Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Філософські науки
Естетика

Диссертационная работа:

Ємельянова Тетяна В'ячеславівна. Абстракціонізм в контексті культуротворчих процесів ХХ століття (естетико- мистецтвознавчий аналіз): Дис... канд. філос. наук: 09.00.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 2002. - 163арк. - Бібліогр.: арк. 150-163.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність теми дослідження. Завершення ХХ століття закономірно викликає бажання проаналізувати і оцінити зроблене у цей історичний період, підсумувати його надбання й прорахунки, виокремити найвиразніші прояви творчих пошуків, значення яких обумовлює подальший розвиток духовної культури людства. Непересічним явищем культури ХХ століття є, на наше глибоке переконання, абстракціонізм – мистецький напрямок, який не лише за часом співпадає із зазначеним періодом, а має самоцінне і самодостатнє значення в сучасній культурі і стає підгрунтям для наступних художніх експериментів.

Серед численних мистецьких напрямків ХХ століття абстракціонізм посідає особливе місце. Започаткований в теоретичному і мистецькому аспектах видатним діячем російської культури В.Кандинським, абстракціонізм досить швидко перетворився на інтернаціональне об’єднання європейських митців, в якому помітну роль відігравали українські живописці. З утвердженням незалежності України відкрилися широкі можливості для усунення “білих плям” у вивченні художнього процесу початку ХХ століття – періоду становлення й помітного розвитку нових тенденцій в українському мистецтві. У зв’язку з цим більш глибокого й предметного вивчення потребує як проблема традицій, адже абстракціонізм має виразні іконографічні витоки, так і новаторства, - тогочасна дійсність породила жанрове і стильове різнобарв’я, багатство образотворчих засобів.

Актуальність естетико-мистецтвознавчого аналізу абстракціонізму пов’язана із значною теоретичною спадщиною В.Кандинського та інших представників початкового етапу становлення і розвитку цього мистецтва, яке, з одного боку, відображало певні культурні тенденції кінця ХІХ – початку ХХ століття, а з другого – саме формувало тогочасний культурний простір. Абстракціоністи обґрунтували нове розуміння змісту, форми, образу твору, намагалися “вписати” в контекст історичної традиції - як її новий зріз – проблему кольору, самостійним об’єктом вивчення зробили актуальну й до сьогодні ідею синтезу мистецтв. Усе це робить доцільним естетико-мистецтвознавчий аналіз абстракціонізму як непересічного явища культури ХХ століття.

Ступінь наукової розробленості проблеми. Різні аспекти історії та теорії абстракціонізму викликають постійний дослідницький інтерес, що знайшло своє відображення у значній кількості різноманітної літератури. Водночас аналіз абстракціонізму потребує уваги до фундаментальних, узагальнюючих досліджень в галузі культури. В поле цих досліджень входить широке коло питань, пов‘язаних з процесом “культуротворення”, адже кінець ХІХ – початок ХХ століття позначені широким теоретичним інтересом до проблем культури, зокрема, спробами обгрунтування нових моделей розвитку певних типів культури (Е.Дюркгейм), введення в контекст аналізу культури питань, пов‘язаних із її морально-етичними аспектами, співвіднесення культури і творчості (Г.Зіммель), застосування нетрадиційного понятійного апарату в дослідженні проблем культури, таких як “індивідуальний мотив”, “цінність”, “розуміння”, та визначення раціональності, як “протидії традиційному й харизматичному способам організації суспільних відносин” (М.Вебер). Значної ваги на межі ХІХ – ХХ століть набувають експерименти в різних видах мистецтва, становлення кіномистецтва, поступове утвердження нових мистецьких напрямків. Усе це вимагало грунтовного естетико-мистецтвознавчого аналізу. Дослідження цієї низки проблем проводиться в роботах Н.Апчинської, В.Арсланова, М.Богославського, М.Гаспарова, Г.Діля, Н.Левченко, В.Личковаха, Є.Нечипорук та ін.

