Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Філософські науки
Соціальна філософія та філософія історії

Диссертационная работа:

Огнев'юк Віктор Олександрович. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку (світоглядно- методологічний аспект) : Дис... д-ра філос. наук: 09.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2003. — 412арк. — Бібліогр.: арк. 401-412.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність теми дослідження визначається особливостями сучасного етапу розвитку національної системи освіти, cвітоглядно-методологічними, теоретичними і практичними потребами щодо її модернізації, необхідністю переосмислення ціннісних засад освіти в ХХІ ст. через призму пріоритетів сталого розвитку України як незалежної держави. Те, що освіті належить провідна роль у багатовіковому становленні людства, відомо з часів Будди і Конфуція; Сократа, Платона та Аристотеля. Нова роль освіти в добу бурхливої глобалізації та розвитку новітніх технологій на основі високої інтелектуалізації та інтенсивного зростання обсягу інформації вимагає переосмислення змісту й функцій системи освіти в кожній з країн світу. Але особливо актуальними означені проблеми є для нашої країни, де, за умов утвердження незалежності й одночасного переходу до постіндустріального, а в перспективі й інформаційного суспільства, не тільки відбуваються докорінні трансформації у царині освіти, а й на якісно новий щабель підноситься її суспільна значущість і цінність.

Для того, щоб впевнено стати поряд з провідними націями світу й посісти гідне місце у світовому співтоваристві, Україна за допомогою своєї системи освіти має не тільки готувати кваліфікованих фахівців, але й формувати соціально зрілих, відповідальних, культурних, духовно зрілих громадян країни. Яким чином перебудувати пострадянську систему освіти в національну українську, як готувати фахівців, яку модель виховання застосувати в процесі навчання – ці та інші питання є надзвичайно актуальними і для філософів, і для педагогів, і для державних діячів. Причому – за вельми непростих і подекуди навіть суперечливих умов. Адже, з одного боку, процеси демократичного державотворення, здобуття громадянами духовної свободи уможливлюють інтелектуальний розвиток особистості в країні й вимагають його. З іншого ж боку, перепонами щодо розвитку інтелекту виступають соціально-економічні негаразди, політичні та ідеологічні конфлікти, котрі негативно позначаються й на загальному розвитку країни.

Особливо небезпечними останні стають у тому разі, коли гуманітарна політика держави не має, за словами І.Я. Франка, “чітко визначених ціх”, а відтак можуть залежати від суб’єктивних чинників, економічних коливань тощо. Усе це негативно позначається на розвитку системи освіти: її змісті й організації, ресурсному потенціалі навчальних закладів, засобах навчання, й, звичайно ж, на суб’єктах навчально-виховного процесу – учнях, студентах, вчителях і викладачах. Саме тому питання “що робити?” і “як робити?” є для вітчизняної освіти не лише теоретичними, а й суто практичними як в стратегічному, так і тактичному вимірах.

Методологію й теорію реформування системи освіти в Україні слід узгодити з методологією й теорією сталого людського розвитку, проте поки що вони навіть взяті самі по собі не відповідають запитам сьогодення. І значною мірою це зумовлене незадовільнішим станом розробки їх філософських засад, без опертя на які навряд чи можна сподіватися на успішне вирішення кожної з вищезазначених проблем. Несистематизованими і, тим більше, несубординованими залишаються основні пріоритети, критерії та показники процесу сталого розвитку. Розкрити ж механізми, що визначають цінність освіти у контексті її тісних, органічних зв’язків з ціннісними системами суспільства й особи неможливо, на думку автора, без урахування їх зумовленості розробкою та утвердженням наріжних принципів філософії сталого людського розвитку, його новітніх пріоритетів.

Крім аспекту проблеми, що стосується змісту і функцій освіти, вкрай важливим є й той її зріз, за котрого з’ясовується утвердження нових критеріїв щодо її оцінки, основою якої повинна стати ефективність капіталовкладень в освіту й науку, які відтворюють й примножують інтелект, уможливлюють економічну і політичну могутність нації.

