Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Філологічні науки
Українська література

Диссертационная работа:

Шевченко Тетяна Миколаївна. Поетика сучасної української прози: особливості "нової хвилі": Дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / Одеський національний ун-т ім. І.І.Мечникова. - О., 2002. - 220арк. - Бібліогр.: арк. 196-214.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність дослідження. Однією з важливих у колі сучасних літературознавчих проблем є проблема специфіки сучасної української культури. Літературний процес України кінця ХХ ст. як феномен культури, що склався на межі тисячоліть, відзначається невстояністю тенденцій, пошуковістю напрямків, спрямованих урізнобіч, які характеризують “нову хвилю”, потребує наукового осмислення. В сучасному українському літературознавстві поширена думка про “нову хвилю” і “постмодернізм” як наукові поняття-синоніми. “Новою хвилею” спершу називали Н. Білоцерківець, Т. Денисова, М. Жулинський, В. Фащенко та ін. в к.80-х рр.– на поч. 90-х рр. літературу, яка опонувала радянській. Услід за цим постала назва цілого напряму – постмодернізм, яким було означено інший (порівняно з попереднім) тип культури. Та і в останніх літературознавчих публікаціях вислів “нова хвиля” активно вживається1, позначаючи масив творів, різноманітних за своєю проблематикою, що так чи інакше заперечують літературу соцреалізму й радянську епоху в цілому, покликані подолати естетичні та життєві стереотипи. Це мистецтво, яке характеризується конґломератом стилів та тенденцій, яке саме по собі потребує нетрадиційного аналізу, перегляду звичних теоретичних постулатів. Як показав спеціальний аналіз постмодерністських текстів, що становлять головний комплекс творів у сучасній українській прозі, дана культурна епоха органічно виросла з попередніх художніх надбань, що є предметом вивчення історії літератури.

І хоч розробка теми постмодернізму в українській і зарубіжній філології наблизили літературознавство до розв’язання цієї важливої проблеми, але окремі питання оцінки й осмислення як самих проблемних парадигм, що їх висуває ситуація постмодернізму, так і вихідних принципів її інтерпретації в широкому і вужчому значеннях і контекстах потребують нових і нових дослідницьких зусиль. Розкрити сталі і змінні координати цього процесу – справді актуальна наукова проблема, що вимагає, з одного боку, теоретичного опертя, а з другого – адекватних літературознавчих методик, здатних посхопити дух сьогочасної літератури, її особливості і прямування. І хоч є добрий фундамент, явлений у працях І. Бондаря-Терещенка, Т. Гундорової, Т. Денисової, В. Дончика, М. Жулинського, Н. Зборовської, С. Квіта, М. Павлишина, Ю. Шереха та інших, проте пошуки й сумніви тривають, тому вкрай необхідною є сама систематизація великого потоку сучасної прози. Обрана тема дисертаційної роботи вимагала вивчення чималої кількості текстів на сучасному науковому рівні, внаслідок чого запропоновано варіант концепції “нової хвилі”, розгорнутої на основі аналізу таких її аспектів, як функціонування родово-жанрових моделей сучасної української прози, репрезентованої багатьма іменами і творчими школами.

