Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Філософські науки
Філософія освіти

Диссертационная работа:

Корсак Костянтин Віталійович. Соціально-філософський аналіз тенденцій розвитку тріади "людина - суспільство - освіта" на початку XXI століття : дис... д-ра філос. наук: 09.00.10 / АПН України; Інститут вищої освіти. - К., 2006.

смотреть введение
Введение к работе:

Актуальність теми дослідження. Еволюції суспільно-політичних організаційних і виробничих баз різних суспільств мають чимало спільного, проте істотно відрізняються частотою, глибиною і специфікою прояву нелінійно-синергетичних законів, характерних для розвитку дуже складних систем. Прикладом цього феномену можна вважати нещодавні зрушення революційного плану в Грузії, Україні і Киргизії, які не лише мали всі риси проходження біфуркаційних точок, але й відзначалися унікальністю і непередбачуваністю здійснення на практиці розвитку даної країни після кризової ситуації, а також багато інших соціальних процесів.

Згадані вище та інші події в Україні, державах СНД і на всій планеті ми вважаємо проявами головного світового явища – безпрецедентного прискорення соціально-економічних змін, матеріальним фундаментом чого стали модернізація виробничої та інформаційної бази всього людства. Найбільш позитивний аспект цього прискорення – початок побудови значною частиною провідних держав світу „суспільства знань”, яке в своїх головних аспектах є одним з об’єктів нашого дисертаційного дослідження, насамперед, у засадах життєдіяльності і системі ціннісних пріоритетів його громадян, використанні принципово нових засобів подолання екологічних та інших глобальних загроз, глибокої модернізації цілей і методів діяльності всього освітньо-наукового комплексу та ін.

Хоч ці питання вже досліджувалися раніше, але на зламі сторіч сталися проривні відкриття і настільки значні технологічні досягнення, що більша частина масиву попередніх уявлень щодо найбільш імовірних шляхів розвитку подій на планеті втратила застосовність і потребує ґрунтовного перегляду.

Ще одне важливе поле дослідження – сама людина і сукупність наукових уявлень про закони її індивідуального розвитку впродовж життя, співвідношення і роль генетичних детермінант та варіативної частини психофізичного комплексу, залучення новітніх досягнень нейромолекулярної фізіології мозкової діяльності та інших молодих наук, що вивчають нанорівень речовини на відстанях 10-9 метра і менше, до розширення і модернізації наукового забезпечення теорії і практики освіти. Специфіка цього полягає у тому, що кількість і значення останніх відкриттів перевершує всі передбачення, примушуючи переглядати більшість фундаментальних теорій ХХ століття (роль генетичного матеріалу, механізми участі гліальної частини людського мозку в його діяльності та ін.).

Стан розробки проблеми. Відтак, освітньо-культурна сфера, відгукуючись на вплив науково-технологічного прогресу і поширення засад демократично-правового устрою все більшої кількості держав, наприкінці ХХ століття увійшла в етап прискореного розвитку, дослідження якого може бути результативним лише у разі залучення інформації з багатьох наук і сфер пошуків. Ми широко використовували той факт, що у кожній з наук комплекс проблем обов’язково поділяється на „інтра-” і „екстра-групи”. Інтрапроблеми є „внутрішніми” для даної науки і можуть бути розв’язані її методами, а ось екстрапроблеми мають настільки широкий і комплексний характер, що вже на стадії сутнісного усвідомлення вимагають звернення до найновіших досягнень зовсім інших – часто доволі віддалених – наук і секторів досліджень. Філософія, психологія і педагогіка відзначаються особливо великим відсотком екстрапроблем, тому для дисертації і багатьох наших публікацій характерні приклади спроб їх вирішення шляхом звернення до тих новітніх матеріалів значної групи природничих наук, поява яких датується кількома останніми роками чи десятиліттями.

Одночасно значно інтенсифікувався розвиток більшості секторів філософії. Наприклад, філософія освіти стала об’єктом підвищеної уваги науковців України, Росії та інших держав. Залучення нових наукових сил до формування стратегії модернізації освітньо-наукового комплексу України створює нові перспективи і розширює можливості всіх учасників.

Наша дисертація також претендує на певний внесок у філософію освіти. Вона узагальнює праці і роздуми автора в багатьох наукових сферах – як природничих (фізика теоретична і загальна, екологія, інтегроване природознавство та ін.), так і гуманітарних (освітня компаративістика, педагогіка, філософія освіти, глобалістика тощо), оскільки поєднує інтегрально-філософський погляд на стан і найближчі перспективи еволюції тріади “людина-суспільство-освіта” з пропозиціями конкретних моделей втілення у життя тих чи інших змін для досягнення максималізації їх впливу на підвищення якості і безпеки життя громадян незалежної України.

Відтак, загальну інтегральну скерованість нашої праці можна віднести до “Філософії Освіти”, якщо обидва терміни розглядати в їх асимптотично широких значеннях. У нас “Філософія” виступатиме не лише як виокремлена наука “філософія” з власним індексом у відповідній рубрикації переліку секторів досліджень, а й як сукупність певних інтегруючих уявлень, що (в ідеалі) намагатимуться охопити в світоглядно-фундаментальному аспекті багато “старих” і “нових” наук, вузьких і широких полів пошуків, усталених і ембріональних царин знань, які існують у даний момент на планеті.

Аналогічно, і поняття “Освіта” включає в себе не лише три добре помітних сектори формальної, неформальної та інформальної освіти, але й ті матеріальні та нематеріальні впливи – від неусвідомлено-генетичних до неконтрольовано-інформаційних, – які у наш час беруть таку значну участь у формуванні індивідуально-ментальних і цивілізаційно-компетентнісних характеристик кожної людини.

Виходячи з цього, у нашому дослідженні ми розширюємо поле рефлексії з теми “філософія освіти”. У працях філософів, педагогів, політологів, соціологів та представників більш „молодих” гуманітарних наук (наприклад – глобалістики, прогностики та інших) знаходимо широку палітру думок, ідей, аналізів, висновків і пропозицій. Не конкуруючи з авторами монографій і навчальних посібників з філософії освіти, ми намагатимемося розширити сучасне бачення суспільно-економічних та культурно-освітніх подій. Для цього використовуватимуться новітні досягнення багатьох природничих і гуманітарних наук.

Значну роль у розвитку нашого дослідження та узагальненні його результатів відіграло ознайомлення з працями інших науковців, насамперед, з новітнім доробком українських дослідників – Андрущенка В.П., Беха В.П., Горбунової Л.С., Добронравової І.С., Єрмоленка А.М., Кизими В.В., Култаєвої М.Д., Кушерця В.І., Лук’янця В.С., Лутая В.С., Максюти М.Є., Михальченка М.І., Надольного І.Ф., Огнев’юка В.О., Предборської І.М., Радіонової І.О., Романенка М.І., Сидоренко Л.І., Скотного В.Г., Чуйка В.Л., Шевченка В.І. та інших. Матеріал для роздумів і критичного аналізу надавали як відомі, так і найновіші праці зарубіжних науковців: філософів – Баумана З., Белла Д., Ільїна Г., Машкевича В., Тоффлера Е., Фомічової І., Фукуями Ф., Фуллана М.; етологів – Дольника В., Лоренца К., Палмерів; економістів – Делягіна М., Печчеї А., Сороса Дж.; істориків – Броделя Ф. та інших представників багатьох наук.

Не заперечуючи ні обсягу, ні важливості того, що зроблено нашими попередниками, а також постійно спираючись на ці здобутки, ми намагалися якомога повніше врахувати нові умови, дослідити, поряд з глобалізацією, десятки виявлених нами новопосталих тенденцій розвитку ключової тріади „людина – суспільство – освіта”. З огляду на велику кількість і швидкозмінність цих феноменів все більша частина висловлювань, тверджень та узагальнень, які ми знаходимо не лише у книгах класичного плану, але й у публікаціях 1980-1990-х рр., набувають обмеженої придатності в сучасних умовах. Їх не можна пропонувати молоді без попереднього уточнення – що саме з висловлювань політиків, літераторів, митців і науковців минулих часів підтверджується відкриттями молодих людинознавчих, нано-, піко-, фемто- та інших наук, а що стало хибним, помилковим і навіть небезпечним.

