Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Філософські науки
Релігієзнавство, філософська антропологія, та філософія культури

Диссертационная работа:

Гомілко Ольга Євгенівна. Феномен тілесності : дис... д-ра філос. наук: 09.00.04 / НАН України; Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди. — К., 2007. — 420арк. — Бібліогр.: арк. 398-420.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність теми дослідження. Сучасна людина стоїть перед численними випробуваннями. Екологічна криза, зростання віртуалізації життя, посилення втручання у нього новітніх технологій, зміна цінностей та традиційних способів життя ставлять під питання долю людини як певного роду живої істоти. Реакцією на власну безпорадність та беззахисність перед тиском викликів сьогодення, що значною мірою є наслідками впливу на життя людей модерної теоретико-світоглядної настанови, стає пошук людством нових типів мислення. Перегляд основних засад класичної новоєвропейської філософії у вигляді онтологічного повороту визначає роль філософського розуму у цьому пошуку. Саме перехід філософської рефлексії від розгляду сущого до осмислення онтологічних феноменів, що визначає основний зміст даного повороту, легітимізує тілесність як філософську проблему. Надання мисленню про тілесність філософської якості означає, що думка про буття сущого не оминає тілесності як його (сущого) визначальної онтологічної властивості, тобто встановлюється тотожність тілесності та буття.

Започаткування філософською антропологією нової версії людського буття спирається на принципове переосмислення модерного образу людини як самосвідомого суб’єкту, для якого дійсним вмістилищем людини є розум, а тілесна людина є одним із сущих у картині світу, що створюється силою раціонального мислення. Для сучасної філософської антропології не свідомість є вмістилищем людини, а людина, як ситуація буття, вміщує в себе світ, де речі проявляються у власній достеменності. Положення М. Шелера про принципову неможливість визначення людини вилучає її з низки сущих, а отже актуалізує її онтологічну визначеність. Спростування властивої класичному раціоналізмові версії людського буття пролягає у напрямку «повернення людині тіла», тобто врахування антропологічних чинників при побудові нового філософського образу людини. Не зводячи людське до тілесного, філософська антропологія вводить феномен тілесності до кола необхідних якостей людини. Тілесність стає фундаментальним поняттям, без якого мислення не може обійтися при розгляді феноменів людського буття. Це обумовлює її актуальність у сучасній філософській думці. Подолання редукції феномену людини до самосвідомого суб’єкта та редукції буття до сущого стає можливим завдяки залученню концепту тілесності до філософської рефлексії.

Українське ж суспільство, котре на додаток до глобальних викликів сьогодення має впоратися із наслідками тоталітарного минулого, особливо потребує змін власних засад існування. Цивілізаційний вибір України у напрямку інтеграції до європейської спільноти посилює актуальність завдання. Адже, з одного боку, для України є важливим залучення до європейського досвіду, а з іншого – уникнення пасток сучасної цивілізації. Звернення до феномену тілесності, що, можна без перебільшення сказати, захопив увагу сучасної філософської думки, може сприяти вдосконаленню підходів та методів філософського дослідження наявної дійсності.

Стан наукової розробки проблеми. Аналіз проблеми тілесності у світовій філософській традиції виявляє, що, по-перше, дана проблематика є однією з найбільш популярних та актуальних, по-друге, що посилення її значення є результатом пошуків подолання теоретичних обмежень модерної філософії і є ознакою формування нових типів мислення, по-третє, тілесність виступає ефективним інструментом сучасного «перечитування» попередньої філософської традиції та «декодування» культурного досвіду, по-четверте, класична модерна парадигма розуміння тілесності, що не вбачає в ній значущого поняття, ще досить міцно утримує свої позиції.

Незважаючи на те, що тілесність як філософське поняття була «відкрита» внаслідок онтологічного повороту ХХ ст., головним чином, у філософській антропології (через введення поняття вітальності – vitalsphare – як способу подолання розриву між життям та духом) та феноменології (через онтологічне розмежування понять фізичного – korper – та живого – leib – тіл), вона має свою історію у філософській думці. Дослідження цієї історії виявляє, що тілесність складає постійний мотив західної філософії та одну з її основних проблем, відомою під назвою дуалізму духу та тіла (mind-body problem). Розв’язання останньої визначає основний зміст сучасного стану дослідження тілесності.