Відтак дедалі нагальнішою стає потреба у соціально-філософському осмисленні назрілих світоглядно-методологічних засад формування збалансованої та динамічної системи інноваційної освіти, спроможної належним чином враховувати все нові запити сучасного українського суспільства. Усе означене і зумовило вибір теми даного дослідження.

Стан наукової розробки проблеми. Аналіз феномену освіти в системі цінностей сталого людського розвитку має комплексний характер. Його здійснюють філософи та історики, соціологи й психологи, педагоги та управлінці. На жаль, ці дослідження все ще залишаються недостатньо скоординованими, здійснюються часто-густо методом спроб і похибок. А це зумовлює особливу актуальність розробки соціально-філософських, інтегративних – за своєю природою, методологічних – за функціональним призначенням – засад. А також – спільних світоглядно-ціннісних орієнтирів комплексу зазначених досліджень, визначення яких теж становить завдання соціальної філософії.

Проблеми освіти, духовного формування людини постають перед суспільством із століття в століття, трансформуються з теорії в теорію, далеко не завжди набуваючи філософського осягнення й вирішення на рівні науково-педагогічного пізнання й педагогічної практики, і, тим паче, – на управлінському рівні.

Увага дослідників щодо проблем освіти, навчання і виховання фіксується ще з стародавніх часів. Страта Сократа значною мірою була зумовленою насамперед його оригінальним підходом до виховання молоді, який не відповідав усталеним традиціям. Філософи й педагоги творчо вивчають досвід та ідеї Платона, й започатковану ним класичну традицію освіти. Цю традицію гідно продовжив Аристотель, обґрунтувавши в “Нікомаховій етиці” ідеї належного й дійсного, єдності й однаковості в навчанні та вихованні, їх придатності в практичному житті, виходячи з мети й змісту освіти.

Феноменом є те, що проблеми, до яких зверталися і які намагалися вирішити давньогрецькі мислителі, є досить актуальними і в принципово нових, сучасних умовах суспільного розвитку, ніби і не минуло дві з половиною тисячі років від часу їх початкового філософського осмислення.

З часів стародавніх Греції й Риму проблема сутності освіти, її цінностей і цілей почала “обростати” концепціями, теоріями, гіпотезами, прогнозами, але не втратила гостроти й вагомості в сучасному інформаційному суспільстві. Теоретичне обґрунтування філософських проблем освіти і виховання репрезентується відомими працями П.П. Блонського, О.Ф. Больнова, Г. Ващенка, Г. Гегеля, К.А. Гельвеція, І.Ф. Гербарта, І.Г. Гердера, С.І. Гесена, У. Джемса, В. Дільтея, Дж. Дьюї, І. Канта, Я.А. Коменського, Л. Кольберга, Б.Б. Комаровського, А.С. Макаренка, К. Маркса, П. Наторпа, А.П. Пінкевича, І.Г. Песталоцці, Ж.-Ж. Руссо, І.Ф. Свадковського, Б.Ф. Скіннера. Г.С. Сковороди, Г. Спенсера, В. Струмінського, В.О. Сухомлинського, Е. Тофлера, К.Д. Ушинського та багатьох інших.

Автор прагне до конкретизації та розвитку ідей філософії освіти та соціальної філософії, започаткованих у працях вітчизняних та російських дослідників: Л.О. Ази, В.П. Андрущенка, Є.К. Бистрицького, І.В. Бичка, І.В. Бойченка, В.О. Босенка, Л.П. Буєвої, Л.В. Губерського, А.М. Єрмоленка, І.А. Зязюна, Е.В. Ільєнкова, В.М. Князєва, А.Є. Конверського, О.М. Коршунова, В.Г. Кременя, С.Б. Кримського, М.Д. Култаєвої, В.Т. Лісовського, М.К. Мамардашвілі, М.І. Михальченка, М.М. Мокляка, І.Ф. Надольного, В.С. Пазенка, М.В. Поповича, В.А. Рижка, В.А. Скуратівського, М.С. Слуцького, Е.Ю. Соловйова, Л.В. Сохань, О.Г. Спіркіна, В.Г. Табачковського, Є.Л. Уварової, А.Г. Харчева, К.А. Шварцман, В.І. Шинкарука, О.О. Якуби, О.І. Яценка тощо.

