Электронная библиотека Веда
Цели библиотеки
Скачать бесплатно
Доставка литературы
Доставка диссертаций
Размещение литературы
Контактные данные
Я ищу:
Библиотечный каталог российских и украинских диссертаций

Вы находитесь:
Дисертаційні роботи України
Юридичні науки
Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право

Диссертационная работа:

Лащук Єфрем Вікторович. Предмет злочину в кримінальному праві України : дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Національна академія внутрішніх справ України. - К., 2005.

смотреть содержание
смотреть введение
смотреть аннотацию
смотреть литературу
Содержание к работе:

ВСТУП 5

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІЗНАННЯ ПРЕДМЕТА ЗЛОЧИНУ

1.1. Вчення про об’єкт злочину як теоретична передумова

пізнання предмета злочину

1.1.1. Поняття та правова природа об’єкта злочину...14

1.1.2. Генезис вчення про об’єкт злочину...17

1.1.3. Суспільні відносини як об’єкт злочину...28

1.2. Предмет як факультативна ознака об’єкта злочину

1.2.1. Значення та місце предмета в складі злочину...44

1.2.2. Співвідношення понять предмета і об’єкта злочину...50

1.2.3. Поняття й ознаки предмета злочину...59

1.2.4. Актуальні проблеми встановлення предмета злочину...63

1.3. Предмет та ознаки об’єктивної сторони складу злочину:

проблеми взаємозв’язку і розмежування

1.3.1. Актуальні проблеми відмежування предмета злочину

від ознак об’єктивної сторони...71

1.3.2. Предмет і злочинне діяння...74

1.3.3. Предмет і наслідки злочинного діяння...79

1.3.4. Розмежування предмета злочину і

знарядь та засобів його вчинення...81

РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ ПРЕДМЕТІВ ЗЛОЧИНІВ ТА

ЇЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ

2.1. Теоретичні проблеми загальної класифікації предметів злочинів

2.1.1. Поняття наукової класифікації та її критерії...88

2.1.2. Проблема класифікації предметів злочинів:

історичний аспект дослідження...90

2.1.3. Загальна класифікація предметів злочинів та її значення...92

2.2. Класифікація предметів злочинів за кримінально-правовими ознаками

2.2.1. Об’єкт кримінально-правової охорони як критерій

класифікації предметів злочинів...115

2.2.2. Безпосередній об’єкт злочину як критерій

класифікації предметів злочинів...120

2.2.3. Класифікація предметів злочинів залежно від форми

їх визначення у кримінальному законі...122

2.3. “Безпредметні” злочини у кримінальному праві

2.3.1. Сучасний стан проблеми...126

2.3.2. Загальне бачення вирішення проблеми...136

РОЗДІЛ 3. ПРЕДМЕТ ЗЛОЧИНУ І КВАЛІФІКАЦІЯ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОГО

ДІЯННЯ: ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ

3.1. Особливості кваліфікації суспільно небезпечного діяння

з урахуванням предмета злочину

3.1.1. Теоретичні положення кваліфікації

суспільно небезпечного діяння...139

3.1.2. Конкуренція кримінально-правових норм

і кваліфікація діяння з урахуванням предмета злочину...144

3.1.3. Особливості кваліфікації діяння,

пов’язаного з помилкою в предметі злочину...150

3.2. Предмет злочину у контексті

тлумачення кримінального закону...158

3.2.1. Висвітлення предмета злочину у постановах

Пленуму Верховного Суду України (судове тлумачення)...159

3.2.2. Предмет злочину в науково-практичних коментарях Кримінального кодексу України (наукове тлумачення)...176

ВИСНОВКИ 187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 195

ДОДАТКИ...223 

Введение к работе:

Актуальність теми дослідження. Вчення про предмет злочину, від часу його виникнення і дотепер, завжди вирізнялося дискусійними положеннями і розвивалося, в основному, завдяки необхідності встановлення предмета злочину у правозастосовній діяльності чи у процесі наукового тлумачення. Саме тому зазначене вчення не викликає щонайменшого сумніву в його призначенні слугувати розвитку кримінально-правової теорії і вдосконаленню юридичної практики.

