Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Мистецтвознавство
Теорія та історія культури

Диссертационная работа:

Павлова Тетяна Володимирівна. Фотомистецтво в художній культурі Харкова останньої третини XX століття (на матеріалі пейзажного жанру) : дис... канд. мистецтвознавства: 17.00.01 / Харківська держ. академія дизайну і мистецтв. — Х., 2007. — 219арк.+ 171арк. дод. : рис. — Дві кн. одиниці. — Бібліогр.: арк. 194-219.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність теми дослідження. Фотографія існує вже понад 160 років. У світовій культурі вона цінується, передусім, як документ зі своїми численними функціями, серед яких найважливішою вважають комунікативну. Провідні історики і теоретики мистецтва різних поколінь (Р. Барт, Е. Гомбріх, С. Зонтаг, Р. Краус, К. Міллє) констатували важливі зміни, що сталися протягом останніх десятиліть у суспільному інформаційному просторі, внаслідок яких, поза всім іншим, відбулося піднесення фотографії і визнання її одним із найактуальніших мистецтв. У цей час на світову художню сцену вийшло нове покоління фотографів, що репрезентували себе як художники, а світлопис – як високе мистецтво. Водночас до фотографічного методу звертаються визнані у світі художники в традиційних галузях мистецтва. Визначні твори сучасного фотомистецтва увійшли поряд із живописом та скульптурою до збірок відомих музеїв різних держав. Академічне вивчення історії художньої фотографії введено в провідних університетах світу.

Аналогічний процес відбувається в цей час і в українській культурі, де світлопис поступово завойовує художній простір, збагачуючись рядом талановитих фотомитців. Процес їхнього самоусвідомлення як художників збігається із загальним рухом демократизації суспільства. В останні десятиліття ХХ ст. в Харкові формується коло митців, які обрали фотографію засобом художнього висловлення (група “Время”: О. Мальований, Б. Михайлов, Є. Павлов, Ю. Рупін, О. Ситниченко, О. Супрун, Г. Тубалєв та А. Макієнко). Вже у 1980-ті рр. вони дістали визнання у світі, що дає підстави твердити про феномен харківської фотографічної школи. У 1980–1990-ті рр. вона поповнилася наступною генерацією митців (В. Кочетов, Р. П’ятковка, С. Солонський, С. Братков, І. Манко, Г. Маслов, К. Мельник, М. Педан, В. Старко, І. Чурсін, І. Карпенко, А. Авдєєнко та ін.), котрі засвоїли досвід попередників і зробили подальші кроки в розвитку художньої фотографії. Але в сучасному мистецтвознавстві це явище залишається невисвітленим.

Розвиток фотографії як специфічного мистецтва, що набуло поширення в розвинутій інфраструктурі міста, характеризує рівень його культури. Тим більш цікавим шаром цієї міської культури постає пейзажний жанр: свідомість, яку породжує місто, “вихована бібліотекою, а не природою” (С. Павличко). Тож пейзажний жанр у фотографії постає в подвійному дискурсі – природи і культури. З одного боку, він відбиває актуальну картину реальності, з другого – взаємодіє з культурним шаром живопису. Такий ключ розгляду теми визначив і подвійну структуру роботи, що обумовлена проблемою семантичної розбіжності таких різномовних мистецтв, як фотографія і живопис. “Текстом”, що являє собою фундаментальну базу для розвитку фотопейзажу, служить регіональний ландшафт Слобожанщини, типологія якого вперше знайшла досконале втілення в художніх образах, створених видатними митцями Харкова останньої третини ХIХ ст.: С. Васильківським, П. Левченком, М. Беркосом, М. Ткаченком. Саме цей час є плідним для розвитку фотомистецтва, представленого іменами В. Досєкіна та його сина, відомого пейзажиста М. Досєкіна; А. Федецького, що закінчив Віденський фотографічний інститут; О. Іваницького, котрий навчався разом з Васильківським у 2-й гімназії, де викладав учень К. Брюллова – Д. Безперчий. У 1920-ті рр. журнал “Нова генерація” в Харкові стає центром нової фотоестетики, провідниками якої стають Д. Сотник, Л. Скрипник та ін. Після відомих змін у художній культурі 1930–1950- х рр., на хвилі “відлиги”, в царині репортажу в харківському світлописі з’являється ліричний документалізм Г. Дрюкова та В. Григорова. Останній разом з В. Бахчаняном навчався в харківських авангардистів О. Щеглова, В. Єрмилова і Б. Косарева з його фото- і кінодосвідом (був асистентом Д. Демуцького на зйомках “Землі” О. Довженка) і виховав нове покоління фотомитців під знаком відновлення перерваних зв’язків з 1920-ми рр. Деякі з них стали членами створеної в 1971 р. групи “Время”, що увійшла в історію сучасної фотографії.

