Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Філологічні науки
Українська література

Диссертационная работа:

224. Пелешенко Юрій Володимирович. Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина XIII-XV ст.): Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції: дис... д-ра філол. наук: 10.01.01 / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. - К., 2004.

смотреть введение
Введение к работе:

Одним із найнедослідженіших періодів української духовної культури, а особливо літератури, вважається епоха пізнього Середньовіччя –час, що тривав від монголо-татарської навали, кульмінацією якої було падіння Києва 1240 р., до кінця ХV ст., коли розрізнені українські землі опинилися у складі Великого князівства Литовського, Польщі, Молдови, Угорщини.

Від часу пізнього Середньовіччя збереглася дуже незначна кількість пам’яток духовної культури, а ще більше було втрачено назавжди, що давало вагомі підстави історикам української літератури ставитись до цієї епохи з певною зневагою, називаючи кінець ХІІІ, ХІV та ХV ст. “занепадом усякої духовної праці” (І. Франко), “майже паузою в літературному розвитку”, “пропащим часом у житті нашого народу” (Д. Чижевський); “найглухішими часами у розвитку нашого письменства” (М. Возняк). Разом з тим, “при всій бідності своїй у сфері продукції, цей період, очевидно, був повний внутрішнього змісту. Він підготовлював небувалу доти напружену громадську, ідейну активність першого відродження… Ці віки були такими смутними, але не безплідними днями нашого життя!” (М. Грушевський).

Українська середньовічна культура як складова частина східнохристиянського культурного світу спиралась на візантійську духовну спадщину. Близькість між регіональними і національними частинами культури, отже, й літератури, Slavia Orthodoxa була настільки тісною, що чимало пам’яток того часу є спільним надбанням двох або кількох народів. Зокрема, болгарин Григорій Цамблак належить ще й сербській, румунській і українській культурам; Петро Ратенський – українській і російській тощо.

І Франко, М. Грушевський, М. Возняк, Д. Чижевський зробили значний внесок в історію дослідження української літератури другої половини ХІІІ-ХV ст. Чимало матеріалів, що стосуються конкретних явищ та окремих творів українського письменства, фрагментарно містяться в дослідженнях ряду українських та зарубіжних учених.

Незважаючи на це, поза увагою дослідників залишається досить значна кількість текстів, що досі практично не вивчені навіть на рівні змісту як історико-літературні явища, не кажучи вже про те, що оригінальна та перекладна література пізнього Середньовіччя вимагає нового прочитання на рівні стилю, образів, символів, топосів тощо.

Відзначимо також, що успішне дослідження українського письменства пізнього Середньовіччя є можливим лише за чіткого історичного підходу, оскільки духовна культура кожної епохи має притаманну лише їй ментальність, особливий “образ світу” (А. Гуревич), у який занурені всі способи його сприйняття, переживання і відтворення, з мовою і взагалі з усіма знаковими системами включно, що використовуються в даному суспільстві. Напевне, у цьому культурному контексті й варто інтерпретувати існуючі в дану епоху художні стилі і жанри мистецтва та літератури.

Отже, для висвітлення якнайповнішої панорами української літератури пізнього Середньовіччя необхідно звертатися до найрізноманітніших за характером явищ, що належать до різних форм культури, але мають спільні знакові показники, які існують одночасно і є однорідними та аналогічними. Помережаність української духовної культури другої половини ХІІІ–ХV ст. численними лакунами не дозволяє будувати всі сентенції на конкретних текстах. Доводиться звертатися до сфери уяви, до ідеології, до спроби зрозуміти дух епохи, її ментальність, тобто до тих речей, які не завжди можна висловити експліцитно.

Отож матеріал, яким доводиться оперувати, вивчаючи українську літературу кінця ХІІІ-ХV ст., занадто гетерогенний і фрагментарний.

Але оскільки міфи та їхні численні модифікації були основою світогляду тогочасної людини, а ключем до офіційної ідеології християнства була Біблія, то дослідник української літератури пізнього Середньовіччя, спираючись на сучасну методологію, може наблизитись до розуміння тогочасного колективного підсвідомого, а отже, й до відносно об’єктивної інтерпретації вцілілих вербальних текстів.