Кримінальним кодексом України 2001 р. (далі – КК), порівняно з попереднім Кодексом 1960 р., значною мірою оновлені “старі” статті і передбачено чимало новел – зокрема, розширено кількість кримінально караних діянь, що зумовлює, поряд з іншим, необхідність точного встановлення предмета цих злочинів. Перешкодою на шляху до його пізнання є певні вади у вченні про предмет злочину. Так, у кримінально-правовій доктрині неоднозначно вирішується питання про місце предмета у складі злочину (предмет злочину розглядається як факультативна ознака складу злочину, об’єкта посягання, об’єктивної сторони тощо). Немає усталеної відповіді на те, чи може бути предметом посягання інформація, електроенергія, право на майно, дії майнового характеру, норми права, послуги тощо. Звідси невирішеним видається питання щодо матеріальності предмета злочину. Спірним вважається також проблема визнання людини, її органів і тканин предметами злочинів та визнання тотожними у посяганнях проти особи понять предмета злочину і потерпілого. У слідчій та судовій практиці викликає складнощі вирішення питання щодо відмежування предмета від знарядь і засобів вчинення злочину, а, отже, – про долю речових доказів у кримінальній справі (ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України – далі КПК). Потребує подальшого розвитку і вдосконалення класифікація предметів злочинів. Нагальним видається аналіз тлумачення речей як предмета злочину, що згадуються у законах, інших нормативно-правових актах і науковій літературі. Нерідко розуміння сутності одного й того самого предмета злочину різними авторами носить діаметрально протилежний характер.

Перелік зазначених проблем не є вичерпним. Їх існування перешкоджає правильному застосуванню кримінально-правових норм та інколи унеможливлює здійснення справедливого правосуддя.

Отже, сучасний стан наукових розробок, що стосуються предмета злочину, не можна визнати задовільним. Як правило, їм бракує комплексного підходу у вивченні цієї проблеми, за своїм змістом вони позбавлені фундаментальності, зазвичай є фрагментарними чи навіть описовими. Не зайвим буде наголосити й на тому, що в Україні не було захищено жодної дисертації на тему, обрану здобувачем. Утім, варто зазначити, що останнім часом в окремих наукових працях їх автори, долаючи традиційне ставлення юристів до аналізованої проблеми, сміливо і по-новому намагаються вирішити її теоретико-правові аспекти. Це передусім такі науковці, як Д.С. Азаров, О.М. Готін, О.Е. Радутний. Можна стверджувати, що у цьому напрямку накопичені корисні, хоча й неоднорідні знання. Вони потребують систематизації і наукового аналізу у контексті цілісного вчення про предмет злочину.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Праця ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1378, і виконана на кафедрі кримінального права Національної академії внутрішніх справ України у межах кафедральної теми “Проблеми вдосконалення кримінального законодавства України”.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є наукова розробка нових концептуальних положень вчення про предмет злочину.

Визначені такі головні завдання дослідження: узагальнити погляди вітчизняних і зарубіжних вчених на проблеми об’єкта і предмета злочину, зокрема, щодо визначення поняття предмета злочину та його місця серед інших ознак складу злочину; виявити притаманні предмету злочину ознаки, що дають змогу відмежувати його від знарядь і засобів вчинення злочину; розв’язати найбільш важливі питання про зв’язок і розмежування предмета й деяких інших ознак складу злочину; вдосконалити наукову класифікацію предметів злочинів; проаналізувати найбільш важливі питання кваліфікації суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину; сформулювати пропозиції щодо вдосконалення окремих норм кримінального законодавства України.

Об’єкт дослідження – вчення про предмет злочину в кримінальному праві України.