На дослідження освітніх цінностей та орієнтацій особи спрямовані праці фахівців із психології: Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, В.В. Давидова, С.Д. Максименка, В.А. Петровського, С.Л. Рубінштейна, Д.Н. Узнадзе; та з педагогіки, зокрема — А.М. Алексюка, В.І. Лугового, О.Я. Савченко, О.В. Сухомлинської.

Соціальна філософія й філософія освіти відстоюють власне право на осмислення проблем освіти й формування філософських концепцій освіти порівняно з теоретичною педагогікою, яка тлумачить це як “філософську експансію” й прагнення науковців до розробки теорії освіти і виховання як специфічної соціальної теорії (див. праці Дж. Дьюї, П. Наторпа, філософський словник за редакцією М. Мюллера), та з представниками концепцій, спрямованих на вирішення конкретних питань виховання та методологічних проблем педагогіки. Тобто таких, що, так би мовити, відносять себе до практичної площини освіти (див. праці О.Ф. Больнова, К.Ф. Весселя, Е.І. Вульфсона, В.Є. Гурмана, В.Ф. Єфименка, В.В. Зібена, Г. Касдорфа, Ю.М. Козловського, Х. Кокса, Л. Кольберга, І.Я. Лернера, В.Ф. Лобаса, З.Н. Малькової, І. Марєва, В.М. Мощанського, М.Д. Никандрова, В. Плессе, Б.Ф. Скіннера, М.М. Статкіна, Я.С. Туровського, К.А. Шварцман, В.С. Шубинського, Т.Ф. Яркіної та ряду ін.).

Ця академічна суперечка певною мірою позначається на ході досліджень в освітній сфері, проте не виходить, як правило, за межі суто теоретичних дискусій. Але й сучасній філософії ще не вдалося забезпечити таких світоглядно-методологічних засад, які б відповідали належною мірою вимогам сучасного рівня філософії освіти як нової парадигми розвитку системи освіти в цілому й в національному варіанті для України, зокрема. Водночас істотні розбіжності між, з одного боку, теоретиками, з іншого ж – практиками освіти свідчить про системну неузгодженість їхніх підходів до системи освіти.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана з науковими комплексними дослідженнями Інституту вищої освіти АПН України:

завершеною науково-дослідною темою (2000-2003) “Трансформація системи вищої освіти в Україні як наукова, політико-правова і соціокультурна проблема” (державний реєстраційний номер РК 0100И00347) і науково-дослідною темою (2000-2003) “Вища освіта в Україні ХХІ століття: світоглядні, професійні і виховні характеристики ціннісної системи” (державний реєстраційний номер РК 0100U0003343).

У дисертаційній роботі викладені результати науково-теоретичних і прикладних досліджень, які здійснювались в практичній діяльності Міністерства освіти і науки України та Центрального Інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України.

Об’єктом дослідження є світовий освітній простір і національні системи освіти у контексті сталого суспільного розвитку.

Предметом дослідження є освіта (передусім вітчизняна) в ракурсі світоглядно-методологічного, соціально-філософського розгляду, тобто як соціокультурний феномен, в системі цінностей сталого розвитку.

Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дослідження є категоріально-понятійний апарат соціальної філософії, основоположні поняття якої розглядаються не тільки у значенні важливих форм теоретичного і практичного освоєння соціальної дійсності, а й, водночас, – як дійовий світоглядно-методологічний засіб її пізнання. В ході дослідження дисертантом чималою мірою використовувались і загальнонаукові підходи суспільствознавства: аксіологічний, конкретно-історичний, цивілізаційний. А також – загальнонаукові методи найзагальнішого рівня – аналізу та синтезу, системний, структурно-функціональний, компаративний. Тою чи тою мірою залучалися й методи, специфічні для наукового дослідження (згрупування, порівняння, узагальнення, системного аналізу, метод наочного відтворення (графічний метод). Нарешті, істотною підмогою стали методологічні розробки сучасних соціальних філософів, філософів освіти та теоретиків педагогіки в світі та в Україні.