Головна думка дослідження – довести, не роздвоюючись між минулим і сучасним і не протиставляючи одне одному, що постмодерністський підхід не руйнує і аж ніяк не деморалізує культурний феномен. Він знімає стереотипи зі звичних підходів до художньої свідомості. Цим зумовлено рішучу потребу без упереджень подивитися на це нетрадиційне явище завершального етапу ХХ століття з позицій системного його осягнення і передусім – у сфері поетики. Актуальність дослідження сучасних явищ розмаїтості й оновлення стилів, жанрово-видової та родово-видової дифузії, генологічного взаємопроникнення та процесу змін класичних форм мистецтва прози: сюжету, характеротворення, зображально-виражальної пластики, модифікації інтелектуального і філософського начал тощо. Системне вивчення романістики і новелістики Валерія Шевчука, Юрія Андруховича, Леоніда Кононовича, Оксани Забужко, Олеся Ульяненка, Євгена Пашковського, Бориса Нечерди, Володимира Даниленка, Євгенії Кононенко, Юрія Винничука, Юрія Покальчука, В’ячеслава Медведя, засвідчені у них динаміка змістовно-формального оновлення письма, переборення тематичної неповноти попередньої літератури, прагнення до розкутості й новизни ситуацій та образів є тим науковим завданням, важливість і назрілість якого не потребують доведень.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася протягом 1997-2000 років (спершу на кафедрі літератури ХХ віку, перейменованій згодом у кафедру новітньої літератури та журналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова) згідно з плановою науковою роботою, присвяченою проблемам жанрології в українській і російській літературах ХХ ст., що координувалася Інститутом літератури ім. Т. Шевченка НАН України (номер державної реєстрації 0186613058). Тема даної роботи затверджена науковою радою НАН України з проблеми “Класична спадщина та сучасна художня література” від 15 червня 2000 р. (протокол № 2).

Мета і завдання дослідження. Провідною метою даної дисертації є визначення головних концептів розвитку сучасної української прози, що дадуть підстави для вибудування колективними зусиллями концепції постмодернізму як типу культури, посталого на межі тисячоліть, і специфічної літературної ситуації кінця ХХ ст., для виявлення прикметних властивостей поетики сучасних новелістики і романістики. Розробка аспектів велася з урахуванням досвіду сучасного критико-літературознавчого дискурсу, на основі студіювання безпосередніх джерел інформації, що дають уявлення про доволі широку шкалу суджень учених і безпосередніх учасників літературного процесу кінця ХХ в.

Реалізація даної мети спонукала дисертантку до з’ясування таких завдань:

обґрунтувати інноваційні зрушення в культурно-стилістичній епосі як епосі постмодерністського дискурсу, позначеного пошуковістю й експериментальністю в сфері репрезентативних новел і романів;

– осмислити здобутки історико-літературознавчих і теоретичних підходів до понять “модернізм”, “постмодернізм”, їхньої взаємодії; схарактеризувати рівень розробленості й функціонування цих літературознавчих категорій в історії питання й теорії літератури на даний час;

– проаналізувати стан вивченості питань поетики сучасної прози, головним чином за матеріалами новітніх публікацій як історико-літературного, так і літературно-критичного характеру;

– обґрунтувати необхідність вироблення власної класифікації різновидів новітньої української прози, насамперед головних її форм – роману і новели. На прикладі цих форм, які є мобільними, рухомими в перехідну епоху, осмислити посутні якості поліморфної природи сучасних зразків прози, збудованих на полістилістиці та міжжанровій дифузії, міжродовому взаємопроникненні, жанровій інтеґрації і диференціації;

– зважаючи на той факт, що сучасне літературознавство розрізняє традиційний твір і постмодерністський текст, в якому поліморфні елементи існують не тільки на рівні жанру (в традиційному розумінні), а й на рівні мікропоетики, образної системи, де здійснюється не просте обігрування “відомого матеріалу”, а створюється метамова, то важливим завданням дослідження є аналіз іманентної текстової структури, і, відповідно, акцент не на тому, “про що” йдеться в творі, а як він конструюється, за якими естетичними законами його змодельовано;

– спеціально вивчити особливості композиції прозових систем і окремих творів, що проливає світло на відмінну поетику сучасної прози;

– простежити наративні властивості постмодерністських текстів, яким поки що неостатньо уваги приділяє сучасне літературознавство.

Відповідно до мети і завдань дослідження здійснювалося за допомогою різних літературознавчих методів: від класичного філологічного коментаря, запровадженого академіком В. Перетцем на початку століття, до культурно-історичного методу, герменевтичного аналізу окремого тексту та структуралізму, об’єднаних під дахом системного підходу і спеціальною методикою – “інтерпретаційною логікою постмодернізму: належно презентовані факти в їхній достатній повноті промовляють самі, самі себе “інтерпретують”, тобто самі в собі цю інтерпретацію містять. І, може, лише так можна уникнути того майже неминучого тиску на них, котрий уже – заанґажованість, отже, необ’єктивність”.