Подібні переконання у поєднанні з бажанням уникнути негативних наслідків „ефекту хоттабізації” як збільшення загрози хибних дій внаслідок незнання нещодавно відкритих явищ і законів примушує нас віддавати перевагу найновішим книгам, часописам і статтям останніх кількох років, а також розшукувати і цінувати те, що має з’явитися та увійти в філософію, освіту, діяльність науково-виробничого комплексу в найближчий час.

Отже, актуальність дисертації полягає в тому, що вона є першою в Україні спробою інтегрально-філософського, комплексного і багаторівневого аналізу сучасного стану тріади „людина – суспільство – освіта” й перспектив її змін, здійсненого на основі виокремлення і врахування понад 60 різноманітних явищ і тенденцій її розвитку. Зрозуміло, що дисертант намагався викласти лише найістотніше з того, що може слугувати для подальшого розвитку досліджень такого невичерпного і швидкозмінного об’єкту, яким є згадана тріада. Ці наміри спонукали нас обрати назву теми дослідження: „Соціально-філософський аналіз тенденцій розвитку тріади „людина-суспільства-освіта” на початку ХХІ століття”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Рукопис узагальнює дослідження 1980-1990-х років, а також результати, отримані після цього періоду під час роботи в Інституті вищої освіти АПН України (відділ теорії і методології природничої та інженерної освіти) і керівництва виконанням двох науково-дослідних тем: "Теоретичні і методологічні засади удосконалення природничої та інженерної освіти у вищих навчальних закладах України” (2000-2002 рр., РК №0100U000346) і “Теоретико-методологічні проблеми забезпечення якості природничої та інженерної освіти” (2003-2005 рр., РК №0103U000958).

Мета і завдання дослідження. Метою даного дослідження є визначення глобально-еволюційних детермінант розвитку тріади „людина – суспільство – освіта” на основі системного та соціально-філософського аналізу світових, континентальних і національних подій в різноманітних контекстах з урахуванням досягнень групи природничих і гуманітарних наук (насамперед тих, що датуються останніми роками).

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити низку завдань:

1. На основі соціально-філософських та інтегративно-наукових підходів і врахування синергетичного та емерджентного характеру постання і розвитку різноманітних антропогенних явищ сформувати структуру проблемного поля всього дослідження еволюції тріади „людина – суспільство –освіта” та перспектив її змін у найближчі роки.

2. Шляхом залучення методів і даних багатьох наук виявити сучасні рушійні сили прогресу людства та сформувати якомога повніший перелік різнорівневих тенденцій змін тріади „людина – суспільство – освіта”, а також упорядкувати їх у групи за принципом спорідненості.

3. Виявити провідні тенденції комплексного дослідження природних і суспільних аспектів проблеми „людина” й здійснити прогноз найбільш імовірних наукових досягнень у найближчі роки.

4. Дослідити фундаментальні чинники впливу на суспільно-економічний поступ людства, на виробництво і оборону. На цій основі передбачити розвиток подальших подій у забезпеченні життєдіяльності людини і підвищення якості її життя.

5. Виявити групу тих провідних наук, розвиток яких визначатиме прогрес людства у найближчі десятиріччя, сприятиме усуненню небезпеки глобальних екологічних загроз і призведе до переходу людства до сталого (стійкого) розвитку та побудови суспільства знань.

6. Дослідити причини й особливості фундаментальних змін освітньо-виховних систем і перехід до виконання ними групи нових завдань, необхідних для побудови суспільства знань і підготовки нових поколінь до життєдіяльності в ньому.

7. Застосувати виявлені закономірності суспільно-економічного розвитку до теорії і практики освітніх реформ і виявити ті їх моделі, які узгоджуються зі станом і перспективами суспільно-економічного розвитку України в наступні десятиріччя.

8. Дослідити порівняльну педагогіку (освітню компаративістику) як галузь наукових знань і важливу дисципліну, використання якої може позитивно вплинути на досягнення цілей діяльності освітніх систем нашого часу. Проаналізувати особливості порівняльно-педагогічних досліджень і довести необхідність здійснення їх на високому рівні.

9. Вивчити еволюцію змісту середньої і вищої освіти й довести необхідність внесення значних змін у створені нещодавно в Україні державні освітні стандарти.

10. Акцентувати перспективні зміни змісту навчання на прикладі курсу фізики і запропонувати авторську дисципліну „Природознавство ХХІ століття”, яка акумулює більшість провідних наукових досягнень останнього часу і створює можливість формування у молоді нового світобачення й засвоєння ними синергетичних підходів до розв’язання особистісних і загальносуспільних проблем.

Об'єкт дослідження – тріада „людина – суспільство – освіта” в своїх інваріантних і варіативних аспектах.

Предмет дослідження – виявлення причин і особливостей еволюції вказаної тріади на початку ХХІ століття.

Методи дослідження. Праця ґрунтується на методології інтегративного, комплексного і синергетичного підходу, що включає у себе, з одного боку, загальні філософські методології і мета-аналіз, з іншого – специфічні методологічні засоби окремих наукових царин, зокрема, природничих наук, освітньої компаративістики та ін.

Характерним для дисертації є використання науково-системного підходу з врахуванням комплексних і нелінійних взаємодій між основними факторами впливу, запозиченого з сучасної синергетики. Дослідження спиралося на групу визначальних принципів – наукового плюралізму, методологічної різноманітності, критичності мислення, єдності суб’єктивного та об’єктивного, системного компаративізму, відповідності перебігу еволюційних процесів до впливу визначальних чинників різноманітної природи, обмеженості законів і теорій тощо.

Подібна багаторівневість та множинність застосованих методів і принципів пов’язана, з одного боку, зі складністю такого об’єкту дослідження, як тріада „людина – суспільство – освіта”, а з другого – формуванням нових характеристик сучасних постнекласичних досліджень – комплексності і нелінійності (синергетичності), відкритості і незавершеності (неабсолютності), дискретності і нерівномірності, циклічності та інтегративності, використанням імовірнісних та інших засобів передбачення і подолання критичних станів і ситуацій.

Джерела дослідження різноманітні – вони стосуються багатьох наук і надруковані чи вміщені в електронні бази даних на кількох мовах. У наведеному наприкінці дисертації списку вказано лише ті джерела, що особливо важливі і вийшли з друку в останні роки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розробці інтегрально-наукової концепції інтерпретації стану і перспектив модернізаційних змін всієї тріади „людина – суспільство – освіта” та її окремих частин з метою здійснення впливу на гармонізацію розвитку людства й освіти у перших декадах ХХІ століття. Ця концепція розгорнута у наступних положеннях новизни:

1. Виявлено нові факти і докази того, що головною рисою сучасного розвитку людства як конгломерату майже двохсот держав і тисяч націй та народностей є спричинене початком інформаційно-високотехнологічної революції безприкладне і нерівномірне прискорення їх руху по сходинках суспільної еволюції від доаграрної і аграрної стадії до знаннєвої шляхом більш чи менш швидкого проходження індустріальної.

2. Створено список провідних всепланетних тенденцій, притаманних сучасному етапу еволюції людства. На основі критерію єдності проведено їх систематизацію і поділ на сім груп: людина “природна”; людина в соціально-суспільному вимірі; організація й умови стійкого розвитку соціуму; зміни засад виробництва і життєдіяльності; оборона і національна безпека; розвиток науково-виробничого комплексу; освіта і культура та модернізація діяльності навчально-виховного комплексу в період початку побудови суспільства знань.