Мета роботи – здійснити, у світоглядно-методологічному аспекті, системний соціально-філософський аналіз сутності та аксіологічного потенціалу освіти як важливого соціокультурного феномена у структурі пріоритетів сталого людського розвитку і, на цій основі, виявити своєрідність і значення освітніх парадигм, світоглядно-методологічні засади та особливості їх зміни.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність постановки та вирішення наступних завдань:

з’ясувати причини актуальності, ідейно-теоретичні витоки, стан розробки світоглядно-методологічних засад соціально-філософського дослідження аксіологічного потенціалу освіти в сучасній соціальній філософії, філософії освіти й теорії педагогіки;

виокремивши можливі підходи до розгляду освіти в системі цінностей сталого розвитку, її місця та ролі в розвитку українського суспільства, визначити специфіку соціально-філософського, світоглядно-методологічного аспекту вивчення зазначеної проблеми;

розкрити специфічну роль освіти як чинника формування, примноження та соціодинаміки цінностей демократичного суспільства й особистості;

простежити особливості та тенденції взаємодії системи освіти з цариною матеріального виробництва, соціальною сферою, іншими підсистемами суспільства, що розвивається в умовах ринкової економіки і демократичної політики – з акцентом на виявленні інтегративної функції освіти та особливостей її реалізації;

визначити статус і значущість освітніх і науково-технологічних пріоритетів в структурі пріоритетів відкритого, інформаційного суспільства;

дослідити значення філософського осмислення серед інших підходів до розгляду коеволюції культури та освіти в контексті стратегії сталого людського розвитку;

проаналізувати цінності освіти як важливий загальнокультурний, світоглядний, смисложиттєвий чинник сталого розвитку суспільства;

обґрунтувати ефективність і духовно-практичну значущість аксіологічного бачення освіти в конструюванні сучасної загальнонаукової картини світу, зокрема в аспектах глобалізації та інтеграції світу і національних систем освіти;

осмислити основні світоглядно-методологічні запити до якісно нової, інноваційної моделі розвитку української освіти у ХХІ ст., можливі перспективні шляхи та дійові засоби її розробки.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в розробці принципово нової цілісної соціально-філософської концепції освіти як соціокультурного феномена та світоглядно-методологічному осмисленні її ціннісного потенціалу і процесу зміни парадигм сучасної української освіти на основі цінностей сталого людського розвитку. До положень, що містять елементи наукової новизни, можна віднести такі:

обґрунтовано, що в світоглядно-методологічному аспекті освіта, зокрема українська, у своєму становленні, структуруванні та функціонуванні постає у якості ціннісного соціального інституту, власна внутрішня система цінностей якого є важливим чинником формування нової системи загальносуспільних цінностей, зорієнтованої на послідовну реалізацію цілей сталого людського розвитку;

показано, що, як предмет соціально-філософського, світоглядно-методологічного осягнення, сучасна освіта у статусі соціального інституту становить собою складну підсистему суспільства, до основних компонентів котрої входять не тільки відповідні галузі освітянських знань, а й також властиві саме для неї: сукупність форм людської діяльності; певний ансамбль відносин, що складаються між людьми у царині освіти; своєрідна система цінностей і норм у сфері освіти; специфічна для освіти мережа організацій, закладів і установ;

аргументовано тезу про те, за сучасних умов розбудови в Україні соціально-правової держави та громадянського суспільства дедалі важливішого значення набуває світоглядне, філософсько-аксіологічне осмислення освіти як однієї з найбільш значущих людських цінностей, її місця та ролі у системі цінностей сталого соціального розвитку, на який зорієнтовані трансформаційні процеси у нашій країні. І, відповідно, – система освітянських цінностей і норм, оскільки вона не тільки становить одну із визначальних внутрішніх, органічних компонент освіти як цілісного і водночас структурованого соціального інституту, а й водночас істотно впливає на характер і темпи соціодинаміки системи цінностей сучасного українського суспільства в цілому;