Предметом дослідження є поняття предмета злочину, його співвідношення з поняттями об’єкта й окремих ознак об’єктивної сторони складу злочину, класифікація предметів злочинів і кваліфікація суспільно небезпечного діяння з урахуванням предмета злочину.

Автором використані такі методи дослідження: історико-правовий метод (застосовувався при аналізі генезису вчення про об’єкт і предмет злочину); метод формально-догматичного аналізу (надав можливість з’ясувати структуру і співвідношення понять, що досліджувалися, а також слугував вивченню відповідних положень кримінального законодавства); порівняльно-правовий метод (окрім іншого, використовувався при аналізі кримінального законодавства зарубіжних країн у контексті вчення про об’єкт і предмет злочину); статистичний метод (був застосований, зокрема, при вивченні відповідних кримінальних справ).

Теоретичну базу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності з кримінального права, кримінології, криміналістики, кримінально-процесуального, цивільного та адміністративного права, а також енциклопедична література. В дисертаційному дослідженні використані надбання науки кримінального права, що містяться у працях таких вчених, як М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, Л.С. Білогриць-Котляревський, Є.В. Благов, В.І. Борисов, Я.М. Брайнін, П.А. Воробей, М.А. Гельфер, В.О. Глушков, В.К. Грищук, О.М. Джужа, М.І. Загородніков, А.П. Закалюк, Є.К. Каіржанов, О.Ф. Кістяківський, О.М. Костенко, Г.А. Крігер, В.М. Кудрявцев, П.С. Матишевський, М.І. Мельник, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, А.В. Наумов, М.І. Панов, А.А. Піонтковський, В.Д. Спасович, В.В. Сташис, М.С. Таганцев, О.М. Трайнін, Є.В. Фесенко, В.Д. Філімонов, Є.А. Фролов, М.І. Хавронюк, В.І. Шакун, С.С. Яценко та інші.

Особлива увага приділялася працям В.К. Глістіна, М.Й. Коржанського, С.Ф. Кравцова, Б.С. Нікіфорова, Г.П. Новосьолова, В.Я. Тація, присвяченим проблемам об’єкта і предмета злочину.

Емпіричну базу дослідження складають 220 кримінальних справ, що були вивчені дисертантом у Київському обласному суді, та окремі узагальнення судової практики, які проводилися Верховним Судом України. Зокрема, вивчалася практика прийняття рішень стосовно предметів злочинів як речових доказів у кримінальних справах, здійснювався аналіз особливостей встановлення предмета злочину при його кваліфікації. У зв’язку з цим у Державній митній службі України досліджувалися також аналітичні матеріали стосовно розслідування контрабанди (ст. 201 КК) та контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 305 КК).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що автором на концептуальному рівні обґрунтовано низку якісно нових ідей і висновків щодо розвитку вчення про предмет злочину, які одержані з урахуванням положень Кримінального кодексу України 2001 р. До найбільш важливих новел належать такі:

  1. Наведені додаткові арґументи на користь визнання об’єктом злочину (у вузькому розумінні) суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння. У широкому розумінні об’єктом злочину обґрунтовується називати елемент складу злочину, що утворений зазначеними суспільними відносинами (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину та потерпілого від злочину (факультативні ознаки).

  2. Новим змістом наповнене кримінально-правове поняття потерпілого як жертви злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, що характеризує людину, з приводу якої вчиняється злочинне діяння та (або) на організм якої здійснюється злочинний вплив.

  3. На новому концептуальному рівні вдосконалене визначення поняття предмета злочину – це факультативна ознака об’єкта злочину, що знаходить свій прояв у матеріальних цінностях (котрі людина може сприймати органами чуття чи фіксувати спеціальними технічними засобами), з приводу яких та (або) шляхом безпосереднього впливу на які вчиняється злочинне діяння. Отже, оригінально в порівнянні з існуючими у науці кримінального права підходами визначається взаємозв’язок об’єкта і предмета злочину. Зокрема, на відміну від традиційного бачення місця предмета посягання у складі злочину (як його факультативної ознаки) обґрунтовується необхідність вважати предмет злочину факультативною ознакою об’єкта злочину. Наголошується на тому, що місце предмета злочину визначено не в структурі суспільних відносин, а поряд з ними, – як самостійного юридичного поняття, що має, в багатьох випадках, однорідні з предметом суспільних відносин властивості.