Історико-філософський розгляд феномену тілесності ускладнюється тим, що тілесність у багатьох філософських вченнях зазвичай не отримує чіткої понятійної визначеності, а вводиться або як прихована (не артикульована) сутність (напр., апеляція до множинного у досократиків), або під іншими назвами (напр., матерія, протяжність, чуттєвість). Етап осмислення тілесності у філософській думці, в межах якого тілесність не постає як самостійний філософський концепт, можна умовно назвати десоматизаційним. Тоді як ресоматизаційним періодом є процес теоретичної легітимації тілесності, коли остання набуває значення визначника та фундаментальної характеристики людського буття.

Теоретична легітимація тілесності відбувається в рамках різноманітних стратегій ресоматизації, серед яких варто зазначити основні: феноменологічна (М. Гайдеґер, Е. Гусерль, М. Мерло-Понті, Я. Паточка); генеалогічна – психоаналітична та соціотропна – (Ж. Лакан, М. Фуко, А. Лінгіс); аналітична/прагматична (Дж. Дьюї, Г. Дрейфус, Г. Стросон); когнітивна (Дж. Лаккоф, М. Джонсон); семіотична – семіотика ґендерного тіла – (Дж. Батлер, Ю. Крістєва, Л. Іригарей).

Незважаючи на те, що у сучасному теоретичному дискурсі апеляція до тілесності відбувається у напрямку подоланням метафізичних засад модерної філософії, класичне розуміння тіла як організму, що презентує природний об’єкт, все ще залишається методологічно потужним. У даному випадку осмислення тілесності здійснюється у рамках натуралістичної настанови, для якої тіло є біологічною сутністю. Виявлення тілесних чинників (як фізіологічних структур) у забезпеченні різноманітних життєвих процесів (акцент робиться на когнітивних та ґендерних сферах) складає основне завдання таких досліджень. Проте домінуючим підходом у сучасній теоретичній інтерпретації феномену тілесності є конструктивістський, коли тілесність розглядається як визначуване різноманітними чинниками (напр., владними, ідеологічними, культурними, політичними, соціальними тощо). Більш детально про стан розробки проблеми тілесності у сучасній філософській думці йдеться в описі першого розділу.

В українській філософії проблема тілесності лише нещодавно почала входити до кола досліджень. То ж не дивно, що розробка даного сюжету українською філософією має значні труднощі і виявляє її загальні проблеми. Головним чином, це ізольованість від сучасних досліджень світової філософської думки та відсутність чіткості у визначенні власної методологічної позиції. Звідси її (розробки) фрагментарність та парадигмальна неузгодженість. Більшою мірою спрацьовує «модність» проблематики, а не її теоретична вага та методологічна потреба. У результаті систематичне осмислення феномену тілесності, що могло б стати концептуальною основою для дослідницьких робіт у цій галузі, відсутнє. Ця обставина стала однією з важливих спонук здійснення дисертаційного дослідження.

Разом з тим, останнім часом тілесна проблематика у її міждисциплінарному прояві все більше привертає увагу українських вчених. Для її аналізу значний евристичний потенціал має чимало теоретичних розробок, здійснених українськими вченими. Для визначення теоретичних і методологічних засад дослідження тілесності мають важливе значення роботи С. Кримського, А. Лоя, В. Малахова, М. Поповича, В. Табачковського.