продемонстровано, передусім на матеріалах вивчення та узагальнення української педагогічної теорії й вітчизняної освітянської практики, що поступ у царині освіти, як і у будь-якій іншій сфері культури, становить собою не простий лінійно-поступальний процес, а уможливлюється лише через низку своєрідних “петель антиципації”, що передбачає усе нове й нове звернення, повернення, але кожного разу – вже за інших умов, до певних наскрізних освітніх інваріантів – зразків, образів, моделей, установок тощо, особливе місце серед яких посідають самобутні неминущі духовні цінності української культури. Навіть зорієнтований на нівелювання національної своєрідності радянський лад попри все не спромігся знищити традиційні цінності українського народу; навіть в тогочасних умовах розроблялись, хай з величезними труднощами і у перетворених формах, нові методи, технології та методики навчання і виховання, тою чи іншою мірою спрямовані на поєднання українських традицій з загальнолюдськими, з ідеалами та цінностями демократичного розвитку й поваги до учня, студента як до особи, яка прагне до самореалізації;

виявлено, що істотним чинником стратегії й тактики формування системи цінностей освіти, котрі відповідали б ситуації створення умов, необхідних для сталого людського розвитку, ефективному пошуку форм збалансованої взаємодії держави, громадянського суспільства й конкретної особи є методи дослідження, засновані на теоріях раціонального вибору. Сутнісним аспектом такого підходу є, однак, дослідження не лише раціональних дій інститутів держави та громадянського суспільства, але й вкрай розмаїтих за своїми формами дій певних соціальних груп, колективів, індивідів, що можуть бути як раціональними, так і поза-, або й взагалі ірраціональними. Тому вивчення мотивації поведінки суб’єктів освіти має здійснюватися з урахуванням реальної міри раціональності (та, відповідно, позараціональності) як організації освітянських інституцій так і практичної освітянської політики;

розкрито, що необхідною передумовою та складовою подолання доволі поширеного у сучасній освіті, в тому числі й вітчизняній, фактологічного догматизму – з одного боку, штучних спроб моделювання ідеального, всебічно розвиненого, універсального школяра або студента – з іншого, є залучення новітніх методів наукового пізнання до традиційної репродуктивної системи навчання, приведення базису освітянських знань у відповідність з новітніми досягненнями науки. З огляду на це обстоюється перспективність і доцільність поєднання навчальної й дослідницької практики учнів і студентів з урахуванням специфічних здібностей та інтересів індивіда, та орієнтації на зміцнення зв'язків навчально-виховного процесу з сучасними реаліями й майбутньою професією. На сучасному етапі школа (в тому числі вища) набуває функцій універсального комунікатора, який покликаний поєднувати, в процесі прищеплення їх молоді, освітні, професійні, моральні й життєві цінності, Адже успішне становлення сучасного кваліфікованого спеціаліста потребує усвідомленого й адекватного обрання сфери майбутньої діяльності, формування системного аналітичного мислення, розвитку здатності до пошуку нового, що неможливе без вироблення і відповідних морально-вольових характеристик;

враховано, що глобальне інформаційне суспільство, розвиток ринкової економіки, науки й професійної освіти вимагають від особи нових соціальних та індивідуальних якостей. У контексті такої, принципово нової економічної та соціокультурної ситуації освіта, тобто навчання й виховання особи, набуває значення наріжної компоненти в системі способів загального розвитку особистості в інтегрованій освітній системі, де теоретичні й практичні механізми передання та засвоєння знань мають засновуватися на синтезі відсутніх раніше освітніх технологій, нових методів організації освітньої діяльності (з обов’язковим використанням елементів ринкової економіки), інших підходів до забезпечення матеріально-технічними ресурсами системи освіти і перепідготовки кадрів (зокрема тих, що передбачають залучення позадержавних коштів);