3. На основі мета-аналізу досягнень з гуманітарної сфери і найостанніших відкриттів групи молодих природничо-людинознавчих наук обґрунтовано ідею комплексної програми вивчення перспектив і можливостей широкого застосування значної частини цих відкриттів у модернізації науково-методологічного забезпечення всього навчально-виховного процесу, в попередженні і ліквідації більшості ще неподоланих проблем цивілізованого й гуманістичного формування молоді та включення її в суспільне життя, значного зниження рівня кримінальних проявів, девіантної поведінки, різноманітних маній тощо. Доведено, що успішна валеологічна чи статева освіта можлива лише на основі вмілого застосування сучасних природничо-наукових досягнень. В іншому разі, як свідчить практика багатьох країн, вони є потенційно шкідливими чи неефективними.

4. Отримано додаткові підтвердження висловленої окремими науковцями думки про те, що серед усіх рушійних чинників найбільш важливим і дуже різноманітним за своїми матеріальними і духовними виявами і наслідками є прогрес у засобах виробництва і життєзабезпечення – винайдення і застосування все більш досконалих і природовідповідних технологій та інструментарію. Доведено, що у найближчі роки відбудеться створення і масове поширення надвисоких технологій, спроможних вирішити не лише весь комплекс економічно-соціальних проблем і викликів, а й назавжди ліквідувати екологічні та інші загрози існуванню людства та його виходу на шлях стійкого (довготривалого) і цивілізовано-гуманістичного розвитку.

5. Проаналізовано процес зміни наукового лідерства і доведено, що явище переходу вершинної інноваційності від фізики до біології було на зламі сторіч акцентоване виникненням і різновекторним розвитком групи нанонаук, спроможних забезпечити керовану побудову структур і виробів з окремих атомів і молекул на просторових інтервалах менших нанометра (однієї мільярдної метра). У зв’язку з тим, що на подібних відстанях втрачають свій лімітуючий вплив закони класичної фізики, стає можливим застосування природовідповідних і неалхімічних технологій, які переважають сучасні індустріальні більше, як останні –технології неоліту. Запропоновано інтенсифікувати розвиток нанонаукового потенціалу України як єдиного надійного засобу прискорення її розвитку й успішної побудови суспільства знань.

6. З врахуванням значної групи фундаментальних суспільно-економічних чинників впливу вперше в Україні проаналізовано стан і тенденції змін навчально-виховного комплексу розвинених держав світу, України та інших країн СНД. Виявлено групу нових феноменів і явищ, наприклад, прискорення побудови цілісної системи „первинної освіти (Initial Education)” як різнорівневого і багатосекторного засобу підготовки молоді упродовж 19-22 років і виведення її на ринок праці з університетським дипломом чи профкваліфікацією високого рівня.

7. Виявлено й класифіковано закономірності суспільно-економічного розвитку, які застосовано до теорії і практики освітніх реформ з урахуванням історичного і міжнародного досвіду, а також умов суспільних трансформацій, що відбуваються в Україні. Досліджено межі застосовності традиційних моделей освітніх реформ, доведено їх низьку ефективність в сучасних умовах, запропоновано модернізувати вітчизняний суспільно-культурний та освітньо-науковий комплекс на основі законодавчо-демократичної моделі реформ, до якої в останні роки звернулися окремі розвинені країни (Фінляндія, Австрія та ін.).

8. Виявлено феномен зростання суспільного значення обізнаності в психолого-педагогічній сфері кожної дорослої особи, доведено необхідність відповідної психолого-педагогічної підготовки всього населення. Досліджено роль у виконанні цього завдання освітньої компаративістики (порівняльної педагогіки), запропоновано авторську програму з цієї дисципліни. Вказано наукову градацію проблем освітньої компаративістики, викладено результати досліджень кількох проблем вищого рівня – створення енциклопедії світової освіти, вивчення культури моніторингу і забезпечення якості вищої освіти та ін.

9. Вперше в Україні досліджено зміни у цілях і змісті вищої освіти, доведено перспективність і важливість орієнтації на розширення підготовки фахівців з нанонаук, на поглиблення екологічної освіти та ін. Запропоновано врахувати явище зміни наукового лідерства під час модернізації освітніх стандартів, створено для використання у майбутній 12-річній школі нову концепцію і комплекс програм з фізики.

10. Наведено докази того, що в 1990-х роках в Україні значно зменшилася доступність новітньої науково-популярної інформації для всіх учасників навчально-виховного процесу, зросло відставання змісту підручників від фронту розвитку відповідних наук. Ускладнилося формування об’єктивного світогляду, активізувалися антинаукові видання. Для підвищення інформаційного і світоглядного впливу на молодь запропоновано використати в школах у середніх і вищих школах авторську дисципліну „Природознавство-ХХІ”. Вона включає нові знання про народження і розвиток інертної і живої речовини, формує у молоді сучасне світобачення і спроможність правильно прогнозувати події. Аналогів цієї дисципліни за рубежем немає.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Дослідження є принципово важливим кроком у розширенні проблемного поля постнекласичної філософії, зокрема – формуванні модернізованих науково-концептуальних основ філософії освіти. Це досягнуто зверненням до різноманітної та останньої за часом появи інформації як з традиційних сфер гуманітарних і природничо-наукових досліджень, так і найновіших досягнень цілої групи молодих людинознавчих наук, частина яких поки-що не стала об’єктом дослідження інших науковців.

Створений автором розширений і структуризований перелік понад 60 провідних тенденцій змін і розвитку тріади „людина – суспільство – освіта” хоч і не можна вважати вичерпним і остаточним, все ж набагато перевищує за своїм інформаційним, праксеологічним, теоретично-методологічним і практично-реалізаційним потенціалом усі інші варіанти, які здебільшого акцентують тенденцію глобалізації, а в кращому разі – ще кілька. Подібний редукціонізм є причиною вражаюче неточних прогнозів і передбачень, тому запропоноване автором розширення науково-парадигмальної бази соціальних, економічних освітніх та інших нововведень має, очевидно, імперативне значення і, у разі поширення, значні перспективи застосування у багатьох науках.

Окреме практичне і теоретичне значення має авторський аналіз виявлених світових тенденцій, особливо тих, які раніше не фігурували у працях українських науковців (наприклад – акцентування явища появи і розвитку нано-, піко- і фемтонаук, виявлення феномену поглиблення розриву в соціальній і виховній застосовності генетично успадкованих програм поведінки дітей і молоді, їх невідповідності до того, що апріорно потребує суспільство знань тощо).

Безпосередню і значну теоретичну і практичну застосовність мають досліджена у дисертації демократично-законодавча модель реформування освітньої та інших важливих для суспільства систем; ідея формування комплексу первинної освіти як цілісного організму, спроможного ліквідувати небезпеки маргіналізації значного відсотка молоді й підготувати нові покоління до життя у суспільстві знань, а також кілька створених автором нових предметів і дисциплін – як оновлених традиційних (фізики для 12-річної середньої школи, екології для вищих рівнів освіти), так і цілковито нових, зокрема, „Основи сучасної безпеки життєдіяльності”, „Вступ у наукове людинознавство” та інших.

Високе практичне і теоретичне значення та широкий спектр застосувань має створена автором цілковито нова навчальна дисципліна „Природознавство-ХХІ”. У 1990 р. відповідальні працівники Міністерства народної освіти УРСР запросили автора до участі у конкурсі на створення програми з „Природознавства” для старших класів шкіл, що тривав уже майже п’ять років і не давав бажаних результатів. Авторська програма з „Природознавства” виграла цей конкурс, її визнано офіційно і рекомендовано до використання у профільованій старшій середній школі. Не втратив значення продукт авторської ініціативи – підручник „Фізика. 25 повторювальних лекцій”, який використовують не лише ліцеї, а й чимало ВНЗ України, а також різноманітні книги, створені на замовлення Міністерства освіти, Міжнародного фонду „Відродження” та кількох ВНЗ України.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження зазнали різноманітної перевірки і апробації на практиці за період 1988-2005 рр. Отримали позитивну оцінку навчально-методичні видання з фізики (у першу чергу – серія збірників якісних задач, зручних для вчителя, який орієнтується на формування критичного і творчого мислення в учнів і студентів), а також навчальні посібники, частина з яких часто перевидається.