Вагомою підставою для проведення цього дослідження є те, що не тільки жанровий різновид пейзажу у фотомистецтві, але й українська фотографія в цілому ще не була предметом спеціального наукового дослідження. Сучасна система гуманітарних знань із питань мистецтва, до якої входять семіотика й соціологія, теорія інформації та масових комунікацій, дає можливість розглядати фотографію як мистецтво високих технологій із його невід’ємними складовими технічного й рукотворного, масового й унікального.

Харківська школа фотографії накопичила чималі досягнення. Багато хто із сучасних її представників визнані у світі і працюють нарівні з провідними майстрами світлопису інших країн, беруть участь у численних міжнародних конкурсах і виставках, високо оцінені там. З утворенням України як самостійної держави особливого значення набувають питання про розбудову національної культури. Дослідження її фундаментальних шарів останніх десятиліть необхідні як для осмислення цього важливого історичного періоду, так і для подальшого розвитку.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в рамках наукової тематики кафедри історії і теорії мистецтва Харківської державної академії дизайну і мистецтв і здійснювалося згідно з держбюджетною темою “Мистецтво Слобожанщини ХVIII–ХХ ст.” (№ держреєстрації 0102U006485).

Мета дослідження полягає в розкритті основних тенденцій розвитку пейзажного жанру у фотомистецтві Харкова останньої третини ХХ ст. як складової художньої культури регіону. Мета зумовлює низку завдань:

– розглянути в історичному аспекті роль фотографії в загальнокультурному процесі та у взаємозв’язку з живописом;

– висвітлити тему пейзажу у фотомистецтві як репрезентації картини світу в контексті художньої культури Харкова;

– дослідити художню фотографію Харкова як мистецьку практику, визначити етапи її розвитку, систематизувати творчу спадщину провідних представників фотомистецтва в харківському регіоні, визначивши їх основні пейзажні концепції;

– проаналізувати твори художньої фотографії представників харківської школи кінця ХIХ – ХХ ст.;

– розкрити роль клубів та інших фотомистецьких об’єднань у художньому житті Харкова останньої третини ХХ ст.;

– виявити художньо-стилістичні особливості пейзажу, відтвореного в художній фотографії Харкова, окреслити його зв’язки з регіональною і світовою культурою.

Об’єкт дослідження – фотомистецтво в контексті розвитку художньої культури.

Предмет дослідження – особливості втілення пейзажного образу у фотографії Харкова останньої третини ХХ ст.

Методи дослідження – відповідно до сформульованих у дисертації завдань методологічну основу дослідження становить комплексний науковий підхід, згідно з яким вивчення матеріалу базувалося на поєднанні як діахронної, так і синхронної моделей історико-культурного аналізу; мистецтвознавчого – в аналізі окремих мистецьких творів і художніх напрямків; культурологічних – в аналізі художньої культури; компаративного – в аналізі мистецьких явищ та створенні типологічних рядів – порівняльних, пояснюючих, доповнюючих.

Хронологічні межі дослідження зумовлені метою і завданнями роботи. Залучені до комплексного аналізу пам’ятки образотворчого мистецтва і художньої фотографії Харкова належать до останньої третини ХХ ст. Однак, розглядаючи традиції харківського пейзажного жанру та їх вплив на розвиток фотомистецтва, автор звертається і до попереднього періоду, починаючи з кінця ХIХ ст.

Географічні межі залучених до аналізу матеріалів – Харків як один з найважливіших культурних центрів України.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено комплексний культурологічний аналіз пейзажного жанру у фотомистецтві Харкова останньої третини ХХ ст. як складової художньої культури регіону:

– відтворено явище харківської художньої фотографії в контексті художньої культури міста на матеріалі пейзажу. Розкрито взаємозв’язок фотографії та образотворчого мистецтва. Обґрунтовано функцію фотографії як першої матеріальної фіксації творчого задуму;

– висвітлено тему пейзажу у фотомистецтві як репрезентації картини світу в контексті художньої культури Харкова;

– виявлено історичні етапи розвитку художньої фотографії Харкова, вперше систематизовано творчу спадщину провідних представників харківської фотографії, визначено в ній основні пейзажні концепції, досліджено їх витоки та зв’язки з місцем локалізації – Слобожанщиною, її культурою як сьогодення, так і минулого;

– у науковий обіг введено нові імена фотохудожників і митців та їх твори (О. Іваницького, Д. Сотника, Г. Дрюкова, В. Григорова, О. Мальованого, Б. Михайлова, О. Супруна, Є. Павлова, А. Макієнка, В. Шапошникова та ін.), а також значну кількість архівних документів, матеріалів періодики, музейних і приватних зібрань, вперше виявлених автором;