обґрунтовано тезу, за якою дедалі інтенсивніше застосування сучасних наукових методів у шкільній практиці спонукає педагогів до творчого застосування методологій та механізмів навчання, заснованих не на взаємовиключенні, а на взаємодоповнені двох різновидів пізнання: раціонального (здоровий глузд, наукове) й позараціонального (образне, спрямоване на трансцендентне), а також до з’ясування особливостей раціональної й позараціональної міжособистісної динаміки взаємодії вчителя (професійного наставника, викладача) з учнем (студентом). Глибока міжособистісна динаміка при взаємодії вчителя й учня генетично притаманна тим освітнім системам, основою функціонування яких є методи науково орієнтованої, колективістської, трудової педагогіки;

з’ясовано: внаслідок того, що нині, за умов масовізації освітнього процесу та його електронної технологізації відбувається інтенсифікація якісних змін навчальної складової освітнього процесу, виховні завдання освіти за інерцією продовжують вирішуватися традиційними засобами, виникла реальна загроза диспропорції означених компонент систем освіти, порушення належної збалансованості міжособистісної динаміки взаємодії вчителя (викладача) й учня (студента), розходження їх інтересів і, зрештою, істотного зниження ефективності у царині виховання. З огляду на це обстоюється ідея усунення подібної загрози шляхом створення принципово нової системи інноваційної освіти як визначальної складової підготовки особи до самостійної діяльності в динамічно змінюваному суспільстві, спрямованої на певне випередження суспільно-економічних і політичних модернізаційних процесів, що включала б програму національного виховання, відповідною мірою враховуючу запити трансформації сучасного навчального процесу й українського суспільства загалом і засновану на пріоритеті національних інтересів. Зміст і методи такої системи освіти мають не декларативно, а реально сприяти утвердженню гуманістичних цінностей, ідеалів високодуховної культури оновленого суспільства, а відтак нової людини, яка прагне уособити гармонійну єдність природного, духовного і соціального витоків і за своєю сутністю є Homo educatus (людиною освіченою), свідомим суб’єктом визначення та втілення ціннісних засад демократичного суспільства.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів визначається насамперед новизною запропонованого дисертантом пізнавального підходу щодо світоглядно-методологічного осмислення ціннісних аспектів освіти в аспекті пріоритетів сталого людського розвитку. Підхід виявився продуктивним при розробці відомчої тематики в Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України. Впровадження висновків, пропозицій та світоглядно-методологічних розробок дисертанта сприяло удосконаленню та розвитку національної системи освіти. За його безпосередньої участі розроблені Закони України “Про дошкільну освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про позашкільну освіту”, Національна доктрина розвитку освіти, концепція загальної середньої освіти в Україні, концепція профільного навчання в старшій школі, Державні стандарти початкової, основної й старшої школи, а також нормативно-правові документи з дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної та вищої освіти. Використання результатів дисертаційного дослідження мало практичне застосування при вирішенні питань модернізації освіти, зокрема переході до нової структури, змісту й дванадцятирічного терміну навчання системи загальної середньої освіти; особистісно-орієнтованого навчання; економічного навчання та реформування управління освітою.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшої розробки аксіологічної проблематики освіти, зокрема в умовах України. Положення дисертації, що відзначаються новизною та складають особистий внесок автора в науку, можуть застосовуватись у навчальному процесі в лекційних курсах і спецкурсах, при розробці методичних рекомендацій в системі Міністерства освіти і науки України, при проведенні наукових конференцій і семінарів, нарад та при підготовці відповідних рішень.