Підтвердити доцільність саме такої конкретної методологічної системи слід проникливим спостереженням Івана Дзюби в передмові до книжки Марка Павлишина “Канон та іконостас”, що його солідарно цитує Віталій Дончик у статті “Про історію літератури, якої досі не було” (Слово і час. – 2002. – №4. – С.14.): “Павлишинський постмодернізм передбачає використання різних методик у певних межах, кожної у своїй компетенції, без абсолютизації жодного з них, за умов взаємної корекції, що автор передусім “читає текст”, а не наводить на нього снайперський приціл чергового “методу”, і вже потім, після читання вишукуються константи твору, виношується стратегія інтерпретації і ніби сам собою народжується модус викладу, починає звучати оркестр прийомів критичного акту”2.

Об’єкт і предмет дисертації. Об’єктом є проза “нової хвилі” з прикметними для неї розмаїттям творчих ініціатив у сфері новелістики і романістики, різних мистецьких почерків, починаючи від Ю. Андруховича до Вал.Шевчука, а предметом – особливості поетики (жанрові форми, композиція, нараційна специфіка, що є важливими структуротвірними компонентами художньої своєрідності творів). До аналізу залучено значну кількість прозових текстів різних жанрів, опублікованих у журналах та виданих окремими книжками. Спеціально зіставлено низку творів і в журнальному варіанті, і виданих окремо. Простудійовано антології “Тексти”, “Квіти в темній кімнаті”, “Вечеря на дванадцять персон”, “Опудало”, “Десять українських прозаїків”, “На добранок, міленіум!”, “Іменник”, українська періодика 90-х рр., передовсім публікації в журналах “Сучасність”, “Дніпро”, “Дзвін”, “Кур’єр Кривбасу”, “Вітчизна”, “Світо-вид”, “Березіль”, “Art-line”, “Основа”,“Українська культура”, інші джерела. Таким чином відібрано і вивчено найпоказовіші постмодерні твори (8 романів і 35 новел) в сучасній українській прозі.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що:

прозові твори 90-х років (понад 40 текстів) у дисертації уперше систематизовано і проаналізовано як цілісне явище сучасної літератури, яке розвивається за своїми внутрішніми і ситуативними законами, як прояв видозміненої культурно-стилістичної епохи;

– в роботі здійснено спробу аналізу “нової хвилі”, в якій твори об’єднані не тільки схожими ідеями, іронічною тональністю, спрямованою проти радянської культури, тоталітарної в своїй основі, подаються не вроздріб, не як окрема монада, не відрубно, а як певна естетична система, прикметна для літературного процесу сучасності, з його наскрізними актуальними проблемами гуманітарної аури нації;

– вироблено загальну робочу класифікацію прози, котра дає змогу побачити й узагальнити як неповторність кожного твору, так і спільне в несхожих текстах, відшукати стрижневі якості стильового розмаїття, нетрафаретної реакції на дотеперішні табу, що маніфестують дисонансні стани особистості на тлі суспільних змагань;

– апробовано постмодерністську методологію і до окремих текстів, і до прозових систем, що дало змогу дійти висновку про універсальну модель поліморфного типу творів з множинністю підходів до об’єктів зображення і вираження та естетичних оцінок світу;

– посутньо доповнені самостійним літературознавчим дослідженням наявні класифікації новелістичної творчості, що побутують у сучасній україністиці (Н.Герасименко, В. Даниленка, В.Фащенка, В.Шевчука). Крім того, на матеріалі різноґатункових авторських моделей малих і великих жанрів додано відтінків до сучасного знання про специфіку постмодерністського тексту;

– спостережено й показано зрушення в плані композиційного і наративного текстового моделювання;

– зроблено концептуальні висновки про художню вартісність вітчизняного літературного постмодернізму з його посттоталітарними та постколоніальними інтенціями в аспектах національної ідентичності на тлі культурної парадиґми ХХ століття;

– ряд текстів 90-х рр. отримав у дисертації перше чи одне з перших наукових студіювань, серед яких – новели Є. Кононенко, Ю. Винничука, Ю. Покальчука, романи Л.Кононовича й Б. Нечерди та інших.