Концепт тілесності теоретично оприявнюється в працях А. Возного про сутність живої сили в еволюції людської тілесності (йде мова про методолого-синергетичний аналіз); Л. Газнюк про соматичне буття персонального світу особистості, в яких обґрунтовується соматичний напрямок сучасної антропології; В. Косяка про взаємозв’язок тілесного та духовного у парадигмі психотілесносної цілісності людини. Також варто відзначити дослідження І. Жеребкіної, у котрому здійснюється аналітика взаємозв’язку філософії та сучасної літератури через звернення до тілесності, Л. Мазура про взаємозв’язок філософії життя та людської тілесності; Н. Медвєдєва, що стосуються проблеми співвідношення тілесності та соціальності в людині і суспільстві; О. Полтавцевої щодо антропології музичної тілесності; А. Рождественського про тілесність та її потенціал у психологічному просторі життя людини. Проблематика тілесності також є актуальною і для сучасної російської філософії. Найбільш популярними авторами, які досліджують феномен тілесності, є І.М. Биховська, Л.В. Жаров, Г.Е. Крейдін, В.Л. Круткін, Р.В. Маслов, В.А. Подорога, О.С. Суворова.

Необхідний теоретичний контекст для розробки проблеми тілесності у її соціокультурному вимірі складають дослідження у галузі соціальної філософії та філософії культури. Головним чином, це праці Є. Бистрицького, О. Білого, Т. Голіченко, А. Єрмоленка, О. Кисельової, М. Култаєвої, В. Лук’янця, В. Ляха, Л. Ситніченко, О. Соболь, С. Пролеєва, Г. Чміль.

Важливим напрямком дослідження концепту тілесності є філософія статі (Н. Хамітов, Л. Гармаш, С. Крилова) та ґендерні дослідження (В. Агєєва, Т. Гундорова, О. Забужко, С. Павличко, Н. Чухим).

Дослідження феномену тілесності у сучасній українській думці (як і у світовій) мають міждисциплінарний характер. Роботи з проблем антропології, культурології, мистецтвознавства, етнографії, лінгвістики апелюють до аналізу тілесних чинників. До таких варто зарахувати праці О. Боряк, О. Воробйової, О. Жаботинської.

Радянський марксизм, що лишається в межах філософії свідомості, розглядає тілесність як прерогативу природничих наук, а не філософської рефлексії. Проте проблема тілесності, головним чином через роботи А. Лосєва та М. Бахтіна, в нього входить. Завдяки дослідженням цих мислителів апеляція до феномену тілесності стає складовою аналізу культурної проблематики (зокрема, античної та середньовічної).

Огляд стану наукової розробки проблеми тілесності показує суттєву диспропорцію між існуючим рівнем дослідження у сучасній філософії, що представлений численними напрямками, підходами та іменами й спорадичними її дослідженнями в Україні. Особливо це стосується філософського аналізу, що свідчить про його недостатню теоретико-методологічну забезпеченість. Стан дослідження проблеми визначає основну спрямованість дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов’язана з науковим комплексним дослідженням «Культурно-історичні засади політичних інститутів» (державний реєстраційний номер 0104U010047), що здійснюється відділом філософії культури, етики та естетики Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, а також із завершеними науково-дослідними роботами того ж наукового підрозділу «Мистецтво та влада у посттоталітарну добу» (державний реєстраційний номер 0196U006350), «Комунікативна функція мистецтва і політики мистецтва у сучасному суспільстві» (державний реєстраційний номер 0101U001481), «Інфрамистецтво і політична реальність посткомуністичної доби» (державний реєстраційний номер 0101U001474), що виконувалися протягом 1996-2004 рр.

Мета і завдання дослідження полягають у дослідженні тілесності як онтологічного феномену та філософського концепту, завдяки якому стає можливим подолання модерного розуміння тілесності як біологічної сутності, що редукує її до сфери природних об’єктів та позбавляє самостійного значення. Натомість розробка філософської концепції тілесності дозволяє розкрити її сенс як універсального виміру людського буття та фундаментального поняття мислення. Обґрунтування онтологічного значення тілесності сприяє систематизації та інтеграції наявних у сучасній філософії парадигм розуміння тілесності та актуалізації їхніх надбань в українській філософській думці.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки взаємопов’язаних дослідницьких завдань:

- довести що тілесність складає філософську ідею, що має універсальне значення для філософської рефлексії щодо людського буття взагалі, починаючи з її витоків аж до сучасної філософії;

- дослідити генезис концептуалізації тілесності в історії західної філософії, у зв’язку з чим – визначити логіку її тяглості та основні етапи, показати, що виникнення та теоретична еволюція західної філософії невід’ємні від апеляції до тілесності, що виступає її постійною темою;