  1. Обґрунтоване авторське розуміння фізичної ознаки предмета злочину. Вона трактується дисертантом як можливість сприйняття людиною тих чи інших матеріальних утворень (матеріальних цінностей) за допомогою органів чуття або фіксування їх спеціальними технічними засобами. У контексті такого підходу предметом злочину можна і потрібно визнавати, зокрема, інформацію, електричну, теплову та інші види енергії, в окремих випадках – органи, тканини, кров людини.

  2. Наповнені новим змістом фізична, соціальна та юридична ознаки предмета злочину. Зокрема, фізична ознака розкривається шляхом розширення меж поняття матеріальності предмета злочину; соціальна ознака визначається взаємозв’язком предмета злочину з об’єктом кримінально-правової охорони через визнання предмета цінністю; юридична – характеризується наявністю злочинних діянь, вчинених з приводу відповідних матеріальних цінностей та (або) спрямованих безпосередньо на них, підпорядкуванням предмета об’єкту злочину, суб’єктивним ставленням до нього злочинця (бажання вплинути на предмет певним чином), а також факультативністю та формою визначення у кримінально-правовій нормі.

  3. Вперше в українській кримінально-правовій літературі розроблені правила визначення предмета злочину, що можуть значно полегшити процес його встановлення при кваліфікації суспільно небезпечного діяння. Розроблені також правила розмежування предмета злочину і знарядь та засобів його вчинення. Стверджується, зокрема, що на відміну від знарядь і засобів (“активні” ознаки складу злочину), предмет злочину завжди є “пасивним” – саме на нього спрямовані дії злочинця.

  4. Оновлена “традиційна” класифікація предметів злочинів – при її вдосконаленні використано не лише соціально-економічні критерії, а й здійснена класифікація предметів відповідно до законів формальної логіки (поділ цих понять за обсягом і змістом); залежно від походження (природного чи соціального); за правом власності (приватної, комунальної, державної). Уперше в кримінально-правовій доктрині розроблена класифікація предметів злочинів за кримінально-правовими ознаками (залежно від об’єкта кримінально-правової охорони, безпосереднього об’єкта злочину та форми визначення у кримінально-правовій нормі). До наукового обігу введені такі категорії, як “матеріальні блага”, “матеріальні антиблага”, “основний предмет злочину”, “додатковий предмет злочину” та “альтернативний предмет злочину”.

  5. Поширено ідею про необхідність виокремлення нового поняття “предмет суспільно небезпечного діяння”. Останній успадковує всі ознаки, які притаманні предмету злочину, однак відрізняється від нього тим, що характеризує не злочин, а власне суспільно небезпечне діяння (такі речі не можуть називатися предметом злочину через відсутність у діях особи складу злочину).

  6. Вперше у вітчизняній кримінально-правовій доктрині сформульовано визначення помилки в предметі злочину як хибного уявлення особи про наявність або відсутність, рід, властивості чи кількість предметів, з приводу яких та (або) впливаючи на які вона вчиняє суспільно небезпечне діяння.

  7. На підставі вивчення вітчизняного досвіду коментування Кримінального кодексу України виявлені певні вади наукового тлумачення кримінально-правових норм у частині предмета злочину. З метою усунення існуючих суперечностей, неповноти викладення матеріалу, відсутності належного обґрунтування окремих положень стосовно того чи іншого предмета злочину сформульовані відповідні пропозиції у сфері правозастосовної діяльності.