Таким чином, лише комплексний розгляд релігійного, філософського, мистецького, фольклорного, літературного, а в деяких випадках економічного та політичного життя України в добу пізнього Середньовіччя дозволяє найближче підійти до розуміння основних проблем і явищ української літератури другої половини ХІІІ-ХV ст.

Актуальність роботи полягає у потребі дослідження низки маловідомих і принципових проблем, що необхідні для створення науково обґрунтованої концепції розвитку української літератури пізнього Середньовіччя, зокрема визначення її місця в загальноєвропейській культурі Передвідродження.

Метою дослідження є створення систематичної наукової праці, в якій жанрова система української літератури другої половини ХІІІ-ХV ст. розглядалася б у контексті всього комплексу вітчизняної культури пізнього Середньовіччя, тобто у зв’язках з історією релігії, фольклору та філософії. При цьому головним завданням видається визначення духовних інтенцій, що простежуються в розвитку української літератури ХІІІ-ХІV ст., а також розв’язання проблеми існування Передвідродження в Україні – аналога західноєвропейської пізньої готики.

Таким чином, українська література пізнього Середньовіччя як цілісна система з усіма її дискурсами включно є об’єктом дослідження, у межах якого виділяється предмет дослідження: літературні, фольклорні та релігійно-філософські джерела в структурі аналізованих творів, система жанрів, а також духовні інтенції, що відчуваються в українському письменстві другої половини ХІІІ-ХV ст.

Специфіка дисертації визначає теоретичні та методологічні основи дослідження. Теоретичною основою праці є роботи низки вітчизняних та зарубіжних дослідників, зокрема М. Грушевського, Ш. Нуцубідзе, М. Бахтіна, Д. Лихачова, Д. Наливайка, Б. Успенського, Ю. Лотмана, В. Топорова, А. Гуревича, У. Еко, Ж. Ле Гоффа, В. Ар’єса та інших, що присвячені проблемам духовної культури епохи Середньовіччя.

Всебічне дослідження української літератури другої половини ХІІІ-ХV ст. вимагає комплексного підходу, тобто застосування низки методів, зокрема культурно-історичного, порівняльно-історичного, порівняльно-типологічного та герменевтичного. Разом із тим, достовірна та об’єктивна інтерпретація пізньосередньовічних вербальних текстів неможлива без застосування структуралізму та семіотики, а також теоретичного набутку французької “нової історичної науки”. Специфіка досліджуваних текстів вимагає інтертекстуального, дискурсивного та біографічного аналізу, що включають літературу в контекст певної історичної епохи – пізнього Середньовіччя – з його дискурсами та ментальностями включно.

Матеріалом для дослідження є перекладна та оригінальна література, яка побутувала в Україні протягом другої половини ХІІІ-ХV ст. Особлива увага приділяється творчості Серапіона Володимирського, Кирила ІІ, св. Петра (Ратенського), Григорія Цамблака, отця Іоана та інших представників ораторсько-учительної та агіографічної прози, а також низці апокрифічних текстів як найнедослідженішій частині української літератури пізнього Середньовіччя.

Література зазначеного періоду розглядається в її зв’язку з фольклором, історією церкви та духовними течіями, характерними для Pax Orthodoxa епохи пізнього Середньовіччя: ісихазмом, богомильством, покутництвом, релігійним раціоналізмом.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вона є першою дисертацією, присвяченою комплексному висвітленню української літератури помонгольської епохи та періоду Передвідродження, а також встановленню закономірностей її розвитку цього періоду. Дисертація є першим у вітчизняному літературознавстві дослідженням, до якого залучено низку текстів, що досі не були об’єктом наукового вивчення.

Практична цінність результатів дослідження полягає в тому, що воно дає можливість заповнити чималі лакуни в історії української літератури другої половини ХІІІ-ХV ст. Праця вводить у науковий обіг низку імен (Максим, св. Петро (Ратенський) та ін.) і творів, які досі не були предметом літературознавчого дослідження. Дисертація дає можливість здійснити точнішу періодизацію української літератури, а також визначити її місце в системі загальноєвропейської літератури даного періоду.