Значний теоретичний потенціал щодо теми дисертації мають дослідження, пов’язані загальним поняттям “біографізм”. Використовуючи можливості біографічного методу, який дедалі активніше входить у теоретичний простір української естетики, пояснюється специфіка творчого шляху В. Кандинського як засновника абстрактного мистецтва, причини його прискіпливого інтересу до певних періодів в історії світового і російського мистецтва, його тяжіння до художнього експериментування. Історія становлення і розвитку біографічного методу, який виокремлюється в 60–70–ті роки ХХ століття в роботах А.Вільсона, Ф.Гернека, П.Кендалла, отримує подальший розвиток у 80-90-ті роки (Е.Соловйов ). Особливий відбиток в дисертації знайшла концепція О.Валевського, який аргументовано довів, що біографія – це специфічний тип знання, це засіб реконструкції творчої індивідуальності. Щодо особистості Кандинського, то саме його щоденники, нотатки, листи є важливим джерелом осягання мотивів як його творчої діяльності так і теоретичних принципів абстракціонізму в цілому. Відтворити особистість митця, його життєвий та творчий шлях допомагають роботи таких авторів, як О.Бобринська , М. Герман, В.Громанн, Ш.Етьєн, Д.Сарабьянов.

Порівняно мало уваги приділяється аналізу ролі примітивного мистецтва, фольклору та міфології в творчості Кандинського, а той факт, що він професійно займався етнографією, взагалі рідко згадується. З метою аргументування зв’язків між примітивним мистецтвом, фольклором, міфологією та творчістю Кандинського залучено автобіографічний матеріал, праці відомого представника “міфологічної” школи О.Афанасьєва, Н.Курчанової - дослідниці фольклорних мотивів в живописі Кандинського, - П.Вейс, яка обгрунтовує зв‘язок художніх “імпровізацій” Кандинського з архаїчним шаманізмом, та роботи сучасних українських вчених, які досліджують специфіку фольклорного, міфо-поетичного світоставлення, зокрема, Я.Боровського, М.Брайчевського, Ю.Павленка.

Аналізуючи становлення абстракціонізму, наголошується на його іконографічних витоках. Звернення до іконографії обумовило опрацювання низки відповідних досліджень, репрезентованих іменами В.Бичкова, В. Боброва, Г. Вагнера, Д.Лихачова, Д.Степовика.

Важливе значення для розуміння й оцінки абстрактних творів має “кольорова культура” глядача, адже засновник цього напрямку - Кандинський є помітною ланкою у довгій історії дослідження кольору (Арістотель, Леонардо да Вінчі, Гете, Ш.Анрі, Ж.Сьора). Дисертант поділяє позицію таких фахівців із широкого кола проблем кольору, як В.Горпенко, В.Кучеренко, В.Петренко, І.Шевченко, і широко використовує їх роботи для обґрунтування тези про колір як “емоційний тонус” абстракціонізму.

На особливу увагу в теоретичній спадщині діячів абстрактного мистецтва заслуговує проблема синтезу мистецтв. Зазначимо, що естетика і мистецтвознавство другої половини ХХ століття дали низку самобутніх дослідників – Б.Галєєв, І.Герасімова, А.Дзюбенко, Т.Кохан, В.Міхальов, Є.Назайкинський, Ю.Пухначов, - в роботах яких поступово виявляються найбільш перспективні теоретичні зрізи проблеми синтезу мистецтв і накреслюються шляхи практичного використання синтезу в становленні нових мистецьких жанрів. Хоча сучасний досвід, на жаль, здебільшого експлуатує вже відомі речі: підсилення емоційного враження при поєднанні звуку і кольору (естрадні шоу) або при поєднанні елементів театральності та виразності слова (мюзикл).

Ідеї, які були висунуті абстракціоністами на початку становлення цього мистецтва, були з розумінням і зацікавленістю сприйняті українськими митцями на початку ХХ століття, а молоді митці незалежної України досить активно працюють як в межах традиційного абстракціонізму, так і намагаються його творчо модифікувати. Доцільність цих мистецьких спрямувань повинна бути об’єктом теоретичної уваги і небайдужого ставлення. В роботах українських естетиків і мистецтвознавців Д.Горбачова, Л.Ковальської, М.Мудрак, О.Петрової, Г.Скляренко, досліджується історія та тенденції розвитку сучасного українського мистецтва.