- у контексті попереднього завдання «перечитати» відомі філософські вчення з метою виявлення їхніх «прихованих» змістів щодо осмислення феномену тілесності;

- здійснити теоретичну демаркацію та синтез основних парадигм філософського розуміння тілесності, що дозволяє виявити їхні теоретичні межі та перспективи взаємодії у напрямку створення загальної теорії тілесності, що визначає одну з пріоритетних задач сучасного гуманітарного дискурсу;

- через виділення чотирьох культурних диспозицій: відношення людини до онтологічного абсолюту (релігія та людське тіло); соціальна організація людського буття (суспільний устрій та людське тіло); відношення людини до самої себе (самоідентифікація особистості та людське тіло); та глобальні проблематизації сучасності (екологічна криза, віртуальні реальності, фемінізм) дослідити тілесність як культурно-антропологічний феномен та визначити її основні культурні сенси;

– здійснити категоризацію тілесності у культурі;

– довести, що культура у її основних формах та практиках пов’язана з людською тілесністю та є невід’ємною від неї і як її визначник, і як її визначуване;

– виявити зв’язок соціальності та тілесності в антропологічній площині;

– обґрунтувати загальнофілософську та світоглядну значущість проблеми тілесності.

Об’єктом дослідження є феномен тілесності у людському бутті.

Предмет дослідження – тілесність у її філософських концептуалізаціях та культурних диспозиціях.

Методологічні основи і методи дослідження. Основною методологічною настановою роботи є теоретична демаркація феномену тілесності у контексті філософського дискурсу та різноманітних форм культури. У зв’язку з цим ставиться завдання дослідження тілесності не у її емпіричній даності, а у теоретичній визначеності. Для вирішення цього завдання головним чином застосовуються наступні методи: феноменологічний (у версії М. Гайдеґера «фундаментальної онтології» та М. Мерло-Понті «онтології плоті») та генеалогічний (у версії М. Фуко та Ж. Лакана). Існуюча парадигмальна плюральність дослідження тілесності вимагає (з метою здійснення теоретичного синтезу наявних підходів) звернення також до інших методів дослідження (історико-філософська компаративістика, ґендерна семіотика, когнітивістика, постмодерна деконструкція).

Наукова новизна одержаних результатів визначається дослідженням феномену тілесності як фундаментального чинника людського буття та універсального філософського концепту. Доведено, що лише через осягнення тілесності як онтологічного феномену, можна повною мірою виявити її як феномен соціокультурний та природний. Вперше у вітчизняній філософії здійснено теоретичну демаркацію основних напрямків розуміння тілесності та запропоновано онтоантропологічний (онтологічно-антропологічний) підхід у дослідженні проблематики тілесності, що сприяє подоланню притаманного модерній філософії дуалізму духу та тіла.

Наукова новизна результатів міститься у таких положеннях:

– визначено тілесність як філософський концепт, що обґрунтовує чуттєвий характер людського буття як його невід’ємну онтологічну ознаку та фіксує присутність людини у світі через сприйняття, просторовість, моторність, темпоральність: внаслідок цього тілесність постає як фундаментальне поняття у сфері дослідження людського буття, без якого осмислення останнього є неповним та таким, що відтворює епістемологічні обмеженості модерної філософії;

– встановлено, що теоретична еволюція філософського знання невід’ємна від апеляції до тілесності; запропоновано розгляд зародження та ґенези філософії з позицій врахування у ній форм концептуалізації тілесності: від онтологічної амбівалентності тілесності в античності через подолання цієї амбівалентності та метафізичну реабілітацію середньовічною філософською думкою до новочасної метафізичної відмови від тіла та сучасного повернення до нього;

