положення Конституції України: верховенство права; поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову; людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека є в Україні найвищою цінністю.

Актуальність теми дослідження посилюється тим, що прокуратура України повинна не тільки сама реформуватися відповідно до принципів Конституції і нових реалій в соціальній, зокрема, правовій сфері життєдіяльності, а й активно сприяти позитивним перетворенням нашого суспільства, зміцненню законності і правопорядку. Усе це вимагає, щоб робота по вдосконаленню законодавства про прокуратуру, її практичної діяльності здійснювалася на підставі теоретичних досліджень у цій галузі.

При цьому потрібно мати на увазі, що в нашій країні прокуратура завжди відігравала важливу роль у системі органів, покликаних охороняти права та законні інтереси громадян і держави, вести боротьбу зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Тому успіхи й помилки, які в минулому мали місце в діяльності правоохоронних органів, повною мірою поділяє і прокуратура. Разом із тим не можна перебільшувати фактичної ролі прокуратури у справі забезпечення законності і правопорядку, як і вважати її головним винуватцем порушень за радянських часів. Прокуратура була складовою частиною тієї

2

системи і виконувала лише ту роль, яка була їй відведена. Однак органом позасудової розправи прокуратура ніколи не була.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах Державної цільової програми «Проблеми вдосконалення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави» (державна реєстрація №0186.0.09931).

Об'єктом дослідження є правові відносини інституту прокуратури в системі поділу державної влади на етапі побудови правової держави.

Предметом дослідження є функції прокуратури України, її завдання, структура прокурорської системи, основні принципи організації і діяльності прокуратури в умовах формування соціальної, правової, демократичної держави.

Ступінь наукової розробки проблеми. Питання діяльності прокуратури в різних напрямках розглянуто у працях С.А. Альперта, В.С. Бабкової, Д.М. Бакаєва, А.Д. Бойкова, Ю.М. Грошевого, Т.Б. Вільчик, Л.М. Давиденка, В.В. Долежана, В.С. Зеленецького, О.Б. Зозулинського, П.М. Каркача, Б.М. Коврижных, Г.К. Кожевникова, І.Є. Марочкіна, О.Р. Михайленка, М.М. Міхєєнка, Г.О. Мурашина, В.П. Півненка, Ю.Е. Полянського, В.Я. Тація, М.В. Руденка, Н.В. Сібільової, Т.А. Сульженко, П.В. Шумського, Г.М. Ясинського, В.Д. Фінька та інших учених України.

Важливий внесок у розробку цієї проблеми зробили працівники органів прокуратури, які суміщають практичну роботу з науковою діяльністю: Г.А. Васильєв, І.В. Вернидубов, В.М. Гусаров, М.В. Косюта, В.В. Кривобок, В.В. Кулаков, М.П. Курило, О.М. Литвак, А.М. Мудров, М.О. Потебенько, В.І. Шишкін та ін.

Функції та організаційний устрій прокуратури досліджували також науковці Російської Федерації та інших країн СНД. Особливе місце у вивченні цієї проблеми посідають праці А.М. Алексєєва, В.І. Баскова, О.Д. Бойкова, А.Д. Берензона, Ю.Е. Винокурова, В.К. Звірбуля, В.В. Клочкова,

3

Б.В. Коробейникова, Л.А. Ніколаєвої, В.П. Рябцева, В.М. Савицького, К.Ф. Скворцова, Ю.І. Скуратова, А.Ф. Смирнова, О.Я. Сухарєва, В.Б. Ястребова та ін.

Водночас потрібно зазначити, що тривалий час зусилля багатьох правників, які займалися вивченням проблем прокурорського нагляду, були спрямовані на розробку методики й тактики цієї діяльності. Організаційний чинник діяльності прокуратури досліджувався недостатньо. Винятком можна вважати лише праці В.С. Бабкової, Л.М. Давиденка, В.В. Клочкова, В.В. Кулакова, В.П. Рябцева, А.Ф. Смирнова, В.І. Шинда та деяких інших авторів, у яких окремі питання цієї проблеми розглядалися. Однак комплексного дослідження проблеми функцій і організаційного устрою прокуратури в Україні ще немає.