Найбільш об’ємний і різноманітний доробок автора з моменту зміщення його інтересів з фізики на інші науки становлять наукові статті в українських і зарубіжних часописах, матеріали у центральних ЗМІ України, публікації в збірках міжнародних і всеукраїнських конференцій, а також виступи на цих та інших форумах. Їх кількість можна вказати лише наближено – понад 400.

З моменту початку поглиблених порівняльно-педагогічних та філософсько-освітніх досліджень автор брав участь у десятках міжнародних і національних конференцій, семінарів та круглих столів. Прикладом є шість конференцій, організованих Радою Європи, на яких автор був представником України у складі її Комітету з освіти (1992-1995 рр.), велика серія результативних „круглих столів” з різноманітних проблем освіти, проведених у середині 1990-х років Міжнародним фондом „Відродження” (автор готував для них аналітичні доповіді і проекти рекомендацій) та ін.

Основна частина даного дослідження виконана в процесі керування відділом теорії і методології природничої та інженерної освіти в Інституті вищої освіти АПН України. За період 2000-2005 років автор брав участь у багатьох різноманітних конференціях, які проводилися в Україні, Білорусії, Росії і Польщі. Серед останніх – 1-а Всеукраїнська науково-практична конференція “Проблеми модернізації освіти в контексті Болонського процесу” (20-21 лютого 2004 р., м. Київ), IV науково-практична конференція “Актуальні проблеми формування особистості студента” (23 березня 2004 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція “Актуальні проблеми особистісно-виховного процесу в системі безперервної освіти” (13-15 травня 2004 р., м. Кременець), 2-га Міжнародна науково-практична конференція “Інновації у вищій освіті” (21-22 вересня 2004 р., м. Ніжин), Всеукраїнський Форум освітян на тему “Якість освіти: концептуальний вимір України” (25 листопада 2004 р., м. Київ), Міжнародна наукова конференція „Педагогіка духовності: поступ у третє тисячоліття” (19 квітня 2005 р., м. Київ), Міжнародна науково-практична конференція „Україна – суб’єкт європейського освітнього простору” (24-25 травня 2005 р., м. Київ).

Публікації. Результати дослідження оприлюднені у двох індивідуальних наукових монографіях, у 3 навчальних посібниках, у 28 статтях у фахових наукових журналах та збірниках наукових праць та понад 300 публікаціях у різноманітних наукових часописах і збірках.

У "Вступі" обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано особливості і проведено аналіз стану її наукової розробки, сформульовано мету, задачі, об'єкт, предмет, методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх теоретичну та практичну значимість, наведено дані щодо апробації і оприлюднення головних результатів дослідження.

Розділ 1 „Проблемне поле дослідження світових процесів” присвячений викладу авторських підходів до формулювання загальної теоретичної основи дослідження, його методології, основних понять та дослідженню предметної області і проблемного поля аналізу такого складного об’єкту, яким є тріада „людина–суспільство–освіта”. Розділ має відносно малий обсяг, але відзначається високим евристичним потенціалом, частина якого реалізується у наступних розділах.

Провідна ідея викладу – обґрунтування необхідності переходу від „макросвідомості” як специфічного менталітету, що спирається на щоденний досвід і засвоєний у системі обов’язкової освіти комплекс класично-механістичних природничих і лінійно-ієрархічних соціально-економічних законів і теорій, на істотно новий, який можна назвати „наносвідомістю”. Йдеться про нове світо- і соціобачення, яке в усіх важливих аспектах – від вивчення людини як біологічного об’єкту до формування і втілення у суспільне життя нової духовності – спиратиметься насамперед на досягнення нано-, піко-, фемто- та інших молодих наук, які завдяки оволодінню квантово-механічними і нелінійними процесами та застосуванню синергетичних підходів відкривають людині цілковито нові горизонти і гарантують перехід людства до стійкого розвитку та побудови суспільства знань як реалізації ідеї ноосфери в умовах ХХІ століття.

Зауважимо – формування наносвідомості все ще перебуває на зародковій стадії, в Україні це питання вивчають мало (серед філософів – Лук’янець В.С.). Та вже помітні паростки нового ставлення до цілей і завдань освітньо-наукового комплексу як засобу формування світобачення ХХІ століття в нашому суспільстві – керівники і колективи окремих вищих навчальних закладів і дослідних інститутів орієнтуються на опанування можливостей нано-, піко- і фемтодіапазонів (у Вінниці – Мокін Б.І., у Києві – Згуровський М.З., у Харкові – Семиноженко В.П.).

Подібний інтегрально-філософський підхід і бажання охопити під час дослідження тріади „людина – суспільство – освіта” (ЛСО) не окремі аспекти її розвитку, а цілісну і багатопланову картину, логічно привели нас до відмови від частини традиційних уявлень про фундаментальні засади коеволюції людини і довкілля, зокрема, до думки про необхідність врахування великої кількості характеристик цієї тріади і факторів впливу на неї. Якщо абсолютна більшість науковців, здійснюючи дисертаційні дослідження докторського рівня, обмежувалися рамками своїх окремих наукових напрямів (філософії, економіки, педагогіки, психології, однієї з точних наук тощо), то бажання втілити ідею розвитку наносвідомості на основі загально-синергетичних підходів примусило нас розглядати якомога більшу кількість завдань і викликів, з якими стикається у даний момент свого розвитку тріада ЛСО, намагаючись не втратити цілісність погляду і не спростити завдання до рівня вирішення однієї з проблем якоїсь окремої науки.

Вказані підходи і наміри дали змогу побудувати субординовану „піраміду проблем”, які розглядаються у дисертації, і скласти перелік багатьох десятків процесів і явищ, які існують чи зароджуються в тріаді „людина – суспільство – освіта”. Уявлення про всю „піраміду” може дати фрагмент (табл. 1), який містить її головні структурні елементи і частину явищ і проблем.

Таблиця 1

Структура „піраміди проблем” і частина її елементів

До першого рівня важливості ми віднесли загальнопланетні форс-мажорні сили, явища і тенденції, що стосуються коеволюції тріади ЛСО і біосфери з загальних філософських позицій, до другого – ширшу групу тенденцій ультимативного врахування під час будь-яких інноваційних кроків в освіті, науці, економіці (вимушеність переходу до нових моделей реформ; наслідки “інформаційного вибуху”; потреба заміни „звичайної” освіти на “первинну”; злиття праці і навчання в єдине ціле; рух до “знаннєвого” розподілу активного населення за секторами зайнятості 1:9:90 тощо). Група проблем третього рівня важливості включає в себе переважно ті заходи, кроки та інновації, які необхідні для підготовки суспільно важливих структур до вимог суспільства знань. Для освіти йдеться про оновлення змісту навчання; відмову від традиційних предметів і дисциплін та запровадження нових; раціональне використання у навчально-виховному процесі новітніх е-інформаційних засобів та відкриттів молодих людинознавчих наук тощо.

Після необхідного уточнення головних термінологічних понять і доведення актуальності створення україномовної версії „Європейського освітнього тезаурусу” проаналізовано фактори впливу на провідне для всієї планети явище – прискорення руху країн по східцях прогресу від доаграрного суспільства до “суспільства знань”. Доведено, що визначальним чинником впливу були і лишаються зміни засобів і технологій життєзабезпечення людських соціумів. Саме тут слід шукати пояснення характеристик сучасного стану тріади „людина – суспільство – освіта”, відтак, мати надію на точність прогнозів її розвитку у разі вибору тих чи інших засобів і методів діяльності суспільств та їх членів.