– на підставі понять десоматизації (позбавлення онтологічного статусу тілесності) та ресоматизації (теоретична реабілітація тілесності з наданням останній онтологічного статусу) виокремлено наступні етапи філософської концептуалізації тілесності: соматизаційний, десоматизаційний, ресоматизаційний. Також визначені етапи процесу формування філософських антитез принципу десоматизації буття: опонування – виявлення суперечностей даного принципу в межах класичного раціоналізму у вченнях Ф. Бекона, Р. Декарта, Б. Паскаля, Б. Спінози; розхитування (імпліцитне, романтичне, антропологічне – перегляд метафізичної відмови від тіла у вченнях Ф. Гегеля, Л. Фоєрбаха, Ф. Шлегеля, німецьких романтиків та С. К’єркегора); заперечення – теоретичне відкидання принципу десоматизації у «філософії життя» у вченнях Ф. Ніцше, В. Дільтея, А. Бергсона; спростування – на основі онтологічного повороту подолання класичної модерної версії буття у напрямку її ресоматизації;

– визначено амбівалентний характер розуміння тілесності в античній філософії: тілесність водночас і як сутнісна ознака наявного сущого, і як інтуїція буття як такого та виокремлено три головні концептуалізації тілесності в античності: досократична субстанція існуючого «фюсис» – софістично-сократична «природа» – платонівсько-аристотелівська «матерія», в кожній з яких тілесність має амбівалентне значення;

– доведено, що на основі християнського вчення середньовічна філософська думка розв’язує та денонсує метафізичну амбівалентність античної концептуалізації тілесності у трьох напрямках через: реабілітацію не лише чуттєвих форм існуючого, а й тілесності взагалі («твірність» як онтологічна ознака світу); ієрархізацію світу, завдяки чому обґрунтовується онтологічна унікальність кожного сущого (кожне суще має власне, визначене актом творіння, місце у структурі буття); виокремлення з-поміж інших тілесних феноменів феномену людського тіла («присутність у світі» визначається як онтологічна модальність тілесності);

– встановлено, що визначальним та конститутивним чинником новоєвропейської метафізики є метафізична відмова від тіла або, іншими словами, модерна десоматизація буття; їй надається подвійне значення – десоматизація сущого шляхом його редукції до протяжності та десоматизація людини шляхом її редукції до ego (самосвідомого суб’єкту); доведено, що без цього радикального акту мислення, котрим не лише встановлюються певні уявлення, а й змінюється диспозиція людського буття взагалі, новоєвропейська метафізика та культурний світ, що її супроводжує та робить можливою, не могли б існувати;

– виокремлено основні парадигмальні підходи осмислення феномену тілесності у сучасній філософській думці (теоретичні стратегії ресоматизації): феноменологічна, генеалогічна, аналітична/прагматична, когнітивна, семіотична;

– виявлено соціокультурні експлікації тілесності у чотирьох диспозиціях: відношення людини до онтологічного абсолюту (здійснено концептуалізацію тіла у релігійному світобаченні); соціальної організації людського буття (розкрито механізм зв’язку соціальності та тілесності у вигляді онтологічної кореляції через визначення понять «антропологічна ситуація», «антропологічний тип», проаналізовано перетворення людської тілесності в умовах тоталітарного суспільства); життєвого самовизначення людини та здійснення нею особистісної (екзистенційної) ідентифікації (визначено роль та місце головних антропологічних подій – народження, дитинство, вік, стать, хвороба, старість, смерть – у процесі людського самовизначення та способу становлення тілесності основою самоідентифікацій особистості) та глобальних буттєвих проблематизацій сучасного світу (проаналізовано три сучасні виклики тілесності – екологічний, віртуальний, деструкція нормативного тіла культури та визначено теоретичне значення дискурсу постлюдських тіл);

– розроблено категоризацію тілесності у культурі з урахуванням їхнього обопільного впливу через визначення понять: «тілесна податливість» (вплив культури на тіло), «тіло для справи» (вплив тіла на культуру), «флеш-імідж» (як репрезентація тілесністю культурних та екзистенційних значень, що у своєму зв’язку утворюють і транслюють певний тип людини (звідси «зразковий флеш-імідж» як антропологічна орієнтація на жадане тіло) та «нормальне тіло» (певний культурний норматив тілесності);