  8. З урахуванням результатів проведеного дослідження визначено шляхи подальшого вдосконалення відповідних положень чинного законодавства України. Зокрема, обґрунтовується необхідність прийняття Закону “Про захист конфіденційної інформації”; наведені додаткові аргументи на користь криміналізації порушення адвокатської таємниці; пропонується нова редакція ст. 182 КК, а також зміни до ст. 81 КПК.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, узагальнення, висновки і рекомендації можуть вважатися певним творчим доробком автора в теорії кримінального права, оскільки спрямовані на подальший розвиток вчення про об’єкт і предмет злочину.

Авторські зауваження і пропозиції до проектів постанов Пленуму Верховного Суду України “Про деякі питання кваліфікації злочинів у сфері господарської діяльності”, “Про викрадення, виготовлення, зберігання та інші незаконні дії зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями і радіоактивними матеріалами”, “Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів”, “Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил” і “Про судову практику в справах про хабарництво” направлені до Верховного Суду України і певною мірою враховані в остаточній редакції зазначених документів (лист Верховного Суду України від 25.06.2002 р. № 26-02, листи Київського інституту внутрішніх справ від 26.02.2002 р. № 47/1–182, 47/1–185 і від 18.11.2002 р. № 47/1–1329).

Основні положення і результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися: у процесі подальшого вдосконалення Кримінального кодексу України, інших нормативно-правових актів; при підготовці постанов Пленуму Верховного Суду України з питань кваліфікації відповідних суспільно небезпечних діянь з урахуванням предмета злочину; для вдосконалення діяльності правоохоронних органів; в освітянській та науково-дослідній роботі.

Особистий внесок здобувача в опублікованих у співавторстві статтях становлять результати його власних наукових розробок проблем, пов’язаних із визначенням поняття предмета злочину як факультативної ознаки об’єкта злочину, а також визначенням предметів окремих злочинів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації доповідалися на трьох науково-практичних конференціях: “Правові проблеми сучасності очима молодих дослідників” (Київ, 2001); “Теорія та практика застосування чинного кримінального і кримінально-процесуального законодавства у сучасних умовах” (Київ, 2002); “Проблемы правоприменительной деятельности в Республике Беларусь” (Гродно, 2003).

Результати дисертаційного дослідження використовуються у вищих юридичних навчальних закладах при викладанні кримінального права.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 4-х наукових статтях (з яких 3 – у збірниках наукових праць і 1 – в науковому журналі), що опубліковані у наукових фахових виданнях України, 4-х тезах доповідей на науково-практичних конференціях і 4-х статтях у Юридичній енциклопедії.

Структура дисертації. Праця складається зі вступу, трьох розділів (що об’єднують вісім підрозділів), висновків, списку використаних джерел (332 найменування), додатку. Повний обсяг дисертації становить – 262 сторінки, з них обсяг основного тексту – 194 сторінки, обсяг використаних джерел і додатку – 68 сторінок.

Подобные работы
Терентьєв Віктор Іванович
Відповідальність спеціального суб'єкта злочину за кримінальним правом України
Жаровська Галина Петрівна
Співучасть у злочині за кримінальним правом України
Стрижевська Анжела Анатоліївна
Сукупність злочинів за кримінальним правом України
Медіна Лариса Павлівна
Кримінально-правова характеристика злочинів проти виборчих прав громадян України (ст. ст. 157, 158, 159 КК України)
Кучанська Лариса Степанівна
Поняття та система злочинів проти моральності у кримінальному праві України
ЛИХОВА СОФІЯ ЯКІВНА
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДЯНСЬКИХ, ПОЛІТИЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА ЗА КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ)
Письменський Євген Олександрович
Інститут судимості в кримінальному праві України.
Присяжнюк Тамара Іванівна
Інститут потерпілого у кримінальному праві України
Тимчук Олексій Леонідович
Теоретичні аспекти причинного зв'язку в кримінальному праві України
Книженко Оксана Олександрівна
Звільнення від відбування покарання з випробуванням за кримінальним правом України

© Научная электронная библиотека «Веда», 2003-2013.
info@lib.ua-ru.net