Поряд з „локомотивом” наук і технологій можна виділити багато інших факторів впливу різноманітної природи, які спричинюють небачену різноманітність тенденцій і явищ розвитку тріади ЛСО в останні десятиріччя. У дисертації автор з позицій філософії та інших наук наводить й аналізує їх центральну частину – шістдесят, які у першому наближенні поділено на сім груп:

Група 1. Людина в її фізіологічних (“природних”) аспектах

1. Негативні зсуви в менталітеті і поведінці все більшого відсотка населення.

2. Збільшення тривалості стану “підлітковості”, розрив у часі фізіологічних і соціальних “піків”.

3. “Атака” мозку дітей неприродними збудниками.

4. Зростання загрози безпосереднього збудження септуму (активізатора “системи емоції задоволення”) і наркоманії.

5. Рух еротики і сексоманії до провідних позицій в мас-медія і неконтрольованих світових потоках інформації.

Група 2. Людина в соціально-суспільному вимірі

6. Зміна “лідерів”: перехід від “альфа-самців” до високих професіоналів.

7. Виникнення потреби не екологізації освіти, а створення світової конвенції “Про обов’язки Людини”.

8. Підвищення потреби в конвенції з етики журналістики.

9. Світові конвенції як наднаціональне законодавство.

10. Ріст розриву між природними і суспільно-необхідними програмами поведінки і життєдіяльності людини.

11. Тенденція збільшення відсотка старих осіб: позитивні і негативні аспекти.

12. Зменшення “важливості дітей” і проблеми з їх появою.

13. Виховання не націонал-патріотів, а “ патріотів-економістів”.

14. Злиття роботи і навчання в єдине ціле для більшості активного населення.

15. Захист “національного” від деструктивного впливу “іншого”.

16. Ефект “прозорості” людини на тлі її позірної свободи і анонімності.

17. Збурення природного циклу розвитку людини внаслідок надмірно швидких змін соціального і природного довкілля.

18. Підвищення для кожної людини важливості оволодіння основами психолого-педагогічних, валеологічних та етологічних знань

Група 3. Організація суспільства, його цілі і діяльність

19. Прискорення руху країн світу по сходинках суспільної еволюції від до-аграрного до суспільства знань.

20. Демократизація і скорочення можливих полів вияву тоталітаризму.

21. Відмова від примітивної – однопірамідальної – побудови соціумів.

22. Загострення глобальних екологічних загроз існуванню людства.

23. Контрнаступ, який створює біосфера Землі, намагаючись ліквідувати деструктивний вплив людства (СНІД та ін.)

24. Активізація релігій і сект.

25. Підвищення суспільного запиту на інтелект жінки та її менталітет.

26. “Атомізація” соціального життя і зміна призначення провідних груп.

27. Рух до появи нової моделі “держави-лідера” зразка ХХІ століття.

28. Розпад монолітності “Заходу” – цивілізаційний розрив між США та європейськими розвиненими країнами.

Група 4. Виробництво і торгівля

29. Перехід від алхімічних технологій до керовано-атомарних (від індустріальних до нанотехнологій).

30. Глобалізація як відкритість усіх ринків і вільна конкуренція товарів, послуг і кваліфікованої робочої сили та ін.

31. Відплив виробництв з холоду в тепло.

32. Міграція робочої сили й набір кваліфікованих працівників по конкурсу.

33. Зростання загрози прибуття в Європу десятків мільйонів “зайвих” чоловіків з Індії, Китаю та інших країн.

34. Посилення опору консерваторів і “старих сил” нововведенням (нафтогазові компанії 12 років блокували початок створення термоядерного реактора І покоління).

35. Зростання вразливості антропогенних об’єктів до дії природних факторів.

36. Рух розподілу активного населення до співвідношення 1 : 9 : 90 і розширення ринку праці для осіб третього віку.

37. Перехід від традиційних моделей організації економіки до так званої “інноваційної економіки”.

Група 5. Збройні сили, оборона і національна безпека

38. Занепад значення збройних сил і перетворення комплексу “наука+освіта” в основу “сили” сучасних держав.

39. Нові засади колективної безпеки, заборона агресивних війн.

40. Зростання загрози з боку власної армії до неприпустимих меж

Група 6. Наука та інформаційна сфера

41. Негативні наслідки “ефекту хоттабізації” (відставання змісту знань особи від сучасних знань), особливо, у гуманітарній сфері.

42. Перехід лідерства від фізики до молекулярної біології і до нанонаук.

43. Науки поділяються (є десь 8000), але не можуть інтегрувати здобутки.

44. Заміна лінійних підходів в аналізах на нелінійно-синергетичні.

45. Трансформація етики і моралі, формування цілком нового світобачення.

46. Перетворення медицини з ремісничо-мистецтва в біо-хіміо-інженерію.

47. Прискорення руху до масовості індивідуальних інформаційних центрів з мало чим обмеженими можливостями.

Група 7. Освітньо-культурна сфера

48. Зростання суспільного значення і тривалості первинної освіти.

49. Потреба створення та удосконалення роботи “освітнього простору” з трьох секторів – формального, неформального та інформального.

50. Втрата контролю над тією інформацією, на якій формується молодь.

51. Занепад природних програм передачі “родинного спадку”.

52. Занепад спадку “мудрих думок і висловів”.

53. Нечесно-хитра конкуренція: США та інші країни шкодять нашій освіті, розвалюючи точні науки і нав’язуючи “критичне мислення” та ін.

54. Загроза “деперсоналізації” освіти – зниження особистісних контактів на всіх рівнях освіти у парі “вчитель-учень”.

55. „Ринковізація” освіти – шлях її перетворення у другорядну і платну “освітню послугу”, загроза етосу вчительства.

56. Формування світового ринку відкритої освіти і втручання в нього Світової торгової організації.

57. Тема “якість освіти” стає суспільно-пріоритетною разом з демократизацією і рухом до суспільства знань.

58. Обов’язковість вищої освіти і наукового ступеня як передумов успіху на ринку праці і суспільної діяльності.

59. Конкуренція між ВНЗ за потенційного студента і формування “наскрізних” навчально-виховних комплексів.

60. Посилення перешкод на шляху формування у молоді необхідної для життєвого успіху цивілізаційної компетентності.

Слід вказати, що цей перелік, набагато переважаючи аналоги, створені нашими попередниками (напр., Е.Тоффлером), не вичерпує повністю тему „еволюція тріади ЛСО”, оскільки потужний потік відкриттів науковців примушуватиме нас розширювати та вдосконалювати його (приклад – необхідність аналізу перспектив поширення і застосування поки-що маргінального для навчання і виховання поняття „альтруїзм”).

Розділ 2 „Досягнення і перспективи досліджень людини в її комплексному розвитку” містить стислий огляд сучасних знань нових наук про людину, що вивчають біопроцеси на нанорівні і впливають на філософське бачення життя. Вказано, що вдосконалення інструментальних засобів уможливило доведення хибності відомого постулату про безсмертність одноклітинних організмів і смертність багатоклітинних.

З великої групи останніх досягнень людинознавчих наук акцентовано насамперед ті, що мають високий потенціал вирішення екстрапроблем психолого-педагогічного плану, зокрема, пояснення причин появи двостатевого способу розмноження, принципових психолого-ментальних відмінностей представників обох статей і особливостей статистичного розподілу їх індивідуальних характеристик тощо.

Наприклад, важливим для удосконалення навчально-виховного процесу законом природи є значна перевага в індивідуальній різноманітності представників чоловічої статі над представниками жіночої. У дисертації доведено хибність застосування до хлопчиків і юнаків жорстких освітніх стандартів і нормативів. Детально вказано ті негативні наслідки, які в СРСР дало поєднання необгрунтованої гіпотези „tabula rasa” і припущення про формування особистості лише на основі соціально-семантичного впливу на дітей і молодь в рамках сакрилізованого ідеологічного вчення.