– висвітлено роль клубів та інших фотомистецьких об’єднань у художньому житті Харкова останньої третини ХХ ст.;

– розглянуто сюжетно-тематичний ряд сучасної харківської фотографії в рамках пейзажного жанру. Виявлено усталені мотиви, що втілюють специфічні топоси та художньо-стилістичні особливості відтворення регіонального пейзажу харківськими фотомитцями. Висунуто гіпотезу пейзажної метафори як основного принципу змістоутворення в харківській художній фотографії, що активно взаємодіє з культурологічним шаром традиційних мистецтв.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження можуть бути використані при написанні узагальнюючих праць з історії вітчизняної культури, при підготовці лекційних курсів, зокрема з “Історії художньої фотографії”, а також у творчій праці фотомитців. Розроблена методика аналізу пам’яток фотомистецтва може бути корисною в науково-практичній діяльності музеїв України.

Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації було викладено та обговорено на 27 наукових конференціях. Серед них – Перша Всесоюзна конференція “Фотографія як феномен візуальної культури” (Ризь-кий державний університет, 1987); Міжнародний симпозіум “Еволюція сучасного мистецтва України” (ЦСМ при Києво-Могилянській академії 1993); Міжнародна конференція “Фотографія та її межі” (Братислава, 1993); Міжнародна конференція “Кінець реальності?” (Братислава, 1994); Всеукраїнська конференція: “Сучасне мистецтво України 1988–1995. Свідомість, мова, репрезентація, контекст” (ЦСМ при Києво-Могилянській академії, 1995); Міжнародна конференція ”Фотографія – Самоідентифікація – Жінка” (Братислава, 1995); Міжнародний Симпозіум: ”Фотографія – сучасні шляхи” (ЦСМ при Києво-Могилянській академії, 1996); Науково-практичні конференції ХДАДМ (1997,1998,1999); Всеукраїнська науково-методична конференція “Вища художня та дизайнерська освіта на порозі ХХI сторіччя” (Харків, 2000); Міжнародний симпозіум “Сучасні напрямки фотографії” (Національний Будинок фотографії, Попрад, Словакія, 2000); Міжнародний симпозіум у рамках фестивалю “Місяць фотографії” (Братислава, 2000); Круглий стіл “Візуальність як парадигма сучасної культурної свідомості” (ХДАК, 2001); Круглий стіл ”Онтологізація реальності: документальна...” (ХДАК, 2001); Міжнародний семінар “Art Residency Network” (Санкт-Петербург, 2001); Міжнародний симпозіум “Аспекти сучасної фотографії” (Братислава, 2001); Науково-практична конференція ХДАДМ (2002); Міжнародний круглий стіл “Фотографія: від Беньяміна до Бодріяра” (Київ, Французький культурний центр, 2003); Науково-практичні конференції ХДАДМ (2003, 2004); VI Міжнародний конгрес україністів, Донецький державний університет (2005); Круглий стіл “Документальність – межі реальності” (ХДАК, 2005).

Публікації. Основні результати дослідження викладені в 14 публікаціях у вітчизняних та закордонних спеціальних виданнях (4 з них – у фахових виданнях, затверджених ВАК України), збірках тез та матеріалів наукових конференцій.

Подобные работы
Ляшенко Тетяна Валеріївна
Музична діяльність громадсько-культурних товариств Чернігівщини в контексті української музичної культури першої третини XX століття
Іванова Юлія Миколаївна
Дитяча хорова культура харківщини останньої третини XX ст.
Мороз Леся Василівна
Диригентсько-хорове мистецтво Галичини другої половини XIX - першої третини XX століття
Сітарська Юлія Олегівна
Релігійно-етична проблематика і стильові процеси в російській опері останньої третини XIX – початку XX століття (М. Мусоргский, М. Римський-Корсаков)
Рябуха Наталія Олександрівна
Мініатюра як феномен музичної культури (на матеріалі фортепіанних творів українських композиторів кінця XIX-XX століть)
Маслов Володимир Володимирович
Релігія і атеїзм у аксіологічних вимірах російської культури (ХІХ - перша третина ХХ ст.)
Свірідовська Лариса Михайлівна
Фортепіанна мініатюра в українській музичній культурі (кінець XIX - перша третина ХХ ст.)
Кретов Андрій Іванович
Динаміка самовизначення митця в контексті російського та українського соціокультурного простору першої третини XX ст.
Мартинюк Тетяна Володимирівна
Історико-теоретичні аспекти взаємовідношень географічного і соціокультурного чинників у явищі регіональної музичної культури (на прикладі Північного Приазов'я XIX-XX століть)
Мітлицька Вікторія Анатоліївна
Музичне життя Катеринославщини середини XIX - початку XX століть

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net