Розуміння естетико-мистецтвознавчих засад абстракціонізму, який сформувався у конкретний історичний період, вимагає аналізу того стану, передусім, художньої культури, який чи спонукав, чи гальмував теоретичні і мистецькі пошуки його засновників. Теоретико-методологічна позиція дисертанта значною мірою скорегована працями М.Бровка, Д.Кучерюка, С.Овчаренко, О.Оніщенко, В.Панченко, Ю.Петрова, Ю.Сабадаш, Є.Яковлєва, а також роботами тих дослідників, науковий інтерес яких пов’язаний з виявленням специфіки західноєвропейської, російської, української філософії, естетики та мистецтвознавства кінця ХІХ – першої половини ХХ століття: І.Бичко, Л.Левчук, В.Лях, М.Мамардашвілі, О.Осьмак, С.Павличко, В.Табачковський.

Процес створення абстрактних творів пов‘язується теоретиками абстрактного мистецтва із здатністю митця до імпровізації, спонтанності творчих рішень, інтуїтивного опанування матеріалу. Аналіз психології “абстрактної” творчості, оцінка теоретичних позицій абстракціоністів щодо процесу творчості вимагає опрацювання робіт відомих російських та українських психологів, зокрема, Л.Виготського та В.Роменця.

Вивчення усього обсягу згаданої літератури дозволяє вийти на інший рівень розуміння абстрактного мистецтва, визначити роль і місце абстракціонізму в культурі ХХ століття.

Об’єктом дослідження є абстракціонізм в контексті культуротворчих процесів ХХ століття.

Предметом дослідження виступає абстрактне мистецтво.

Мета і завдання дисертації полягає у естетико-мистецтвознавчому аналізі абстракціонізму як важливого компоненту культури ХХ століття.

Реалізація поставленої мети визначила необхідність вирішення низки конкретних завдань:

- визначити місце і роль абстракціонізму в культуротворчих процесах ХХ століття;

- обґрунтувати іконографічні витоки абстракціонізму;

- виявити специфічні риси психології створення абстрактного твору;

- окреслити коло специфічних елементів абстрактного твору;

- розкрити природу синестезії і синтезу мистецтв;

- розглянути абстракціонізм в контексті українського мистецтва початку ХХ століття;

- проаналізувати на матеріалі “Книги СХЕМ” В.Ламаха досвід теоретичного обгрунтування абстракціонізму і специфіку його втілення в сучасному українському мистецтві.

Теоретичною і методологічною основою дослідження є загальні принципи наукового пізнання – об’єктивність, історизм та міжнауковий підхід, який дозволив естетико-мистецтвознавчий аналіз провести із широким залученням робіт із психології, значного масиву літератури з теорії культури і мистецтва, історії релігії, фольклористики. Автором широко використовується теоретичний потенціал біографічного методу – засобу реконструкції творчої індивідуальності.

Наукова новизна дисертації. Спираючись на можливості естетико-мистецтвознавчого аналізу, відтворена динаміка розвитку абстракціонізму від іконографічних витоків до його прояву в сучасному українському мистецтві і показано, що цей мистецький напрямок є важливим компонентом культури ХХ століття, художня цінність і самодостатність якого визначені специфікою “мови форм і фарб”, ритму, пластики художнього твору, синестезією та синтезом мистецтв.