Запропоновано прискорити побудову в Україні цілісної системи „первинної освіти” як засобу надання професії всім представникам нових генерацій. Старша середня школа має бути диверсифікованою і підтримувати не лише відмінників, а й „нестандартних”, допомагати їм швидко рухатися далі й вдосконалюватися у тому, що у них виходить значно краще, як в інших. Відомо – культурно-науковий прогрес людства визначали і визначають не шкільні відмінники, а талановиті і захоплені, чиє покликання сповна розквітає у вищій школі й трудовій діяльності. Не варто й надалі в навчально-виховному процесі ігнорувати ті надважливі відкриття, які зроблені останніми роками у вивченні 4-х головних стадій сальтаційного розвитку мозку людини від її народження до старості.

У розділі 2 більш детально розглянуто лише два відкриття, що стосуються ментальної діяльності людини та її поведінки. Спершу вказано на причини дисфункціональності мозку підлітків у період перебудови понад 70% його об’єму, акцентовано важливість подібних даних для пояснення і вирішення „підліткової кризи”. Пізніше наведено досягнення нейромолекулярної біології у виявленні природної основи більшості емоційних станів людини, у першу чергу, станів закоханості і кохання.

Ці стани є природною базою формування і значної тривалості дуже міцного зв’язку чоловіка і жінки на основі глибокої взаємної приємності, вдячності та ласки. Зауважимо, що природничі науки довели і неможливість, і шкідливість для людини “раю” як місця, де вона може отримувати виключно позитивні емоції. Саме тому чоловік і його дружина мають використовувати дарований природою інтелект для створення “раю” у сімейних стосунках – оточення гарантовано постачатиме негативні емоції й забезпечить нормальний режим діяльності мозку.

Серйозною провиною перед дітьми й онуками є небажання дорослих інформувати молодь про природу і цінність емоційних станів людини. Досвід багатьох країн довів, що не можна створювати курси зі „статевого виховання” на основі надто передчасної і суто фізіологічної інформації. Підтримка і розвиток природної цноти і духовності молоді можуть спиратися лише на найновіші досягнення молодих наук про людину. Автор на власному викладацькому досвіді переконався у тому, що ця нова інформація озброює молодь незамінними засобами для правильної орієнтації в емоційно-духовній сфері. Звернення до традиційних джерел і засобів вимагає для досягнення подібного позитивного результату надмірно тривалих навчально-виховних зусиль з боку дуже добре підготовленого й ерудованого вчителя.

Наголосимо також на тому, що надання дітям і молоді повної інформації про природу закоханості і кохання виключно вдало поєднується з антинаркотичною пропагандою, у чому в своїй викладацькій практиці переконалися і автор, і його колеги.

У підрозділі 2.2 „Людина в її суспільно-соціальному вимірі” поєднуються класично-філософські дані про складність і комплексність індивідуумів з новітніми відкриттями точних наук щодо ролі генетично-успадкованих програм в мотивації й реалізації вчинків та іншої діяльності людини. На конкретних прикладах акцентовано негативні аспекти „ефекту хоттабізації” - явища ігнорування представниками психології, педагогіки й інших гуманітарних та соціальних наук найновіших природничо-наукових відкриттів. Воно однаково поширене і у нас, і на Заході, хоч має істотно різні причини.

В Україні і на теренах СНД неувага до досягнень людинознавчих наук зумовлюється розпадом науково-інформаційної сфери і впливом успадкованого від СРСР нігілістичного ставлення до генетики, етології та інших наук (наприклад – заборонена ще в 1936 р. педологія так і лишається забутою і невідомою). А от на Заході внаслідок диференціації школи основи природничо-наукових знань отримує малий відсоток учнів.

Тому залучення відкриттів молодих людинознавчих наук в навчально-виховний процес залишається складним завданням (утім, як і інтеграція значної частини знань різноманітних наук про людину). Автор пропонує таку послідовність етапів вирішення цієї проблеми:

1) На початковій стадії необхідно провести загальну «інвентаризацію» відкриттів і досягнень усіх людинознавчих природничих наук. Для цього слід зібрати вчених-природничників в групу під егідою певної міжнародної організації – ЮНЕСКО, Ради Європи чи Європейського Союзу. Вчені мають розглянути свій доробок під кутом його узагальнення, адаптації до можливого поширення інформації на широку громадськість і фахівців зі сфери гуманітарних наук.

2) Після виконання вступного етапу акумуляції і селекції знань ті ж організації мають виконати якнайширше ознайомлення з людинознавчим доробком природничих наук науковців з гуманітарної сфери, теоретиків і практиків навчання і виховання. Чимало з них переконаються у важливості відкриттів генетиків, етологів, нейробіологів та інших вчених, зголосяться до роботи над проектами розвитку застосування цього доробку у навчально-виховному процесі.

3) Наступним кроком стане формування принаймні однієї (хоч краще – кількох) змішаних робочих груп, які об'єднували б науковців-природничників, філософів, психологів і педагогів. Спільно вони повинні виконати експертну оцінку придатності застосування тих чи інших законів, фактів і досягнень людинознавчих наук у вивченні особливостей формування і діяльності мозку, сфери відчуттів, почуттів і емоцій тощо для зняття гострих проблем певних періодів розвитку дитини, підвищення ефективності трансляції морально-етичних цінностей, формування опірності молоді до появи шкідливих відхилень на кшталт антисоціальної поведінки, наркоманії тощо.

4) Перевірка пропозицій змішаних груп на багатьох експериментальних майданчиках у різних соціокультурних умовах дасть змогу викристалізувати варті широкого поширення серед батьків і освітньої громадськості зразки, правила і методи застосування досягнень новітніх людинознавчих наук у навчанні і вихованні. Завданням міжнародних освітніх та інших організацій стане широке поширення цього досвіду для його практичного втілення.

5) Створена на попередніх стадіях комплексна структура не повинна самоліквідовуватися після виконання пілотних проектів, а стати постійним елементом у сфері людського знання і світової освіти.

Звісно, педагогіка і психологія розвиватимуться і за рахунок власних ресурсів і засобів. Однак, використання досягнень багатьох інших наук дасть змогу і прискорити прогрес, і подолати ті комплексні проблеми, що далеко виходять за їх межі і можливості.

У „Висновках” до другого розділу наголошується на тому, що на сучасній стадії розвитку тріади „людина – суспільство – освіта” зростає важливість втручання філософії в інтеграцію знань про людину, акумульованих провідними природничими науками, що вивчають глибинні підстави людської поведінки і життєдіяльності. Відомі автору спроби інтеграції хибували на обмеженість і зводилися до поєднання даних переважно суто гуманітарних і соціальних наук.

Розділ 3 „Рушійні сили й особливості прискорення суспільно-економічного поступу людства” складається з трьох частин різного обсягу і висвітлює:

  1. зміни в організації суспільств та цілях їх діяльності;

  2. тенденції розвитку виробництва і торгівлі, зміни у розподілі активного населення за фахами і секторами зайнятості;

  3. модернізацію збройних сил і радикальний перегляд засад оборони і національної безпеки.

Центральне місце у цьому розділі займають результати поглибленого аналізу ролі новітніх технологічних досягнень і доведення форс-мажорного значення переходу людства від індустріальних до нано-, піко- і фемтотехнологій. У тексті дисертації, монографії й останніх статтях наведено докази того, що поширене в мас-медія висвітлення стану людства як цілковито катастрофічного, а його найближчих перспектив як повного колапсу і занепаду, є неточним – чимало країн відмовляються від індустріальних технологій і вирішують екологічні та інші проблеми не за рахунок повернення в „аграрне минуле”, а шляхом використання нових засобів життєдіяльності, спроможних вилікувати пошкоджене довкілля.