Метою дослідження є теоретичне обґрунтування збереження прокуратури як самостійного й багатофункціонального державного органу і розробка наукових засад організаційного устрою прокурорської системи України, її оптимального функціонування на етапі побудови правової держави.

Досягнення цієї мети здійснювалося шляхом вирішенням наступних завдань:

- аналізу становлення й розвитку інституту прокуратури, його ролі й місця в державному устрої;

- функціональної характеристики інституту прокуратури згідно з Конституцією і чинним законодавством України та визначення на цій підставі місця й ролі прокуратури в системі державної влади України;

- структурного аналізу прокурорської системи, визначення функціональних обов'язків підрозділів прокуратури, розмежування їх компетенції;

- дослідження форм взаємодії прокуратури з органами законодавчої, виконавчої та судової влади;

- аналізу принципів організації і діяльності прокуратури в умовах побудови правової держави;

4

- розробки рекомендацій, спрямованих на реформування прокуратури відповідно до основних завдань судово-правової реформи в Україні.

Методи дослідження. У процесі дисертаційного дослідження застосовувалися такі наукові методи:

- діалектичний – як загальний науковий метод пізнання соціально-правових явищ у сфері боротьби зі злочинністю в їх розвитку, зміні та протиріччях;

- історико-правовий – при дослідженні й аналізі питань становлення і розвитку інституту прокуратури;

- порівняльно-правовий – при аналізі законодавчих та підзаконних норм, що регулюють діяльність органів прокуратури в країнах Західної Європи, США та СНД;

- системно-структурний та функціональний методи – при дослідженні й аналізі ролі і місця прокуратури в державному устрої, визначенні функціональних обов`язків підрозділів прокуратури, розмежуванні їх компетенції;

- конкретно-соціологічний і статистичний – при вивченні діяльності органів прокуратури по зміцненню законності та правопорядку.

Дослідження здійснювалося на основі праць вітчизняних і зарубіжних учених з питань прокурорського нагляду, конституційного права, державного управління і менеджменту.

Дисертант керувався працями таких вчених, як В.Б. Авер'янов, С.С. Алексєєв, В.Г. Афанасьєв, І.Л. Бачило, А.Д. Бойков, Ю.М. Грошевий, В.К. Звірбуль, В.В. Клочков, Б.В. Коробейников, Б.М. Лазарєв, М.М. Міхєєнко, Г.О. Мурашин, М.Ю. Рагинський, В.Я. Тацій, В.І. Терещенко та ін.

Автор використовував праці дореволюційних правників і науковців радянського періоду: В.І. Веретенникова, А. Даневського, А. Квачевського, А.Ф. Коні, П.І. Люблінського, Н.В. Муравйова, І.Я. Фойницького, М.А. Чельцова та ін.

Висновки і пропозиції дисертанта засновані також на вивченні законодавчих матеріалів, відомчих нормативних актів і тенденціях практики організаційно-управлінської діяльності прокурорів.

5

Емпіричну базу дослідження склали:

- результати вивчення 2600 організаційно-управлінських документів, що застосовувалися в Генеральній прокуратурі України, прокуратурах Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Київської, Луганської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Сумської, Чернігівської та інших областей (положення, регламенти, інструкції, плани робіт, завдання, інформаційні листи та інші документи);

- накази Генерального прокурора України з питань організації і діяльності органів прокуратури;

- дані статистичних звітів про роботу органів прокуратури з різних напрямків прокурорської діяльності;

- результати опитування працівників обласних, міських і районних прокуратур (анкетовано 280 респондентів);

- законодавчі акти про прокуратуру країн СНД та інших зарубіжних країн;

- особистий досвід багаторічної праці дисертанта в органах прокуратури на посадах помічника прокурора, прокурора міста, першого заступника прокурора області, а також як народного депутата України.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим в Україні монографічним дослідженням функцій, організаційного устрою та взаємозв'язків прокуратури з іншими державними органами в умовах побудови в Україні соціальної правової держави.