– доведено існування п’яти головних культурних сенсів тілесності: як маніфестація культурної реальності та її унаочнення; як тілесна передумова й умова здійснення різноманітних культурних практик; як засіб комунікації та символізації; як визначальний чинник організації культурної реальності та способу людського буття; як об’єкт культурних артикуляцій та оцінок (культурна семіотика тіла);

– встановлено, що онтологічна значущість тілесності полягає в тому, що людське тіло (у сукупності соматичних, вітальних, психічних потреб та якостей людини) – це активний початок культури, один з її головних дієвих чинників, через який конституюється сама культурна реальність, а тому сама тілесність людини – це не органічна, природна її передумова, а культурно-антропологічний феномен, визначник та фундаментальна характеристика людського буття;

– визначення тілесності як онтологічного феномена дозволило виявити теоретичні межі домінуючих у сучасному філософському дискурсі уявлень про тілесність як соціальний конструкт або органічну (природну) сутність та окреслити подальші напрямки спростування десоматизації у модерній метафізичній версії людини з метою вироблення нової концепції останньої, для якої антропологічні чинники є засадничими.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їхнього застосування при розв’язанні актуальних проблем сьогодення, вирішення яких стає неможливим без врахування тілесної сутності людини. Сучасний досвід людства свідчить про посилення тенденцій маніпулювання людською тілесністю. Виявляється, що саме тілесність (а не свідомість) стає першим об’єктом впливу та ураження через: посилення віртуалізації життя, безпосереднє вторгнення в нього нових технологій, екологічний дисбаланс та забруднення довкілля, примат прагматичної доцільності у виробництві, ціннісну деконструкцію суспільства, тероризм, бідність, руйнування усталених способів життя, перенаселення тощо. Подолання деструктивного впливу на людську тілесність тоталітарної спадщини у напрямку від тоталітарного колективного тіла до унікальної людської тілесності, включаючи і таку, що не відповідає внормованому культурою тілу, особливо це стосується людей з аномальною тілесністю та формування національної ідентичності (тілесність як один із її фундаментальних чинників) посилюють практичне значення даного дисертаційного дослідження для українського суспільства.

Дисертація сприятиме розумінню визначальних чинників людського буття, ролі тілесних чинників у творенні форм культури та збереженні її тяглості у сенсі накопичення досвіду збереження людини як живої істоти, особистості та культурного дієвця. Надання тілу онтологічного значення стає умовою примирення духу та тіла та перетворення їх у рівнозначні буттєві чинники визначення людини. Врахування саме такої метафізичної диспозиції тілесності дозволяє випрацьовувати людству стратегії збереження власного життя та довкілля. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці підручників та навчальних посібників, методичних матеріалів, читання лекцій та проведення практичних занять з філософії, історії філософії, культурології, політології, соціології тощо.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, теоретичні рішення та результати дисертаційного дослідження доповідались на Всесвітньому філософському конгресі (Делі, Індія, 2006); V та VI міжнародних конгресах україністів (Чернівці, 2002, Харків, 2005); міжнародних науково-теоретичних та науково-практичних конференціях (Київ, 1997–2007; Москва, 2000; Санкт-Петербург, 1999, 2000; Львів, 1997; Харків, 2003; Дніпропетровськ, 2001; Луганськ, 2003; Острог, 1998, 1999; Гент (Бельгія); 2003, Балтімор (США), 2005); I–IV Міжнародних літніх філософських школах (Київ, 1998–2001); на наукових конференціях Товариства російської філософії (1999) та Антропологічного відділення УФФ (1997–2007) та ін. (усього – понад 40).

Систематизовані у дисертації науково-філософські положення і висновки впроваджуються у курсах «Філософія», «Тілесність у контексті культури», «Проблема тілесності у західній метафізиці», котрі протягом декількох років входять до програми навчального процесу Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Публікації. Основний зміст дослідження викладено у монографії «Метафізика тілесності» (15,2 авт. арк.). З теми дисертації опубліковано 22 статті у наукових журналах та збірниках наукових праць, визнаних фаховими ВАК України, а також ще 26 публікацій в інших наукових виданнях загальним обсягом 35,2 авт. арк.


© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net