Як вже згадувалося вище, нано-, піко- і фемтотехнології, діючи на відстанях 10-9 – 10-15 метра, дають змогу з легкістю здійснити те, що блокується законами руху і взаємодії матерії на макрорівні. Перехід у наносвіт до квантових законів зробить надпровідність буденною і цілковито змінить транспорт і зв’язок, дасть змогу отримати наноматеріали і будувати мости через багатокілометрові морські протоки, спорудити ліфт на стаціонарну орбіту й освоювати космос практично без витрат матеріалів і енергії, створити квантові комп’ютери з цілком фантастичними можливостями тощо. Нами наведено приклади використання нанопроцесів для очищення житлових приміщень від небажаних органічних сполук, вірусів і бактерій без витрат енергії. Підкреслено, що завершення відтворення в лабораторіях учених природних процесів фотосинтезу дасть змогу за рахунок сонячного світла виробляти майже необмежену кількість білків, жирів і вуглеводів, назавжди вирішивши проблему їжі для людства. Технологія „атомних” мембран легко вирішує проблему опріснення води.

Зрозуміло, що подібне сальтаційне подолання всього комплексу тих проблем, що у даний момент розділяють народи у формі конфліктів за землю і воду, створить на Землі нову атмосферу для життя людей, забезпечить матеріальну основу для толерантності, взаємної поваги і підтримки, розширеного і масового прояву альтруїстичної складової природних програм поведінки людей.

Важливу роль у підрозділі 3.2 відіграє аналіз так званої „інноваційної економіки”, що народжується у тих невеликих європейських країнах, які особливо далеко заглибились у побудову суспільства знань. Прикладом є Фінляндія, економічні досягнення якої нерозривно пов’язані з успішним реформуванням професійної освіти в 1988-1995 рр., підвищенням грамотності і наукових знань учнів, а головне – з концентрацією головних ресурсів нації на розвитку високих технологій. Подібна державна стратегія привела до того, що Фінляндія регулярно стає світовим лідером за різними показниками, що пов’язують конкурентоспроможність, ефективність використання високих технологій і підвищення людського капіталу держави саме на їх основі.

Тому Фінляндія, поряд з Ірландією, є взірцем для тих країн, що намагаються розвиватися на основі інтелекту, наук і високих технологій, а не нещадного використання природних ресурсів. Фіни та ірландці розв’язали більшість тих освітньо-культурних проблем, які далекі від подолання у США та частині інших великих держав Заходу.

Наприкінці розділу 3 наведено авторське бачення проявів генетично успадкованих програм поведінки людини в різноманітних війнах минулих часів, акцентовано явище трансформації наприкінці ХХ ст. міжнародних конфліктів у „корекційно-виховні” акції, які невдовзі мають зникнути остаточно і назавжди. Хоч у цьому процесі значну роль відіграватимуть нові освітні парадигми, та мрія гуманістів усіх часів і народів про „єдність і братерство” здійсниться не внаслідок „нового виховання”, а лише після повного переходу людства від алхімічних до нанотехнологій.

Розділ 4 „Нова роль освітньо-наукового комплексу й побудова суспільства знань” містить багато авторських узагальнень впливу на світові процеси високих і надвисоких технологій. Проаналізовано історію наукового лідерства і доведено закономірність виходу на чільні позиції спершу генетики та інших розділів молекулярної біології, а у даний момент – решти нано-, піко- і фемтонаук. Акцентовано їх філософське і світоглядне значення, вплив на формування нового менталітету, участь у подоланні глобальних і локальних проблем і негараздів.

У розділі 4 доведено той факт, що в останній третині ХХ століття докорінно змінилися вимоги суспільств до систем освіти. Якщо раніше вони формували в усіх представників нових поколінь лише основи грамотності, а вищі рівні підготовки резервувалися лише для дітей еліти і кількох відсотків найбільш здібних, то у наш час нова освіта, яку слід називати „первинною” (англ. – „Initial Education”, фр. – „l’ducation initiale”) має гарантувати кожній особі вихід на ринок праці з дипломом про вищу загальну чи професійну освіту. Складові системи первинної освіти вказано на рис.1.

Рис. 1. Схема трисекторної побудови сучасної системи освіти

У підрозділі 4.2 наводяться також кількісні дані про тривалість первинної освіти станом на 1999 р. у більшості розвинених країн (20,3 р. у Швеції; 19,9 р. – в Австралії, понад 18 р. у Фінляндії, Бельгії і Великобританії, 16-18 р. у решті розвинених країн, 13,8 р. – у Російській Федерації), а також кілька порівняльних таблиць про характеристики освітніх систем у різних суспільствах, шість провідних світових моделей обов’язкової освіти, головні кількісні показники освітніх систем у розвинених державах та Україні. Для ліквідації найбільш серйозних „зон відставання” України від середніх для Західної Європи показників нам необхідно виконати одразу кілька кроків:

1) перейти від 10-11-річної школи до 12-річної;

2) збільшити астрономічну тривалість обов’язкової освіти з сучасних 7 тис. годин до 9-10 тисяч;

3) надавати профільну підготовку у старшій середній школі всім підліткам упродовж 2,4 – 3 тис. годин (не менше трьох навчальних років);

4) ліквідувати мережу професійно-технічних шкіл та училищ і замінити їх середніми професійними закладами, випускники яких одразу після закінчення чи пізніше змогли б отримати вищу освіту за профілем своїх атестатів про середню освіту.

Велика увага звернута на вищу освіту, зокрема, проаналізовано зміни у змісті цього поняття і вказано причини переходу ЮНЕСКО від старої до нової Міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-97), що вперше поділяє вищу освіту на академічну, в рамках якої присуджуються дипломи типу „А”, і професійну, де присуджуються дипломи типу „В” (див. рис. 1.). Виконано кількісні розрахунки і доведено, що найбільш раціональною в економічному і соціально-політичному аспектах є не одно- чи двоступенева вища освіта, а триступенева, яка використовується у США та кількох інших розвинених країнах. В умовах України модель 2+2+1 виявляється приблизно удвічі дешевшою від варіанту 5-річного одноступеневого навчання. Отримані дані й досвід багатьох держав світу ставлять під сумнів тезу Болонської декларації про те, що „справжня вища освіта” має бути в усіх випадках двоступеневою.

У заключній частині розділу 4 виконано аналіз багатьох явищ і тенденцій з сьомої групи (№№48-60). Особливу увагу звернуто на ті потенційні небезпеки, що пов’язані з явищем „ринковізації” системи освіти, спробами адептів суто американських підходів до організації і забезпечення навчального процесу перетворити всі рівні освіти в зону платних послуг. Тимчасом, європейські країни рішуче відмовляються від перетворення освіти в товар і цим зберігають високий моральний і суспільний статус вихователів і викладачів. І нам, мабуть, не варто поспішати з поширенням ринкових елементів у системі освіти – втратити можна дуже багато, а от набути чогось дійсно позитивного – важко і малоймовірно.

У кількох підрозділах розділу 5 „Освітні реформи: теорія і практика” послідовно розглянуто причини актуалізації змін і трансформацій в освітніх системах, проаналізовано в історичному аспекті еволюцію моделей освітніх реформ у минулому і виявлено причини того, що наприкінці ХХ століття в розвинених країнах винайдено та удосконалено демократично-законодавчу модель планування і втілення змін в освітніх системах. Аналіз понад 150 освітніх реформ другої половини ХХ ст., проведений фахівцями ЮНЕСКО, засвідчив, що лише одна з восьми спроб була успішною і в більшості випадків це був один з різновидів демократично-законодавчої моделі.