Елементи новизни знайшли свій прояв у наступних положеннях:

1. Уперше на підставі історико-правового аналізу інституту прокуратури, особливостей його виникнення й розвитку в нашій країні зроблено висновок про те, що на сучасному етапі розвитку української державності прокуратура України може і повинна функціонувати як прокуратура змішаного типу, для якої функція обвинувачення (кримінального переслідування) і функція нагляду за виконанням законів є пріоритетними й рівнозначними.

6

2. По-новому визначено інституціональну функцію прокуратури по підтриманню державного обвинувачення в суді. Зроблено висновки, що названа функція є складною і з позиції структурного аналізу являє собою дві процесуальні функції (підфункції) – підтримання державного обвинувачення в суді у власному значенні, тобто дії прокурора, пов'язані з реалізацією його повноважень у суді першої інстанції, участю прокурора в апеляційній та касаційній інстанціях, і перегляд судових рішень у порядку виключного провадження. Початком процесуальної діяльності прокурора по підтриманню державного обвинувачення в суді є надіслання до суду кримінальної справи із затвердженим обвинувальним висновком, а закінченням – виголошення обвинувальної промови. Діяльність прокурора щодо внесення апеляційного, касаційного подання на незаконний вирок виходить за межі процесуальної функції обвинувачення, але охоплюється однойменною функцією інституту прокуратури.

3. Висувається й обґрунтовується ідея, що наглядова функція прокуратури в широкому значенні цього поняття складається з трьох відносно самостійних функцій (підфункцій), які закріплені в Конституції України: а) нагляду за дотриманням законів органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство; б) нагляду за дотриманням законів при виконанні судових вироків щодо кримінальних справ, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян; в) нагляду за дотриманням і застосуванням законів. Названі функції мають свій предмет і завдання, відрізняються одна від одної засобами й методами виявлення та усунення порушень законів. Разом із тим вони єдині за своєю природою і в сукупності утворюють важливий складник наглядово-контрольної влади держави.

4. Доведено положення, згідно з яким функція представництва інтересів громадянина або держави в суді є комплексною: з одного боку, вона складається із процесуальної діяльності прокурора в цивільному й господарському судочинстві щодо захисту прав громадян та інтересів держави, з іншого (що

7

знаходиться за межами цивільного і господарського процесу) – з досудового провадження, яке складається з підготовки і направлення до суду заяв та інших матеріалів. Метою цієї функції є захист прав і законних інтересів громадянина, суспільства, держави. Її завданнями є: а) відновлення прав і законних інтересів людини, громадянина і держави; б) вжиття заходів по усуненню причин та умов, які сприяють порушенню прав і законних інтересів людини, громадянина і держави; в) притягнення до встановленої законом відповідальності осіб, винних у порушенні прав та законних інтересів людини, громадянина і держави.

5. Додатково наводяться аргументи, що на прокуратуру законом можуть покладатися й інші функції, у тому числі попереднє розслідування злочинів і координація дій правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю. При цьому повинні зберігатися дві умови: а) ці функції мають сприяти досягненню головної мети (завдання) прокуратури – повсюдному зміцненню верховенства закону і б) вони не повинні перешкоджати здійсненню прокуратурою її основних функцій.

6. Підтримується теза, що в системі поділу влади прокуратура не належить ні до якої гілки влади, займаючи в її складі відносно самостійне місце, але при цьому активно взаємодіє з усіма її органами.

7. Висувається й обґрунтовується думка, що незалежність прокуратури від інших органів державної влади – це лише одна сторона теорії поділу влади; іншу створює ідея, що всі державні органи, у тому числі й прокуратура, функціонують у режимі стимулювань і противаг. Таким механізмом щодо прокуратури є Верховна Рада і Президент країни. Пропонується на законодавчому рівні закріпити повноваження названих інститутів по контролю за діяльністю прокуратури. У найзагальнішому вигляді це може бути вирішено наступним чином: Верховна Рада контролює діяльність прокуратури стосовно нагляду за дотриманням законів (так звану загальнонаглядову діяльність), а президентський контроль поширюється на ту частину прокурорської діяльності, яка пов'язана з реалізацією функції

8

кримінального переслідування осіб, які здійснили злочин, інакше кажучи, функції боротьби зі злочинністю. У свою чергу, прокуратура виконує роль стримуючого механізму щодо органів виконавчої влади й місцевого самоврядування.