Теоретико-методологічні засади дослідження заґрунтовані на концепціях та ідеях багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. У процесі осмислення руху сучасної новелістики та романістики та її естетичних констант особливо плідним було звернення до праць зарубіжних (М. Бахтін, І. Ільїн та ін.), діаспорних (Ю. Шерех, М. Павлишин), вітчизняних авторів (І. Дзюба, В. Фащенко, В. Дончик, М. Жулинський, Т. Гундорова, С. Павличко, М. Наєнко, Г. Клочек, М. Кодак, С. Квіт, Є. Баран). Втілений у дисертації підхід до прози постмодерністського типу певним чином суголосний концептуально вагомим судженням культурологів і філософів про українську художню ментальність, що належать Г. Сковороді, І. Франку, Лесі Українці, С. Єфремову, Д. Чижевському, В. Домонтовичу, О. Білецькому та ін.

Апробація роботи. Наукові наслідки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри літератури ХХ ст., а також новітньої літератури та журналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Зміст дисертації та результати дослідження доповідалися на наукових конференціях різного рівня: “Поетика художнього тексту” (Херсон, 1996), “Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні” (Одеса, 1996),“Роди і жанри літератури” (Одеса, 1997; 2001), “Біблія і світова література”(Чернівці, 1999), на звітній науковій конференції викладачів Одеського національного університету (грудень 1999), “Шістдесятництво ХХ століття як літературне явище” (Дніпропетровськ, 2000), конференції, присвяченій пам’яті лауреата державної премії ім. Т.Г.Шевченка, доктора філологічних наук, професора В.В.Фащенка (Одеса, 2000), на науковому семінарі “Література постмодернізму” (Одеса, 2001), наукових читаннях “Постмодернізм як проблема в історії художньої літератури” (Київ, 2002). Здебільшого вони опубліковані в матеріалах конференцій, збірниках.

Теоретичне і практичне значення результатів дослідження зумовлюється тим, що в ньому здійснюється науково обґрунтована інтерпретація своєрідності і закономірностей “нової хвилі” в українській прозі. Цінність дослідження полягає в різноаспектних підходах до аналізу поетики окремо взятого твору і прозових систем. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні вузівських курсів “Історія української літератури ХХ століття”, “Сучасна українська література”, курсу теорії літератури, спецкурсів і спецсемінарів, присвячених “новій хвилі” в українському письменстві, контекстуальним зв’язкам української прози з іншими європейськими літературами. Дисертаційна робота становитиме інтерес як для наступних студій, спрямованих на ґрунтовне дослідження українського слова на зламі епох, так і для спеціалістів, які зможуть застосувати спостереження з даної теми у своїх лекційних курсах та майбутніх книжках, під час вивчення сучасної літератури в середній школі.

Подобные работы
Колядич Юлія Володимирівна
Особливості поетики малої прози Романа Іваничука
Крайнікова Тетяна Степанівна
Мала проза Миколи Калинчука (особливості поетики)
Беліченко Маргарита Анатоліївна
Поетика історичної прози Романа Іваничука (особливості часопросторових концепцій).
Яремкович Марія Андріївна
Проза Гната Михайличенка (особливості проблематики та поетики)
Кудря Надія Борисівна
"Поетика прози Аркадія Любченка: структурно-семантичний аспект"
АЛЕКСАНДРОВИЧ Тетяна Зігфридівна
Поетика прози Григорія Сковороди.
Брайко Олександр Валентинович
Поетика прози Володимира Винниченка 1900-1910-х років
Гонюк Олександра Валеріївна
Поетика малої прози Осипа Маковея
Дзюрман Світлана Степанівна
Поетика історичної прози Юліана Опільського
Александрова Ганна Олександрівна
Поетика художньої прози В.Будзиновського

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net