Значну увагу в цьому розділі звернуто на філософські, політичні і соціальні аспекти розвиненої американськими науковцями теорії впровадження змін та інновацій у таку складну і консервативну систему, якою є освіта. Виділення саме цієї теорії ми здійснили тому, що вона призначена для використання в країні з демократичним устроєм і високим рівнем децентралізації й автономії закладів освіти.

Розглянуто кілька прикладів модернізації вищої освіти в розвинених країнах Європи, а наприкінці розділу 5 детально висвітлено особливості Болонського процесу як своєрідного засобу інтенсифікації освітніх змін нейтралізації опору й протестів тих чи інших груп населення. Аналіз перспектив участі України в Болонському процесі виявляє ті кроки і заходи, що необхідні для нашого рівноправного входження в європейський простір вищої освіти і науки.

У розділі 6 „Загальні і особливі проблеми освітньої компаративістики” акцентовано факт суспільної необхідності розвитку цього сектору сучасних наук про освіту, що пов’язано з необхідністю врахування Україною як глобалізаційних явищ і тенденцій, так і потреб прискореної модернізації системи освіти. Викладено авторські уявлення про порівняльну педагогіку як науку і частину навчального плану, наведено удосконалену програму цієї дисципліни для програм підготовки магістрів у закладах університетського рівня. Доведено необхідність розвитку порівняльно-педагогічних досліджень в Україні в контексті її європейської інтеграції і руху до загальної вищої освіти в умовах початку переходу від індустріального до суспільства знань.

Вперше здійснено класифікацію досліджень у сфері порівняльної педагогіки і виявлено шість рівнів.

І. Найпростішим є статичний опис стану діяльності певного зарубіжного навчально-виховного закладу, його навчального плану і програм, засад і особливостей функцій частини його персоналу тощо.

ІІ. Значно складнішим для виконання є динамічний опис, який наголошує на розвитку освітніх подій у часі й просторі в одній чи групі зарубіжних шкіл чи інших навчально-виховних закладів, наводить інформацію про причини, перебіг і наслідки змін.

ІІІ. Наступний рівень складності відповідає порівняльному аналізу кількісних і (частково) якісних освітніх характеристик стану і змін діяльності певного типу навчально-виховних закладів або груп педагогічного персоналу в кількох країнах.

IV. Розширення порівнянь попереднього типу, що вимагає розгляду динаміки чи соціально-економічних характеристик, ускладнює завдання компаративіста необхідністю звернення до методів кількох наук одночасно. Дослідження цього типу часто наражаються на брак вірогідної інформації, а накопичення її, у свою чергу, можливе лише після залучення значних кадрових та фінансових ресурсів.

V. Дослідження порівняльного плану якості навчання та його результатів (динаміка в одній країні і статика чи динаміка у кількох країнах) для одного рівня освіти чи визначеного типу навчально-виховних закладів. Звернення до великого масиву даних й методів багатьох наук є неминучим (наприклад, до математики, якщо необхідно обчислити вартість освіти чи різноманітні статистичні параметри – середні і екстремальні значення, форму кривих розподілу та їхні характеристики тощо).

VІ. Аналіз теорії і практики загальних чи часткових реформ і розвитку великих освітніх секторів чи всієї освітньої системи з врахуванням особливостей управління й розподілу повноважень, соціально-економічних, політичних чи глобальних змін і чинників впливу, дослідження якоїсь важливої соціально-освітньої проблеми в широкому наднаціональному контексті з використанням даних багатопланової статистики, соціологічних вимірів і методів багатьох наук.

У другій частині розділу 6 наведено кілька прикладів з десятків авторських порівняльно-педагогічних праць. Зі створеної нами великої Енциклопедії світової освіти у дисертацію увійшов лише опис освіти Франції (всього в енциклопедії розглядається 36 країн) і одне дослідження V-го рівня, що стосується формування сучасної культури моніторингу і забезпечення якості вищої освіти. Акцентовано приклади кращої світової практики і запропоновано кілька заходів, які можуть сприяти підвищенню якості українських академічних і професійних дипломів в умовах розширення доступу молоді до вищої освіти та обмеженості тих матеріальних і кадрових ресурсів, які можна використати для виконання цього завдання.

У заключному розділі 7 „Природничі науки й оновлення первинної освіти” здійснено поглиблений аналіз змін у змісті вищої освіти впродовж ХХ ст. з акцентуванням подій останніх десятиріч, виявлено провідні тенденції і вказано, на що саме слід орієнтуватися вищим навчальним закладам України в найближчі роки. Центральну роль у цьому розділі відіграє питання осучаснення викладання фізики та інших природничих наук у старшій і вищій школі. Автор спирається на свій 30-річний досвід викладання фізики й інших предметів в університетах та інших закладах України і зарубіжжя, численні власні публікації й аналіз багатьох джерел з різних країн світу.

Висвітлено особливості викладання точних наук в СРСР і виявлено причини відносного зниження обсягу і якості викладання фізики в Україні, СНД і розвинених країнах Європи. Наведено загальні дані про створений автором комплекс підручників і допоміжної літератури для забезпечення викладання принципово нового варіанту курсу фізики в 12-річній школі України ХХІ століття.

Наприкінці розділу особливу увагу звернуто на пошуки нових шляхів ознайомлення учнів і студентів з новітніми досягненнями всього комплексу точних наук. Доведено, що малий позитивний ефект на тлі великих фінансових та інших витрат дають традиційні спроби якось змінити зміст наявних шкільних предметів.

Доведено доцільність використання у старших класах шкіл і перших курсах ВНЗ винайденого автором інтегрованого предмету „Природознавство-ХХІ”. Його концепція і програма для школи на початку 1990-х років Міністерством освіти була визнана кращою в Україні, але не втілена у життя внаслідок припинення реформ середньої освіти. Нові перспективи для „Природознавства-ХХІ” відкриває профільна 12-річна школа. Всі ці роки автор поліпшував зміст цього предмету, лишаючи без змін лише його провідну ідею – знайомити молодь спершу з виникненням і законами розвитку неживої матерії, а в другій частині курсу – з походженням життя, особливостями життєдіяльності різноманітних організмів, законами еволюції, даними наук про появу і еволюцію людини, новітніми людинознавчими відкриттями та ін. Цей предмет формуватиме нове філософське світобачення і надасть молоді знання про нано- і фемтонауки.

Дискусії з колегами у Західній Європі засвідчили, що авторський інтегрований курс „Природознавство-ХХІ” не має аналогів і значно переважає поширений за рубежем предмет „Sciences”, де еклектично сполучаються окремі розділи з курсів фізики, хімії і біології.

Подобные работы
Дзвінчук Дмитро Іванович
Сучасні тенденції розвитку та управління освітою
Джинчарадзе Наталія Гаврилівна
Інформаційна культура особи: формування та тенденції розвитку (соціально- філософський аналіз)
Лі Дик Сон
Політична система сучасного в'єтнамського суспільства: реальність і тенденції розвитку (соціально-філософський аналіз).
Левченко Ніна Олександрівна
Образні трансформації в художній культурі XX століття: естетичний аналіз
Погорелова Олена Олександрівна
Трансформація гносеологічних концепцій науки ХХ століття: методологічний аналіз
Мурашкін Михайло Георгійович
Досвід самодостатності в містицизмі ХХ століття (релігієзнавчий аналіз)
Ємельянова Тетяна В'ячеславівна
Абстракціонізм в контексті культуротворчих процесів ХХ століття (естетико- мистецтвознавчий аналіз)
Розумна Оксана Петрівна
Аскетичний ідеал в українській православній проповіді сімнадцятого століття: релігієзнавчо-філософський аналіз
Савченко Ольга Олександрівна
Західна парадигма освіти на початку ХХІ століття (соціально-філософський аналіз)
Кондратик Леонід Йосипович
Філософсько-соціологічний аналіз релігієзнавчої спадщини діячів українського національного відродження початку ХХ століття

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net