8. Відносини прокуратури і суду будуються за схемою: а) взаємоконтроль і взаємостримання; б) взаємодія прокурорського нагляду і судового контролю на стадії досудового слідства; в) взаємодія прокуратури і суду при проведенні правозахисної діяльності; г) взаємодія прокуратури і суду при здійсненні профілактики злочинів. Такі відносини будуються на основі незалежності суду і підкорення його тільки закону, а законність у діяльності судів забезпечується наявністю внутрішнього контролю у вигляді апеляції та касації. Однак суди, як і інші органи державної влади, нарівні з системою внутрішнього контролю повинні мати зовнішній контроль. Такий контроль за законністю правосуддя належить здійснювати прокуратурі.

9. Наглядова діяльність прокуратури тісно пов'язана з державним і громадським контролем. Основними формами взаємодії є: обмін інформацією; проведення спільних перевірок на піднаглядних і підконтрольних об'єктах; підготовка і внесення до органів влади й управління спільних пропозицій з питань зміцнення законності та правопорядку. При цьому прокуратура й органи контролю не втрачають своєї самостійності, діють у межах своєї компетенції, а прокурор продовжує залишатися органом нагляду за дотриманням і виконанням законів як щодо об'єктів, на яких провадилися спільні перевірки, так і щодо контролюючих органів, з якими прокуратура під час таких перевірок взаємодіяла.

10. Розкрито зміст і дано визначення прокурорської системи в Україні в широкому й вузькому значенні. Під прокурорською системою у вузькому значенні пропонується розуміти сукупність прокурорських органів, пов'язаних між собою єдиною організаційною структурою. У широкому значенні це поняття охоплює не тільки прокурорські органи, а й мету,

9

завдання, зовнішні зв'язки та інші компоненти, властиві соціальним системам.

11. Дається визначення і показано значення організаційної структури апаратів Генеральної прокуратури та обласних прокуратур, під якими запропоновано розуміти сукупність взаємодіючих між собою внутрішніх структурних підрозділів, наділених відповідною компетенцією по вирішенню завдань, що стоять перед апаратом Генеральної прокуратури й апаратами обласних і прирівняних до них прокуратур. Підкреслюється, що структура апарату є матеріальним носієм внутрішньої впорядкованості органу прокуратури, зумовлює притаманні йому цілісність і відносну стійкість. Структура знаходиться у тісному взаємозв'язку з функціями органу, але провідна роль належить функціям.

12. Основним елементом структури апарату прокурорського органу виступає підрозділ, під яким запропоновано розуміти відокремлену в організаційному і правовому відношенні частину апарату Генеральної прокуратури (апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур), яка в межах своєї компетенції бере участь у реалізації покладених на Генеральну прокуратуру (обласну прокуратуру) завдань і має свій внутрішній організаційний устрій. Запропоновано класифікацію структурних підрозділів апарату Генеральної прокуратури й апаратів обласних і прирівняних до них прокуратур і сформульовані основні вимоги, яким повинні відповідати ці підрозділи.

13. Розроблено і сформульовано теоретичні положення розмежування компетенції між органами прокуратури по вертикалі і горизонталі. В основі вертикального розмежування лежить принцип делегування повноважень від Генерального прокурора до нижчестоящих прокурорів. Розмежування компетенції по горизонталі – це розподіл функціональних обов'язків між територіальними і спеціалізованими прокуратурами, структурними підрозділами в межах одного органу, прокурорськими працівниками в одному підрозділі. Ця проблема вирішується на практичному рівні згідно з Законом про

10

прокуратуру, наказами Генерального прокурора й підлеглих йому прокурорів, положеннями та іншими актами організаційно-управлінського характеру.