Підсумки даної роботи можуть стати поштовхом для майбутніх досліджень в галузі медієвістики як міждисциплінарної науки, а також спонукати вчених-гуманітаріїв до поглибленого вивчення порушених у монографії проблем культурного буття другої половини ХІІІ-ХV ст.

Результати запропонованої праці можуть застосуватися при розробці університетських курсів “Давня українська література”, “Українська культура”, “Історія української церкви”, “Історія світової культури”.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні відділу давньої і класичної української літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

Основні результати дослідження відображено в доповідях, що виголошувалися автором на 37 наукових конференціях та семінарах, зокрема в Україні: “Болгаристика в системі суспільних наук” (Харків, 1991); “Православна церква і розвиток української культури” (Харків, 1991, 1992, 1993, 1994, 1995, 1996); ІІ-V Конгреси Міжнародної асоціації україністів (Львів, 1993; Харків, 1996; Одеса, 1999; Чернівці, 2002); “Писемні пам’ятки східнослов’янськими мовами” (Слов’янськ, 1993; Київ, 2000); Міжнародна наукова конференція, присвячена 400-річчю Берестейської унії (Львів, 1995); “Культурний феномен слов’янських Афін” (Острог, 1995); “Актуальні проблеми дослідження середньовічної української літератури” (Одеса, 1997); “Україна і Болгарія: віхи історичної дружби” (Одеса, 1998); “Біблія і українська культура” (Чернівці, 1999); Шоста Міжнародна Кирило-Мефодіївська конференція (Одеса, 2000); “Константинополь. Афон. Київ. Динаміка церковних і культурних стосунків” (Київ, 2003) та ін.

За межами України: Міжнародна наукова конференція “Литва-Україна” (Вільнюс, 1993); “Сербська література і Святе Письмо” (Бєлград, 1996); “Єрусалим у слов’янських культурах і релігійних традиціях” (Єрусалим, 1996); Міжнародна наукова конференція, присвячена 400-річчю Берестейської унії (Лондон, 1997); “Угорці і слов’яни” (Дебрецен, 1999); “Християнські святі й свята в духовному житті українців” (Краків, 2000); Восьма міжнародна наукова конференція з юдаїки (Москва, 2001); “Проблеми вивчення історії української літератури” (Люблін, 2003).

За темою дисертації опубліковано дві монографії: “Розвиток української ораторської та агіографічної прози кінця ХІV-ХV ст.” (1990) та “Українська література пізнього Середньовіччя (друга половина ХІІІ-ХV ст.). Джерела. Система жанрів. Духовні інтенції” (2004), 23 наукові статті та тези доповідей на наукових конференціях.

Подобные работы
Бойко Надія Теодорівна
Українська історична проза другої половини ХІХ ст. (історичні джерела та художній дискурс)
Дяченко Світлана Іванівна
"Пригоди молодого лицаря. Роман з козацьких часів" Спиридона Черкасенка (типологія жанру, специфіка образної системи і способи її художньої реалізації)
СИДОРЕНКО Оксана Василівна
Малі комічні форми в західноєвропейських літературах високого Середньовіччя і Ренесансу.
Сидоренко Оксана Василівна
Малі комічні форми в західноєвропейських літературах високого Середньовіччя і Ренесансу
Сидоренко Оксана Василівна
Малі комічні форми в західноєвропейських літературах високого Середньовіччя і Ренесансу
Миронова Валентина Миколаївна
Граматичні особливості латинської актової мови XV-XVI ст. в Україні (на матеріалі гродських і земських судових актів Галицької, Сяноцької, Перемишльської і Львівської адміністративних округ Галицької Русі)
Щербина Руслан Анатолійович
Латинськомовна історіографія в Україні середини XVII ст. як мовно- культурне джерело (на матеріалі хронік про Визвольну війну українського народу 1648-1657 років)
Вовчак Андрій Степанович
Українська фольклористика у німецькомовних джерелах кінця XIX - початку XX ст.
Яременко Світлана Андріївна
Мовне питання в науково-публіцистичних джерелах кінця XIX - початку ХХ ст.
Рябініна Ірина Миколаївна
Джерела вивчення історії мови в українському та російському мовознавстві ХІХ ст. — 30-х рр. ХХ ст.

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net