В процесі дослідження автор дійшов висновків, які мають наукову новизну та виносяться на захист:

показано, що абстракціонізм, є реакцією на принципово нові культуротворчі процеси на межі ХІХ-ХХ століття, а саме: 1. оформлення низки нетрадиційних філософських ідей - неопозитивізму, психоаналізу, інтуїтивізму, антропософії; 2. Трансформація науково-технічних досягнень у сферу мистецтва, зокрема подальший розвиток фотографії і виникнення кінематографу; 3. розуміння авангардистами принципу канонічності, не як соборного, а індивідуального досвіду;

визначено, що теорія абстракціонізму значною мірою є модифікацією принципів створення православної ікони - узагальненого, лаконічного образу, позбавленого випадкового, плинного, своєрідної візуальної розповіді, у світське, але “духовне” мистецтво XX століття;

обґрунтовано, що психологічними засадами створення абстрактного твору для представників абстракціонізму виступили ідеї Г.Фехнера, В.Вундта, Т.Ліппса, які розглядали творчість як “психотехніку” – пізніше трансформовану ними у метод інтроспекції (самоспостереження) – із широким використанням творчих можливостей імпровізації та інтуїції;

досліджено структуру “елементів абстрактного твору”(введену В.Кандинським) – форма, ритм, колір, пластика, - витоки яких сягають часів примітивного мистецтва, і показано, що опанування ними значно розширює художньо-виражальні можливості професійного мистецтва;

обгрунтовано, що впровадження абстракціоністами поняття синтезу мистецтв, як інтегративності та синестезії, як міжчуттєвого зв‘язку і візуалізації логічних абстракцій є підгрунтям для подальшої розробки низки важливих естетичних проблем, зокрема, естетичного почуття, видової специфіки мистецтв, естетичного виховання;

показано, що абстракціонізм, маючи певні традиції в українському образотворчому мистецтві 20-х років, найбільш творчо виявив себе у другій половині ХХ століття, спираючись на міфо-поетичні, фольклористичні традиції української національної культури;

інтерпретовано і введено в теоретичний ужиток роботи відомого українського живописця і теоретика абстракціонізму Валерія Ламаха (1925 – 1978 рр.) “Книги СХЕМ”.

Практичне значення дослідження полягає в розширенні знань про динаміку культуротворчих процесів в ХХ столітті, про становлення “мистецького діалогу” між Росією, Україною та країнами західної Європи, передусім, Німеччиною і Францією. У дисертації відтворений – на прикладі абстракціонізму – процес пошуку нових форм виразності творів різних видів мистецтва та репрезентовані творчі особистості, з іменами яких асоціюються нові відкриття в розвитку сучасного мистецтва. Усе це робить доцільним використання матеріалу дисертації в курсах естетики, теорії мистецтва, історії та теорії культури, а також для більш чітких ціннісних орієнтацій вітчизняної художньої критики.

Матеріал дисертації може бути використаний у культурно-просвітницькій роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації знайшли відображення в авторських публікаціях (статті, тези), виступах, повідомленнях на Міжнародній науково-практичній конференції “Молодь в сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри” (Київ, 2001 р.), та методологічних семінарах філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Структура дисертації визначена логікою розвитку теми і містить вступ, три розділи (7 підрозділів), висновки та список використаної літератури.

Подобные работы
Левченко Ніна Олександрівна
Образні трансформації в художній культурі XX століття: естетичний аналіз
Матвєєва Людмила Леонідівна
Абстракціонізм як об'єкт естетичного аналізу
Сацик Ігор Каленикович
Естетична концепція Миколи Зерова в контексті культуротворчого процесу в Україні
Балковенко Галина Іванівна
Художньо- естетичний процес в українській культурі кінця XVII-XVIII століть
Погорелова Олена Олександрівна
Трансформація гносеологічних концепцій науки ХХ століття: методологічний аналіз
Мурашкін Михайло Георгійович
Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття (релігієзнавчий аналіз)
Розумна Оксана Петрівна
Аскетичний ідеал в українській православній проповіді сімнадцятого століття: релігієзнавчо-філософський аналіз
Савченко Ольга Олександрівна
Західна парадигма освіти на початку ХХІ століття (соціально-філософський аналіз)
Кондратик Леонід Йосипович
Філософсько-соціологічний аналіз релігієзнавчої спадщини діячів українського національного відродження початку ХХ століття
Корсак Костянтин Віталійович
Соціально-філософський аналіз тенденцій розвитку тріади "людина - суспільство - освіта" на початку XXI століття

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net