14. Наводиться визначення і розкривається зміст принципів організації і діяльності прокуратури, під якими розуміються основоположні правові вимоги, що визначають організаційний устрій прокуратури, її відмінність від інших державних органів, а також зміст та характер засобів і методів діяльності прокурорів по виконанню покладених на них функцій.

15. Принципи організації і діяльності, будучи взаємопов'язаними, за ознакою домінуючої спрямованості класифікуються на три групи: вимоги, що належать головним чином до організації прокурорської системи (єдність, централізація, незалежність); вимоги, що належать до діяльності органів прокуратури (законність, поєднання інтересів громадян і держави на основі пріоритету прав людини і громадянина, гласність); вимоги, що визначають взаємовідносини прокурорів з іншими органами й організаціями (неучасть у політичних партіях і рухах, заборона на членство у виборних органах та ін.).

Практичне значення одержаних результатів багатоаспектне і реалізується в найбільш значимих формах:

- у науково-дослідницькій галузі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані, по-перше, для подальшої розробки проблем функцій та організаційного устрою прокуратури України і, по-друге, як елемент досліджень більш високого рівня узагальнення – судово-правової системи України;

- у правотворчій діяльності Верховної Ради України – при підготовці нового Закону України “Про прокуратуру”;

- у правозастосуванні – сформульовані пропозиції можуть використовуватись як основа методичного забезпечення організаційного устрою прокуратури України;

- у навчальному процесі – матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсу прокурорського нагляду, при підготовці відповідної навчально-

11

методичної літератури, а також у системі підвищення кваліфікації працівників органів прокуратури.

Особистий внесок здобувача Положення, які викладені в дисертації і виносяться на захист, розроблені автором особисто. Наукові ідеї та розробки, що належать також співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовуються.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження містяться у двох монографіях, навчальних посібниках, статтях, тезах доповідей та наукових повідомлень на наукових та науково-практичних конференціях, зокрема, у 1995 р. – на республіканській науково-практичній конференції "Проблеми розвитку прокуратури України в умовах становлення демократичної правової держави" (м.Київ), у 1998 р. – на науковій конференції "Совершенствование правового регулирования внешнеэкономической хозяйственной деятельности" (м.Донецьк), у 2001 р. – на науковій конференції "Конституція України – основа модернізації держави та суспільства" (м.Харків). За результатами дослідження розроблено і внесено на розгляд до Верховної Ради України проект Закону «Про прокуратуру». Крім того, в Генеральну прокуратуру і прокуратури областей надіслана низка пропозицій по вдосконаленню організаційного устрою прокуратури України.

Результати дослідження використовуються в навчальному процесі Інституту по підвищенню кваліфікації Генеральної прокуратури України та інших навчальних закладів.

Публікації. За результатами дисертаційного дослідження підготовлено монографії, 3 навчальних посібники (2 – у співавторстві). Окремі висновки, пропозиції та рекомендації викладено у 21 статтях, надрукованих у провідних (фахових) виданнях, і 7 статтях – в інших наукових журналах та збірниках наукових праць.

Подобные работы
Косюта Михайло Васильович
Проблеми та шляхи розвитку прокуратури України в умовах побудови демократичної правової держави
Малюга Віктор Іванович
Принципи організації та діяльності прокуратури України
Кривенко Віктор Васильович
Демократизація судової системи України: проблеми і перспективи
Білова Ольга Валентинівна
Проблеми суддівського самоврядування в Україні.
Русанова Ірина Олександрівна
Проблеми організації суду присяжних в Україні
Штогун Сергій Григорович
Правові проблеми організації і функціонування місцевих загальних судів в Україні
Майданник Олена Олексіївна
Теоретичні проблеми контрольної функції парламенту України
Карпечкін Петро Феофанович
Функції судів загальної юрисдикції в Україні: проблеми теорії та практики
Шуба Володимир Васильович
Адміністративно-правові відносини в діяльності органів прокуратури України: загальнотеоретичні аспекти
Якимчук Микола Костянтинович
Організаційно-правові основи управління в органах прокуратури України

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net