Особистий внесок здобувача полягає у розробці концептуальних світоглядно-методологічних засад, науково-аналітичних і прогностичних моделей розвитку освіти в Україні, вдосконаленні методів збирання, обробки та аналізу інформації з зазначених тем.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки, практичні результати дисертаційного дослідження доповідалися й обговорювалися на вченій раді Інституту вищої освіти АПН України та вченій раді філософського факультету Київського національного університету імені Т.Шевченка. Принципові ідеї, теоретичні положення й практичні рекомендації були представлені й обговорені на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Філософія сучасної освіти, та стан її розробки в Україні” (Київ, 1996); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Управління національною освітою в умовах становлення і розвитку української державності” (Київ, 1998); Міжнародній науковій конференції “Сучасні інформаційні технології та інноваційні методи навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Вінниця, 2000); Всесвітньому форумі з освіти (Дакар, Сенегал, 2000); Міжнародній конференції з питань співробітництва за програмою Tempus (Париж, 2001); ІІ Всеукраїнському з’їзді працівників освіти (Київ, 2001); Міжнародному семінарі з проблем модернізації професійно-технічної освіти (Нючепінг, Швеція, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Морально-духовний розвиток особистості в сучасних умовах” (Київ, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції “Українознавство у системі освіти” (Київ, 2000); Методологічному семінарі “Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи” (Київ, 2000); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми переходу початкової школи на нову структуру і зміст навчання” (Донецьк, 2000); Всеукраїнській науково-методичній конференції “Проблеми післядипломної освіти педагогів” (Ужгород, 2000); Міжнародній науково-практичній конференції “Теоретичні і методичні проблеми підготовки педагога професійної школи до впровадження інноваційних та інформаційних технологій навчання” (Київ, 2001); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Підготовка педагогічних кадрів до роботи в умовах нової структури і змісту початкової освіти” (Полтава, 2001); Міжнародній науково-практичній конференції “Філософія та історія філософії” (Київ, 2003); Німецько-українському форумі “Освіта і наука: українсько-німецький діалог” (Грайфсвальд (Німеччина), 2003); Форумі освітніх ініціатив: діалог про стандарти (Київ, 2003).

Основні положення й результати дисертаційного дослідження викладені під час читання лекцій у Центральному інституті післядипломної педагогічної освіти АПН України з тем: “Законодавче забезпечення реформ освіти”, “Загальна середня освіта України у міжнародному вимірі”, “Національна доктрина розвитку як відповідь на виклики часу”, “Рівний доступ до якісної освіти та шляхи його забезпечення”, “Модернізація змісту освіти у ХХІ ст.”, “Освіта у вимірах часу: підсумки ХХ ст.”. Запропоновані в дисертації методичні розробки та рекомендації використовуються у навчальному процесі в загальноосвітніх, професійно-технічних, позашкільних та вищих навчальних закладах України.

Наукові публікації. За результатами дослідження видруковано наукові монографії “Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку”. – К.: Знання України, 2003 (26,27 друк. арк.), “Осягнення освіти: підсумки ХХ століття”. – К.: Навчальна книга, 2003 (6,51 друк. арк.), опубліковано одну монографію у співавторстві “Людина. Культура. Історія”. – К.: Генеза, 1999 (8,23 друк. арк.), а також 25 наукових статей.

Подобные работы
Величко Сергій Анатолійович
Танатологічні аспекти розвитку сучасного суспільства (соціально-філософський аналіз).
Чернорог Раїса Андріївна
Держава і громадянське суспільство: соціокультурні аспекти розвитку
Черноног Раїса Андріївна
Держава і громадянське суспільство: соціокультурні аспекти розвитку
Хоменко Володимир Миколайович
Цивілізаційний статус особистості: глобальні проблеми і перспективи розвитку (соціально-філософський аспект)
Лакуша Наталія Михайлівна
Ідея сталого розвитку в контексті екологічних проблем (соціально- культурний та праксеологічний аспекти)
Комар Михайло Миколайович
Особистість в умовах інформатизації освіти (соціально-філософський аспект)
Прокопенко Андрій Леонідович
Освіта як чинник соціальних змін (методологічний аспект)
Рєзанова Наталія Олександрівна
Інститут недержавної освіти як чинник формування особистості (соціально- філософський аспект)
Долголенко Ірина Анатоліївна
Освіта в контексті ціннісних орієнтацій (соціально-філософський аспект)
Джура Олександр Дмитрович
Освіта в системі факторів професійного самовизначення особистості

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net